Мабуть, не має потреби дуже докладно розповідати про цей диск – зрештою, назва достатньо каже сама за себе. Олександр Биструшкін читає без зайвої помпи, пози – просто. Звичайно, без акторської майстерності тут не обійшлося – і тим не менш. Це дуже правильна якась, приємна простота. Саме така, яка дозволяє сприймати це не як Уславлений Текст Уславленого Кобзаря, а просто як – слово. Слово. Живе, гаряче, справжнє – і напрочуд сучасне. Це виглядає, чесно кажучи, як маленьке диво – адже не секрет, що офіціоз навколо постаті Шевченка майже зумів перетворити його, у свідомості звичайної людини, на "камінну глибу", затвердлий символ. А "Монолог самоти" – знову повертає по-справжньому живе, безпосереднє сприйняття. До речі, хотілося б тут звернути увагу і на роль Михайла Чембержі. Він вже давно зарекомендував себе як майстер прозорої музики – і робить це знов. Його музика на цій платівці – легка, дійсно прозора, ненав’язлива. Але водночас – глибоко емоційна, рухлива: вона дуже тонко віддзеркалює і підкреслює, підсилює значення слів, що тут звучать. В результаті ж "Монолог самоти" – дійсно гарна платівка, яку просто приємно і тримати в руках, і слухати. Приємно – і цікаво.
