7 грудня в усьому світі святкують День української хустки. ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ХУСТКИ, для мене почався в музеї другої світової війни в залі Тризна де хустини вдів, немов лелеки летять у небо де душі коханих.
Нова традиція
День української хустки – нове і наразі не формальне свято. Постало воно кілька років тому з ініціативи, що народилася у Вінниці. Волонтерки з групи «Запорізькі берегині» майже одразу відгукнулися на пропозицію вінницьких колег відзначати нове свято.
Олена Шевчук
«Був 19 рік. До мене зателефонували з Вінниці. Там з’явилася така організаційна група, яка вирішила проводити це свято. Тоді в 2019 році ми вперше долучилися до цього свята. Ми вдягали хустки, одягали наших дій в хустки, і ці фото розміщували в інтернеті. Потім зробили таке невеличке відео. А у Вінниці два роки поспіль святкували великою шоу-програмою, коли збиралися у великому палаці. Відео, яке ми робили, транслювалося на великому екрані, і таким чином, ми приєдналися до цієї всеукраїнської акції», – ділиться ініціаторка проведення свята у Запоріжжі Олена Шевчук.
Ірина Соболєва (зліва) пов’язує хустку гості свята
До участі городянок у Запоріжжі запрошували через соцмережі. Долучитися могли всі охочі. Прямо на місці волонтерки допомагають один одній та гостям свята пов’язати хустку в аутентичному національному стилі.
«Я в’яжу сама, але самій не дуже зручно собі це робити. Нічого складного нема – один раз побачите і вже будете в'язати самі. Небагато, але штук 6 способів знаю. Яна Яковенко є така народознавиця у нас. Вона нас навчала, як це робити. Щось показали дівчата. В Інтернеті багато можна подивитися», – каже запорізька волонтерка Ірина Соболєва, яка тільки-но допомогла зав’язати хустку своїй колезі Анні Мартенс.
Анна Мартенс
Остання ділиться: «Мені Ірина в’язала. Дуже сподобалося. Сказала б, що незвичайне пов’язання хустки у мене. Не доводилось щось подібне носити. Тільки коли навчалася у школі, у вузі, то тоді у нас були такі тематичні вечори, але ми в’язали дуже просто ці хустки. Як ось то знаєте, був у нас приклад тої Хіврі з «Вечорів на хуторі біля Диканьки». І ми ось тут в’язали маленькі бантики. Ось так хустки в’язали і на плечі їх накидали».
Анна Мартенс зізнається, що з малку завжди захоплювалася українськими хустками. Для неї це по-справжньому святковий елемент одягу.
«Для мне це було дуже красиво. Завжди захоплювалася ось цим мистецтвом виробляння хусток. Ще у моєї тітки, якої вже нема з нами, були і зараз є у її дочки такі великі шовкові красиві хустки з великими китицями. І там такі візерунки незвичайні. Такі, що супер. Дуже красиво. У повсякденному житті мабуть не носила би, бо наше життя не дозволяє таке носити кожен день. Але якщо свято, якщо такий день як сьогодні, то вдягаєш з задоволенням», – каже Анна Мартенс.
А ось інша учасниця святкування Дня української хустки Ольга Червинська, як і майстриня Людмила Гармаш, носить хустку в повсякденному житті, правда, на плечах як палантин. На святкування прийшла в ній, і вже організатори допомогли пов’язати хустку на голові у аутентичному стилі. І у такому вигляді Ольга Червинська позує для фото біля імпровізованої фото-зони. Для неї волонтерки принесли справжню прядку і казан.
«Хотілось бути в образі. Це перший день української хустки для мене. Я раніше не приймала участь у таких заходах. Дуже цікаво, дуже яскраво. Одразу як свято. Я сюди прийшла у хустці. Була не на голові, а на шиї як шарф. Це дуже красиво. Друзям-знайомим таке подобається. Вони у захваті: «О, нічого собі…», – розповідає Ольга Червинська.
Наразі, за словами організаторів свята у Запоріжжі, існує понад сотня технік носіння української хустки. І кожна українка може підібрати таку до власного смаку.
«Ми їх зав’язуємо, як хочемо. І українська жінка опанувала більше 100 способів, щоб зав’язувати хустку. Українська хустка була з жінкою все її життя після того, як вона одружувалася. Вона виходила заміж і не могла носити віночок, вдягала хустку і була в цій хустці. Всі намагалися обрати такі квітучі хустки, щоб вони були яскраві, з квітами. По-перше, дуже тепло. І коли будеш йти по вулиці, то всі на тебе будуть звертати увагу, а що нам, панянкам, потрібно? Щоб на нас озиралися, щоб на нас дивилися і щоб ми були ось такими гарними», – зазначає Олена Шевчук.
