З Полтавщини в Антарктиду. Історія родини полярників

16 Березня, 2021

Президент України Володимир Зеленський підписав указ про відзначення 25-ї річниці заснування антарктичної станції «Академік Вернадський». Кілька поколінь родини з Полтавщини побували в антарктичних експедиціях.

ЗМІСТ поспілкувався про історію цієї родини з Антоном Омельченком, який брав участь у двох експедиціях на антарктичну станцію «Академік Вернадський».

Антона Омельченка назвали на честь прадіда, який свого часу разом із британською експедицією Роберта Скотта підкорив Південний полюс.

Історія родини Омельченків
Прадід Антон Омельченко народився у селі Батьки на Полтавщині в родині малоземельного хлібороба Луки Омельченка. Був сьомою дитиною в сім’ї. З 10 років разом із братами їздив на заробітки до Ставропольського краю. Там він працював у відставного генерала Пеховського, випасав кіз і овець, а пізніше коней. Згодом його віддали навчатися на жокея.

Пізніше він влаштувався на іподром у Владивостоці. Там він познайомився із Сесілом Генрі Мірзом, якому допоміг знайти для експедиції Роберта Скотта манжурських коней. Омельченка взяли в експедицію на Південний полюс, тоді всі полярники загинули, а Омельченко вижив, бо повернувся на базу раніше. Детальніше про нього ЗМІСТ писав раніше.

«Він пройшов війну і повернувся в рідне село, працював звичайним листоношею. Помер доволі рано, у 49 років».

Антон Омельченко стриже старшого офіцера британського флоту Патрика Кохейна в таборі полярників на мисі Еванса, січень 1912 року (Фото – Herbert George Ponting / Science Photo Library / East News)

Антон Омельченко каже, що за родинною легендою прадід загинув через удар блискавки, але є версія, що його вбили чекісти:

«Розповідали, що в нього у капелюсі була циганська голка, яка розплавилася від удару блискавки і перетворилась в горошину.

Також є версія ніби чекісти його застрелили, а сім’ю залякали і сказали, щоб ті говорили всім, що причина смерті – удар блискавки. Цю версію розповідав дід Іван в інтерв’ю (син Антона, брат Іларіона – рідного діда Антона Омельченка-молодшого). Але в нас завжди казали, що це через блискавку. Батько мені так розповідав, а йому дід Іларіон».

Зі слів Антона Омельченка у його родині до теми Антарктиди дотичний його рідний дядько – Віктор Омельченко. Він тричі зимував на станції «Академік Вернадський».

Антон Омельченко

Був там механіком, відповідав за системне забезпечення станції, зокрема за опалення, прісну воду та усе обладнання станції, яке функціонує. Наразі Віктор Омельченко живе в селі Батьки, тримає господарство.

«У нашій сім‘ї прадід, внук і правнук дотичні до Антарктиди в плані роботи та експедицій».

Фото Омельченка з експедицій

Життя Антона Омельченка до Антарктиди
Дитинство Антона Омельченко минуло в Гадячі, там він народився і виріс. Кожного літа їздив до бабусі в село Лип’янка, що на Черкащині.

Любов до коней передаляся хлопцю від прадіда. Він каже, що отримує естетичне задоволення, коли спостерігає за цими тваринами:

«У дідуся Іларіона були коні, тому що він розвозив воду на поля. У нього був кінь та бочки, куди набирали воду, він вивозив в поле цю бочку. Люди, які там працювали, пили ту воду. Отож, коли в дідуся був кінь, я на ньому їздив верхи, мені це подобалося».

Конюх Антон Омельченко готує пюре для тварин, 1911 рік (Фото – Herbert George Ponting / National Library of New Zealand)

Після школи, Омельченко вступив на радіофізичний факультет в Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Потім, як закінчив університет у 2011 році, працював на підприємстві «Саламандра Україна», досить швидко став головним механіком. Після Революції Гідності підприємство розформувалося. Тоді хлопець влаштувався в Національний центр Олександра Довженка на посаду заступника головного механіка. А згодом у 2015 році поїхав у свою першу експедицію.

Фото з експедицій

Полярник розповідає, ще зі шкільних років він мріяв відвідати Антарктиду і йому це вдалося:

«Взагалі в сім‘ї весь час були спогади, розповіді про Антона Лукича. Пригадую, як мій старший брат Іларіон (його назвали на честь діда, а мене на честь прадіда), готував реферат на географію з теми Антарктида і про прадіда. Я прочитав його реферат і якось захотілося відвідати ті землі».

Антон Омельченко брав участь у 20 українській антарктичній експедиції, що була у 2015 – 2016 роках. А через декілька років відправився у 24 експедицію, яка тривала у 2019 – 2020 роках.

Фото з експедицій

Як і хто може брати участь в експедиції
Зі слів Омельченка, зазвичай участь в експедиції беруть 11-12 людей, із них 5 це обслуговуючий персонал: лікар, механік, дизельмеханік, системний адміністратор і кухар. Решта – науковий склад: біологи, геофізики, метеорологи.

Антон Омельченко

Щороку відбувається відкритий конкурс, потрібно зайти на сайт Національного антарктичного центру України, там перейти за посиланням і заповнити анкету.

«В анкеті вказуєте на яку посаду претендуєте. Також потрібно розповісти про себе, свій досвід та прикріпити резюме. Там, у Національному антарктичному науковому центрі, є кваліфіковані люди, які дивляться цю інформацію і відбирають стисле коло осіб, яких запрошують на усну співбесіду. Після усної співбесіди ще менше коло осіб запрошується на проходження співбесіди з психологами і там вже визначаються безпосередньо з кандидатом. Зазвичай це кандидат №1 і кандидат №2, на той випадок, якщо із кандидатом №1 щось трапиться. Але я поки що жодного разу не чув, щоб із кандидатом №1 щось траплялося».

Далі потрібно пройти медкомісію. Потім, якщо в лікарів немає зауважень до стану здоров’я, і вони підтверджують той факт, що ця людина може прожити рік в холоді і з ним нічого не станеться вся команда відправляється на підготовку і паралельно на навчання.

Під Харковом є база, де вся команда приблизно 10 днів проживає, там кожного дня проводять лекції та навчання, розповідають про кожен напрямок роботи:

«Якщо це механіки, то розповідають про конкретні агрегати, які знаходяться на станції, з якими будемо працювати. Але про це запитують і на співбесіді, тобто потрібно мати якийсь досвід роботи з цими механізмами і професійні навички. Після цього людей розпускали десь на тиждень, щоб всі попрощалися з рідними перед експедицією, яка триває рік».

Досвід Антона Омельченка – учасника двох експедицій на станцію «Академік Вернадський»
Омельченко згадує про свої перші враження:

«Коли судно вже майже прибуло до Антарктиди, коли замаячили перші айсберги, перші гори материка, це враження закарбувалося на все життя. Ці краєвиди справді казкові».

У джерелах інформації пишуть, що психічно важко перезимувати на станції, адже майже пів року учасники не бачать сонця, живуть фактично в сутінках.

Антон Омельченко пояснює, що станція «Академік Вернадський» знаходиться на «хвостику» Антарктичного півострова, тому там геть темної ночі немає:

«Є такий період, коли 3-4 місяці світловий день триває кілька годин. Сонця ми не бачимо, а на вулиці світло. Тобто ніч довга, але вона не цілодобова. Найважчим цей період називають, бо знаєте немає сонця і це залишає певний слід на самопочутті. Думаю це більше стосується пересічної людини. А ті, кого відбирають в експедиції, доволі браво борються з цим недугом. Особисто мені було доволі легко, я не відчував дискомфорту».

Щодо життя на станції, то там комфортні умови проживання. Зі слів полярника в приміщенні 20-21 градус тепла. З незручностей – польові роботи. З цим стикаються як науковці, які ведуть свої дослідження, так і обслуговуючий персонал, який має працювати на вулиці. Адже там холодно, морозно та сильні вітри.

Наразі на станції ситуація покращується, адже тепер закуповують нове обладнання. Наприклад, у 24 експедиції Омельченко встановлював новий опріснювач.

Про розпорядок дня Омельченко розповідає, що кожен спеціаліст сам його собі формує. Адже в кожного є свій обсяг роботи, який потрібно виконати.

«О 13:00 обід, а о 18:00 вечеря, все інше – індивідуально. Наприклад, якщо я ремонтую опріснювач, то я можу з обіду його розібрати і поки не зберу його до кінця не виходити з тієї кімнати, бо не можу залишити станцію без прісної води».

Омельченко пригадує, в першій його експедиції зв’язок із «великою землею» тримали раз на тиждень. Тоді була офіційна пошта, листи відправляли в четвер, а відповіді отримували у неділю. Щодо телефонного зв’язку, то потрібно було записувати о котрій годині телефонували, кому та скільки часу говорили:

«Це дорогий зв’язок, тому антарктичний центр не міг відшкодовувати наші розмови. Той, хто телефонував, мав на увазі, що з нього вирахують певні кошти. Для однієї людини це не дуже багато, але якщо антарктичний центр платив за всіх, то це вже більша сума».

Щодо другої експедиції (24 українська антарктична експедиція), тоді учасники вже могли користуватися інтернетом (250-270 мб/тиждень). Антон Омельченко каже, що для листування в месенджері та розмов по Viber цього вистачало. Самі ж полярники між собою користувалися радіозв’язком. За межі станції ніхто не мав права виходити без рації.

Омельченко-молодший розповів і про розваги під час експедиції. На станції є бар «Фарадей» – це така собі зона відпочинку. Там можна грати в більярд, дартс, шахи, послухати музику чи просто поспілкуватися із колегами.

За британською традицією, раз на тиждень, у суботу, вся команда збиралася на святкову вечерю. Повар готував святковий стіл, чоловіки одягалися гарніше, ніж зазвичай.

«Після вечері ми заходили в «Фарадей», там грали в ігри, спілкувалися. Особисто я грав в дартс, доміно».

Також у вільний час грали в футбол. Біля станції є плацдарм, під час антарктичного літа там збирається вода. Потім замерзає і утворюється більш-менш рівне поле:

«Випадає сніг, ми його притоптуємо і бігаємо по коліна в снігу».

Не обійшлося і без курйозних ситуацій, одного разу Антон Омельченко був за кермом надувного човна (доволі великого за розмірами, 4 м в довжину і 2 м в ширину). Раптом навколо судна почали кружляти кити і один з них винирнув прям під човном.

«Він його не перекинув, але підняв, навіть двигун із води показався. Все відбулося так швидко, тоді я відчував подив. Стояв, нікого не чіпав, а тут на тобі».

Зараз Омельченко живе у Києві, працює в Національному центрі Олександра Довженка на посаді головного інженера. Та поки не планує знову відправлятися в Антарктиду.

Україна - це українці
Ми у європейських країнах - це великий резерв для піднесення України в світі і дієва дапомога діаспорі дистанційно бути в українському середовищі.
Підтримати
© Радіо Українська хвиля з Європи - All Rights Reserved
ПАРТНЕРИ
Допомога біженцям і мігрантам, консультації з питань захисту у кримінальних справах та представництва у сімейних спорах

+38-097-752-51-77
consulting@lawargument.com
ГАЛЕРЕЇ
Наші митці в галереї Європи
Купуй українське
menuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram