Софія Яблонська-Уден – українського корення мандрівниця, операторка, режисер, журналіст, авторка книжок-бестселлерів і фільмів про екзотичні країни (1907-1971).

15 травня виповнюється 116 років від дня народження Софії Яблонської-Уден – мандрівниці, операторки, режисерки, журналістки, авторки книжок-бестселлерів і фільмів про екзотичні країни (1907-1971).
💛💙📖
«У неї неймовірна біографія – навіть для її покоління, що було зірване з місць ураганом Першої світової, а в 1920-ті плавом ринуло «підкорювати Париж».
Коли в 1927 році юна Соня Яблонська, не оснащена нічим, крім амбіцій, прибула зі Львова до Парижа вчитися в кіношколі, за плечима в неї вже була школа, якої давніше українська паннночка зі священничого дому просто не мала би звідки взяти: школа виживання.», — Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко), есей «Кілька уроків від Софії Яблонської» (Збірка есеїв «Планета Полин», 2020).
👏🏻Вона об’їздила Північну Африку, Південно-Східну Азію, Північну і Південну Америки, Індонезію, Нову Зеландію, Австралію.
👌🏻Однаково вправно володіла пером, фотоапаратом і кінокамерою.
🙌🏻 Була однією з перших жінок-кінооператорів документального кіно, подорожуючи світом, знімала фото- і кінорепортажі.
☝🏻Записи Софії Яблонської цікаві і унікальні, вона авторка перших українських тревелогів (подорожних нарисів).
💛💙👏🏻📖☝🏻 Її називали найвидатнішою постаттю української мандрівної журналістики.
На жаль, про неї і її творчий спадок сучасники майже не знають.
Софія Яблонська народилася у с.Гаврилівці (нині с.Тарасівка Львівської області) у родині греко-католицького священника.
В часи Першої сві­тової війни батько вивіз родину до Таганрога, де їм довелося терпіти злид­ні і вороже ставлення.
Побачена реальність Росії «вилікувала» отця Яблонського від сентиментів до неї і родина Яблонських по­вернулась до Галичини.
Софія навчалася у вчительській гімназії, на курсах крою і шиття, курсах книговодства, у драматичній і торговельній школах.
Захо­пилась кіно, закінчила акторську студію. Вважали, що Софійка стане зна­менитою акторкою, але це стало їй нецікаво.
Софія Яблонська долучилась до організації двох кі­нотеатрів у Тернополі в 1925 р. (їй тоді було лише 18 років), а на зароблені кошти поїхала до Парижа вчитись знімати документальне кіно.
Після навчання Яблонська влаштувалась на роботу до компанії, яка оплачувала її поїздки до Марокко, а потім до Китаю. Завдяки кадрам з цих країн вона стала знаменитою в Європі, адже багато речей до неї не знімав ніхто. ☝🏻
☝🏻💛💙👏🏻 У своїх подорожах Софія Яблонська постійно доводила, що вона не росіянка: «Я малювала мапу України та її сусідніх країн, щоб краще зрозу­міти її положення, врешті, сказала я, що нас є біля сорока мільйонів, та що Укра­їна у півтора рази більша за Францію. Ці пояснення я знаю краще за молитву, бо частенько трапляється мені повторюва­ти їх французам та іншим чужинцям, що нічого не знають про наше існування», – писла вона у «Чарі Марокка».
У Південно-Східній Азії Софія Яблонська ледве не померла від укусу бананової гадюки, малярійного комара та соку отруйної орхідеї; полювала на тигра в Лаосі, кілька місяців жила і вела побут з аборигенами на Бора-Бора, мала аудієнцію у останньої королеви Таїті, втікала від залицянь князя в Таїланді та була на весіллі в’єтнамського принца.
На острові Бора-Бора, де вона однією з перших європейок з'явилася з камерою, увійшла в довіру до місцевих жителів настільки, що вони дозволили їй знімати їх і назвали її теурою (червоною птахою).
☝🏻Софія Яблонська готувала блискучі репортажі для багатьох часописів.
👏🏻Їй вдавалося знімати унікальні документальні кадри для французької кінокомпанії, які не могли дістати оператори-чоловіки.
П’ятнадцять років Софія Яблонська прожила в Китаї, вийшла заміж за француза Жана Удена, виховувала трьох синів.
У цей період мандрівного затишшя вона активно вивчала стару китайську культуру.
Після закінчення Другої світової війни, у 1946 р. Софія Яблонська з родиною переїхала до Франції, оселилася в Парижі, а після смерті старшого сина і чоловіка – на острові Нуармутьє біля атлантичного узбережжя Франції.
Захопилася архітектурою і дизайном, побудувала віллу за власним проектом.
4 лютого 1971 року Софія Яблонська загинула в автокатастрофі, везучи до видавництва рукопис книги.
В Україні у 2015 році вийшла друком збірка Софії Яблонської «Чар Марока. З країни рижу та опію. Далекі обрії», а в 2016 році – «Книга про батька».
У 2018 році в Києві діяла виставка фотографій і костюмів «Теура. Софія Яблонська», з сімейного архіву онуки Софії Яблонської – Наталі Уден.
У неї не було селфі-палиці тільки тому, що в той час, коли випало жити цій неймовірній українці, їх ще не існувало. Не було ні інтернету, ні соцмереж, ні блогерів, а жаль, адже її дописи і світлини, без сумніву, мали б мільйонні перегляди. Ще б пак, не кожен може похвалитися фотографією з тигром чи з тубільцем дикого племені, на кораблі серед океану чи в польоті над пустелею. Утім, ця дивовижна галичанка зуміла-таки залишити для нас неповторні враження від своїх мандрів, адже однаково вправно володіла пером, фотоапаратом і кінокамерою. – Софія Яблонська.