Цієї книги написаної 10 років тому немає у продажі в паперовому форматі, якщо ви захочете, то ми постараємось на ваш запит надрукувати додатковий наклад і вислати Вам. Але спочатку фрагменти книги будемо озвучувати у нас на радіо.
Анатолій Кондратьєв в своїй книзі «Родова книга українця» висловлює цікаву думку про те звідкіля взялася назва вікінги: «Перша згадка щодо нападу вікінгів на Англію відноситься до 787 року. Це є датою їх першої появи на сторінках історії у ролі грабіжників чужих країн і у першу чергу своїх найближчих сусідів. А інакше й бути не може, адже вікінги, а руською мовою «викинки», були русами-покидьками, яких виганяли, викидали з руських родів-племен за їх аморальність». Так за що ж їх виганяли, викидали з своїх родів?
В своїй книзі «Про готські війни» Прокопій Кесарійський пише: «Слов’яни і анти не мали єдинодержавної влади, вони мали загальнонародне правління, народні збори(віче), сходи, на яких радилися з усіх військових питань». Розпад родоплемінного устрою слов’янських племен супроводжувався утворенням великих військово-політичних союзів, збільшенням військових дружин та влади вождів. В часи військової небезпеки, наступ Візантії на володіння слов’ян з Півдня, а зі Сходу постійно накочувалися кочові племена, життя змушувало племена об’єднуватися в військово-політичні союзи. Вожді племен почали збиратися на Ради, які отримали назву КОН. На Кону приймалися не тільки важливі військово-політичні рішення, але й обирали з поміж вождів конунга, конязя, князя. Рішення, які приймалися на Кону називалися поконами, тобто жити по Кону. Тих, хто порушував покони, виходив за межі Кону (за Кон) карали. Найменшим покаранням було вигнання порушника з племені, найбільшим – смертна кара. Як бачите, сучасне людство вийшло за межі Кону, всі ми живемо за законам, бо жити за КОНОМ – це значить жити за принципами співжиття вільних людей в єдності з усім оточуючим світом. Ці принципи передбачають пантеїстичний світогляд людини: «Всесвіт і природа – одухотворене Боже творіння»; а також охоплюють всі сфери людських відносин: «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі. І коли говорять: «З покон віків», то це означає: «Від тих віків, коли люди жили по Кону».
Цікава етимологія слова КОН. КО в давнину означало вогонь. В українській мові з коренем ко( в значенні вогонь) маємо такі слова: коваль, ковач, ковальня, ковадло (наковальня), ковалдо(молот), коваленька( маленька наковальня), коло, коливо, кабиця(піч у дворі), кочерга( де ко – вогонь, чер – довгий, витягнутий, га – дерево), костер (в рос. мові).
Таким чином КОН – це священний вогонь на якому давали урочисту присягу, приносили пожертви, на це вказує і назва капищ у деяких слов’янських племен – КОНТИНА. Священний вогонь мав горіти постійно, тому жерці та жриці підтримували вогонь цілодобово.
Від Кону походить конунг – людина, яку обирали на кону серед вождів готських (германських) племен. Вікіпедія стверджує, що конунги були тільки в скандинавських народів. З цим не можна погодитися, особливо з твердженням, що кон походить від давньоскандинавського слова і означає знатний, впливовий чоловік.
В слов’ян від слова КОН походить князь, спочатку було конязь, з часом буква о випала. Всі рішення, укази і постанови, які приймалися на кону записувалися на дерев’яних дубових дощечках, які називалися конига (кон – священна Рада вождів, га – дерево). З часом о так само випала і конига стала КНИГОЮ, на підтвердження цього маємо прізвища Конигін і Канигін (відомий письменник і дослідник української історії).
Про те, що на кону обирали князів, маємо підтвердження в сучасності. В Ватикані кардинали збираються на Конклав, щоб обрати нового папу. Конклав – це Рада кардиналів, що обирає римського папу в закритому ізольованому приміщенні, аби не було зовнішнього впливу на рішення кардиналів.
(Культурологічний клуб «Українська цивілізація» Микола Заремба).
Та повернемось до текстів книги, яку автор надіслав мені для читання а я не може щоб фрагментами які актуальні саме зараз не поділитись з Вами. Читайте і слухайте а ще пишіть нам свої думки, навіть в голосових повідомленнях чекаємо Вас у наших діалогах і на хвилі радіо. А зараз фрагменти книги:
ПЕРЕДМОВА
Народ, який загубив своє власне «Я», перестає бути народом. Не знаючи своєї
мови, традицiй, iсторiї, мiтологiї, звичаїв, що можуть сказати про нас iншi народи
свiту? Наклавши на себе маску чужого «поганства», ми втратили почуття величi Всесвiту, святостi життя, людської гiдностi i не маємо навiть мiсця на рiднiй землi. Кожний народ виводить своє буття зi своєї духовної фiлософiї та культури i свiй свiтогляд, свiй спосiб життя шанує, як своє власне корiння, як корiння своєї духовностi.
Кожний народ має свою iсторiю, але наша iсторiя є чомусь коротенькою, як нора
крота, якого загнано у пiдземелля хрестом та кадилом. На мiстi вiзантiйських iдолiв
на нашiй Українськiй землi ще вчора стояли, а деiнде ще i сьогоднi стоять iдоли комунiстичнi. Україна зараз як бiдна мати, що вивела своїх дiточок у широкий свiт, а
сама лишилася пiд дiрявою стрiхою. На жаль, сьогоднi виходить, що ми є нiкому не
потрiбним та недоречним збiговиськом людей, що повлазили звiдусiль на цю землю
i не можуть дати їй ради. Але ж ми були народом, що дав свiтовi Буса та Атилу, Олега та Святослава, Володимира та Хмельницького, Виговського та Сковороду, Франка та Вавилова, Лесю Українку та Подолинського, Вернадського та Корольова i ще
багато, багато славних iмен, що стояли та й сьогоднi стоять у авангардi прогресу
людства.
На щастя, ми не пропали. Навiть наше число засвiдчує нашу старожитнiсть та
незнищеннiсть i це тодi, коли ми нiколи на iнших не нападали, нiкого не грабували,
не денацiоналiзували. А вiдсутнiсть пам’яток минулого, знищеного агресивним
просуванням юдо-християнства, має збудити в нас тугу за самовиявом. І це пробудження має стати для нас дiйсно сонячним ранком пiсля довгої ночi.
Соцiальне та духовне життя є основними рушiйними силами сучасного суспiльства. Внаслiдок значних змiн, що вiдбулися в полiтичнiй сферi нашого суспiльства,
вiдмова вiд новiтньої релiгiї, яка називалася «комунiзм», наш народ, через ненадання iнформацiї щодо нацiональної духовної фiлософiї, сьогоднi починає або повертатися до чужого нам християнства, або впадати у iншi крайнiсть – до кришнаїзму
та iнших не властивих нашому народовi релiгiйних та духовних течiй. Надалi пропонуємо розглянути питання щодо духовностi та релiгiйностi українцiв-русинiв.
ПРАПОР УКРАIНИ ВIД БОГIВ НАШИХ
Виходячи з умови, що богиня Таня (Дана) втiлює жiночий аспект України, а бог
Хорс – чоловiчий (див. Зiркоa Господа РА на мапi Європи) та аналiзуючи таблицю
кольорiв богiв бачимо, що Таня (бурштин) має жовтий, а Хорс (алмаз) має блакитний,
колiр, що представлено у витягу з Ізборника Святослава.
Жовто-блакитний (а не синьо-жовтий) нацiональний прапор Оратанiї-України,
таким чином, має стародавнє Православне (дохристиянське) походження i, як видно,
не має нiчого спiльного з прекрасним поетичним образом пшеницi та неба. Причому,
прапор має бути саме жовто-блакитним, а не синьо-жовтими. Цей наш висновок
знаходить повне пiдтвердження i у древнiй китайськiй Книзi Змiн – І-Цзин
(iнформацiя вiд китайської вченої Мао-Мао).
Цiкаво, що шведи на своєму прапорi використовують також два кольори – жовтий та
блакитний (не синьо-жовтий!). Як розповiдають Едди, орiйцi-прашведи близько 5 столiття до н.л., йдучи з Азiї, пройшли територiю Русi i обмiнялися з русинами
сакральними знаннями про богiв, взявши на свiй прапор у русинiв цi два кольори.
ЧИ НАВЧИТЬ НАС ІСТОРІЯ?
Всi форми «демократiй», вiд «древньогрецької» до сучасної – є формою деградацiї
людства та «шляхом до смертi». Але причина ентропiї є не в «пiвденних» чи
«пiвнiчних» етносах, а в рiзницi мiж носiями рiзних генетичних кодiв, мiж носiями
виробничого способу господарювання та носiями привласнюючого способу
господарювання. Всi цивiлiзацiї, пiвденнi та пiвнiчнi, всi мiста, держави, храми та
палаци були створенi носiями «гену творчостi» – русами-iндоєвропейцями. І всi вони
зруйнованi не вторгненнями, а поступовою iнфiльтрацiєю до них iноетнiчних носiїв
привласнюючого (паразитичного) способу господарювання – вiд Шумеру до Римської
Імперiї та СРСР. Шумер, Аккад, Вавiлон, Хетську iмперiю розклали та довели до
повної деградацiї впроваджуванi до них роди-табори протосемiтських племен «а-марту» – на замiну творцям приходили хижаки та споживачi. Вони впроваджували до
їхнього побуту не властивий iндоєвропейцям iнститут рабства, кланових зв’язкiв,
«бакшишiв», продажностi, баришництва, культ поклонiння «золотому тельцю».
