Україна - це українці
Підтримати
Підтримати

30 листопада – день народження відомого українського артиста, родом з Буковини, Назарія Яремчука. Сьогодні йому виповнилося би 70 років.
Пропонуємо п'ятірку цікавих фактів про виконавця безсмертної "Червоної рути" та "Водограю".

 

1. Назарій Яремчук спочатку навчався на географа

Народився Назарій 30 листопада 1951 року у селі Рівня на Вижниччині. У 12 років пережив перший тяжкий удар – у нього помер батько. Хлопець навчався у Вижницькій школі-інтернаті, згодом продовжив - у СШ №1, після чого й подав документи в Чернівецький університет на географічний факультет, але не пройшов по конкурсу. Тому пішов працювати сейсмологом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії. Тільки з другої спроби у 1970 році, коли Назарій уже був солістом "Смерічки", він зміг вступити до університету.

Коли в 1975 році розпався дует Зінкевич-Яремчук, Назарій, отримавши диплом, влаштувався працювати старшим інженером на кафедрі економічної географії університету. Та любов до пісні виявилася сильнішою над усе - він повернувся до Чернівецької філармонії. А оскільки професійна естрада вимагала певної підготовки, закінчив також Київський державний інститут культури імені Олександра Корнійчука.

"Пісня для мене - це все, - говорив Назарій. - Це вираження людських почуттів. Без пісні я не уявляю свого життя".

2. Назарій був четвертою дитиною у сім'ї. Коли він народився, його батькові виповнилося вже 64 роки

Назарій Яремчук народився в селянській родині Назарія та Марії Яремчуків. Мав братів Степана, Богдана та сестру Катерину (у Назарія був також ще один - рідний по батькові брат - Дмитро). Свою четверту дитину батьки назвали Назарієм (ім'я означає "присвячений Богові"). Він народився, коли батькові вже було 64-роки. Сама родина була музикальною: у батька був тенор, він співав у церковному хорі; мати, крім співів, грала на мандоліні й виступала в місцевому народному театрі. Ще маленьким хлопчиком Назарій також почав співати.

3. Назарій - батько трьох дітей, які продовжили його пісенний шлях

Назарій Яремчук - батько співаків Назарія Яремчука-молодшого, Дмитра Яремчука і Марії Яремчук.

У 1972 році композитор Левко Дутковський познайомив Назарія з його першою майбутньою дружиною Оленою Шевченко, яку було запрошено солісткою ВІА "Смерічка". Як згадувала Олена, "ми зустрілися очима і...все. Це було кохання з першого погляду...". У 1975 році Назарій та Олена одружилися. Цивільний шлюб був зареєстрований в с.Пилипець Міжгірського району Закарпатської області, де мешкали батьки нареченої. Через рік у молодого подружжя народився перший син, якого назвали Дмитром, ще майже через рік другий - Назарій. У шлюбі Назарій та Олена прожили 15 років. Їхнє розлучення в 1990 році стало трагедією для дітей та потрясінням для друзів. Олена вийшла заміж удруге, переїхала до Києва, а Назарій зостався в Чернівцях.

Другу свою дружину, Дарину, Назарій знайшов у селі Тюдів. Вони сусідили, жили поряд, але особисто знайомі не були. Коли зустрілися, Назарій  був розлучений, а Дарина вже чотири роки сама виховувала дочку після смерті чоловіка. Весілля відбулося в 1991 році, вінчалися в церкві Іоанна Хрестителя в місті Косів.
Через два роки в Яремчуків народилася дівчинка, яку назвали на честь матері Назарія - Марічкою.

4. Назарій неодноразово співав у Чорнобилі для ліквідаторів

Довгий час на естраді в Яремчука було амплуа ліричного героя, але він говорив, що любить виконувати пісні, у яких сполучається лірика й громадянське звучання. Під час Афганської війни він виступав перед солдатами. У 1986 році після Чорнобильської катастрофи співак тричі побував у 30-кілометровій зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами аварії. Відомий український співак Дмитро Гнатюк казав:

"Мене приваблювало в Назарієві те, що він завше був свідомим громадянином і великим патріотом нашої держави, мав свою чітку позицію в естрадній пісні. Вірно служив вітчизняному мистецтву, культурі. Кожен митець має свій творчий образ. У нього була своя, особлива манера. Він ніколи не виходив за рамки того прекрасного, що є в естрадного співака. Справжній був митець, бо ніколи не розмінювався на дешеві успіхи".

