Україна - це українці
Підтримати
Підтримати

Наталя Дзюбенко-Мейс: ПРОВИДІННЯ ДЖЕЙМСА МЕЙСА

4 Травня, 2022


Буквально напередодні рашистського нападу я віднесла в Інститут дослідження Голодомору об’ємний пакунок з книгами, статтями, рідкісними артефактами з свого домашнього архіву. Не скажу що це була випадковість. На світі було неспокійно. На серці було тривожно. Зрештою я так і сказала науковим працівникам і музейникам, мовляв все може трапитися зі мною, нехай це буде у вас…
Сьогодні роковини Джеймса Мейса. З травня 2004 року його не стало. Була сліпуча весна, квітнув бузок. Хто міг, подався з Києва на природу. Був період відпусток. Ще два дні тому він надиктовував мені план наступної статті. Було стільки планів… Білі свічки на каштанах, його голос – останнє, що пам’ятаю з тієї весни. Потім для мене наступили довгі, затяжні холоди, в яких я зігрівала душу біля маленької свічечки його пам’яті. Нині вона губиться у вселенських пожежах на моїй рідній землі, але я все ж у жариві руїн Харкова і Маріуполя, Чернігова і Мелітополя таки вирізняю її чистий сумний голос.
І від цього глухого ниючого болю нікуди сховатися. Здається: увійшла в темряву і безпорадно у ній метаюся. О. так, я знаю всі потрібні слова віри і надії. Усвідомлюю, що живу в часи грізні, рокові, які грізним відсвітом проляжуть на століття, віки… Про наших героїв складатимуть легенди. У ситі помірковані часи нам заздритимуть, дивуватимуться силі духу, неймовірній жертовності українців. Але нині навіть віра в нашу прийдешню перемогу не заспокоює бо знаєш, що ось в цю мить зупинилося ще одне крихітне дитяче серденько. Що десь у сирому підвалі конає від голоду чиясь мати, бабуся… Стільки трагедій, стільки горя… Саме про це говорив, попереджав мій Джім. Саме таке прийдешнє він намагався відвернути. Саме ці примари випікали йому душу. Тепер я це знаю…
Серед тисяч страшних повідомлень, жахливого інформаційного потоку я мимоволі здригаюся від повідомлень про знищення продуктових складів, знищення водогонів, вивіз наших зернових і продуктових запасів в Росію, викрадення сільськогосподарської техніки, замінування ґрунтів. І так, я впізнаю цю звірину по повадках. Вона не втратила своєї хижості і безпощадності. Вона повернулася до того, що творила на нашій благословенній землі у 21-23, 32-33, 46-47 роках минулого століття. Аніскільки не змінилася, лише стала ще більш небезпечною, багатоликою здичавілою потворою. І не кажіть мені тут нічого про якусь «вєлікую» культуру бо в її осерді все той же незнищенний голод крові і влади.
Або про якусь видатну історичну науку, яка нарешті відкрила, що буцімто Ленін створив Україну. Свого часу на цю наскрізь лукаву і фальшиву тезу звернув увагу Джеймс Мейс і
фактично розбив за свідому ігнорацію національного, зокрема і українського питання, нерозуміння закономірності процесу руйнації СРСР як складової глобального процесу краху у ХХ столітті імперій. У статті, яка цілковито випала з поля уваги науковців і політиків, якою сповна не скористалися і нині, під час інформаційної війни. Щиро вдячна Людмилі Гриневич, яка глибоко її дослідила у доповіді ««Волкогонівський і путінський Лєнін як «творець сучасної України»: міфотворчість, політична риторика, інформаційна складова війни»
Я не піду проти істини, коли скажу, що навіть у ці надважкі часи в усіх кінцях України є щирі друзі американського дослідника історії України, які шанують його внесок у становлення і розбудову української державності, вивчають і популяризують його праці. І які нині згадають цю світлу і неординарну людину.
Їх злободенність, актуальність пояснюється стратегічною спрямованістю, фундаментальністю висновків заснованих на точному знанні історичних силових ліній, які задіяні на наших теренах, больових точках історичного розвитку. І прямо торкаються наших нинішніх проблем. Надто російської агресії, про яку неодноразово попереджав Джеймс Мейс.
Джеймс уже тоді чітко розумів, що ми маємо справу з постійною загрозою з боку північного сусіда, прихованою загрозою — військовою, територіальною, інформаційною. І явною культурною, духовною, економічною експансією. Те, що самі українці сприймали як даність, у нього, людини іншої культури, іншого виховання, викликало шалений спротив. І він був переконаний у неминучості зіткнення двох сил: української демократичної, європейськи налаштованої, і проімперської, орієнтованої на тухлість російського економічного простору. “Треба відверто сказати, що нинішня Росія, — писав Джеймс Мейс у статті “У пошуках втраченого розуму”, — незалежно від орієнтації її політичних сил, сприймає існування України як смертельну образу. Політична культура та історична пам’ять Росії ніколи не сприйме Україну інакше як неподільну частину спадщини Росії. Росія для України — це край Емського указу, політична культура Росії — і царської, і радянської — вимагала і вимагатиме постійної пильності щодо українського сепаратизму, мазепинства, петлюрівщини, бандерівщини, щодо окремої від Росії української ідентичності. Не треба бути пророком, щоб передбачити, що трапиться, якщо Росія отримає вільну руку для своїх дій в Україні і з Україною. Спалені книжки, заборонені пісні і, врешті-решт, розстріляні письменники та голодні селяни. Я не народився в Україні, мої предки ходили по інших краях, але ті, хто мене знає, знають, що я витратив забагато років і зусиль, займаючись Україною, щоб сьогодні залишатися осторонь тих загрозливих процесів, які я спостерігаю тут».
Джеймс Мейс добре знав історію Росії, і бачив Україну в небезпеці. У своїх статтях , колонках він намагався пояснити причини і спрямованість мутації ідеї «русского міра» – «стародавнього імперського зла» з його інстинктом до пожирання інших народів, інших культур, насамперед українців і України. Не випадково він стверджував, що історію Голодомору треба почитати ще з часів Петра Першого. Він мав своєрідне бінокулярне мислення історика. Яка амплітуда нашого знання про минуле — настільки ж можемо спрогнозувати наше майбутнє. Звідси – його постійні екскурси в історію, звідси – наростаюча тривога за майбутнє незалежної України, якій, як він твердо був переконаний, доведеться рано чи пізно поставити крапку у цьому стародавньому цивілізаційному конфлікті зі своїм північним сусідом, обрубати цупкі щупальця «русского міра», якими буквально обплутаний не лише наш інформаційний простір, а й фінансові, економічні, політичні, управлінські державні анклави. Джеймс Мейс вбачав глибинні причини цього конфлікту в тому, що і стара радянська, і новітня псевдодемократична імперії виводили свій родовід саме з України, з Київської Русі. Без такої прив’язки російська історична наука втрачає свою тяглість, привабливість. Про це Мейс пише у статті «Російські та українські політичні культури: подібності та відмінності». Про це він прямо говорив російським науковцям на російсько-українській конференції у Києві, різко виступаючи проти їхньої «євразійської історичної концепції». Він пояснював, що без новітньої активації старої імперської ідеї місіонерська діяльність «Русского міра» та його речника Кирила позбавляється будь-якої легітимності, що така схема в принципі неможлива, оскільки неправильна. Визнати, що Київ – українське місто, означає визнати, що історія Росії залишається без свого початку, і так звану російську ідею слід піддати значній модифікації і трансформації. За вкоріненим у середовище російських інтелектуалів переконанням – це інтелектуальна і політична катастрофа з далекосяжними наслідками. «Ослабити експансіоністський інстинкт пожирання, зупинити стародавнє імперське свавілля можна тільки єдиним шляхом – поверненням Заходу до проблем України, Білорусі, Молдови, загалом до проблем тих країн, які постали після розпаду СРСР. Це психологічно важко й надто невигідно для Заходу, який також шукає простих рішень для забезпечення собі благополуччя. Але простих рішень у такій ситуації немає. Тоталітаризм – смертельно небезпечна хвороба, що має стійку тенденцію до повторення і навіть інфікування сусідів».
