Світлини Василя Бабуха ( світлої пам'яті Буковинського фотографа і поета)
Головна новина Дня !
19 березня, на Юзефів (Йосипів) день, в Україну прилітають лелеки.
За повір’ями, вони приносять на своїх крилах весну і щастя.
Лелечий край… Так поетично називають нашу Україну. Тепла плодюча земля з безліччю річок, озер, ставків, заплав і плавнів – все це створило умови для проживання лелеки на нашій землі. Білий лелека, бусол, бузьок, чорногуз… Оселився він біля наших осель, у наших душах, як символ краси, кохання, родинної злагоди.
Кожне лелече гніздо – це той дивосвіт, без якого не уявляємо українського села. Недалеко від Коломиї, над Чорнявою рікою в центрі селища Гвіздець, на найвищій його споруді, п'ятнадцять років тому назад лелеки збудували гніздо. І стало воно чарівним символом Гвіздця. Люди звикли до прекрасних птахів. Якою радістю наповнюється душа, коли, покружлявши над містечком, птахи плавно спускаються на гніздо і сповіщають про своє щасливе повернення з далеких країв!
У 2004-2005 рр. в Україні, в рамках загальноєвропейської акції, проводився облік гнізд білого лелеки. Волинська область започаткувала загальноукраїнську акцію порятунку гнізд білого лелеки. А 2000 рік був проголошений „Роком білого лелеки”. Сьогодні цей вид знаходиться під загрозою реального знищення.
Політ цього птаха погожої весняної днини супроводжується не інакше як вдячним поглядом, у якому - повага й захоплення. Бо лелека, вважай, є невід’ємною суттю нашого буття. Він є символом статку, злагоди, а ще «приносить» немовля щасливим батькам. Діти, які хотіли мати сестричку, за порадою старших вибігали за ворота і гукали: “Буську, буську, принеси Маруську!”
Традиційний птах має й історичну біографію: у наших предків вважався втіленням душі пращурів, а відтак у нашому краї лелека здавна мав імідж священного птаха. Отож і зараз, у погіддя, в будь-якому селі наші краяни, одірвавшись від господарських справ, мають нагоду милуватися клопотами лелечої пари біля свого гнізда, вимощуванням, «капремомене на зйомки фільмунтом» пташиної оселі, клекотінням ширококрилих.....
Як і людина, лелека може плакати: "Бузьок може нудитися за хижею, в якій жив, ще як був чоловіком, - розповідається в одній легенді. – То він гніздо і в’є на дахах і живе коло людей. Ми часто можемо бачити, як він журиться. Стоїть годинами на одному місці з опущеним дзьобом – плаче й думає про своє людське життя”.
Якраз лелека привів мене у велике кіно, це сталося у селі Розтоки на Буковині куди Іван Миколайчук запросив на зйомки фільму «Білий птах з чорною відзнакою»
Лелека сумує, коли бачить свари поміж людьми: "стане нерухомо на одній нозі і плаче гірко... А як бачить добро між людьми, то калатає своїм дзьобом.
То він так радіє”.
ЛЕЛЕКИ ЛЕТІЛИ
Повертаюся додому
До гнізда свого старого
Де старенька лелечиха
Лелечила лелечат…
Пустка там, тільки дід самотній
Так чекає … на внучат….
Як жаль що Лелеки, Бузьки, Чорногузи не приносять внучат, а в нас нема часу подивитись туди де живуть ці небожителі, так вони над Землею і першими зустрічають сонце, дощ і свою довічну любов…
Петро Олар, друг лелек та мрійник…
