Яке загадкове явище життя... З першим криком приходиш у невідомість. Рухаєшся у невідомості, хоча плануєш, мрієш, прогнозуєш... Та зміст наступної хвилини так і залишається загадкою. Тому що кожен наш крок, хоч як не плануєш і не прощупуєш ґрунт під ногами, залишається пробою пера. Тим не менше, ми рухаємося вперед, адже зупинка у часі неможлива, поки живеш і дихаєш. А іноді на цьому шляху така брила впаде, що потрібні надзусилля, аби подолати цю перепону. Хтось намагається обійти з боків, навіть розуміючи, що час невбалаганний, і на дорогу довкола може не вистачити сил. Хтось дереться на глибу і шукає варіантів, як згрупуватися, щоб у часовому стрибку зазнати менше ран. А хтось сідає біля брили, не вбачаючи варіантів її оминути - така вона величезна. Кожен вибирає своє... У будь-якому випадку покладатися лише на себе не варто. Брилу можна посунути, якщо звернутися по допомогу до друзів. Брилу можна розкраяти на друзки, озброївшись знаряддям і силою волі. У всякому разі важливо затямити - будь-яка перепона не безкінечна у Всесвіті, а він підкаже як діяти, якщо до нього прислухатися. А можливо брила - це тільки попередження від Вічності, що треба зупинитися на хвильку і переосмислити куди, навіщо, як і з ким рухатися далі, щоб не розбризкати дорогою 
.
Такст АЛЛИ БАГІРОВОЇ - журналіста і нашого блогера...
Світлина Петра Олара зроблена в Кам'яному селі на Житомирщині...
