Вікторія Тітова з новою програмою на радіо: ПРО ЩО МОВЧАЛИ КНИГИ...

ПРО, ЩО МОВЧАЛИ КНИГИ

А зараз при мікрофоні Вікторія Тітова з Парижу…
На радіо «Українська хвиля х Європи слухайте новий цикл програм « ПРО, ЩО МОВЧАЛИ КНИГИ. Сьогодні в моїх руках книга Василь Тітов Мандрівка крізь час.
Видавництво Букрек в місті Чернівці в 2021 році видало книгу мого батька Мандрівка крізь час. До нової збірки українського письменника Василя Тітова увійшли твори духовної тематики, які запрошують в святий світ вічних істин. На основі християнської моралі автор через публіцистичні роздуми та життєві історії наших сучасників, відкриває суть різних аспектів Книги Книг. Яка мета перебування людини на гріховній землі? Що таке свобода вибору та цінність благословінь Творця? Чому Господь помер за наші гріхи і воскрес для оправдання людини? На багато різних запитань непростої тематики християнського спрямування спраглий читач знайде відповіді в цій цікавій та корисній книжці.
Запрошуємо послухати одну з новел цієї книги.

ПОРА БОЖЕСТВЕННОГО В СОБІ….

Червоне, мов розжарений валун, сонце прощально сповзає за димчастий овид. Мимоволі зупиняюся на розвилці об’їзної дороги, звідки світяться далекі задністрянські краєвиди. З північного сходу вже волого стелиться мохнатий смерк під окоренки придорожніх осик. Оживає небо: одна за одною зблискують зірниці, наче хтось жбурнув догори жменю гарячих вуглин. А невидимі янголи в почорнілих сферах поспішно розстелюють білу смугу Чумацького шляху. Прозоро-невагому, як пасмо тремтливоі пари. З ущелини моєї пам’яті виринає те, що не раз крутиться потай в голові, коли непомітно насувається вечір: «Ось темрява сховає мене, і ніч – світло в насолоді моїй. Бо й темрява не сховає від Тебе, і ніч засяє, як день: її темрява така, як її світло… Ти, Господи, створив моє нутро, – прийняв мене від лона моєї матері… Я прославлятиму Тебе, бо Ти вельми дивовижний… Не були приховані від Тебе мої кості, які Ти сформував у тайні… Раніше, ніж Я тебе створив у лоні, Я тебе знаю, і раніше, ніж ти вийшов із лона, Я тебе освятив…» Десь поміж крон густих дерев несподівано зчинився шум – зірвалося вороння. Потім, немов з-під землі, прорвався глухий зойк і плач. Біжу туди…
Скажіть, вам траплялося хоч раз заспокоювати людину, котра у сні пережила глибоке душевне потрясіння? Та не молода жінка з розвилки і досі в мене перед очима на фоні південного зоряного неба. І досі, наче це було вчора, чую розмитий сльозами голос відчаю і несподівану сердечну сповідь: – Мою долю хтось прокляв. І було за що… Я з юності грішила з різними чоловіками. І ніхто навіть не здогадувався ні дома, ні в школі, що я – повія … Я знала, що блуд – це гріх. Я знала, що аборт – це вбивство. Мене не раз застерігали лікарі… Я навіть на уроках цитувала дітям біблійне: «Діти – це нагорода від Господа». А сама вбивала ненароджених у власній утробі… І так було не один раз… Я підсвідомо чекала Божої кари… Страх постійно ходив поряд зі мною, ніби тінь… А цієї ночі я бачила жахливий сон… Не то сон, не то якесь видиво-марення. Наче явилися в мій дім мої… немовлята. Уявляєте? Семеро янголят… Казали, що люблять мене… Казали, що нині за матір їм… Бог. Казали, що ми скоро зустрінемося на тім світі. Від жаху, добрий чоловіче, ледь не розірвалося моє серце… Хтозна… Може, це і правда? Що тоді повісти Богові?! Як виправдатися перед дітьми! Та ще ж наче і є трохи совісті… Боже духів та всякої плоті, помилуй мене! Ні сім’я, ні школа, ні книги не навчили мене порядності… Помилуй, мене, Господи, як колись Ти помилував Марію Магдалину. Бо я, підступна душа, блукаю у гріхах. Прийде пора – і треба буде за все відповісти… Тяжке зізнання, щире… Як зміг, заспокоїв жінку, пояснив, що необхідно робити їй далі після сердечного покаяння. А сам, повертаючись до містечка, думав дорогою: блуд у світі нині норма, аборт – норма.

Спільне проживання без вінчання в церкві та реєстрації – норма… Чому так сталося в країні? «Ні сім’я, ні школа, ні книги не навчили мене порядності й духовної чистоти…». Яка порядність? Яка чистота, якщо світ сьогодні узаконює одностатеві шлюби, а дияволу споруджують пам’ятники. А в нас, в Україні, зареєстровано так звану «церкву» сатани? Чистота серця… Колись Павло Грабовський, звертаючись до майстрів слова, сказав: «Будь серцем чистий, духом ревний». Хіба чисте серце письменника буде в творах пропагувати матеріальне, плотське, вульгарне, сморідне, блудодійне? Це ніщо інше, як наслання із пекла. Уже дійшло до того, що в шкільній хрестоматії «Сучасна українська література 20-го початку 21-го століття» з’явився роман, який було названо «каналізаційною словесною тванню». Авторка критичної статті обурюється: «Хочу запитати головного редактора видавництва «Школа»: змалювання процесу статевого злягання входить у моральний кодекс поведінки учня?..». Невже і справді майстри красного письменства втратили відповідальність за Слово? Чи, може, втратили глузд і страх перед Всевишнім? Спробуйте нині знайти, скажімо, роман, де б не блудодіяли герої твору! Колись Семен Скляренко, автор історичного роману «Святослав», сказав устами свого героя: «Рідний батько тебе за блуд вижене з хижі». Нещасна жіночка з об’їзної дороги згадувала Бога. Причому не раз. Але одне діло згадувати, інше – знати переклади життя біблійних героїв, котрі дають нам уроки духовної чистоти. Пригадаймо, скажімо, як дружина Петефрія, начальника охорони в’язниці, спокушала Йосифа: – Переспи зі мною. Що відповів блудниці майбутній Патріарх? – У цьому домі немає більшого від мене, і не заборонено мені нічого, крім тебе, бо ти – його дружина, то як зроблю цей поганий вчинок і згрішу перед Богом? Блуд – це зло. А зло, як відомо, переслідує грішника постійно. Ось поет і цар Ізраїлю Давид вчинив перелюб з Вірсавією. А її законного чоловіка, Урію, свідомо відправив на неминучу погибель: « Зухвалий цар впаде у зло…». Упав і Давид. Духовно впав. Що робити? Підступна душа блукає в гріхах. Немає відчуття радості та втіхи. Душа потребує очищення. І до Давида приходить пора осмислення того, що сталося в його житті. Його горіх відкрив Бог через пророка Натана. Тоді, в момент розкаяння, і народився найвідоміші його псалом: «Помилуй мене, Боже, з великої милості твоєї, і з великого милосердя свого згладять беззаконня мої!». У Біблії багато різних застережень щодо питання блуду. Пригадаємо деякі з них: «Не будь відкритий для чужої, не дозволяй рукам не твоєї обнімати тебе». «Жоден з тих, хто торкнеться заміжньої жінки, не залишиться невинним». «А перелюбник через брак розуму губить душу свою». «Живіть духом – і не чинитимете пожадань тіла. Бо тіло бажає протилежного духові, а дух – протилежного тілу: вони протидіють одне одному… Учинки тіла очевидні, а саме: перелюб, розпуста, нечистота, безсоромність. Хто таке робить, Божого Царства не успадкує».
«Жодний розпусник не має спадщини в Царстві Христа і Бога». «Я підсвідомо чекала Божої кари… Як виправдатися перед дітьми і власною совістю? Прийде пора за гріхи відповідати перед Небом… Що робити?» – і досі звучить у свідомості розпачливий голос повійниці з міськоі околиці, хоча відтоді минуло немало літ. Вихід є. Є у кожного, хто живе під сонцем і зорями. Небо прощає наші гріхи. Небо чекає нашої сповіді. Пам’ятаєте, цар Давид не просто формально сповідався, він сердечно просив у Бога помилування за скоєні гріхи. Ісус Христос каже: «Покайтеся й віруйте в Євангеліє!». Так, Ісус прощає кожному в момент покаяння будь–який гріх. Окрім, звісно, хули на Духа Святого. Згадаємо слова Господні: – Запевняю вас, що всі гріхи й богозневаги буде прощено людським синам, хоч скільки би вони не зневажали, а хто буде зневажати Святого Духа, той не матиме прощення довіку, а підпаде під вічний осуд. Оскільки вони казали: Він (тобто Христос) має нечистого духа! Загибель чекає тих людей, котрі свідомо знеславлять явні дії Святого Духа, приписуючи їх духові зла. Однак це виняток. Небо любить всіх! Головне, щоб вчасно, поки світлий розум, повернути погляд до сфер і сердечно покаятись. Справді, на все приходить пора. Так було з Олександром Довженком. Глибоке душевне потрясіння у свій час пережив і він. Щоденник зберіг одкровення визначного майстра слова та кіно: «Я почав молитися Богу. Я не молився йому тридцять сім років, майже. не згадував. Я його одкинув. Я сам був Бог, богочоловік. Зараз я постиг невеличку краплю своєї облуди… Бог в людині. Він є або немає. Але повна його відсутність – це великий крок назад і вниз. У майбутньому люди прийдуть до нього. Не до попа, не до приходу. До божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного. І тоді не буде гнітючої сірої нудьги, звірожорстокості, тупого і скучного, безрадісного будня». На все приходить пора. Пора іти до божественного в собі. Навіть з розвилки об’їзної дороги. Була б тільки віра в душі та сердечне бажання. Та страх в додачу. Страх – початок мудрості.

Ви слухали перший випуск програму « ПРО, ЩО МОВЧАЛИ КНИГИ»
при мікрофоні була Вікторія Тітова… Париж…