28 серпня, в день Успіння Пресвятої Богородиці, у селі Розтоки Путильського району Чернівецької області традиційно відзначають день села. З самого рання сельчани йдуть до церкви, а опісля - відвідують урочисті заходи, присвячені святковій події, Цього року село відзначає 520-і роковини від першої згадки уже в складі Усть-Путильської громади Вижницького району. Розтоки, як і більшість гуцульських сіл, розкидані по довколишніх горах на багато кілометрів. Крім центральної вулиці – шосе, що веде з Вижниці до Путили, на якій розташовані основні цікавинки села, Розтоки складаються з декількох хуторів, або як тцт кажуть присілків. До справжнього природного дива Розтоків належать Смугарівські (або Буковинські) водоспади – це ландшафтний заказник місцевого значення, який має площу 38,5 гектарів і належить Розтоківському лісництву Карпатського спецлісгоспу. Про Розтоки можна говорити вічно, Читати тисячі сторінок книг народжених тут поетів та прозаїків, дивитись шедеври кіно створених в цьому селі, або навіть насолоджуватись райською красою рідної Землі.
Село РОЗТОКИ Путильського району Буковини сміливо може претендувати на культурний та творчий центр Буковинських Карпат, адже причин для того більш, ніж достатньо.
По-перше, це місце просвітницької діяльності Юрія Федьковича. В Розтоках поет працював вчителем, тут він написав ряд віршів, один з яких містить пророцькі слова про соборну Україну. По-друге, Розтоки були не без підстави оспівані Лесею Українкою. Направляючись на відпочинок до Буркуту у 1901 році в листі Ользі Кобилянській поетеса писала наступне: «Раз заїхали на високу гору Німчич і бачили звідси при заході сонця щось таке гарне і срібне як мрія, - кажуть, що то зветься Розтоки, але я думаю, що то ніяк не зветься і що його вже тепер там нема, бо щось такого може показатись тільки раз і зникнути, а вже якби хто вдруге хотів би те саме побачити, то не знайшов би».
Ось такими, напевне, бачила Леся Українка Розтоки і долину Черемоша з перевалу Німчич:
По-третє, тут у 1970 році знімався справжній шедевр українського кінематографу «Білий птах з чорною ознакою», режисерами якого виступили Юрій Іллєнко та Іван Миколайчук. Стрічка розповідає про важке життя буковинських селян спочатку під час румунської окупації, а потім у період визвольних змагань українського народу у часи Другої світової війни. Завдяки цьому фільму багато радянських українців вперше дізналися про Українську повстанську армію. А устами Богдана Ступки, нібито негативного персонажу, автори домоглися донести глядачам частинку правди про боротьбу українських повстанців.
По-четверте, у Розтоках народився хіт номер один української естради 70-х років «Червона рута». Прибувши у липні 1970 року разом з танцювальним ансамблем «Вітерець» на зйомки «Білого птаха з чорною ознакою» молодий композитор Володимир Івасюк намагався за допомогою місцевих жителів розв’язати загадку таємничої квітки – червоної рути. Тоді ж в Розтоках і був написаний остаточний варіант пісні, який 13 вересня цього ж року вперше пролунав на українському телебаченні в програмі «Камертон доброго настрою».
І, нарешті, тут, у Розтоках у 1975 році режисером Віктором Стороженком було віднято музичний фільм «Пісня завжди з нами» за участі Софії Ротару, в якому співачка виконала шість пісень Володимира Івасюка.
Крім всього цього Розтоки є батьківщиною отамана опришків Мирона Штолюка та було центром діяльності у 1742 році опришків під керівництвом Олекси Довбуша.
У центрі Розток при дорозі знаходиться пам’ятка архітектури національного значення – дерев’яна Успенська церква. Побудована вона 1846 року (за іншими даними – у 1875 році) із смерекових брусів і являє собою ранній зразок триверхого буковинського храму з високими, приблизно однаковими за висотою верхами.
Церква має кругове опасання з широким виносом, яке спирається на випуски венців верхнього зрубу. Високі восьмигранні пірамідальні верхи вкрити бляхою, дерев’яні стіни викрашені у яскраво жовтий колір.
На фасадній частині стіни висить табличка, присвячена 50-річчю правління австрійського цісаря Франца Йосипа, встановлена у 1898 році.
Всередині храму збереглися дерев’яного різьблення та живопису XVIII – XIX століть. Велику мистецьку цінність становить дерев’яний різьблений з позолотою іконостас, створений разом із церквою, та окремі зразки релігійного живопису.
Ганок:
Дерев’яна триярусна дзвіниця нібито доповнює церкву: стіни окрашені в жовтий колір, а її завершення повторює форму верхів церкви.
Поруч з дзвіницею нещодавно побудовано нову сучасну п’ятиверху церкву
А майже напроти старої церкві зберігся одноповерховий будинок австрійських часів. Зараз тут – загальноосвітня школа.
