Петро Мага "Вірші з окопу" читає Володимир Мішуков

Петро́ Ма́га — український актор, поет-пісняр, телеведучий, сценарист, режисер масових заходів. Художній керівник київського театру «Особистості», один з ведучих телепрограми «Шустер LIVE». Автор пісень для Павла Зіброва та багатьох інших українських співаків. Народний артист України. і ось нова сторінка творчості, Вірші з Окопу, з якими ми знайомимо Вас.

Вірші з окопу.

Якби ви знали, чортові розриви,
що світло обертають на пітьму,
які ми всі спокійні і щасливі,
ходили ще три місяці тому...
Робота, дні народження, весілля,
Захоплення — у кожного своє,
безглузді суперечки і похмілля,
«зростають ціни, риба не клює…»
Потроху відступала пандемія,
про це сміливо стали натякать,
Ще кілька днів — і вже б здійснилась мрія,
Щоб в магазинах маски не вдягать.
Ялинки у дворах повикидали,
калину обклювали снігурі,
І вже путівки разом обирали,
на серпень, бо ж до школи дітворі!
О, Боже милий, Господи правдивий,
Одну коротку відповідь... — Чому?!!!!
Ми ж всі такі спокійні і щасливі,
ходили ще три місяці тому!
Сварилися, мирилися, прощали,
і нас тоді в запеклому бою,
долала суєта! — І ми не знали,
що живемо, насправді, у раю!
Що все звучало, як «Червона рута»,
І ми повернем це після війни!
Але людей загиблих повернути…
Нема на це у Господа ціни.
Полеглі діти — ангели красиві,
що з Богом, як горобчики сидять,
кричать з небес: ви всі були щасливі,
навчіться, врешті, щастя цінувать!
Щоб пам’ять їх не зрадити ніколи,
ми вийдем переможцями з війни!
Ми з вами подолаємо цю школу,
гірку — гірку, як полинові сни…
Тоді й життя буятиме, як диво,
у переливах світлих кольорів,
і кожен з нас пройде свій шлях щасливо,
за себе, і за тих, хто не дожив…
П.Мага

302 хвилини.
Напевно ,їй приснився сон пророчий
Чи за віконцем птаха прокричала
Прокинулася Мама серед ночі,
І вже очей до ранку не змикала…
Здавалось їй,що там,десь за вітрами,
Що в темряві з тополями говорять,
Її єдиний син шепоче: « мамо…»,
Він кличе ,а її немає поряд.
Синок. Він завжди дзвонить їй о восьмій,
Та як дожить до восьмої години?!
Чи серце материнське буде взмозі,
Ще витримати триста дві хвилини.
Він може застудився там,у полі,
Її чубатий золотий хлопчина,
Чи може опинився у неволі,
Які ж ви кляті ,триста дві хвилини!
А може… Точно ні! Ніяких « може»,
Він клятву Мамі дав,що не загине,
Мій Господи,мій милосердний Боже,
Змотай в клубок ці триста дві хвилини…
А за вікном вже небо посіріло,
За стежкою калюжі,як озерця,
А краплі корвалолу не зуміли,
Знайти потрібні отвори у серці.
О,Боже,восьма…може не почула?
Думки тривожні сиплються за комір,
Вже триста дві хвилини промайнули,
І раптом дзвоник.Невідомий номер…
І все життя перед очима впало,
-Матусю,рідна! Добрий ранок,мила!
Так,нас посеред ночі накривало,
Так,всі живі! А телефон-розбило.
Я звечора поїв і ситий досі,
Покашлюю? Напевно,це від диму,
Як ти? Все добре? Завтра знов о восьмій,
Ти запиши,це-номер побратима.
Ну все, побіг!..Один гудок короткий,
Але відлунням щастя відгукнулось,
І небо стало світлим і високим,
І у кутку ікона посміхнулась.
І довго ще молилася смиренно,
За рід,за мир,за неньку Україну,
Щоб кожна Мама слухала щоденно,
Найкращий в світі ніжний голос Сина…
П.Мага

Вірші з окопу.
Вокзал надії людом вирував,
Ходіння,крик,безсоння і валізи,
Дві різні долі - пан,або пропав,
Тремтіли ,наче рейки із заліза.
Жагучий оптимізм передчуття,
Такої прорахованої миті,
І потяг миру Краматорськ-Життя,
Здавався найпрекраснішим у світі!
Русявий шкет класично виглядав,
Як персонаж із дошкільної прози,
Маленький хлопчик у руці стискав,
Маленький іграшковий паровозик.
Бо він-мужчина,їхав на вокзал,
Сказав бабусі не забути паспорт,
І ,дбаючи про всіх, с собою взяв,
Свій іграшковий додатковий транспорт.
Чотири тисячі стривожених облич,
Зібралися,щоб штурмом взять вагони,
І вірили,що вже в наступну ніч,
Зустрінуть їх незнищені перони.
Гудок! Ні не гудок-пекельний звук,
Такого не приносять навіть грози,
Гаряча хвиля вирвала із рук,
Поплавивши на кульку паровозик.
Поплавивши надії й почуття,
Спаливши злет у довгожданний вирій,
І потяг світла Краматорськ-Життя,
Дивився на померлих пасажирів.
На зламані тіла простих людей,
Що так хотіли вибратись! Не вмерти!!
І напис ізувірський «за детей…»
Димів із половинкою ракети.
Вона летіла розпалити страх,
Заради цього загубила крила,
Та в наших,вже посічених серцях,
Жагу вендети тільки розпалила.
А хлопчик світлу місію свою,
Теж виконав…і вже засохли сльози,
Тепер катає діток у раю,
Поплавлений на кульку, паровозик.
П.Мага