У 1922-му з України вивезли скарби, цінність яких дорівнювала золотому запасу Російської імперії 1915 року…
«З України вивозили сотні тонн не просто срібла чи золота. Насправді вивозили ідейні цінності, які впродовж багатьох тисячоліть акумулювалися в металі і довкола яких об’єднувалися етноси. Вироби з металу взагалі свідчать про показник культури і цивілізованості того чи іншого суспільства в різні історичні періоди», — розповідає доктор мистецтвознавства, декан факультету історії і теорії мистецтва Львівської академії мистецтв Ростислав Шмагало.
Упродовж 20 років він досліджує і викладає історію витворів із металу на тренах України. Нещодавно в Національному музеї історії України, в ході конференції «Повернення культурних цінностей в Україну — державна справа», пан Ростислав презентував перші два томи унікального тритомника «Енциклопедія художнього металу». Значну частину енциклопедії присвячено пам’яткам, що за різних обставин були вивезені за кордон.
У 1990-ті роки при Кабінеті Міністрів активно працювала Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей. Її очолював академік Олександр Федорук. Тоді стали відомими вражаючі цифри. У нашій енциклопедії подаємо уточнену інформацію про цінності з коштовних металів, вивезені до Росії до і після 1917 року.
Так, до музеїв Москви і Петербурга потрапили 63 колекції лише скіфського золота і скарбів Північного Причорномор’я. А ще ж 158 колекцій ранньослов’янських скарбів. Із них лише скарб із села Мала Перещепина— це 25 кілограмів золота і 50 кілограмів срібла. І це тільки у вимірі ваги, але ж ми розуміємо, що йдеться і про історичну, художню, культурну, духовну цінність цих речей.
Тільки в 1922 році з церков Центрально-Східної України більшовики забрали 2850 пудів срібла. Це 45 650 кілограмів. Також — три пуди золота і 1397 каратів коштовних каменів. До Москви й Петербурга вивезли 150 приватних колекцій iз 200 тисяч предметів, вартість яких становила на той час мільярд російських рублів. А це обсяг усього золотого запасу Російської імперії станом на 1915-й!
Це свiдчить, що Україна була надзвичайно багатою — як культурно, духовно, так і матеріально. Ці цифри наводили самі ж більшовики, члени комісій із вилучення цінностей. Цінності вони продавали на Захід, інколи за сміховиннi суми. Два унікальні срібні іконостаси з церков України продали до Лос-Анджелеського музею за 3300 і 2700 доларів, у тодішньому еквіваленті.
— Чи можливо визначити роки, коли найбільше вивозили?
— Найбільше — після 1917-го. Зокрема, у 1920-ті роки і як продовження— у 1930-ті. Це практично збігається з геноцидом, репресіями, Голодомором. Вивезення тривало і надалі, у різний спосіб. Для мене стало відкриттям, як для звичайного мандрівника Кримом, що постійні експедиції археологів iз Росії, з літньою практикою їхніх студентів, копали в Криму аж до 2014 року!
А викопане везли на «опрацювання» в Росію. Як і чому це робилося — для мене загадка. На жаль, Україна за роки незалежності не була спроможна організувати і фінансувати достатню кількість археологічних експедицій, щоб компенсувати чи бодай збалансувати процес нелегального вивезення.
Дуже багато копають «чорні археологи», з якими на сьогодні немає можливостей боротися. На їхніх сайтах бачимо сенсаційні знахідки. Вони між собою спілкуються, продають-перепродують. Це якийсь паралельний, тіньовий світ, за своєю структурою подібний, на мою думку, до наркобізнесу.
«Золоті речі з багатющою символікою могли зробити лише скіфи…»
— Якою є ідеологічна та енергетична цінність цих витворів? Вони ж не лише за грошову вартість цінуються?
— Як правило, це наші святині. Або предмети релігійного вжитку, або наші державницькі інсигнії, регалії, атрибути влади — починаючи від найдавніших часів. Знаємо, що скіфи говорили своїм ворогам: «Ми готові воювати і тимчасово покидати свої території, але не чіпайте наших святинь!».
Скіфи свої золоті витвори цінували насамперед за духовну складову.
Вірогідно, саме через ідеологічний аспект науковцям у радянські часи не давали можливості досліджувати художній метал. За століття вийшли друком лише дві монографії на цю тему. У 1912 році польський колекціонер зі Львова Владислав Лозинський видав у Львові книгу «Золотарство львівське», і в 1970-х роках дослідник Павло Жолтовський видав працю «Художнє лиття на Україні», що більшою мірою стосувалася дзвонів і гармат і завершувалася XVIII століттям.
Проте ми нарахували тільки в Галичині на зламі ХІХ-ХХ століть понад 100 бронзоливарних і понад 50 ковальських фірм, які працювали на українську громаду, церкви і культурницькі організації. Робили фалеристику визвольних змагань, атрибутику, дзвони. Усе це, на жаль, не подано цілісно дотепер.
— А Східна Україна, з її майстрами золотарства, дукачами і славетними сережками-півмісяцями?
— Усе це недостатньо досліджене. Фрагментами досліджується хіба що скіфське золото. Пектораль, яку знайшов археолог Борис Мозолевський, б’є рекорди за кількістю статей у «світовій павутині» — їх сотні тисяч. Але ми не маємо розгорнутої, цілісної картини — що ж таке скіфське золото.
— Чи справді лише греки виконували золотарські роботи для скіфів?
— Ні, це міф, закладений у радянський час. У скіфів було набагато розвиненіше бронзоливарне ремесло, ніж у греків. Якісь полонені чи просто наймані греки не могли зробити тих речей із багатющою символікою, атрибутикою і тим образно-символічним письмом, яке ми ще досі не розшифрували.
Це могли зробити лише самі скіфи. Кількість їхніх пам’яток вражає — жодна інша цивілізація цього періоду, від VII по IV століття до нашої ери, не створила стільки високохудожніх предметів у золоті, як скіфи.

Столиця вишиванки Чернівці, шукає різні шляхи популяризація цього мистецтва що є генетичним кодом українців. В рамках Всесвітнього дня вишиванки у відділі документів з економічних, технічних та природничих наук відбудеться презентація книги Івана Дячука «Вишиванка для кіборга», що відтворює сучасний образ незламного кіборга, воїна-захисника України.
Це вже друга книга автора (перша – «Легенда про кіборга», побачила світ у 2016 році). Кожен рядок книги пронизаний любов’ю до рідного краю, до Матері-України, яка сьогодні переживає суворі часи російської агресії, гібридної війни.
Як зазначено в анотації, книжка є сумлінною спробою переосмислення подій сучасності в позачасовому аспекті. Автор звертається до багатих традицій українського фольклору, майстерно вплітаючи в епічне полотно сьогодення елементи казки, легенди, билинного епосу.
«Вишиванка для кіборга» покликана виховувати підростаюче покоління українців в дусі любові до Батьківщини та готовності завжди захищати її. Патріотизм та активна громадянська позиція – головне завдання книги Івана Дячука. Вона буде цікавою і не залишить байдужими всіх – від підлітка до свідомо сформованої особистості.
У презентації книги візьмуть участь: Іван Дячук, автор та Василь Герасим’юк, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, член Національної спілки письменників України, український поет, літературний редактор видання «Вишиванка для кіборга»; Володимир Смотритель, народний артист України, режисер, директор Хмельницького монотеатру «Кут»; Віра Китайгородська, українська письменниця, журналіст, начальник управління культури Чернівецької ОДА; Борис Бунчук, доктор філологічних наук, професор, декан філологічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича; Леся Воронюк, українська письменниця, член Національної cпілки письменників України, журналіст, громадський діяч, засновниця та голова МГО «День вишиванки». Також представники Снятинської районної ради Івано-Франківської області, громадських молодіжних організацій, бібліотечні працівники, педагоги та студенти навчальних закладів Буковини.;

Для КНП «Сторожинецька БЛІЛ» отримати незалежне визнання «Вибір Країни 2023» є дуже зачущим. Всі нагороди є спільним здобутком нашого колективу, в якому кожен працівник відіграє дуже важливу роль у досягнені спільної мети.
«Вибір Країни 2023» демонструє що праця кожного члена команди дуже високо цінується, а також мотивує на досягнення нових цілей для більше фективної праці для забезпечення потреб пацієнтів, адже медицина стоїть на варті здоров’я кожного!

Директор КНП «Сторожинецька БЛІЛ» Войцеховський Олександр Францович

З цього починалось:

https://award.com.ua/winners/knp-storozhinetska-blil/

Юраш Андрій Васильовичу - Надзвичайному і Повноважному Посолу при Святому Престолі та при Суверенному військовому ордені госпітальєрів Свято́го Іоа́нна Єрусалимського, Родосу і Мальти у програмі ДІАЛОГИ ПРО ВІЧНЕ І НАШЕ з журналістом Петром Олар ( Рим)

Деякі вимоги до написання кіносценарію

Сценарій ігрового фільму не має перевищувати 129 сторінок
Студії жадають продукувати кінокартини тривалістю від 90 хвилин до 2 годин, щоб прокатники могли мати 5 сеансів на день. Одна сторінка сценарію зазвичай відповідає хвилині фільму. Сценарій понад 130 сторінок передбачає стрічку тривалістю понад 2 години.
Цей розмір визначається не лишень економічними причинами. Надзвичайно рідко зустрічається картина тривалістю понад дві години, що вона здатна підтримувати емоційне напруження глядача. Досвід засвідчує переваги оптимальної тривалості фільму – 90-120 хвилин.
Всім відомо, що багато видатних кінострічок були тривалішими. Та оскільки ви, швидше за все, сценарист без великого досвіду і прагнете успішного просування свого творіння до екранізації, не пишіть сценарію понад 129 сторінок. Ідеальна довжина для вашого сценарію – від 110 до 115 сторінок. І зазвичай комедії ближчі до 90 хвилин, аніж до 2 годин.
Ці правила стосуються тільки ігрових картин, розрахованих на кінотеатральний прокат. Телебачення має свої правила гри, телевізійні серії мають свою тривалість, залежно від жанрів та рекламних блоків.
Не давайте пояснень акторам у ремарках
Ваша робота як сценариста – описувати дії акторів та придумувати діалоги. Це не ваша робота – пояснювати акторам, як подавати фрази діалогів. Подібні ремарки відволікають читача і дратують акторів.
Не давайте вказівок оператору, як фільмувати
Напевне, з цим найважче погодитися, особливо тим сценаристам, які мріють про режисуру. Ви не маєте вживати зауважень типу ЗАГАