Тарас Шевченко - поема Утоплена. Шевченківські читання. Владивосток. Зелений клин

Тарас Шевченко - поема Утоплена. Шевченківські читання. Владивосток. Зелений клин. Свою Батьківщину українці Далекого Сходу назвали Зеленим клином, Закитайскою Україною, Зелена Україна. Клинами українці називали території, де вони вклинювались і селилися великими островами між інших народів. А Зелений клин, бо багато лісів в тамтешніх краях.
На превеликий жаль не наємо імені цієї жінки що так щиро читає Тараса Шевченка. Дякую Вам українці Зеленого клину, що бережете і читеєте безсмертні й пророчі слова Кобзаря в далеких від України краях.
Про Зелений клин і Далекий Схід на радіо Українська звиля з Європи ми ще поговоримо, Як з автором книги "Ціна Рабства" Євгеном Буциком , так і слухаючи написані ним сторінки що звучатимуть у нас на радіо. А зараз коротка історія з географією про українців Зеленого Клину.
У 1861 році після скасування кріпосного рабства кожній родині пообіцяли дати землю. Але давали багато і на всіх українців не вистачило. Людям пообіцяли дати землю на Далекому Сході. В даний час тільки в Росії 20 млн.людей з українськими прізвищами.
Губернатор Камчатки Василь Завойко, українець, який рекомендував побудувати місто, в районі нинішнього Владивостока. У 1862 році Яків Семенов заснував Владивосток. За дослідженнями радянського вченого В. М. Кабузана, в 1850-1916 рр. З України на Далекий Схід переселилося 276300 осіб, або 56,54% від числа всіх переселенців. 56% населення Приморського і Хабаровського країв - це 1,4 млн. Нащадків українських переселенців.
Губернатор Примор'я генерал П. Унтенбергер в 1882 подбав про безкоштовне перевезення українців з Одеси і відведенні їм кращих земель. Любов і повага до українців у губернатора була навіяна впливом Т. Шевченка, який за часів його дитинства часто бував в будинку його батька під час заслання Шевченко в Оренбург.
Українці в складі усурійського, забайкальського і амурського козацьких військ брали участь в російсько-китайської і російсько-японській війні.
За даними російського дослідника А. Меньшикова, з 22122 сімей, що переселилися в 1858-1914 роках в Приморську область, 15475 (70%) були з України.
Один з кореспондентів того часу, Іван Ілліч Світич так описував, наприклад, м Уссурійськ в 1905 р .:
Це велике малоросійське село. Головна і найстаріша вулиця - Микільська. Вздовж всієї вулиці, по обидва боки, витягнулися білі мазанки, місцями й тепер ще криті соломою. В кінці міста, при злитті Раківки з Супутінкі, як часто і на корінний Україні, влаштований «ставок», біля якого мальовничо притулився «млинок», так що виходила б цілком та картина, в якій «старий дід» в одній пісні бентежить «молоду дівчину »-« і ставок, і млинок, і Вишневенький садок », якби цей останній був в наявності. Серед російського населення, не рахуючи козаків, малороси настільки переважають, що сільських жителів міської, так званий інтелігентний, називає не інакше, як «хохлами». І дійсно, серед полтавців, чернігівців, київських, волинських та інших українців переселенці з великоросійських губерній зовсім губляться, будучи як би вкрапленням в основний малоросійський елемент. Базар в торговий день, наприклад, в Нікольське-Уссурійському вельми нагадує якусь містечко в Україні; та ж маса круторогих волів, ліниво пережовує жуйку біля возів, наповнених мішками борошна, крупи, сала, свинячих туш і т. п .; та ж український одяг на людях. Всюди чується веселий, жвавий малоросійський говір, і в спекотний літній день можна подумати, що знаходишся десь в Миргороді, Решетилівці або Сорочинцях часів Гоголя. ( Далі буде)