Джеймс Мейс уже тоді із наростаючою тривогою спостерігав за трансформацією владної вертикалі в Росії, за все більшим зосередженням влади в руках однієї людини. Тоталітарний шлях її еволюції уже тоді окреслювався для нього досить виразно. Про Росію Путіна він зауважував: «Персоніфікація держави з особистістю відбувається, як показує історія, лише в одному випадку: при умові повної концентрації влади ресурсів, політики в руках однієї людини». І наводив історичні аналогії: «Сталін обрав геноцид як невід’ємний елемент тоталітарного правління, як метод вторгнення в Україну. Можна сьогодні сперечатися, кому належить «пальма першості» в цьому страшному винаході. Хто перший придумав: Гітлер – Голокост чи Сталін – Голодомор? Офіційно ненавидячи один одного, вони тим часом були надзвичайно подібні у своїх виявах. І в СРСР, і в Третьому рейху практикувалося дублювання партійними органами державних структур, через партійні органи контролювалися всі аспекти життя суспільства.
Доктрина гітлеризму – чистота раси, втілена в «Майн кампф». Доктрина сталінізму – боротьба з класовим ворогом, втілена в «Короткому курсі історії ВКП(б)». Велелюдні паради, демонстрації, маніфестації в Москві й Берліні. А поза тим – концтабори, крематорії до неймовірних масштабів розширення простору смерті.
Гітлер боровся за справжніх німців. Сталін – за справжню радянську людину. Тому одночасно з припиненням українізації припинилася й коренізація. Нищівних ударів було завдано по культурі нацменшин в Україні. Від Голодомору в 1932–1933 рр. гинули також росіяни, німці, греки, татари, болгари, євреї. Не тільки проти українців як етносу, а проти України як держави були спрямовані репресії Сталіна. Режим домагався, щоб на українців дивилися як на екзотичну гілку російського народу (танцюють гопак, хлібом-сіллю зустрічають сталінських емісарів, носять шаровари і традиційну вишиванку під час масових демонстрацій). Хохляндизація України, знищення її інтелектуальних і духовних підвалин – усе це історичні реалії, яким треба дивитися у вічі, хоч як це боляче. Ця трагедія ще довго даватиметься взнаки в майбутньому. І треба розуміти, що то наслідок тоталітаризму – специфічної соціальної хвороби, яка може спалахнути в суспільстві й за інших обставин, під новими вивісками, але з не менш трагічними наслідками».
Фактично Джеймс прописав мапу мутації «русского міра», як загрозу не лише зовнішню, а і внутрішню. Як її усунути? Вивчати. Тепер оцю збочену криваву тварину потрібно витискати за географічні межі нашої держави. Джавелінами, стінгерами, ракетами, ціною неймовірних жертв. Великих втрат. Іншого виходу нема. І немає права на поразку. Але вірю, що прийде час і, перекувавши мечі на лемеші, ми візьмемо до рук книги і будемо вивчати українську історію. Використовувати нашу історію для власного самозахисту і державного будівництва, до чого прямо закликав американський дослідник українського Голодомору і української історії Джеймс Мейс, кого своїм речником і захисником обрали наші мертві, але вчасно не почули живі…
Наталя Дзюбенко-Мейс

Україна - це українці
Ми у європейських країнах - це великий резерв для піднесення України в світі і дієва дапомога діаспорі дистанційно бути в українському середовищі.
Підтримати
© Радіо Українська хвиля з Європи - All Rights Reserved
menuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram