Анна Поповчук. Поетичний портрет на фоні Європи в рамі Чернівців

6 Квітня, 2023

Штрихи до біографії…

Анна Костянтинівна ПОПОВЧУК /Анна Поповчук/ – народилася у грудні 1983 року в місті Чернівці, Україна.

У 2005-му році Анна закінчила Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Магістр філологічних наук.

З 2006-го по 2013-ий рік Анна Поповчук працювала редактором і ведучою культурно-мистецьких та науково-просвітницьких передач Чернівецької обласної державної телерадіокомпанії та радіостанції «Буковина».

Лавреатка всеукраїнських та міжнародних конкурсів, володарка низки премій та відзнак професійної майстерності.

Членкиня Національної спілки журналістів України.

Громадська активістка, редакторка, упорядниця художніх видань, ведуча і учасниця культурно-мистецьких програм, заходів та життя України.

Поетеса. Авторка книги віршів «БО - ЛЮБЛЮ» /АННА ПОПОВЧУК. КНИГА ВІРШІВ "БО — ЛЮБЛЮ"/ /Видавничий Дім «БукРек», 2012 рік/.

Учасниця першої антології Майданівської поезії «Небесна Сотня».

Авторка ідеї, співавторка та упорядниця англомовної антології віршів про війну та нинішні реалії в Україні «ГОЛОСИ ВІЙНИ І НАДІЇ» /2023 рік/.

Аннині статті-спомини вміщено в книги:

«ГОЛОС ЕПОХИ» /присвяченій поважному ювілею Чернівецького обласного радіо, і роботі там Анни/, та – «Метеорит над Кадубом», – на вшанування пам’яті її дядька, першого на Буковині Заслуженого журналіста України, публіциста, письменника, багаторічного головного редактора громадсько-політичної газети «Буковина» Володимира МИХАЙЛОВСЬКОГО.

А відома поетеса і творчий наставник Анни в літературі Тамара СЕВЕРНЮК включила до своєї книги «КРІЗЬ ДИМ ОСЕНЕВИХ ЗГОРЯНЬ» і вірша Анни «Заярмили вже людей, забидлували…».

У різні роки поетичні твори Анни ПОПОВЧУК з’являлися на сторінках всеукраїнських та закордонних літературно-мистецьких газет, журналів та альманахів /«Буковина», «Буковинський журнал», «Франкова нива», «Золота Пектораль», «Гомін Підгір’я», «Німчич», «Ukrainian people», «Сівач»/ та на різних інтернет-порталах /«Буквоїд», «ЛітАкцент», «Порт-Фоліо», «Майдан. Дрогобич» та інших/.

У своїй поетичній творчості Анна пише про людей, події та час, в який ми живемо, природу, яка нас оточує, про дитинство – для дорослих і наймолодших читачів, а також — створює філософську, громадянську, духовну та інтимну лірику.

На Аннину творчість є чимало гарних пісень, перекладів, рецензій, схвальних відгуків від фахівців, колег-літераторів, літературознавців, критиків і пересічних читачів.
Творчі сторінки Анни ПОПОВЧУК також можна знайти у Фейсбуці: «БО — ЛЮБЛЮ» /відкрита публічна сторінка/ та «КНИГА ВІРШІВ АННИ ПОПОВЧУК «БО — ЛЮБЛЮ»».

Запрошуючи читачів Міжнародного культурного порталу «Експеримент» до відвертої розмови, Анна щиро вірить, що її вірші не залишаться непоміченими і знайдуть добрий відгук у серцях і душах читацької аудиторії!

Мовчання вголос. Добірка віршів Анни Поповчук

ІЗ КНИГИ БОЛЮ

Будь всім нам... Живи!

Я в прикмети горючі не вірю.

Вбережись від чуми, від холодної злої пітьми,

Я до Неба молюсь, я благаю,

Хоч, може, не смію:

Ти лиш будь нам усім,

Ти лиш будь нам, лиш будь

І – живи!

З темним болем пішов

Ти на бійню – жорстоку, криваву...

І в Засвіття злетів, наче Янгол...

З підбитим крилом,

Полишивши землі свою молодість,

Відданість, славу...

Передчасно пішов...

Та незламним у битві зі злом.

Але тужно, наш Янгол, боляче, Янголе,

Сумно...

Хоч і крила твої

Прижилися у наших руках –

Мов троянду – твій біль

Нам запечено в душах і думах...

Йде за вбивцями Суд –

Їм не буде прощення в віках...

***

Те ми не знали, те не чули,

Не цінували, підзабули

Все крáдеться, мов з-під поли,

Що ми не є, а так... були...

О, ні... Все чули, чули й знали,

Але жили – не виживали.

Були не «я», не «ти», а – «ми»...

І залишили не дими...

І нас лихі негоди били,

І ми зривалися з імли.

Та йшли до волі... Бо – любили,

Бо без любові – не могли!

***

Яка ж краса: на таці – свіжі маки! –

Любов виповідаєш знов свою.

Питаєшся, де розділові знаки?.. –

А їх усіх згубила у бою!..

Із куль та шин, щитів, мечів, промов...

Коли мені кричали: «Зась! Не мов!»...

...Ну, а тепер, аби себе знайти,

Вже слово кличе і я мушу йти!..

***

МОВЧАННЯ ВГОЛОС...

– …На Мисленнєве Древо залізь і сиди!..

– Залізла. Сиджу.

– А тепер – споглядай! Що ти бачиш?..

– Бачу жорстоку й підступну орду,

Що мої рідні поля топче-скаче!..

– Це ще що!.. А ти далі дивись:

що ти бачиш іще?..

– Ще – Апокаліпсис в дії:

згіркли всі вени та ріки...

Малюкові у грудях пече...

Біль за країну – великий!..

Розбрат бачу... Самотній народ

в горі живе превеликім...

Купка чужинських та «рідних» заброд

в танці заходиться дикім...

Вереск та лемент... Мати кладе

синові скарб... в домовину...

Віче... Прокльони... І – Сотня... Гряде

Той, Хто побачить руїну...

...І світ заступає в імперській пітьмі

Ворожа азійська навала.

А світла – нема, бо на баль сатани

Навала його не пускала.

Пульсує та б'ється у грудях воно,

у змучених, зболених душах...

Коли ж поруйнується темне ярмо?!

Уголос мовчати мушу!

***

ПАМ'ЯТІ РОЗСТРІЛЯНОЇ НЕБЕСНОЇ СОТНІ

УКРАЇНА, 2014. МАЙДАН

...А їх несли поспішними рядами,

А їм співали жалібних пісень.

І серце від розпуки рвали мами,

І кров'ю загорявся новий день.

Ми вірили їм щиро і невинно, –

Так вірять в Божу правду голуби, –

Лиш жевріло оте одне дитинне:

А що могло би статися, якби?..

...І прокидалися давно поснулі предки,

Торкалися руками їм чола...

Прохали про одне: про помсту кревну,

Щоб знищили і пана, і царя.

Вони пішли... І смерті не боялись.

На бруці засинали – не в росі...

І правди, як уміли, добивались,

Лиш вистояли в пóриві не всі.

...

Шляхи борінь за правду анітрохи

Не легші, ніж за волю у віках...

Герої ще живуть і в цю епоху,

Де наша доля зріє – не гірка.

***

…Коли ти раб – доводиться служити.

За повною платить – коли чужий.

Летять-летять з небес метеорити...

І страх, і жаль... біда... хоч вовком вий.

А як же воля? А несмертне: «Жити...»?

До кого ж: «Сталось!»

Вишній Глас звучить?!

***

Слова страшні тоді, коли вони – порожні.

Жили ми довго Так. Та жити «Так» – не можна!..

Хто ж був Той Поводир, що вберігав всіх нас?..

Нагадував: рятуйте душі, час!..

...Над нами – небеса, позаду – мла порошна...

Без віри ані дня, ні хвилечки Не можна!

***

Якщо у змозі – зрозумійте Час

в канві поезії моєї. Бачу

Це дивне Світло, що іде крізь вас, –

струмує так, що мало не заплáчу.

Та ні, тримаюсь, – знаю: заплачý

за недолугу слабкість і невміння

не шию, а плече підкласти «палачу»,

зі Смертности ступити у Нетління...

А Час – не спить. Від недолугих мас

лишається лиш попіл повсякчас...

***

– Невже всі людські жертви задаремні?

Коли ж покинуть біди світ страждений?

Трояндами укриє землю літо,

І ми там будем, як щасливі діти?

Благословиться нам на днесь,

Настане спокій... –

Ти при надії, а чи без,

Питаєш:

«Доки?..»

***

НАША ВОНА

Посутньо – абсолютно ница –

І упосліджена, й пригнічена,

Віками бита, покалічена,

Коловоротами помічена.

Бійцями знайдена навпомацки.

Багнетом й кулями посічена.

Всіх праотців прапраоснова.

Старезне бáбисько без віку.

Малюк чи дід, свята чи грішна –

…Витає Правда святокрило

Над антипоетичним світом…

***

…Звільняюся від тягарів даремних,

Зникоме все довкола нас й непевне,

Минає все те, що було, та всі...

Лиш відчуття долоней у росі.

Напоюється кришталями спрага.

Цікава книга – розуму наснага.

А сила духу зміцнюється в гарті

Тоді, коли життя стоїть на карті.

Запахне паста з ручки й згарок свічки.

Пробуджується в нетрях щось космічне,

Сколихує до дна такі глибини...

У тиші скрик лунає лебедений.

І до зерна простягнеться рука...

По вінця повна чаша нам гірка.

Допоки ж мій страждатиме народ

Від різних зайд... своїх злодюг... заброд...?!

***

МЕТЕЛИКИ

Так, я слабка, та клич мене у сни,

Не дай торкнути цвяхом до живого.

Надворі – ранок… Свічку засвіти…

Вночі ж – ні іскри, тільки звичні схови.

Дай там пройти, де лінія життя

Так легко долі шлях перетинає.

Біля твогó – моє серцебиття

Тебе від всіх нещасть оберігає.

Я – тут, я – поруч.

Янголи вгорі

давно не сплять,

стоять нам знаком

долі.

Через вагання, сумніви злетять

Жага, упертість і бажання… кволі…

Так, я слабка…

Але всесильний рай,

Де крихти щастя скроплюються

болем…

Все буде добре. Добре!

І нехай

Вітри не сплять…

Метелики

над полем…

Підготувала Софія Гордійчук

Україна - це українці
Ми у європейських країнах - це великий резерв для піднесення України в світі і дієва дапомога діаспорі дистанційно бути в українському середовищі.
Підтримати
© Радіо Українська хвиля з Європи - All Rights Reserved
ПАРТНЕРИ
Допомога біженцям і мігрантам, консультації з питань захисту у кримінальних справах та представництва у сімейних спорах

+38-097-752-51-77
consulting@lawargument.com
ГАЛЕРЕЇ
Наші митці в галереї Європи
Купуй українське
menuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram