Адольфос Мекос - 1922 року народження Семенишкий, потім м. Папіліс Біржайського пов. Майбутній артист ріс із чотирма братами та однією сестрою. Батьки, Повілас і Ельжбета, були фермерами, вони не були забезпечені, батько все ще працював теслею.

в 1933 році почав відвідувати початкову школу Лаужадішкіс. Папіліс закінчив 5 і 6 класів. в 1943 році закінчив Біржайську гімназію. в 1944 році відступив на Захід. В Ельмсхорні, Німеччина, його відправили до табору для військовополонених на примусові роботи. в 1945 році перебував у Вісбаденському таборі ДП, 1947 р. переведено до табору для біженців Касселя. 1946-1948 роки Вивчав філософію та романтику в університеті Майнца.

1941-1942 роки редагував газету «Naujojios Biržų žinios», 1943-1944 – «Голос Паневежського району». в 1944 році зі своїм братом Адольфом, заарештований нацистами і ув'язнений на 8 місяців у трудовому таборі в Ельмсхорні, Німеччина. 1946-1948 роки редактор журналу «Звільгсняі».

в 1949 році в кінці року разом з братом емігрував до США, оселився в районі Брукліна в Нью-Йорку. Через два тижні після приїзду він позичив гроші, купив 16-міліметровий фотоапарат і почав записувати моменти свого життя. Живучи в центрі Нью-Йорка, він зацікавився авангардними фільмами, які показували в сусідніх кінотеатрах і в 1956 р. почав знімати власні фільми. Пан Мекас став однією з провідних фігур американського авангардного кіно та працював у різноманітних ролях кінокуратора.

З 1954 року видавав і редагував двомісячний англійський кіножурнал «Film Culture», редагував щомісячну газету про кіномистецтва «Intro Bulletin» з 1955 по 1957 рік. З 1958 року редагував розділ «Кіножурнал» журналу «The Village Voice», публікував статті з проблем кіно в редагованих ним журналах, а також у виданнях «Cinemages», «Films in Review», «Кінокнига», «Кіно». Програми зустрічей із вивчення та обговорення фільмів у 1951–1953 рр. Група вивчення кіно, 1953–1954 рр. Ведучий «Кінофоруму» [1] У 1962 р. разом із братом заснував «Кооператив кінематографістів», а в 1964 р. The Filmmakers' Cinematheque, яка поступово переросла в Anthology Film Archives, один із найбільших у світі архівів американського авангардного кіно.

Й. Мекас тісно спілкувався і працював з такими художниками, як Юргіс Мачюнас, Енді Ворхол, Ніко, Аллен Гінзберг, Йоко Оно, Джон Леннон і Сальвадор Далі.

Помер у 2019 році 23 січня У Нью-Йорку, у своєму будинку в районі Брукліна. Урна з прахом творця була похована через півроку, 16 червня, на приватній церемонії, що відбулася в його рідних Семенишках.

У 52 роки, у 1974р Містер Мекас одружився з ірландсько-американським фотографом Холлісом Мелтоном. в 2005 році сім'я розлучилася.[4] Їхні діти: дочка актриса Уна Мекас (нар. 1975), син актор Себастьян Мекас (нар. 1981).
Оцінки Дж. Меко:
в 1997 році 30 жовтня присвоєно звання почесного доктора Університету Вітовта Великого.
у 2007 році жовтень місяць. рішенням президента Валдаса Адамкауса як виняток надано громадянство Литовської Республіки.
у 2008 році 1 квітня за заслуги в галузі мистецтва і науки він був нагороджений найвищою нагородою Австрії - Знаком Досконалості - рішенням Австрійського комітету мистецтв. Представляє Гайнц Фішер, президент Австрії. Після отримання цієї нагороди пан Мекас також став членом Австрійського комітету мистецтв.
у 2011 році 30 червня Рішенням муніципалітету Біржайського району присвоєно звання почесного громадянина міста Біржай.
у 2018 році 30 листопада присвоєно звання почесного доктора Вільнюської академії мистецтв.

Фільмографія Йонаса Мекоса:
Guns of the Trees (1961)
Film Magazine of the Arts (1963)
Бриг (1964)
Вручення нагороди Енді Ворголу (1964)
Звіт з Мілбрука (1964-65)
Харе Крішна (1966)
Записки про цирк (1966)
Кассіс (1966)
Італійський блокнот (1967)
Time and Fortune Vietnam News (1968)
Волден (Щоденники, нотатки та замальовки) (1969)
Спогади про подорож до Литви (1971-72)
Загублено, загублено, загублено (1976)
Між: 1964-8 (1978)
Нотатки для Джерома (1978)
Ще не втрачений рай (також відомий як Третій рік Уни ) (1979)
Вуличні пісні (1966/1983)
Чашки/Блюдця/Танцівниці/Радіо (1965/1983)
Ерік Гокінс: уривки з «Тут і зараз зі спостерігачами»/виконує Люція Длугошевскі (1983)
Він стоїть у пустелі, рахуючи секунди свого життя (1969/1985)
Сцени з життя Енді Ворхола (1990)
Натовп ангелів/Хрещення (1991)
Доктор. Карл Г. Юнг або Lapis Philosophorum (1991)
Квартет номер один (1991)
Моб ангелів на св. Енн (1992)
Зефіро Торна або Сцени з життя Георгія Мачюнаса (1992)
Освіта Себастьяна або відновлений Єгипет (1992)
Він подорожує. У пошуках... (1994)
Недосконалі фільми з 3 зображеннями (1995)
По дорозі до Фудзіями я зустрів... (1995)
З днем ​​народження Джона (1996)
Спогади про Франкенштейна (1996)
Народження нації (1997)
Сцени з фільму Allen's Last Three Days on Earth as a Spirit (1997)
Лист нізвідки – Laiskas is Niekur N.1 (1997)
Симфонія радості (1997)
Пісня про Авіньйон (1998)
Лабораторія (1999)
Автобіографія людини, яка тримала пам'ять у своїх очах (2000)
По цей бік раю (1999)
Нотатки про фабрику Енді (1999)
Таємниці (1966-2001)
Поки я рухався вперед, іноді я бачив короткі проблиски краси (2000)
Засіб від меланхолії (2000)
Ein Maerchen (2001)
Вільямсбург, Бруклін (1950-2003)
Моцарт і Вайн і Елвіс (2000)
Пісні про подорожі (1967-1981)
Присвята Леже (2003)
Записки про утопію (2003) 30 хв,
Лист від Greenpoint (2004)
Литва і розпад СРСР (2009)
Історії безсонних ночей (прем'єра на Берлінському кінофестивалі 2011)

Вдячні земляки знаного у світі діяча культури кіно і творчо обдарованого литовця створили ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ СПАДЩИНИ ІОАННА ТА АДОЛЬФА МЕККА , який діє в місті Біржай і вчить нас шанувати і вивчати творчість талантів поки вони живі, аале і після смерті можна дослідити і зберегти спадщину земляка яка належить по праву литовському народу який представляв у світах світлої пам'яті Йонас Мекос

Останній текст – про В.В.Путіна – Валерії Іллінічни Новодворської, невинноубієнної борчині за правду, мир і справедливість, Народини в Засвітті якої відзначаємо цими днями /17 травня/:
📖
«Садист. Параноїчний психопат з маренням величі та надцінними ідеями. Патологічний брехун. Самооцінка неадекватна. Інтелект низький. Його особистість стрімко деградує.
Живе в паралельному світі, відірваний від дійсності, зовсім не стикається з реальністю. Він її не розуміє. Як живуть люди, як відчувають, про що мріють, чому страждають – моральний ідіот не може навіть цього уявити. Та й не хоче.
Створивши навколо себе штучний, наглухо запаяний світ, де повільно, роками варився в казані власної брехні та печерних забобонів, він остаточно втратив розум.
Але не совість, совісті там ніколи не було. Так, він не здатний до співчуття і співчуття, але при цьому сам є дуже вразливим і недовірливим.
Він не здатний любити.
Дуже уразливий і мстивий, напевно, вся неповноцінність і бажання поквитатися, заподіяти якнайбільше страждань усім, до кого дотягнеться, виростають з дитинства, де він був зачмореним, безхребетним і безталанним заморишем на побігеньках.
Боягузливий і спритний. Вічна боягузливість породила в ньому надмірну, найчастіше безглузду жорстокість у вчинках і неймовірну, жахливу цинічність.
Його погляд на світ – погляд злобного мікроба з пробірки. Його мислення пропорційне масштабу особистості. Думає він вузько, шаблонно, установками та гаслами. Судження про навколишній світ і людей кустарні та обмежені.
Як і будь-який тиран схильний до містифікацій, сакральних смислів, символізму. При цьому страшно закомплексований, відчужений, замкнутий та емоційно бідний.
Компенсує свою неповноцінність у всіх сферах життя за рахунок придушення та знищення людей.
Його система цінностей купірована, звужена до примітивної формули «свій-чужий», і є набором ідеологічних кліше: Росія – über alles, Захід – вороги і чужинці; народ Росії – потенційно небезпечна худоба, яку потрібно тримати у вузді, періодично дражнячи пряником національної винятковості; влада – доля обраних, сенс влади – у ній самій та особистому збагаченні.
Втім, останнє давно перестало відігравати якусь роль і на перший план вийшли маніакальні ідеї гегемона імперії на Землі за будь-яку ціну та будь-якими засобами.
Махровий вигодовуваниш сталінських часів із психологією вертухая та рядового ката.
Сірий у всьому, безликий, дріб'язковий. Увібрав у себе все глумливе людиноненависництво конторської породи.
Абсолютно безпринципний. Не має жодних усталених, моральних понять, крім зонівських.
Всередині нього ховається забитий підліток, а зовні намагається тримати маску брутального, дотепного, свого в дошку мужика.
Словниковий запас у нього скупий, лексика рясніє вульгарними прислів'ями та кримінальним, міліцейським жаргоном.
Йому дуже важлива думка про нього збоку, тому схильний до позерства та убогого, анекдотичного мачізму, як і всі закомплексовані люди. Виходить завжди безглуздо і жалюгідно.
Видно, що це просто натягнута личина, а під нею ще одна, а потім ще й так до самого дна, де в булькаючій, чорній, смердючій і огидній жижі, обхопивши рученятами коліна, що трясуться, сидить якийсь жовчний, забитий карлик.
Політик він бездарний і нікчемний, тому що дивиться тільки в минуле і боїться будь-яких змін, як погрози своїй владі.
І головне – він не знає, що таке зміни, він не розуміє цього.
Політично безплідний, бо одержимий своєю безмежною владою.
Хтось ще й досі намагається копатися у його душі, щоб щось там зрозуміти.
А її там нема. Просто нема. Там всередині одне велике нічого.
І коли абсолютна нікчемність у плоті одержує до рук необмежену владу з червоною кнопкою, то виходить те, що ми бачимо сьогодні.
Він хотів увійти до підручників історії, стати частиною великоруського епосу, вершителем доль, а увійде
як банальний військовий злочинець, який злетів з котушок...
Він хоче, щоб його боялися, щоб тремтіли перед ним, але всі дивляться на нього з зневажливою гидливістю, очікуючи його якнайшвидшої смерті».
Валерія Новодворська, 2014 рік, РФ

До мене, вже опівночі, зателефонував з Парижу Остап Савчук, і попередив що є сумна звістка...
У рідних Чернівцях, в кардіологічному центрі, після перенесеного інфаркту і коронавірусу 16 травня 2023 року близько 20 години помер один із основоположників української естрадної пісні, великий вчитель, композитор, музикант і стратег Левко Дутківський. До 80 повних літ додалося лише 37 мучених і хворобливих днів. Легенда української естради, засновник славнозвісного на весь світ ВІА «Смерічка»…

У новорічну ніч 1967 року Левко Тарасович відчув Господнє призначення і з цієї дороги не схибив ніколи — «Треба співати не чуже, а своє рідне, українське».
У житті мав дане йому Богом щастя: створити славнозвісний, не схожий на будь–який інший колектив, ансамбль “Смерічка” та, знайшовши нову музичну хвилю, визначити його творче спрямування. Саме він підхопив європейську хвилю біг–біту в далекому 1966 році в невеличкому буковинському районному містечку Вижниці і перший почав поєднувати тогочасні ритми, гармонію поп– та рок–музики з народним гуцульським, буковинським, загальноукраїнським мелосом і фольклором, виробляючи таким чином свій власний стиль, створивши високопрофесійний колектив, на який рівнялися, в якого вчилися. Ще ніхто не ансамблів, які з’явилися набагато пізніше), а з всесоюзного радіо– і телеефіру звучала українська пісня у виконанні ”Смерічки” (тоді ще самодіяльного колективу Вижницького районного Будинку культури).
Майже не маючи ніякої інформації з–за кордону і досвіду, Левко зміг пройти тими ж шляхами, що й легендарні світові рок–групи. Саме Левко Тарасович навчив співати і вивів на найвищий рівень виконавської майстерності таких самородків, як Василь Зінкевич і Назарій Яремчук. Володя Івасюк теж називав Левка своїм вчителем, перші свої твори довірив ”Смерічці”. Та й перші кроки на естраді Софії Ротару тісно пов’язані з Левком Дутківським. Він, автор пісень ”Незрівнянний світ краси”, ”У Карпатах ходить осінь”, ”Горянка”, ”Сніжинки падають”, ”Матіоли цвіт”, ”Черешневий гай”, “Якщо любиш, кохай”, усе вище піднімаючи своїх учнів, постійно залишався в тіні.
«Завжди щиро радів успіхам своїх друзів, — зізнавався Левко Тарасович. — Найбільшою насолодою для мене було — спостерігати, як поставлену мною музично і режисерськи концертну програму “Смерічки” захоплено і щиро, зі сльозами на очах, сприймав глядач…

Звання заслуженого артиста отримав пізніше від своїх учнів Василя Зінкевича і Назарія Яремчука. І народним став набагато пізніше від них. Тренери завжди за кулісами, в тіні. Тим більше, що нагороди і регалії мене ніколи не цікавили.
Швидко плине час, але я завжди відчуваю відсутність Назарія Яремчука, Володі Івасюка… Їх не замінить ніхто. Як ніхто не замінить дуету Яремчук–Зінкевич.
Ми всі зустрілися у потрібний час у потрібному місці: Володя Івасюк, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Софія Ротару, Алла Дутківська і я».
Хоч і не настільки відомий і популярний, як на те заслуговував, але відвертий, щирий і щасливий з іскорками в очах і з любов’ю до друзів–побратимів. Залишався таким до останнього земного дня… і зостанеться на віки у пісні і достойно оціненій нашими сучасниками його творчої спадщини, що є надбанням України та світу.
Ім'я українського композитора Левка Дутківського увійшло до золотого фонду української естради. Саме він був засновником вокально-інструментального ансамблю "Смерічка" та керував ним протягом 1966–1973 років.
У різний час з ним працювали вокалісти: Лідія Шевченко, Раїса Хотимська, Марія Наголюк, Стелла Фрунзе, Ніна Цопа, Алла Ольшанська, Неля Чабанова, Зоя Маслова, Одарка Джурумія, Галина Мокрецова; Марічка Ісак, Володимир Матвієвський, Віталій Середа, Володимир Михайлюк, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Мирослава Єжеленко, Людмила Артеменко, Анастасія Лазарук.
Можна багато згадати і сказати теплі слова світлої пам'яті про Левка Дутківського, та той скарб і падок який залишив Великий українець, душа народу її син буде жити в наших серцях його найкращими піснями. Згадайте їх...:
Ім'я українського композитора Левка Дутківського увійшло до золотого фонду української естради. Саме він був засновником вокально-інструментального ансамблю "Смерічка" та керував ним протягом 1966–1973 років.
У різний час з ним працювали вокалісти: Лідія Шевченко, Раїса Хотимська, Марія Наголюк, Стелла Фрунзе, Ніна Цопа, Алла Ольшанська, Неля Чабанова, Зоя Маслова, Одарка Джурумія, Галина Мокрецова; Марічка Ісак, Володимир Матвієвський, Віталій Середа, Володимир Михайлюк, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Мирослава Єжеленко, Людмила Артеменко, Анастасія Лазарук.
Дутківський помер у віці 80 років 16 травня у Чернівцях.
Для нас живуть його пісні і житимуть серед нових молодих виконавців...

"Якщо мине любов" (автори – Володимир Григорак та Левко Дутківський)

ВІА «Смерічка» - Якщо мине любов (1977 р.)

"День до сонця" (автори – Олександр Вратарьов та Левко Дутківський)

Назарій Яремчук - День до сонця

"У Карпатах ходить осінь" (автори – Анатолій Фартушняк та Левко Дутківський)

ВІА "Смерічка" - У Карпатах ходить осінь

"Якщо любиш, кохай" (автори – Михайло Ткач та Левко Дутківський)

ВІА “Світязь” - Якщо любиш - кохай

"Ти прийди в синю ніч" (автори – Анатолій Фартушняк та Левко Дутківський)

"Ти Прийди В Синю Ніч (In The Blue Of The Night)" - Фартушняк/Дутковський (Fartushnyak/Dutkovskiy)

"Зоряна ніч" (автори – Михайло Ткач та Левко Дутківський)

Ансамбль "Веселі скрипки" - Зоряна ніч

Залишайся в наших серцях ЛЕВКО ТАРАСОВИЧ ДУТКІВСЬКИЙ ми пронесемо пісню і пам'ять про тебе через віки в майбутні покоління....

Підготував Петро Олар - кінорежисер Литва

Що стимулюватиме українських біженців повернутися додому ? Дослідження Дарії Михайлишин, радниці ЦЕС та аспірантки Болонського університету.

Українці готові повертатися навіть не в рідний для них регіон, якщо їм буде надана підтримка. Що показало одне з останніх опитувань?
Після початку великої війни мільйони українців були змушені покинути свої помешкання і виїхати за кордон. Велика кількість з них досі залишається за межами України.

Хто ці люди, як вони живуть та які в них плани на майбутнє?

Щоб зʼясувати це, організація "Центр економічної стратегії" та дослідницька агенція Info Sapiens провели опитування українців, які виїхали за кордон.

Ким є українські біженці
Як свідчать результати опитування, половина українців, які виїхали за кордон, – діти. Серед дорослих більшість (83%) становлять жінки, переважно (42%) у віці 35-49 років.

Це не дивно, адже жінки виїжджали за межі країни задля безпеки дітей, тоді як виїзд більшості чоловіків заборонений під час дії воєнного стану.

Серед опитаних біженців найбільше киян (14%), жителів Дніпропетровської (12%) та Харківської (11%) областей.

Разом з тим, найбільша частка населення виїхала із Запорізької області (23%), а також Києва та Київської області (близько п’ятої частини від довоєнного населення). Від 15% до 20% населення виїхало з Дніпропетровської, Миколаївської та Херсонської областей.

Велика частина українських біженців через війну втратила доходи.

Так, до 24 лютого 2022 року лише 4% з них бракувало грошей на харчування, 8% вистачало лише на харчування. Зараз 12% бракує коштів навіть на харчування, а 28% вистачає лише на їжу.

Демографічна трагедія України: другий голодомор?
Переважна більшість дорослих біженців (70%) має вищу освіту. Цей показник набагато вищий, ніж частка людей з вищою освітою в Україні (29%) та в ЄС (33%).

З одного боку, біженцям буде простіше знайти роботу в ЄС, а з іншого – це може спричинити нестачу висококваліфікованих спеціалістів в Україні.

Умови життя українських біженців

Більшість українських біженців перебувають у Польщі (38%), Німеччині (20%), Чехії (12%) та Італії (6%). У цих країнах вони можуть отримати статус тимчасового захисту, який надає право на перебування, роботу, доступ до систем охорони здоров’я та освіти.

Проте кожна країна самостійно вирішує, які соціальні виплати та пільги надавати українцям та як адаптувати їх до життя в суспільстві.

Найщедріші соціальні виплати в Німеччині: там українці можуть отримувати щомісячні виплати з безробіття (близько 400 євро), додаткові виплати на дітей (285-376 євро на місяць залежно від віку дитини) та субсидії на оренду житла.

У Польщі єдиний вид регулярної допомоги, яку можуть отримувати біженці, – виплати на дитину (приблизно 100 євро на місяць).

У Чехії українці можуть отримати лише одноразову допомогу (близько 200 євро). В Італії допомога становить 300 євро на місяць і виплачується протягом трьох місяців.

Через це 56% українців у Польщі і 50% в Італії не вистачає коштів на базові потреби. У Німеччині 76% українцям виплат достатньо для базових потреб, а 14% ні в чому собі не відмовляють.

Українські мігранти підіймають економіку Європи. Що буде з Україною без них?
Різна політика країн приводить до різної адаптації українців до ринку праці. У Німеччині працюють лише 15% біженців, в Італії – 12%. У Польщі працевлаштувався 41% українців, у Чехії – 47%.

У Німеччині низький відсоток працевлаштованих біженців пов’язаний з державною політикою: українців перед пошуком роботи заохочують пройти курси з вивчення мови.

В Італії цей показник пов’язаний з високим безробіттям і необхідністю надавати документи, що підтверджують знання мови та кваліфікацію.

Чи повернуться біженці в Україну
"Точно планують" повернутися додому 50% українців, "скоріше планують" – 24%. Однак чим довше триватиме війна, тим більше людей адаптуються до життя за кордоном і не повернуться в Україну.

Основні стимули для повернення – остаточне закінчення війни (51%), відсутність боїв та повітряних ударів у рідному регіоні (34%).

Важливі й економічні фактори: можливість знайти високооплачувану роботу (28%) та вищий рівень життя в Україні (20%).

Разом з тим, можливий варіант, коли дорослі біженці повернуться в Україну, а їх діти старшого шкільного віку залишаться за кордоном.

Загалом 40% біженців хочуть, щоб їх діти навчалися за кордоном.

Демографічна ситуація в Україні була складною і до війни: населення старішало, а смертність перевищувала народжуваність.

Неповернення великої кількості біженців з вищою освітою та їх дітей становить велику загрозу для економіки.

За розрахунками експертів, які проводили опитування, річні втрати української економіки від неповернення біженців становитимуть від 2,6% до 7,7% довоєнного ВВП.

Рекомендації
Щоб повернути якомога більше українців після закінчення війни, слід зробити такі кроки.

Перший – співпраця з державами ЄС для повернення українців. Київ має переконати європейських партнерів, що повернення біженців – це ще один вид допомоги країні.

Чим більше людей повернеться, тим швидше зростатиме економіка. Це також сприятиме безпеці в Європі та означатиме, що ЄС потрібно буде витратити менше коштів на відбудову України.

Другий – швидка післявоєнна відбудова постраждалих регіонів. Людям, що виїхали за кордон із зруйнованих Росією міст, нема куди повертатися.

Навіть якщо їх дім уцілів, відсутність інфраструктури може зробити місто непридатним для життя. Отже, швидка та прозора відбудова має сприяти поверненню українців додому.

"Як ми вас усіх зберемо?". Чому не всі біженці повернуться в Україну
Третій – надання допомоги біженцям з постраждалих регіонів, поки триває відбудова.

Опитування свідчить, що українці готові повертатися навіть не в рідний для них регіон, якщо їм буде надана підтримка: грошова чи у вигляді субсидування житла в безпечніших областях.

Четвертий – допомога в пошуку роботи в безпечнішому регіоні та курси перекваліфікації. Можливість знайти високооплачувану роботу в Україні є важливим стимулом для повернення.

Для цього державні структури, наприклад, Служба зайнятості, та органи Євросоюзу могли б фінансувати курси перекваліфікації у відносно безпечних регіонах України.

П'ятий – відкриття ринку праці ЄС для українців після війни. Це означатиме, що українцям, які виїхали в ЄС через війну, не потрібно буде триматися за посвідку на проживання в Євросоюзі.

Знаючи, що в будь-який момент вони зможуть знову приїхати в ЄС, ці люди будуть більш схильними повертатися в Україну.

Методологія

Опитування було проведене в листопаді-грудні 2022 року серед дорослих (понад 18 років) українців, що перебували за кордоном (крім тих, хто перебував у Росії та Білорусі).

Для інших країн були використані квоти щодо кількості опитаних біженців у кожній країні.

Для забезпечення репрезентативності опитування респонденти були випадковим чином обрані серед абонентів компанії "Київстар", які перебували за кордоном.

Обрані респонденти отримували смс з посиланням на опитування. Усього опитано 1 003 респонденти.

Підготував Петро Олар

Іван Марчук: Каталог творів

Сьогодні своє 87-річчя святкує найвідоміший і найтитулованіший український художник в світі, почесний громадянин Канева, Києва і Тернополя, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, геній сучасності за рейтингом «100 геніїв сучасності», укладеним британською газетою «Дейлі телеграф» - Іван Марчук (Іван Марчук Художник. Ivan Marchuk Artist)
Навряд чи в Україні знайдеться людина, яка не чула б про цього славетного українця, не пам’ятала колоритний образ з довгими вусами. Геніальність, українська ідентичність відчувається в його зовнішності, манері вдягатися, говорити, та й в кожній картині, що зачаровує.
Напрацювання митця оцінені в понад 5 тисяч картин. До слова, виставки Марчука завжди відвідують тисячі шанувальників з різних куточків світу. До 200 персональних виставок його полотен – і де б не був особливе захоплення викликає техніка виконання Івана Марчука. Мова йде про геніальний очерк-стиль в живописі «плетиво з ниток». Справді, зображення на межі рукотворного і технологічного, через складність філігранного виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню. Жартуючи Іван Степанович охрестив цей стиль «пльонтанізм». Прикметно, що творчість і життя Івана Марчука нерозривно пов’язані з Каневом, який став для нього особливим місцем – «місцем сили» та джерелом натхнення.
Вітаємо Івана Степановича з днем народження. Бажаємо митцеві міцного здоров'я, творчого натхнення, довгих років плідної творчості. Нехай буде доволі простору для крил та повітря для думок. Многая літа!

А Іван Марчук відповів всім свові шанувальникам:

Дорогі мої шанувальники! Прийдешній день возвіщає мені про черговий прожитий рік. А прожитий він, як і попередні літА, з думкою про вас, з думкою про нашу багатостраждальну найпрекраснішу у світі українську землю, котру безжально терзає знавіснілий ворог. Багато пережитого і передуманого лягло на полотно.
За ініціативи і завдяки величезній підтримці і допомозі моїх надійних друзів, навіть більш, ніж друзів - людей, котрі стали близькими і рідними для мене у рік великої біди, сьогодні у Відні відкривається масштабна виставка з півтора сотні творів - подарунок віденцям й гостям австрійської столиці, всім, хто має можливість прийти й подивитися впродовж 12-14 травня!
Для всіх же моїх підписників, без винятку, у цей день ще одна подія- давні партнери і друзі ПрАТ "Вентиляційні системи" упорядкували і презентують найповніший електронний (поки) каталог моїх творів: http://marchuk.in.ua Він уже сьогодні налічує 1600 сторінок, а скільки картин... ще навіть не підраховував. Сподіваюся, що до виходу поліграфічної версії, ще будуть внесені доповнення.
Сердечно дякую, мої дорогі друзі, за приємні сюрпризи для мене і всіх людей, котрі щиро шанують мою творчість і мистецтво!