Кожна сучасна Роксолана, править вже своїм Султаном… , про це ще поговоримо на радіо української хвилі з Європи. А зараз невеличка історія та два перші вірші, знайомство з якими матиме продовження на письменницькому порталі. Зустрічайте Олеся Мерджан.Сучасні соціальні мережі мають позитив, нехай невеликий, але там бувають інколи талановиті, цікаві і небайдужі люди, а інколи й одинокі.. Я шукаю таланти, щоб потім відкрити їх Вам та світу. Чи це мені вдається автор та я дізнаються з вашцх відгуків. Цю українку що зараз на українському березі в Анталії виховує трьох турецьких козаків, співає, вчить музики і робить Багато доброго та пренкрасного про яке дізнаємось прочитавши цю невелику добірку віршів. Я люблю представляти талановитих людей задовго до їх світової слави. Олесю знаю не більше години але це достатньо хоб відчути її талант та поділитись з Вами. В найближчі дні чекайте її в ефірах радіо «Українська хвиля з Європи» та у соціальних мережах і каналі YuoTuBe.
***
На чотирьох стовпах
Колись у черзі всі стояли,
Як долю людям роздавали.
Комусь у Золотих ГорАх,
Моя ж - на чотирьох стовпах.
Душа образилася в грудях:
Така ж несправедливість в людях.
Одним із неба діаманти,
ДругИх прозвали "емігранти"...
Я подивилась на свою
Й побачила одну ріллю,
Де треба бур'яни прибрати,
А тільки потім вже зорати.
Самій посіяти, садити,
Зерно зростити і творити...
Отак роки собі минали,
Без праці дня не залишали.
Як тільки сил в мені не стало,
Відразу пісня пролунала,
І ноти сотні голосів
Мене позвали до стовпів.
У першому було насіння
І ще якесь сухе коріння.
У другому була вода,
Срібна на колір і жива.
А в третім двері щось відкрило,
Й мене промінням осінило,
Бо світлом бив не каганець -
А стукіт тисячі сердець.
Біля четвертого стовпа
Лунала пісня чарівна,
Цвіли тюльпани, апельсини
Та квіти рідної калини.
Стояла дівчина - княгиня
І звали її Берегиня.
У вишиванці красній, милій,
А хустка із морської хвилі.
Вона в стовпи позаглядала,
Мені щось в торбу назбирала,
Сказала:"Вже пора іти,
це все візьми і посади".
...любила я свою роботу,
краплі трояндового поту.
Та тільки пісня пролунала,
Я голову свою підняла.
Все те, що проросло у полі
Богом дарованої долі,
Було не тільки дорогим,
А найдорожчим, золотим.
Те, що садила я давно,
Свої таки плоди дало,
Бо сходили не злата тонни,
А Берегині пісень дзвони.
Отож, як роздавали долі,
І перлів сипали доволі,
Найкраща була в полинах,
Та, що на чотирьох стовпах...
***
На годинник подивилась-
Наче стрілка зупинилась,
Навкруги усе поснуло,
В просторі мене замкнуло.
Щоб отой замок зламати,
Стала час я підганяти,
Раньше встати, більше взнати,
Ну не жити, а літати.
Чи бувають Край зі Світом,
Де сніги літають літом,
А зимою, десь за Краєм,
Сонце грає з водограєм?
І чим більше я літала,
Тим багатший досвід мала,
Що і сніг буває літом,
А зимою - яблунь з цвітом .
А таке іще буває,
Коли сонце виглядає
Холодом у душу віє,
І ні грама не жаліє.
А сьогодні, на світанку,
Щось будило мене зранку,
У віконце листя пальми
Заглядало, а не мальви...
Мить годинник добігає,
Підвіконник відчиняю,
Сонця теплого проміння,
Враз спалило все каміння.
Місяць ночі дочекався,
Добре в морі покупався,
Всю спекоту змив водою,
І зірок позвав з собою.
Я не знаю що сказати,
Коли скажуть вибирати
Поміж сонячними днями,
Або чорними ночами.
Кажуть, що в душі є очі,
Чо ж вона жадає ночі?
Чому днями хоче спати,
Вночі - з місяцем гуляти?
Промінявши дні на ночі,
Враз душа відкрила очі,
Бо затікав знов годинник,
Ну а вдома - цвів підтинник.
Знову ранок, знову пальма
Заглядає, а не мальва,
Знову сонячне проміння
І обпалене каміння...
На Крайсвіт не тре літати,
Краще мальви доглядати,
Чорнобривці, матіоли,
Диво - айстри і майори.
На годинник подивилась -
Стрілка бігати втомилась,
Місяць знов діждався ночі,
Ну а я закрила очі.
Олеся Мерджан
08.02.2020
***
Коли на світ прийде людина,
Її зовемо ми "дитина"
І подарунки ми їм шлемо
Ангеликів до них несемо.
А тільки стане підростати,
І перше пір'ячко вбирати,
Як Ангел розкриває крильця,
Бо вчить літати і сам вчиться.
А потім йдуть життя уроки,
І вже давно не перші кроки,
Падіння, взліт, буття вітрила,
Бо Ангели розкрили крила.
Чи вдома ми, чи на чужбині,
Ми всюди, наче у родині
Не рідних ,та найкращих друзів,
Бо й Ангели у цьому крузі.
Та вже давно моє волосся,
Білявим інеєм вдяглося,
Чи то зима зайшла в подвір'я,
Чи Ангели згубили пір'я.
І швидко так роки минали,
Їх Ангели оберігали.
"Вони не люди"- нам казали,
Чому ж Ви з нами виростали?
Олеся Мерджан
Про крила.
Мені бабуся розказала,
Що людина колись літала,
І з птахами пісень співата,
Та ще й із ними розмовляла.
Я слухала її уважно,
У неї ж вік, і вже не важно,
Що думає собі старенька,
Бо вже доріжка коротенька
Її до раю неземного,
Тож хай пофантазує того,
Чого ніколи не бувало,
Життя її вже все прощало.
Бабуся , наче щогодини,
Святкує власні іменини,
І Богу дяку посилала
За те, що десь, колись літала.
- Якщо ви навіть і літали,
То де ж ви крила заховали?
Я теж хотіла б їх одіти
І в небо високо взлетіти!
- Дитино моя ,дорогенька,
Ти зарас ще зовсім маленька,
Тих крил тобі ще не підняти,
Покищо вчись без них літати.
Коли тебе розбудить сонце,
Пташиним співом у віконце,
Ти вийди на своє подвір'я,
І там побачиш чудо-пір'я
Воно, я знаю, чарівне
-і що бабуся знов несе?
- І соняху збери листочки,
Для вишиванки, для сорочки
Бо знай, що крила твої долі
Тримаються на білій льолі,
На пісні доброго дощу,
Що так потрібен врожаю."
Та я далеко не ходила
В ворони пір'я попросила,
Бо та раненько не співала,
І спати мені не мішала.
Тоді я ще була малою,
І вірила, що в світ зі мною
Летять, неначе пісень дзвони,
І соловейки, і ворони.
- Дитино, ти ж не зрозуміла,
Що я тобі сказать хотіла,
Зроби ті крила на основі
Надії, Віри і Любові
***
У куточку, біля скрині,
На бабусиній перині,
Хтось дрімає, хтось муркоче,
І нікуди йти не хоче.
Ну і я вже хочу спати,
Треба йти Кота прогнати.
Переставивши тварину,
Я собі несу перину.
Кіт м'явкоче, не стихає,
Своє право вибиває,
Що господар в цій хатині
Має спати на перині.
Щоб позбутися мороки,
Я Кота взяла під боки,
По драбині тихо-тихо,
З ним полізла я на стриху.
Ти не ображайся, друже,
Знай, тебе люблю я дуже,
Та вночі мишей ганяти
Я не буду, треба спати.
Кіт нічого не робив,
Тільки враз заговорив:
-Ти спішиш усе проспати,
І таких чудес не взнати!
Нащо тобі та пирина?
В мене тут є скатертина,
Драна - драна, вся з дірками,
З ясним місяцем, зірками".
І полізли ми на дах,
Де сидів окатий Птах
Кіт:"Здоров, котра година?"
Птах:"Та є вже скатертина".
І про що у них йде мова -
Я вгадати не готова,
Чую лише "дірки- зірки",
"Миші не полізуть з нірки".
Подивився Кіт на мене -
"Ми довели теорему,
Що то ніч - це вічна днина,
Просто драна скатертина,
Накриває нас собою,
Щоб ми спати йшли з тобою,
Але так, як там є дірки,
Ми ж приймаєм їх за зірки".
Цілу ніч з Котом і Птахом ,
Ми літали понад дахом,
Через дірки, що є зірки,
Заглядали ми, як з нірки,
Щоб побачить вічну днину.
І забули про перину.
Дивно, крилець я не маю,
Але з ними чось літаю.
Полягали ми на спину -
Розглядаєм скатертину,
Знай, як чує душа лихо -
Лізь бери з Котом на стриху.
Враз піднялась скатертина,
І настала тиха днина,
Трохи з сажі обтрусились,
По драбині ми спустились.
Зранку, випивши компоту,
Я збираюсь на роботу,
А тат великий простір де можете співати в хорі Берегиня навіть дистанційно, ми готові записати на радіо та транслювати на велікий екраз з усіх куточків світу . Берегині долучайтесь - репетиція в ЗОМ, як зберетесь , Олеся Вас чекає.