У хронiках Уру Шумерського записано: «…розруха, все гине, торгуючих стало
бiльше нiж трударiв, навколо «люди смертi», «люди пустелi» тощо». Всi ознаки, що
висвiтлюють деградацiю та загибель, ми бачимо i у сучаснiй Українi. Історiя
повторюється з тисячолiття у тисячолiття, але нiчому нас не навчає. «Люди смертi»,
носiї споживацького способу господарювання не мають переважати у
iндоєвропейському (орiйському) суспiльствi та ним керувати. Їх перевага несе занепад
та смерть: жоден органiзм не може довго витримувати зростаючої дiї та домiнування
паразитiв.
КАРБ ТРЕТІЙ — УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА СИМВОЛІКА
«Тлумачення символiв є дверима,
котрi вiдчиняються у Велике Все,
тобто – це шлях, що веде до
абсолютного свiтла через лабiринт
темних пiдвалiв нашої iндивiдуальностi».
(Рене Генон)
ТРИСУТТЯ – ГЕРБ УКРАIНИ
За Конституцiєю України, прийнятою 28 червня 1996 року, головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого
(Тризуб) — Малий Державний Герб України.
В той же час одностайної думки щодо значення Тризуба вченi не мають. Про походження Тризуба пишуть кому що заманеться, але нiхто так, на жаль, i не дiйшов до правильного тлумачення цього символу. Навiть назву його перекручено – Тризуб, адже
нашi пращури свого герба називали Трисуття, або Триглав.
Зображення Трисуття вiдомi на давнiх солярних знаках в Індiї та iнших країнах свiту. Існує близько 40 версiй, якi пояснюють його походження. Вiн вважається символом
влади, геральдичною фiгурою, монограмою, орнаментом, символiчною квiткою, схематичним малюнком лука iз стрiлою, символом блискавки, символом влади над трьома
свiтами — небесним, земним i пiдземним, емблемою якоря, зображенням рибальського знаряддя, уособленням трьох природних стихiй — повiтря, води i землi, iснує версiя, що це зображення падаючого, атакуючого сокола.
Найближче до тлумачення символу Трисуття-Тризуба, на наш погляд, пiдiйшов
професор Володимир Шаян (див. «Українська символiка», Українське вiдродження, 21
Munn St.Hamilton, Ont. Canada, L8V 1K1). Вiн пише: (с. 6) «В езотеричному вченнi ...
знання таємного, цю Троїчнiсть окреслено популярним визначенням: Батько, Мати,
Син». Далi (с. 14) вiн пише:
«Тризуб – це символ Перемоги над Смертю i знищенням.
Тризуб – це символ Борнi зi старим, злочинним свiтом зневаги, егоїзму i особового заслiплення, – свiтом, призначеним на загладу i забуття.
Тризуб – це символ Нового свiту, збудованого з елементiв Самовiдречення, Любови i Жертви.
Тризуб – це високий релiгiйний символ Великої Божественної Троїчности, Вiчного джерела Буття i Існування.
Тризуб – це символ Влади, досягненої самопануванням, самовiдреченням i жертвою.
Тризуб – це символ Влади i Дiї для Створення Нового Свiту».
Тут, на сторiнках нашої книги ми, використовуючи вiдичний рунiчно-божественний
iнструментарiй, вiдкриваємо таємницю Трисуття – Тризуба.
Отже, герб України має форму Трисуття, або Триглаву, як написано у древнiх
книжках. У Велесовiй книзi навiть є вiршi славлення Триглаву. Якщо виходити з древнього, а не сучасного зображення Трисуття, яке ми можемо побачити на староруських
князiвських печатках та штандартах, на вiдичних зображеннях бога Руд-Ра з Трисуттям (Тризубом), його суть є стилiзованою сукупнiстю трьох рунiчних знакiв:
Зшиток ІІ êÓ‰ÂÓ‚‡ ÍÌË„‡ ì͇ªÌˆfl
– Pertho – Макоша
– Tiwaz –Хорс
– Ingwaz – Велес
Що у таблицi нижче означає – Макоша – народжуюче лоно, матiр, землю.
Розтлумачивши це, вбачаємо наступний змiст – «МІСЦЕ ДЕ ЗРОСТАЄ НОВА РАСА».
Нижче наведенi iсторичнi артефакти iз зображенням Трисуття-Триглаву.
Форми Трисуття-Триглава
