Сьогодні я б хотіла поговорити про любов.
Наближається Літнє Сонцестояння або Сонцеворот, найдовший день року. Енергетично це точка кульмінації сил Природи і наших емоційних можливостей. Літа, Ліго, Купайло, Мідсоммар — по різному називають цей час у різних європейських культурах, але в усіх культурах ця найкоротша ніч у році була пов’язана з енергіями кохання.
І мені здається, нинішній драматичний і складний час — якраз сприяє тому, щоб про любов говорити, бо інакше заради чого ми воююємо?
Спершу — дві цитати.
Перша — з послання св. Павла. «Любов ніколи не перестає».
Хоча св. Павло був ще той мізогініст і ханжа, але правильні інсайти і в нього бували. А може, це він просто у когось почув і використав. А може, те що згодом приписали святому Павлу, сказав хтось інший… це не має значення. Цитату беремо.
І друга — знамените рівняння Дірака: «Дві частки, котрі в якийсь момент були зв’язані — пов’язані назавжди. Попри відстань між ними, навіть якщо вони знаходяться на протилежних кінцях Всесвіту, зв’язок між ними миттєвий». Суть цього визначення — квантовий зв’язок. І часто цю цитату застосовують до визначення істинної любові, почуття, яке можуть відчувати тільки живі істоти (але це не точно, бо ми не знаємо всіх процесів, які відбуваються у т.зв. «неживому» Всесвіті, а тим більше в Мультиверсумі, поняттям якого теж оперує квантова фізика).
Але що таке любов з енергетичної точки зору?
«Любов буває різною», — казала я жартома мандрівникам у наших подорожах в тому житті, яке закінчилося 24 лютого.
Любов буває як вихор — крутить і закручує, і щоб вибратися, треба мати неабияку мужність і силу волі.
Любов буває як сонце — сяє і зігріває… але іноді пече нестерпно, і щоб не обпектися, треба вміти правильно розподілити перебування під цими променями.
Любов буває як вода — тече і долає будь які перешкоди і каміння на шляху, але дуже важливо, щоб вона не стала трясовиною і застійним болотом.
Любов буває як танець двох птахів у небі — підлетіли, торкнулися крилом одне одного і полетіли далі по своїх справах… і не сідають ці птахи на землю, бо там зовсім інші турботи і клопоти… Вони розділяють небо, а землю розділити не можуть або не здатні.
Але насправді любов одна-єдина — це РАДІСТЬ ПРИСУТНОСТІ в нашому житті іншої людини. І якщо ця радість є взаємною, бодай на одну мить — це вже залишається відбитком у Вічності. І це те що робить вічними нас.
(Саме тому привороти, про які мене іноді запитують — не любов. Бо любов це те, що ми можемо тільки самі подарувати, і те що можуть подарувати нам. Її неможливо підробити, викликати або створити. Вона сама народжується і так само сама йде, коли час приходить… але ніколи не перестає, якщо вже виникла).
Колись між моїми батьками відбувся діалог. Мама спитала в батька: «Як я знайду тебе у неосяжному Всесвіті після фізичної смерті?» І тато їй відповів: «За ниткою любові — хто любив тут — знайде коханого скрізь, де б вони не опинилися потім».
Якось одна мандрівниця по #СпіраліСили сказала мені: «Ми всі зараз недолюблені».
Я спершу хотіла заперечити, але потім задумалась — що ж таке недолюбленість, звідки вона береться і як працює?
Мені здається, недолюбленість наша породжується страхом.
Страх бути покинутими.
Страх здатися смішними.
Страх бути висміяними.
Страх стати відкинутими або зрадженими.
Страх, страх, страх… те що змушує нас відмовлятися від любові, бо вбити ж її неможливо.
Ми боїмося любити — бо ж раптом любов невзаємна? І замість того щоб просто зробити крок і переконатися, ми ховаємося в черепашку недолюбленості і потім, коли знаходимо любов в іншій людині, ми починаємо її вимагати, перш ніж даруємо самі. І тоді вже інша людина відчуває себе недолюбленою, бо не знаходить відповіді на свою любов. Дуже гарно про це сказав наш Григорій Савич — «коли я хочу щоб мене любили, я сам перший люблю».
Бо ж насправді любов — одна: це радість присутності в точці «тут і тепер» іншої людини в нашому житті.
Здавалося б, до чого цей пост про любов до фото, яким я його ілюструю. Тому що це фото — теж про любов.
Його поза, його погляд, пейзаж за вікном — це квінтесенція любові, яка дає нашим воїнам силу і снагу стояти. Бо в кожного за спиною є ті, кого люблять вони. Кожного з них оточує аура любові тих, хто любить їх. І всі вони вірять в те, що ця аура і сила захистить їх у бою так само, як бронік і зброя.
Така українська любов цього року, цього літа. Вона сувора і трохи смутна. Вона замислена і зосереджена. Вона чітка і спокійна. Вона лаконічна в діях і словах, але вона всеосяжна, бо з особистісної перетворюється на святу і величну любов, яка прагне захистити саме Життя…
Любов буває різною. Але насправді любов одна. І вона ніколи не перестає, якщо вже з’явилася. І вона ніколи не закінчується, якщо народилася.
«Де є любов, там Бог пребуває. Треба любити», — рефреном повторював мені мольфар Нечай.
І в ці дні Літнього сонцестояння я бажаю всім любові. Бо це те, що виправдовує цю нікчемну цивілізацію.
Фото Сергій Михальчук.
More Записи for Show: Радіо Українська хвиля з Європи
