Хто з українців відгукнеться на цю публікацію і розповість ,для радіо Українська хвиля з Європи, хто в період з 17 серпня 2012 року В Естонії з Українців народився чи відійшов за межу вічності, бо ця стаття, як і контакти українських громад були опубліковані ще в 2012 році і не.поновлювались. То зроімо у нас на радіо, що ви і ми є діємо, жвемо, любвмо і творимо позитивний образ України в Естонії та і у світі. я особисто свідчу Центр Української культури Ukraina Kultuurikeskus діє активно, а з Головаю: Анатолієм Лютюк (Аnatoli Ljutjuk) наш наступний діалог...
Центр Української культури Ukraina Kultuurikeskus Поштова адреса: Laboratooriumi 22, 10133 Tallinn, Estonia Теl.: (+372) 641 19 63 ukk3@hot.ee
Голова: Анатолій Лютюк (Аnatoli Ljutjuk)
В Естонії українці є третьою за чисельністю етнічною групою населення після естонців і росіян. За останніми даними, у країні мешкають більше 24 тисяч вихідців з України, більше 5 000 осіб мають українське громадянство. У переважній більшості – це люди робітничих спеціальностей.
Місцями їх компактного проживання є міста Нарва, Сілламяе, Кохтла-Ярве, Йихві (північно-східний регіон Естонії), куди за радянських часів направлялися на роботу фахівці хімічної промисловості, шахтарі з України. Також українці проживають в мм. Таллінн, Тарту, Маарду, Пярну.
Представники української діаспори в ЕР об’єднані у дві самостійні структури - Конгрес українців Естонії та Асоціацію українських організацій в Естонії, до складу яких входить двадцять вісім українських національно-культурних товариств. Товариства не є чисельними, кожне з них об’єднує не більше 50-70 членів.
Протягом багатьох років єдиною українською організацією в країні, діяльність якої спрямовувалася на задоволення культурно-освітніх потреб українців в Естонії, збереження рідної мови та народних звичаїв було Українське земляцтво Естонії, створене у 1988 р. (голова – Віра Коник).
У 2002 році земляцтво увійшло до складу новоствореного Конгресу українців Естонії (голова – Віра Коник), який нині об’єднує більше десяти організацій, серед яких: Союз українок Естонії, скаутська організація “Пласт” та спортивний клуб “Дніпро”, Українське земляцтво Іда-Вірумаа, Українське культурно-просвітнє товариство “Стожари” м. Маарду, Українське земляцтво “Барвінок” м. Раквере (2004 р., голова – Марія Гаврилюк), Українське товариство “Смерічка” м. Ойзу (2003 р., голова – Ганна Лоовілі), Українське земляцтво м. Нарва, Українське товариство м.Пилва, культурне товариство „Промінь” м. Тарту.
Конгрес українців Естонії гуртується довкола Української греко-католицької церкви, яка розташована в одній будівлі з Українським культурним центром (керівник – Анатолій Лютюк). При церкві діє українська недільна школа та школа народних промислів, а також розташована невелика бібліотека.
При організаціях Конгресу українців Естонії діють жіноча вокальна група “Відлуння”, хор “Родина”, дівочий ансамбль “Вербиченька”, дівочий ансамбль “Джерела”, Українська театральна студія АртСтудіо, Театр українського обряду “Вертеп”, Клуб української словесності.
Конгрес українців Естонії є членом Асоціації народів Естонії, Європейського конгресу українців, Світового Конгресу українців, Української всесвітньої координаційної ради. Представники Конгресу входять до складу круглого столу нацменшин при Президентові Естонії. Союз українок Естонії є членом Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО).
Створена у травні 2000 року Асоціація українських організацій в Естонії об’єднує: 1) Осередок української культури в Естонії “Просвіта”; 2) Українське земляцтво м. Сілламяе „Водограй”; 3) Культурно-просвітнє товариство “Орфей” м. Тапа; 4) Українське товариство „Вітчизна” м. Пярну; 5) Спілку української молоді в Естонії; 6) Творче об’єднання “Койт” м. Тапа; 7) Українське земляцтво м. Пайде “Спогад”, 8) Молодіжно-дитячий хореографічний ансамбль “Колор” м. Таллінн, 9) Українську студію „Кобзарик” м. Таллінн, 10) Українське реєстрове козацтво в Естонії м. Таллінн. При Асоціації діє українська суботня школа «Надія».
При організаціях АУОЕ діють академічний хор "Україна", жіночий вокальний гурт "Сусідки" та хор “Мрія” (1998 р., Таллінн), ансамбль "Кумасі".
Окремо слід відзначити засноване у травні 1999 р. Українське земляцтво м. Сілламяе “Водограй”, яке входить до складу Асоціації українських організацій в Естонії. Пріоритетним напрямом її діяльності є робота з дітьми і молоддю. З вересня 2004 р. в загальноосвітній школі м. Сілламяе відкрито клас з факультативного вивчення української мови.
Посольство України в Естонії тісно співпрацює з українською громадою, насамперед в сфері публічної та культурної дипломатії для популяризації іміджу України в Естонії.
Список громадських об'єднань українців Естонії:
Конгрес українців Естонії Eesti Ukrainlaste Konngress Поштова адреса: Laboratooriumi 22, 10133 Tallinn, Estonia Теl.: (+372) 641 19 63 Fax: (+372) 641 19 63 uke@hot.ee www.hot.ee/uke. Голова: Віра Коник (Vira Konõk)
Центр Української культури Ukraina Kultuurikeskus Поштова адреса: Laboratooriumi 22, 10133 Tallinn, Estonia Теl.: (+372) 641 19 63 ukk3@hot.ee
Голова: Анатолій Лютюк (Аnatoli Ljutjuk)
Українське земляцтво в Естонії Ukraina Kaasmaalaskond Eestis Поштова адреса: Laboratooriumi 22, 10133 Tallinn, Estonia Теl.: (+372) 63248 99 ukeestis@gmail.com Голова: Євген Цибуленко (Evhen Tsybulenko)
Українське культурно-просвітнє об'єднання «Стожари» міста Маарду Ukraina Kultuuri-hariduslik Ühing «Stozarõ» Поштова адреса: Avar 5-46, 74112 Maardu, Estonia Теl.: (+372) 555 42 420 ukr.stozary@gmail.com
Голова: Анна Смірнова
Українське земляцтво міста Нарва Narva Linna Ukraina Kaasmaalaskond Поштова адреса: Tallinna mnt. 32-166, 20303Narva, Estonia Теl.: (+372) 580 55 756
ukzn@rambler.ru Голова: Галина Малярова (Galina Maljarova)
Українське земляцтво «Барвінок» міста Раквере Rakvere Ukraina Kaasmaalaskond «Barvinok» Поштова адреса: Karja tn. 45-15, 44316 Rakvere, Estonia Tel.: (+372) 58439819 mariagavriljuk1@hot.ee
Голова: Марія Гаврилюк
Українське товариство «Смерічка» міста Ойзу Oisu Ukraina Kaasmaalaskond «Smeritška» Поштова адреса: Metsaküla, Oisu vald, 72301 Jarvamaa, Estonia Теl.: (+372) 535 00 085 annaloovili@gmail.com
Голова: Анна Лоовілі (Anna Loovili)
Українське земляцтво Іда-Вірумаа «Веселка» Ida-Virumaa Ukraina Kaasmaalaskond «Veselka» Поштова адреса: Puru tee 31-21, 31023 Kohtla-Järve, Estonia Теl.: (+372) 336 78 50 (+372) 554 01 64 Голова: Ніна Дяченко(Niina Djatšenko)
Українське товариство міста Пилва Ukraina Kaasmaalaskond Põlvas
Tel.: (+372) 799 2920
Голова: Ліліана Черепаха (Liliana Tšerepaha)
Союз українок Естонії Ukraina Naiste Liit Eestis Поштова адреса: Kopli 96-B-13, 10133 Tallinn, Estonia Теl.: (+372) 566 82 472 Голова: Лілія Іванченко
Скаутська організація «Пласт» Ukraina Noorteühing PLAST Поштова адреса: Laboratooriumi 22, 10133 Tallinn, Estonia Теl.: (+372) 641 19 63 bogdanl@hot.ee Голова: Богдан Лютюк (Bogdan Ljutjuk)
Спортивний клуб «Дніпро» Spordiklubi «Dnipro» Поштова адреса: Luha 16, 10129Tallinn, Estonia Теl.: (+372) 534 55 792 ser1962@mail.ru
Голова: Сергій Іщенко (Serhij Ištšenko)
Українське культурне товариство місто Тарту «Промінь» Tartu Ukraina Kultuuri Selts «Promin» Поштова адреса: Pepleri, 27, 51010 Tartu, Estonia Tel.: (+372) 59091418 aniasumuk@gmail.com
Голова -Анна Сумик ( Anna Sumyk)
«Перехрестя культур»
місто Вільянді
trochynskyi@gmail.com
Голова: Руслан Трочинський
Асоціація українських організацій в Естонії Ukraina Organisatsioonide Assotsiatsioon Eestis Поштова адреса: Nafta tn. 6-2, 10152 Tallinn, Estonia Теl.: (+372) 600 67 68 Fax: (+372) 600 67 68 ukrainaoae@gmail.com www.ukrayna.ee Голова: Володимир Паламар (Vladimir Palamar)
Культурно – просвітнє об'єднання «Просвіта» місто Таллінн Tallinn Ukraina Kultuuriharidusühing «Prosvita» Поштова адреса: Nafta tn. 6-2, 10152 Tallinn, Estonia Теl.: (+372) 600 67 68
prosvita@hot.ee Голова: Ксенія Мамутова (Ksenia Mamutova)
Культурно-просвітнє об'єднання «Орфей» міста Тапа Tapa Mittetullundusühing «Orpheus» Поштова адреса: Turu 8, 45106Tapa, Estonia Tel.: (+372) 56 68 96 07 liubov.laur.53@mail.ru
Голова: Любов Лаур (Liubov Laur)
Українське земляцтво місто Сілламяе «Водограй» Sillamäe Ukraina Kaasmaalaskond Vodograi Поштова адреса: Majakovski tn. 14-3, 40232, Sillamäe, Estonia Tel.: (+372) 39 27 569 (+372) 39 29 644 vodograi@mail.ru http://web.zone.ee/vodograi/ Голова: Лариса Житник (Larysa Zhytnik)
Українське товариство місто Пярну «Вітчизна» Pärnu Ukraina selts «Vitšisna» Поштова адреса: Pikk 9-20,Pärnu 80013, Estonia
Tel.: (+372) 53962642 fainitskaja54@mail.ru
Голова: Людмила Файницька (Ljudmila Fainitskaja)
Спілка української молоді Естонії Ukraina Noorsoo Liit Eestis Поштова адреса: Nafta 6-2, 10152 Tallinn, Estonia Tel.: (+372) 600 67 68 Fax: (+372) 600 67 68 cyme2001@hot.ee Голова: Володимир Паламар (Vladimir Palamar)
Творче об'єднання «Койт» Loomiuguline ühindus «Koit» Поштова адреса: Turu 12a-18 73601 Tapa, Estonia Tel. (+372) 56145366, 3833272 koit2001@hot.ee
Голова: Владислав Резніченко (Vladislav Reznišenko)
Українське земляцтво місто Пайде «Спогад» Ukraina Kaasmaalaskonna Paide «Spogad» Поштова адреса: Kitsas tn.10, Paide, Estonia Tel.: (+372) 514 04 00 vilina.hange@mail.ee Голова: Віліна Ханге (Vilina Hange)
Фольклорний народний ансамбль «Журба» Folklooransambel rahvuslik«Zurba» Tel.: 55518524 zurba92@mail.ru
Голова: Володимир Лейбюк (Vladimir Leibjuk)
Хореографічний ансамбль «Колор» MTÜ Koreograafiaansambel «KOLOR» Поштова адреса: Paldiski mnt.83, 10617 Tallinn, Estonia Tel.: (+372) 51 96 34 09 kolorbalet@hot.ee Керівник: Ніна Коорт (Nina Koort)
Українська студія «Кобзарик» MTÜ Ukraina Stuudio KOBZARIK
Поштова адреса: Nafta 6-2, 10152 Tallinn, Estonia Tel.: (+372) 5530344 mykola.rybchenko@mail.ru
Голова: Микола Рибченко (Mykola Rybchenko)
Український хор «Мрія» MTÜ Ukraina Koor Mrija Поштова адреса: Nafta 6-2,10152 Tallinn, Estonia Tel.: (+372) 56563723 gorjanskaja@mail.ru
Голова: Ольга Горянська (Оlga Gorjanskaja)
Українське земляцтво м. Кохтла-Ярве „Два кольори”
Поштова адреса:
Outokumpu,19-134 Kohtla-Järve, Ida-Virumaa Estonia, 30327 dvakoljory@mail.ru roksolana7@bk.ru Тел.:55 676711, 33 73 502
Голова: Тетяна Івушкіна
3 січня 2019 року, Посол України в Естонії Мар’яна Беца провела зустріч з керівником Центру української культури у м.Таллінн Анатолієм Лютюком та Головою Конгресу українців Естонії Вірою Коник.
Під час зустрічі були обговорені питання щодо діяльності Центру із популяризації в Естонії української культури, самобутності та традицій.
Одним із проектів, яким постійно опікується Анатолій Лютюк, є міжнародний соціальний проект «Книга Добра», покликаний надихати людей на здійснення добрих вчинків.
Долучайтесь ми з Вами...
Світлини та інформація з сайту посольства України в Естонії https://estonia.mfa.gov.ua/news/69764-meeting
Право одягнути кадетський однострій базується на мотиваційному чиннику
Почнімо з того, що кадетський ліцей у Каунасі досить молодий за мірками навчальних закладів. Він заснований 10 років тому. Для порівняння — військовий ліцей у Львові наступного року святкуватиме 30-річний ювілей від дня створення. На відміну від ліцею імені Героїв Крут, де навчаються виключно хлопці з 8 по 11 клас, Військовий ліцей кадетів імені генерала Повіласа Плехавічуса в Каунасі гендерно врівноважений. Тобто право вступу мають рівною мірою і хлопці, і дівчата. До того ж кандидатів приймають на навчання вже у… 5 клас. До слова, середня освіта в Литві передбачає 12-класну шкільну програму.
А от вступних іспитів, до яких ми звикли в Україні, литовські кадети не складають. У них право одягнути кадетський однострій базується на мотиваційному чиннику. Відбувається це так: хлопець чи дівчина, що хочуть навчатися в Каунаському ліцеї, за рік перед вступом, восени, мають пройти… співбесіду. Кандидат має довести, чому й навіщо йому потрібна військово-орієнтована освіта. Щодо знань зі шкільної програми, литовські колеги зазначили, що у віці п’ятикласника діти більш-менш однаково засвоюють шкільну програму. Тож результати тільки з навчання будуть однорідні. А от мотиваційний чинник — важливіший. Якщо потенційний кадет проходить співбесіду, навесні вступного року його запрошують на збори, де вже дивляться на те, наскільки кандидат адаптивний до колективу й до тих навантажень, що його очікують під час навчання. Звісно, на цьому етапі якийсь відсоток вступників відсіюється. А от тих, хто успішно пройшов і співбесіду, і збори, — запрошують на перше вересня до науки.
Майже всі юні литовці вільно спілкуються English
Для військових ліцеїстів в Україні їхній навчальний заклад водночас і дім. Каунаські кадети живуть удома, адже Військовий ліцей кадетів імені генерала Повіласа Плехавічуса поки що не має власного дорміторію для проживання кадетів різної статі. Це питання наразі вирішується. Однак охочих вчитися не бракує: загалом у навчальному закладі здобувають освіту 350 хлопців і дівчат з усієї Литви. Навчаються державним коштом. Батьки витрачають лише на купівлю одностроїв та харчування.
Ранок у ліцеї починається з того, що комендант особисто перевіряє готовність кожного вихованця до занять і те, наскільки акуратно та шанобливо підготовлений ним однострій. Щопонеділка спеціальна група офіцерів і вихованців виконує урочистий ритуал підняття державного прапора Литви. Урочисто приспускають його лише по обіді в п’ятницю, коли заняття в ліцеї завершуються і всі діти роз’їжджаються по домівках. До слова, в такому церемоніалі взяв участь й офіцер-вихователь Львівського військового ліцею імені Героїв Крут, учасник бойових дій майор-десантник Олександр Бондаренко. Якщо говорити про мотивацію юних литовців, то доволі знаковим чинником є увага та повага до їхнього вибору з боку керівництва держави. Так, до прикладу, кадетський ліцей часто відвідують відомі політики, представники уряду та особисто президент Литви.
Тепер про навчальну програму. Якщо зайти в каунаський кадетський ліцей до обіду, то створюється враження, що ви потрапили в звичайну школу. Предмети у класах суто цивільні в межах загальноосвітньої шкільної програми. Лише учні за партами вдягнуті у військові однострої. Втім, зазначає Юрій Володимирович, програма все ж тяжіє до певних предметів. Адже литовські освітяни вже давно зрозуміли, що сучасний освітній процес потребує поглибленого вивчення точних дисциплін і лінгвістики. Тож у класах кадети мають багато математики, програмування та англійської мови. Стосовно білінгвістичності додамо, що юні литовці майже всі вільно спілкуються in English.
І хлопці, і дівчата обов’язково долають марш-кидок у 10 кілометрів
А от військово-орієнтована підготовка починається вже в післяобідній час. Після умовних двох годин, коли кадети разом з учителями виконують домашні завдання й готуються до наступного навчального дня. Далі до справи беруться інструктори. Це чинні офіцери й сержанти литовського війська або силових структур. В окремих випадках — сержанти та офіцери резерву армії. Заняття відбуваються за різними напрямками: тактична медицина, інженерна підготовка, вивчення матеріальної частини стрілецької зброї, гірська та скелелазна підготовка, навички виживання в дикій природі та урбанізованій місцевості. І до цього ставляться дуже серйозно та прискіпливо.
Полковник Гусар навів такий факт: нещодавно у громадському транспорті Каунаса стало зле одному з пасажирів. Так ось надали першу домедичну допомогу й допомагали медикам «швидкої» якраз кадети, які їхали в тому ж транспорті й були навчені протоколів дій у таких ургентних випадках.
Ще один факт — каунаських кадетів навчають виживати на природі лише з ножем і коробкою сірників. І хлопці, і дівчата обов’язково проходять через марш-кидок — з наплічником, доверху набитим підручниками, протигазом і макетом стрілецької зброї виконують ввідні із захисту від зброї масового ураження, долаючи дистанцію в 10 кілометрів пересіченою місцевістю.
Як запрошені гості в каунаському кадетському ліцеї часто бувають військовослужбовці американського батальйону, який дислокується в Литві. Солдати й офіцери із США не лише проводять заняття, а й поповнюють навчально-матеріальну базу. Зокрема, подарували литовським кадетам повністю обладнаний комплекс для заняття боксом та укомплектували «залізом» спортзал. Зі спостережень наших офіцерів, литовські юнаки й дівчата дійсно кайфують від військової складової свого навчання й активно конкурують між собою в цьому процесі.
20 військових / 80 цивільних = 100 % громадянський резерв. Саме таке рівняння можна скласти, якщо описувати у відсотках кількість випускників каунаського кадетського ліцею, які після випуску продовжують носити військові однострої вже на професійному рівні. Лише 20 відсотків випускників. Решта поповнює лави громадянського суспільства, втім, наповнюючи його морально й фізично готовими до воєнних та екстремальних випробувань громадянами. Литовські колеги кажуть, що ретельно відстежують подальший життєвий шлях переважної більшості випускників, які продовжують військову кар’єру. Радіють, коли хтось із хлопців і дівчат на конкурсній основі здобуває право вступу до єдиного в Литві ВВНЗ — Військової академії імені Генерала Йонаса Жемайтіса. З кожного випуску каунаського кадетського ліцею такі є. А хтось просто іде служити до ЗС Литви, поліції, служб порятунку тощо. Відзначимо такий цікавий факт: коли у 2014 році в Україні розпочалась російсько-українська війна, то у країнах Балтії, зокрема в Литві, повернулися до системи масової підготовки мобілізаційного ресурсу громадян, відновивши призов на строкову військову службу. Щороку до лав війська призивають близько 4000 молодих литовців. А от охочих стати солдатом значно більше — десь близько 7 тисяч. Тому призовників відбирає… комп’ютерна програма за особливим алгоритмом. Параметри алгоритму відомі лише кільком особам у країні. Однак, як стверджують самі литовці, серед відібраних досить часто трапляються колишні вихованці кадетського ліцею. І так, місячна зарплатня солдата-призовника в Литві становить одну тисячу євро!
Ну і якщо ми вже порушили тему стосунків Литви та України, то з власних спостережень полковник Юрій Гусар зазначає, що за нами там прискіпливо спостерігають, радіють успіхами нашої країни, всіляко підтримують українців не лише словом, а й ділом. І навіть… прагнуть вивчати українську мову. Про це вже говорять представники місцевої української діаспори, які на державному рівні порушили питання про відкриття класів вивчення української мови в деяких школах. Адже разом з англійською у форматі іноземних мов у литовських школах ще подекуди вивчають і російську. І цілком притомне запитання від наших представників у країнах Балтії: «а нащо мені вчити мову країни-терориста» — звучить цілком логічно. І певні кроки в цьому напрямку вже робляться. Згадаємо, принаймні спілкування місцевих кадетів і наших ліцеїстів у масштабі участі в міжнародному проєкті «Кіберджура». До того ж з обох боків є прагнення розширити горизонти спілкування і перевести їх в офлайн.
Розкриємо невеличку таємницю: цим планам судилося справдитись. Адже 14 жовтня цього року, коли вихованці-першокурсники Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут за традицією на Покрову складатимуть урочисту клятву, гостями військово-орієнтованого навчального закладу у Львові будуть представники кадетського ліцею з міста Каунас. Очікується також прибуття делегації з військового ліцею з Грузії.
Полковник Юрій Гусар розповів, що під час приїзду закордонних партнерів планується розв’язати низку важливих питань. Зокрема, затвердити програму обміну: наші ліцеїсти поїдуть на декілька тижнів в Литву. А їхні кадети прибудуть до нас. Так само обговорюватиметься програма спільних таборів улітку. До процесу хочуть залучити й грузинських колег. І головне — до цього часу ще жоден військовий ліцей в Україні не виходив на такий рівень міжнародної співпраці. Хоча потреба у глобальній комунікації у сфері військової освіти — ознака часу! Тож АрміяInform обов’язково стежитиме з
тим, як відбуватимуться ці зустрічі, та інформуватиме нашу аудиторію про наступні кроки співпраці тих, хто виховує патріотичну європейську молодь!
Львівський державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут продовжує розвивати співпрацю та обмін досвідом з іноземними партнерами.
Про дружні робочі зв’язки між українськими ліцеїстами-крутянами та їхніми колегами з Литви та Грузії АрміяInform уже повідомляла.
Нещодавно в Литві в Кадетському ліцеї імені генерала Повіласа Плехавічюса, що в Каунасі, знову побував заступник начальника ліцею імені Героїв Крут з навчальної роботи підполковник Тарас Грицевич.
Під час цього візиту український офіцер ознайомився з освітнім середовищем та системою навчання й виховання литовських кадетів, побував на уроках та поспілкувався з педагогами, кадетами, адміністрацією й персоналом ліцею.
— Під час зустрічі з педагогічним колективом були обговорені можливості розширення комунікації та співпраці між учителями наших двох закладів, а також започатковано створення у литовському ліцеї «Навчального кабінету імені Героїв Крут», присвяченого історії України та українсько-литовській співпраці, — розповів підполковник Тарас Грицевич. — Домовлено, що з боку нашого ліцею імені Героїв Крут для цього буде надана допомога в розробленні дизайну стендів і комплектуванні навчально-методичною літературою, посібниками та іншими матеріалами. Символічним початком такої роботи стало вручення литовським педагогам вимпела ліцею імені Героїв Крут та фотоальбому Ю. Николишина «Галичина. Земля Львівська».
Додамо, що створення навчального кабінету імені Героїв Крут у каунаському кадетському ліцеї має стати першим кроком реалізації більш масштабної ініціативи наших литовських колег, які запропонували створити тут можливості для української громади Каунаса проводити просвітницькі заходи, організовувати заняття з вивчення української мови, культури та історії, а в перспективі можливо й організувати класи з вивченням української мови для дітей українців не лише з Каунаса, а й з усієї Литви. Офіцер зазначає, що спілкування з представниками української громади Каунаса підтвердило надзвичайну актуальність цієї ідеї та готовність литовців українського походження активно долучитися до її реалізації.
Головною ж подією візиту стала участь нашого представника в урочистостях з нагоди складання присяги литовськими кадетами. Ця подія вперше в історії кадетського ліцею відбувалась у лісі, в особливому історичному місці, пов’язаному з боротьбою литовських партизанів-стрільців за свободу й незалежність своєї нації.
Неповторну атмосферу й настрій лісового зібрання з колективом ліцею, кадетами та їхніми батьками розділили гості — члени Сейму Литовської Республіки, а також військові з п’яти країн.
Серед армійських гостей високого рангу були командувач ВПС Литви, представник командування Сухопутних військ Литви, керівник військово-навчальної групи Литовської військової академії, майор армії США Майкл Макафі, угорський військовий аташе у країнах Балтії підполковник Лайош Шалаварі, керівник інтеграційного підрозділу сил НАТО в Литві підполковник Ганс Лео Крамер, представники громадських організацій литовських стрільців, мобілізаційних сил самооборони краю.
Після присяги присутні мали можливість побачити реконструкцію лісового побуту партизанів-повстанців, погрітися біля партизанського вогнища, скуштувати страв польової кухні та оглянути реконструйовані бункери легендарного партизанського табору загону «Соколи» («Vanagai») у Каральгірійському лісі.
Фото з архіву Кадетського ліцею імені генерала Повіласа Плехавічюса (Литва)
Джерело,https://armyinform.com.ua/2021/10/chogo-navchayut-lytovskyh-kadetiv/
‼️Фестивальний рік фільму «Мати Апостолів» завершується ЧОТИРМА нагородами італійського 17th Terni Film Festival‼️
🏆 Нагорода екуменічного жюрі Ватикану‼️
🏆 Найкращий саундтрек‼️ (Роман Григорів та Ілля Разумейко)
🏆 Найкраща акторка‼️(Наталія Половинка)
та
🏆 ГРАН-ПРІ кінофестивалю‼️
Акторка Наталія Половинка та режисер Zaza Buadze особисто отримували нагороди.
Хочу зазначити, що звукозапис головного саундтреку стрічки було створено Національним президентським оркестром.
‼️Вітаю всіх причетних до створення фільму!🤗
☝️ Фестиваль Terni Film Festival організовується Інститутом теологічних та історико-соціальних досліджень ISTESS, єпархією Терні-Нарні-Амелія та Єпископальною конференцією Умбрії, під патронатом Папської ради з культури. Почесний президент фестивалю – кінорежисер Кшиштоф Зануссі.
🎬Фільм створено компанією «Студія «Золоте Руно» (продюсер Дмитро Овечкін) за підтримки Міністерство культури та інформаційної політики України.
-
Відгук глядачів: Лілія Кобільник
Низький уклін і слова безмежної вдячності усій творчій команді, що створили такий історичний, правдивий, глибокий і...болючий фільм "МАТИ АПОСТОЛІВ"... Дуже хочу побачити весь фільм. Вражаюча роль головної героїні Наталки Половинки...Вона "прожила" ці жахіття, біль і розпач...Це - крик душі, після такої ролі довго, мабуть, відходила...
Пані Наталя - унікальний Самородок, спів її - це якась магія...неповторність...
Це той випадок, коли мурашки по тілу пробігають, боїшся поворухнутись, не дихаєш... Мала за щастя слухати Її у Львові! Дякую, щаслива нашим знайомством!
Слова безмежної вдячності пані Євгенії, за таку можливість побачити, (хоч і фрагменти), і відчути серцем... А сказані нею слова про материнську любов - це щось неймовірно, настільки зворушливо, проникливо і так щемно, що у мене сльози на очах... Пані Євгенія наділена особливим Божим даром відчувати, донести те, що у неї на душі... Її не можна не почути...
Вона могла б сказати і своє слово в акторському мистецтві української кінематографії, якби...
Доля склалась інакше
А може...ніколи не пізно...
Хай Бог відкриє для пані Євгенії таке віконечко...і хтось подасть руку, і допоможе розгорнути, ні, виплеснути Її талант...
Я впевнена, у Ній - така глиба! Щасти Вам, Євгеніє!
Хліб із висівками та салати зі свіжих овочів – сьогодні основа здорового харчування, а в XVII столітті це вважалося їжею бідняків. Що було в раціоні українських гетьманів та простих козаків? Стереотипи про кухню Гетьманщини розвінчає історик Олексій Сокирко.
#З історії української національної кухні
Скажи, чим ти харчуєшся, і я скажу, хто ти. Якщо страви твоїх предків називалися «саламаха», «тетеря», «щерба», «узвар», то ти українець, козацького роду. Родинні рецепти передавалися від пращурів нащадкам, вони є частиною генетичного коду, носієм історичної пам’яті кожної родини, а, отже, кожного народу, наших близьких чи далеких сусідів по планеті.
Їжа наших предків-українців – це вдале, раціональне, корисне і смачне поєднання продуктів, які були свіжими, або правильно збереженими(замороженими в льохах з льодом, зав’яленими, засушеними, засоленими,заквашеними, закопченими), мали органічне походження.Ці страви були багаті на необхідні для життя людини білки, жири,вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни, зміцнювали імунітет, заряджали енергією, бадьорістю, давали воїну силу, витривалість, зрештою, як стверджують народні перекази, мали магічну силу. Способи приготування їжі, старовинні звичаї, система культових, релігійних заборон, які регламентували життя, формувались віками, тому кулінарні традиції є об’єктом вивчення не лише фахівців харчування, а й істориків, етнографів.
Відомості про побут, харчування жителів Київської України-Русі містять такі праці енциклопедичного характеру,як «Повість временних літ» Нестора, Лаврентіївський літопис Хст., «Ізборник Святослава»- рукопис ХІст., призначений для сина Ярослава Мудрого Святослава. З «Києво-Печерського патерика», який Михайло Грушевський назвав «золотою книгою українського письменного люду», дізнаємось про харчування ченців та набори продуктів при різних захворюваннях, які відомий київський лікар Агапіт рекомендував своїм пацієнтам (до речі, грошей за лікування не брав).
З прадавніх часів на українських землях сіяли жито, ячмінь, пшеницю, гречку, просо, горох, льон, мак, овес. Про це свідчать знахідки археологів під час розкопок слов’янських городищ у Подніпров’ї(зерносховища, печі, зернотерки, серпи, кераміка). Були поширеними такі культури, як ріпа,хрін, часник, цибуля, гарбузи, гіркий перець, капуста, буряк, морква,вика, кріп, хміль, щавель. Збирали та вживали в їжу гриби, ліщинові горіхи, кизил, терен, горобину, калину, малину, ожину, суницю, полуницю, плоди черешні, яблуні, груші, сливи, абрикоса.
Наші предки-землероби здавна навчилися пекти хліб з квасного тіста. Це був один з найважливіших продуктів харчування, разом з рідкою стравою його з’їдали до кілограма за обід (одна людина). Пекли хліб, як правило, раз в тиждень на різних заквасках* – пшеничних, вівсяних, житніх, ячмінних, додаючи хміль,солод,мед. Хліб був смачний, зберігав багато корисних речовин, довго не черствів і не покривався пліснявою.
** Закваску одержували, розмішуючи пшеничну муку з теплою джерельною, або річковою водою. Суміш заварювали та тримали в теплому місці для бродіння. За тиждень закваска була готова.
* Готуючи закваску з хмелю, брали,наприклад, 2 ложки шишок хмелю, заливали теплою водою, трохи настоювали і кип’ятили приблизно півгодини. Відвар охолоджували, проціджували, розводили з мукою, іноді додавали ложку меду. Готувалася закваска приблизно 2 дні, в процесі бродіння(сквашування) до неї додавали муку та воду.Надалі зберігали в прохолодному приміщенні.
*Замість хмелю часто використовували солод – пророщені зерна ячменю, жита, пшениці. Їх замочували у воді і залишали так для бродіння.
*Традиційно господині залишали частинку тіста в дерев’яній діжі, в якій вчиняли хліб, щоб додати його до нового тіста.
На основі злакових культур готувались різні каші, з древності в українській кухні крупи комбінувались з м’ясом, молоком, рибою, яйцями. Поряд з круп’яними стравами важливу роль відігравали мучні вироби – млинці, пироги, караваї… Начинкою для пирогів слугували овочі(капуста,морква, ріпа, цибуля, щавель,горох); гриби свіжі та сушені(відварені, смажені, солені); м’ясо, сир, яйця, риба. Ці начинки іноді поєднувались з крупами, в основному, з гречаною. Для смаження,крім тваринного жиру, використовували рослинні олії – конопляну, або з ріпаку, для заправляння – з маку, льону.
Про вирощування льону на українських землях (скіфських) свідчить ще Геродот. В давньоруському літописі «Житіє Феодосія Печерського» , в літописі Нестора згадується про києво-печерських ченців, які вирощували льон, використовували його як олію для лампад, а також у їжу. У Київській Русі конопляна олія використовувалась як тепер соняшникова, а обсмажене насіння було ласощами. (До речі, конопляна олія зі зрілого насіння не містить наркотичних речовин. В Україні з конопель виготовляли полотно, одяг, взуття, а також троси, канати, мотузки). Олію з соняшника почали виготовляти в Україні з кінця ХІХст. (соняшник потрапив у Європу з американського континенту). Рідше використовували олійний мак, який вирощують в Україні ще з давньоруських часів(дозріле макове насіння алкалоїдів не містить
Упродовж століть українська кухня зберігала свої традиції, збагачуючись новими продуктами та способами приготування. Відомості про Україну, побут та звичаї її жителів раннього Нового часу містять досить численні письмові джерела, описи, спогади, листи іноземців, що перебували в Україні в той час у службових справах, або подорожуючи.
Відвідавши Україну у 1550 році, посол Великого князівства Литовського в Кримському ханстві Михалон Литвин* (псевдонім, справжнє ім’я не відоме) був вражений природними багатствами України:
«Грунт Київщини до такої міри родючий і зручний для обробу, що лан, виораний тільки раз парою биків, дає великий урожай; тут плекається виноград, що дає великі грона винограду; в старих дубах і буках, в котрих зробились дупла, обильно водяться рої бджіл з щільниками меду, яки йвідзначається чудовим кольором і смаком. – Диких звірів та зубрів, диких коней та оленів така сила по лісах і полях, що на них полюють тільки задля шкіри, а м’ясо використовують лише спинну частину. Диких кіз кожен селянин забиває до тисячі на рік. – Птиць така дивовижна сила, що весною хлопчаки назбирують цілі човни яєць диких качок, гусей, журавлів і лебедів, а пізніше їх виводками наповнюють курники. – Річки переповнені неймовірною кількістю осетрів та іншими великими рибами (щуками, коропами, оселедцями). Щорічно на початку березня річки наповнюються такою силою риби, що кинутий до неї спис насаджується на рибу і стоїть прямовисно, ніби встромлений у землю. По всіх допливах Дніпра спроваджують до Києва рибу, м’ясо, футра, мед а також сіль з таврійських лиманів, де завантаження сіллю цілого корабля коштує 10 стріл».
*Трактат М.Литвина «Про звичаї татар,литовців і московитів» вперше виданий в Базелі в 1615р. В перекладі під редакцією В.Антоновича перевидано в «Мемуарах, относящихся к истории Южной Руси» (К., 189І).
Цікаві записки посла Венеційської Республіки Альберта Віміни про походження і звичаї козаків. Написаний цей рукопис у 1650 році і називається «Реляція». Віміна називає нашу країну Україною, відзначає надзвичайне багатство і родючість землі,багатство у молочних продуктах, мясі, рибі, завдяки численності пасовиськ і багатьох ставів.
Докладні відомості про українську землю, як про «прекрасну країну, що повна мешканців і замків, як гранатне яблуко зерен», містить щоденник подорожі Павла Алепського (з міста Алеппо в Сирії) разом зі своїм батьком антіохійським патріархом Макаром ІІІ Україною в 1654 і 1656 роках. Зокрема, пише, що в козацькому краю є великі садки, де ростуть яблуні, горіхи, шовковиця, виноград, вишні,сливи; «ланів всякого збіжжя наче те море безкрає, широке та довге»; «серед прегарних грядок з огірками вони сіють багато крокусу, рути і гвоздики ріжних барв». У кожному місті й селі, пише П. Алепський, є штучний став з рибою, гатею з млином і тому українці «не відчувають ніяких недостатків».
http://alatyr.club/kazan/6.jpg
«Мешканці кожної місцевості приносили нам кури, яйця, білий хліб, горілку, пиво, питний мед, та сіна для коней… Україна гарний на збіжжя багатий край». Гільдебрандт багато уваги приділив опису побуту, звичаїв, одягу українців-козаків. Про хати в українських селах пише, що вони вкриті очеретом, побудовані «з малими вигодами всередині. У хаті стоїть велика піч, де вони печуть і варять… В цих печах є звичайно горщик із горохом».
Чи не найбільш відомий твір про Україну написав французький інженер Гійом Ле Вассер де Боплан. За час свого перебування в Україні (1630-1647р.р.) Боплан не лише будував фортеці, а й зібрав багатий етнографічний матеріал про українську землю та її мешканців. У 1650р. У Франції вперше була видана книга Боплана «Опис України, або областей королівства польського, що лежать поміж кордонами Московії і Трансильванії. З додатком відомостей про вдачу, звичаї і військову вмілість Українців».
Боплан впевнено називає нашу країну Україною, а наших предків – українцями. Боплан відмічає багатство української флори та фауни і населення, яке володіє усіма ремеслами, необхідними для життя. «Усі козаки вміють орати, сіяти, жати, косити, пекти хліб, виготовляти страви, варити пиво, мед і вино, виробляти горівку. Вони взагалі спосібні до всіх мистецтв». «В мирні часи полювання і рибальство становлять головне заняття козаків».
«Опис України» насичений багатими документальними свідченнями про українських козаків. Боплан пише, що вони «хоробрі побідники, загартовані у боротьбі, завжди готові по першому наказу , за тиждень, виступити в поле… Не можна надивуватись, з якою сміливістю вони перепливають море.Під час плаваннякозакизовсім не п’ютьгорілки і взагалі не берутьїї з собою, а як що знайдеться у човні пяний, то його отаман наказує кинути за борт. До кожного човна сідає 50-70 козаків, а всіх човнів буває 80-100. У кожному човні є 4-6 гармат(фальконетів)*, а кожний козак має шаблю, два пістолі, 6 фунтів пороху, достаток куль і квадрант*. Для харчування беруть з собою у бочках сухарі, кашу з проса і тісто розпущене у воді («саламаха»).
Боплан відмічає, що«козаки з природи сильні і рослі, будовою тіла міцні, легко переносять холод і голод, спеку і спрагу, мають сильнее здоров’я. На війні невтомні, відважні, хоробрі… Не багато з них вмирає на ліжку і то у великій старости; більша частина залишає свої голови на полі чести». Боплан повязує силу і витривалість козаків також з особливостями харчування: «Українці бороняться перед холодом в зимі тим, що тричі в день їдять рід зупи з горячого пива з маслом, перцем і хлібом».
Фальконет – артилерійська гармата малого калібру (діаметр ствола – 45-65мм). Стріляла свинцевими ядрами. Була на озброєнні війск у ХУІ-ХУІІІ ст.
Квадрант – в артилерії прилад для наведення гармати.
Багатий матеріал про побут та їжу козаків зібрав видатний історик Запорозької Січі, етнограф Дмитро Яворницький:
«…Козаки вставали до схід сонця, відразу вмивалися холодною джерельною чи річковою водою, далі молилися Богу і за якийсь час після цього сідали за стіл до гарячого сніданку. Час від сніданку до обіду козаки проводили по-різному: хто об’їжджав коня, хто оглядав зброю, хто вправлявся у стрілянні, хто лагодив одяг, хто просто лежав на боці, попахкував люлькою-носогрійкою, розповідаючи про власні подвиги на війні чи слухаючи розповіді інших, або викладав плани нових походів. Рівно о 12 годині курінний кухар вдаряв по казанові, і на цей звук кожен козак поспішав до свого куреня на обід. Обід у кожному курені готував окремий кухар з помічниками, невеликими хлопцями, обов’язком яких було приносити воду в курінь і тримати в чистоті казани й посуд: «посуду – котлы, ложки, корыты очень чисто держут».
…Страву готували у великих мідних або чавунних казанах, що чіплялися за допомогою залізних гачків на кабиці в сінях кожного куреня, й варили тричі на день на всіх наявних у курені козаків, за що кухарю платили по 2 крб. 5 коп. з кожного козака на рік, тобто 9 крб. 50 коп. при середній кількості 150 козаків у курені. На стіл (сирно) звичайно ставили соломаху, або саломат, тобто густо зварене на воді житнє борошно; тетерю, тобто не дуже густо зварене на квасі житнє борошно чи пшоно; щербу – так само рідко зварене борошно на риб’ячій юшці. Очевидець Василь Зуєв про їжу запорізьких козаків каже, що вони вживали тетерю й братко; тетерею називали пшоняну кашу, до якої під час кипіння додавали кисле житнє тісто; круту тетерю їли з риб’ячою юшкою, жиром, молоком чи звичайною водою; братко – також пшоняна каша з додатком, замість кислого житнього, пшеничного чи якогось іншого прісного тіста. Якщо ж козаки крім звичайної їжі хотіли поласувати м’ясом, дичиною, рибою, варениками, сирниками, гречаними галушками з часником чи ще чимось подібним, то складали для цього артіль, збирали гроші й купували на них продовольство й передавали його курінному кухареві. Крім названих страв козаки вживали також рубці, свинину: «свинячу голову до хріну та локшину на переміну», мамалиґу – тісто з проса чи кукурудзи, котру їли з бринзою, солоним овечим сиром, чи з пастремою, тобто висушеною на сонці бараниною, й загреби – коржі, назва яких походить від того, що їх клали в напалену піч і загрібали попелом і гарячим вугіллям.
… Зайшовши в курінь, козаки заставали страву вже налитою у «ваганки» – невеликі дерев’яні ночовки і розставленою в ряд по краях сирна, а біля ваганків стояли різні напої – горілка, мед, пиво, брага, наливка – у великих дерев’яних коновках з повішеними на них дерев’яними коряками або михайликами. Перш ніж сісти за стіл, товариші ставали в ряд, один біля одного, хрестилися до ікони, читали молитву про хліб насущний і вже потім всідалися уздовж столу на вузькі лави, неодмінно залишаючи місце в передньому куті, під образами, біля лампадки й карнавки, курінному отаманові.
Рідку страву їли ложками, тверду руками; риба подавалася на особливому залізному стяблі, своєрідних ваганках, пласких, з невеличкою шийкою для переціджування через неї юшки, головою неодмінно до отамана – оскільки він голова, то йому й починати з голови: «сей звичай, щодо риби, був однаковий по всіх куренях і зимівниках». Печеного хліба на стіл не давали; його більше вживали ті, хто жив у передмістях Січі у власних хатах чи по паланках у власних зимівниках. Напої пили з металевих чарок, а частіше з дерев’яних михайликів, місткістю від трьох до п’яти чи й більше наших звичайних чарок. Пообідавши чим бог послав, козаки вставали з-за столу, хрестилися на ікони, дякували спершу отаманові, потім курінному кухареві: «спасибі, братику, що ти нагодував козаків!» Далі кидали кожен по шагові, тобто по дрібній монеті, а за бажанням і більше, в карнавку для купівлі продуктів наступного дня і врешті виходили з куреня на площу. На зібрані гроші кухар купував необхідні харчі на наступний день, причому якщо залишених у карнавці грошей виявлялося замало, то курінний отаман повинен був додати кухареві з курінних коштів. Час від обіду до вечері проводили за такими ж заняттями. Увечері, після заходу сонця, козаки знову збиралися в курені, вечеряли гарячою стравою…»
Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. Т.1. – Львів : Світ, 1990. – С. 183-184.
Отже,однією з найпоширеніших козацьких страв під час походів була соломаха. Про неї писали:
Боплан :“розчинене на воді тісто, змішане з просом, кислувате на смак”;
Грабянка («Літопис»):“кисле житнє тісто,зварене на воді”;
Яворницький : “густо зварене на воді житнє борошно…”
Для того, щоб скуштувати справжньої козацької соломахи, потрібно:
«Поставити на багаття казан з чистою джерельною водою та закип’ятити окріп, підсолити. Влити, помішуючи, в окріп попередньо заквашене рідке тісто (з гречаного, житнього чи пшеничного борошна), закип’ятити. Готову кашу, яка має бути досить густою, засмачуємо затертим з часником солоним салом».
Якщо ж захочеться тетері, то
«Добре вимите пшоно залити холодною водою і варити до готовності, після чого в кип’ячу страву поступово ввести заквашене рідке житнє тісто, підсолити за смаком і ще раз довести до кипіння, злегка помішуючи. Отриману тетерю(мала вигляд розвареної каші) заправити засмачкою з розтовченого з олією часнику, або засмаженої на салі(шкварках) цибулі»
Чи забажаєте щерби, потрібно
«Кілька видів річкової риби почистити, випотрошити, вимити, позрізувати м’якоть. М’якоть відкласти, а кістки, голови залити холодною водою і варити близько двох годин, додавши в кінці цибулю, перець, лавровий лист. Навар процідити, додати до нього рибну м’якоть і варити до готовності, посолити. В кінці ввести у рибну юшку кілька ложок борошна. Перед подачею до щерби додати кріп, петрушку».
Українські господині пекли смачний, пухкий, духмяний хліб, що зберігався протягом тижня і не черствів. Для того, щоб частувати родину такою випічкою, необхідно було на цілий рік зробити певні запаси. Кожен регіон України мав свої «хлібні» традиції і особливості.
Про «секрети» випікання хліба на Черкащині з нами поділилася 90-річна жителька цього краю Марія Василівна Ільченко з Чорнобаївського району, якій передала свої вміння її бабуся.
– Спочатку, каже бабуся Марія, треба було заготовити запару.
Як же її готували і з чого?
– Восени збирали шишки хмелю, а він ріс усюди, сушили та у полотняних лантухах зберігали підвішеними під сволоком у коморі.
Для приготування запари дві жмені шишок хмелю заливали теплою водою, давали трохи настоятися, кипятили 3-5хв., проціджували, охолоджували. На цьому відварі замішували тісто, трохи густіше, ніж на млинці.Виливали тісто на деревяний стіл, а зверху посипали сухими висівками (відходи, які залишаються під час змелювання зерна). Руками змішували висівки з тістом, згортаючи багато кульок величиною з горошину. Кульки-запари залишали на столі на кілька днів, аж поки вони зовсім не засушувались. Це була запара на майбутнє, зберігали її в полотняній торбинці в сухому місці.
І з тієї запари пекли такий чудовий хліб!
– Для приготування тіста брали склянку запари(кульок-горошинок), розводили теплою водою, проціджували на ситі , щоб видалити висівки. На цій запарі, додаючи муку і теплу воду, трохи присоливши, замішували тісто в спеціальній дерев’яній діжі.Тісто сходило в теплому місці, його замішували ще 2-3 рази, потім випікали у печі у спеціальних формах 7-8, а то і 15 хлібів, бо пекли на всю сім’ю на тиждень, а сім’ї були тоді великі. Кульок-запари вистачало на кілька разів, а потім готували нові. Зберігали хліб у великих дерев’яних діжах-хлібницях.
А ще бабуся Марія розповіла про страву, яку вона пам’ятає як ласощі зі свого дитинства. Називається ця страва– мниха.
– Щоб приготувати мниху, необхідно в кип’ячий окріп тоненьким струмком, помішуючи, всипати гречану муку та зварити кашу – мниху. Окремо закип’ятити молоко. Ложкою набирали охолоджену мниху та опускали у молоко, поки страва не набувала помірної густоти. У молоко додавали мед.
У пошуках старовинних рецептів і технологій їх приготування члени ІПК «Алатир» зустрілись з Марією Тихонівною Кулешею (75років), жителькою Оратівського району, Вінницької області. Ця щира, привітна жінка радо поділилась з нами рецептами оригінальних українських страв, які зберігаються в її родині.
– Сироїжки з картоплею та часником
*0,5 кг картоплі, 300г грибів, 4-5 зубків часнику,2-3 ст. ложки олії, 1 цибулина,лавровий листок, сіль, перець за смаком, зелень з петрушки, кропу.
*Сироїжки (свіжі, або солені) перебрати, почистити, ретельно помити. Гриби порізати на кілька частин, відварити двічі: перший раз відкинути гриби на сито, як тільки закипіли; далі у підсоленій воді зварити до готовності, відцідити.
*У макітрі розтерти часник із сіллю, додати олію.
*Відварити картоплю з лавровим листом і цибулею, приготувати пюре.
*Сироїжки перемішати з часниковою засмачкою, полити цією сумішшю пюре. Посипати страву зеленню.
– Грибна підлива
1 кг грибів, 4ст.ложки борошна, 4 цибулини, 1 морква, сіль, перець, цукор.
*Вимиті гриби нарізати тоненькими шматочками, зварити у підсоленій воді. Підсмажити на олії подрібнені цибулю і моркву, посолити, поперчити, додати дрібку цукру та відварені гриби, усе перемішати , підсмажити( 5 хв ).
*Підсмажити борошно на сухій сковорідці до золотавого кольору, додати до грибної суміші, перемішати, влити 1,5 склянки окропу. Тушкувати, помішуючи, до загустіння, в кінці додати лавровий лист ( 3 хв ).
Україна: ДЛЯ РОЗУМІННЯ СИТУАЦІЇ ЩОДО ВАКЦИНАЦІЇ
1. В Україні не проводиться ніякої вакцинації, а відбуваються клінічні дослідження лікарського засобу, призначеного для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію коронавірусної хвороби (COVID-19).
Це прямо вказано Наказом МОЗ України від 20.08.2021 № 1775 «Про проведення клінічного випробування та затвердження суттєвої поправки до протоколу клінічного випробування лікарського засобу, призначеного для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію коронавірусної хвороби (COVID-19)» (https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-20082021--1775-pro-provedennja-klinichnogo-viprobuvannja-ta-zatverdzhennja-suttevoi-popravki-do-protokolu-klinichnogo-viprobuvannja-likarskogo-zasobu-priznachenogo-dlja-zdijsnennja-zahodiv)
Стаття 28 Конституції України встановила: «Кожен має право на повагу до його гідності.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам».
2. Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань є щеплення на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні. Обов’язкового щеплення від хвороби COVID-19 законодавством не встановлено. Це прямо вказано ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1994. № 27. ст.218), а саме статтею 27:
«Профілактичні щеплення
Профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими.
Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв’язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових
США:По той бік новин
Рішення Верховного суду США про «скасування загальної примусової вакцинації від Білла Ґейтса» не існує в природі. В Америці ніхто не примушує робити щеплення від СOVID-19. Щонайбільше — закликають. Фонд Білла та Мелінди Ґейтс дає гроші на підтримку програм охорони здоров’я, і це не залежить від федерального фінансування.
Власне, це і є все спростування. Важко написати щось більше про те, чого не існує. Особливо, коли цей фейк з російськими вухами щонайменше вже рік циркулює в соцмережах і месенджерах практично без змін.
🚫Пристебніть паски безпеки, ми нагадаємо, про що ж фейкороби так вперто брешуть:
«Білл Ґейтс, головний інфекціоніст США Фаучі та Біґ Фарма програли позов у Верховному суді США. Вони не змогли довести, що їхні вакцини протягом останніх 32 років були безпечні для здоров’я громадян». Ще раз: це БРЕХНЯ.
Ну і далі вже знайома нам маячня: «мРНК вакцини втручаються в генетичний матеріал пацієнта і змінюють індивідуальний генетичний матеріал. Це генна ЗБРОЯ! Всіх землян зібралися знищити, а ті, що виживуть — стануть ГМО!
👉Спростування
✔️Почнемо з останнього твердження. Насправді РНК-вакцина не може змінити генетичний код людини через приєднання до її ДНК. Деякі віруси, такі як ВІЛ, вбудовують свій генетичний матеріял у ДНК своїх господарів за допомогою спеціялізованих ферментів. РНК-вакцини не містять цих ферментів. Тому немає ризику, що їхній генетичний матеріял змінить нашу ДНК http://bit.ly/3aPyShC
Отже, ні про яку біологічну зброю не йдеться. До речі, до появи вакцин від COVID-19 людей так само лякали аналогічними фейками про сам вірус. І про те, що коронавірус — це біологічна зброя теж було. Ось наше спростування https://bit.ly/3gL35AA
✔️Вакцинація від COVID-19 у США добровільна. Може роботодавці й хотіли б запровадити вимогу обов’язкового щеплення для працевлаштування, але експерти сприймають скептично шанси на те, що їм це вдасться http://reut.rs/3rp9sOY Навіть в армії третина військовослужбовців США відмовились приймати добровільну вакцину проти коронавірусу http://cnb.cx/3kN5NrA
✔️Тепер про «рішення» Верховного суду. Фейкороби докладно цитують його «вирок»: буцімто «вакцини ніколи не тестувалися на якість і не мали доведеної безпеки чи ефективності протягом понад 30 років». Оскільки такого рішення просто не існує в природі, то й ці твердження бізпідставні.
Оцінкою якості та безпечності вакцин займаються авторитетні організації в галузі охорони здоров’я — ВООЗ, Управлінням продовольства і медикаментів (FDA) тощо. Близько 30-70% часу виробництва вакцини йде на контроль її якості. Навіть після того, як вакцина отримала ліцензію, її зареєстрували і почали використовувати — контроль за якістю і безпечністю не припиняється ніколи http://bit.ly/3uVhMIo
Тут можна проглянути “шлях” вакцин від отримання дозволу на маркетинг до фармацевтичного нагляду https://bit.ly/3bgisQW
✔️У вигаданому рішенні суду також йдеться про те, що «Фундація Ґейтсів, ВООЗ та CDC (Центр контролю за захворюваннями) більше не отримуватимуть фінансування від уряду США — уряд програв великий суд щодо вакцин».
Оскільки ніякого суду не було, то й всі наслідки — вигадані. Центр контролю за захворюваннями продовжують фінансувати урядовими коштами. Екс-президент США Дональд Трамп справді заявляв, що США більше не робитимуть внесок у Всесвітню організацію охорони здоров’я. Але з судом це ніяк не пов’язано.
До того ж одним із перших рішень нового президента США Джо Байдена було повернення країни в організацію. При чому не з порожніми руками, а з внеском — $200 млн http://bit.ly/2NWLI6w
Фундація Ґейтсів взагалі ніяким боком до всього цього не причетна. Білл і Мелінда Ґейтси дають гроші на підтримку програм охорони здоров’я, але це жодним чином не залежить від федерального фінансування.
✔️Уперше цей фейк з’явився ще в квітні минулого року. На нині вже видаленому відео невідома людина зачитувала статтю з BeforeItsNews, в якій йшлося про вище спростовані побрехеньки. Ще тоді їх спростували незалежні фактчекери http://bit.ly/2PsSuRA, http://bit.ly/3c8knWK
Компанія NewsGuard, яка займається оцінкою надійності сайтів, описує сайт beforeitsnews.com як такий, що публікує неправдиву інформацію та теорії змови, не дотримується базових стандартів точности та підзвітности.
З цього от англомовного сайта-сміттярки фейк і переклали російською в країні-агресорі. Наші «добродії» не стали заморочуватися і просто дослівно почали його поширювати в українському інформаційному просторі. Будь ласка, дотримуйтеся інформаційної гігієни. Не тягніть до нас усе, що погано лежить на російських сайтах. Що добре лежить — теж не тягніть.
Музика – життя...
«Скрипка - то одного душа. Цимбали - то іншого життя. Вони ще були зовсім малими, але вже тоді в їхні серцях жила музика. Один Василько виходив на свій хутір і починав награвати чарівних коломийок, а інший підхоплював ті пісні своїми дзвінкими цимбалами.
«Троїсті музики» з Національного академічного оркестру народних інструментів: Василь Гекер (скрипка), В. Овчарчин (сопілка), А. Бойчук (цимбали) та А. Мітін (бубон). Виявляється, скрипка не була для України запозиченим інструментом. Її предок — гудок. У XVIII столітті скрипка стала концертним інструментом. Без «Троїстих музик» не обходилось жодне свято. Сучасні «Троїсті музики» виконали кілька українських народних мелодій і викликали захват у публіки.
Всі ці віртуози вийшли з однієї колиски талантів і коли з найвищих фестивальних помостів заявиш, що село Мишин - це колиска найкращих народних музик у Галичині, то ні на грам не помилишся і не перебільшиш ні на йоту. Звідси пішли по світах такі віртуози, як народний артист України, неперевершений сопілкар - Василь Попадюк, а також його син Василь - знаменитий скрипаль, "український Паганіні". Ще один скрипаль-віртуоз Василь Гекер, уславлений цимбаліст дуету "Писанка" Іван Кавацюк, фольклорист, який чудово володіє усіма гуцульськими народними інструментами Михайло Тимофіїв, скрипаль Дмитро Біланюк та багато інших.