Як пригадувала сестра Назарія Катерина, Віктор Співак з Бориспільщини був Назарковим другом. Багато цікавого довідалась Україна про нього саме від Віктора. "Назарко любив свою Батьківщину, - писав Віктор. - Він якось казав: "А головне - мати надію, що ми будемо щасливими. Мати надію, що нарешті ми - народ, що нарешті ми відродимося, що ми станемо серед усіх у світі народів достойним, повноцінним і повнокровним. Вірю в геній нашого народу. Все-таки ми з гірших кутків історії вибиралися". Ці слова були сказані ще до проголошення Незалежності України.

10. Назарій, уже безнадійно хворий, продовжував виступати на сцені

Коли Назарій дізнався, що хворий на рак, спершу сподівався, що західна медицина зможе допомогти. Але операцію зробили занадто пізно. Та навіть важко хворим Яремчук продовжував виступати. Після повернення з-за кордону Назарій з'явився на вечорі Ю.Рибчинського і всі помітили, як він схуд.
Вадим Крищенко пригадує: "Після цього я зустрів Назарія на Співочому полі в Києві. Це був його останній виступ. Я зайшов за лаштунки сцени. Він готувався до виходу... Та сили, видно, залишали митця.

"Вибачте, я трохи приляжу на стільцях", - раптом сказав він мені й, поставивши в ряд два стільці, ліг на них. Та хіба відпочинеш на цих побитих, стареньких стільцях? Назарій швидко піднявся й, через силу всміхаючись, промовив: "Нічого, коли я співаю, мені легше". Я попрямував до глядачів подивитися на його виступ. Назарій співав на диво легко, невимушено. Здавалося, що навіть спалахнули його очі, хода стала якоюсь молодою, впевненою. Але ось помах руки до людей - якийсь кволий, боязкий, наче він прощався з ними назавжди".

30 червня 1995 року Назарій Яремчук помер у Чернівцях. Співака поховали на центральному кладовищі міста.

Зі спогадів співака Павла Дворського: "Тоді протягом кількох місяців я разом з Володимиром Прокопиком та дуетом "Писанка" гастролював по США та Канаді, і мав бути там до середини липня. Але, очевидно, Бог підказав нам, що треба негайно їхати додому.

Отож, 29 червня ми прилетіли з Нью-Йорка і застали Назарія ще живим. Це був останній день його життя. Наступного ранку він помер на моїх очах. Він був великим оптимістом. До останньої миті Назарій жив вірою, що поборе хворобу, і ми будемо співати для людей".

<iframe src="https://www.facebook.com/plugins/video.php?height=476&href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2FAntarcticCenter%2Fvideos%2F354238736503378%2F&show_text=false&width=267&t=0" width="267" height="476" style="border:none;overflow:hidden" scrolling="no" frameborder="0" allowfullscreen="true" allow="autoplay; clipboard-write; encrypted-media; picture-in-picture; web-share" allowFullScreen="true"></iframe>

Литва сьогодні розділяю біль утрат українців від Голодомору в 1932-1933 роках. Цю щиру молитву читають українською і литовською, наші друзі литовці. Ось ці світлини надіслані Юозасом Валюшайтісом, справжнім україномовним литовцем і патріотом України. А ще коли матріал було поширено в соцмережах. навіть в Росії, то з Італії від Євгенії Шалоти теж надійшла молитовна свічка з міста Терні.


Свічки пам'яті не гаснуть в литовских вікнах щороку коли світ вшановує жертви голодоморів, які створювало НКВД та відомі персони з керівників і творців геноциду і репресів в Україні.

Плакат литовського фотохудожника Юозаса Валюшайтіса.
МОВЧАТИ про ГОЛОДОМОР треба у молитві при запаленій свічі, споглядаючи колажі, з музею Голодомору в Києві..., які створив автор Меморіалу Анатолій Гайдамака, Народний художник України. Ми попросили його зробити кілька світлин з музею,бо в інтернеті не знайшли на офіційному сайті музею не багатослівно написано про музей, шо: Автор ідеї Меморіального комплексу — Народний художник України Анатолій Гайдамака. Головний архітектор проекту — Юрій Ковальов, скульптори — Микола Обезюк та Петро Дроздовський. Цитати на алеї «Чорних дошок» підібрав Народний художник України Микола Сядристий.
Акт готовності будівлі до експлуатації підписаний 24 грудня 2009 року. Меморіал зданий в експлуатацію 12 липня 2010 року.
В меморіалі Голодомору в Києві в день відкриття були великі пано з архівних фото яких так мало збереглось. І коли я хотів показати Європі через 11 років після удосконалень та доповнень меморіалу, то не знайшов їх на жожному сайті офіційному і неофіційних, попросив автора Меморіалу, який виграв 13 років тому конкурс і творив своїм досвідом творця кращих музеїв світу цю біль українського народу. Я це бачив в музеї ттоді при відкритті, а зараз ці докумети недійсні, не є сучасні, треба зробити музей як в Європі. Шановні Європа не мала і дасть Бог ніколи не матиме таких втрат і такого геноциду проти найменшої країни чи окремої спільноти і нації.Багато країн визнало і засудило це як геноцид,а ми вдосконалюємо біль народу, експозицію яку достатньо раз в житі побачити щоб Пам'ятати Вічно... Дивіться і вибачайте за якість світлин це робочі екскізи художника і автора першої експозиції з якою в мільйонів українців та іноземців пам'тають образ найстрашного геноциду- насильства голодом яке відоме на Землі.

Не маю слів... Мене болить душа за ненароджених і убієнних в 1932-1933 роках і тих, що творили головну житницею Європи...

Письменник Олесь Гончар передбачив страшні події ще два десятиліття тому.
Ось який запис він зробив у своєму щоденнику за два роки до своєї смерті:
“Донбас — це ракова пухлина. То відріжте його, киньте в пельку імперії — хай подавляться! Бо метастази задушать всю Україну.
Що дає Донбас нашій духовності, нашій культурі? Ковбасний регіон і ковбасна психологія! Єдину українську школу — й ту зацькували…
Ну, хай нас буде на кілька мільйонів менше, але це буде нація! Ми здатні будем відродитись, увійти в європейську цивілізовану сім’ю.А так ніколи ладу не буде. Буде розбій і вічний шантаж”.

Підготував Остап Савчук за відкритими джерелами інтернету

його величність випадковість та соціальні мережі познайомили мене з чудовою людиною художником постановником багатьох мультиплікаційних фільмів Валентиною Серцовою з Києва. І коли почув що такі талановиті люди не потрібні Держкіно України чи там іншим функціонерам що тіворять сужту у просторі культури, зрозумів настав час творити художню мультиплікацію. Знаєте мені й моїм внучкам надоїли на екранах компютерні страгила. Так захотілось мултфільмів мого дитинства, але в прочитанні сучаних дітей. То що за справу. пані валентина вже долучилась працює а я сьогодні на радіо оголошую тему короткого на 3-5 хвилин мультфільму Вакцина від Жадності, або прививка від жадності. Долучайтесь через Патріон хто чим може. приймаємо сценаріями, музикою, тектстами, в євро, доларах, фунтах, кронах, злотих, гривнях, а рублі тимчасово в нас не приймаються, тільки з однією умовою розглянемо коли хтось передасть всі оптом до одного, транспорт перевезти цей брудний груз в Україну на прививку віл жадібності організуємо.
Разом нас багото і Держкіно зможем подолати, а мультик сотворити й показати. До перемог!
Дивитись: Картини ідеї для нових робіт від Валентини Серцової ( з особистого архіву авторки, художника -постановника мульфільмів) використання ідей, без згоди автора, карається Небом та законами про плагіат, а глядач буде ігнорувати підробки своїм несприйнятям та небажанням дивитисьЮ

Петро Олар -діректор кіностудії АРАТТАФІЛЬМ, продюсер, aratta.web@gmail.com


Україна - це українці
Ми у європейських країнах - це великий резерв для піднесення України в світі і дієва дапомога діаспорі дистанційно бути в українському середовищі.
Підтримати
© Copyright 2021 - All Rights Reserved
menuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram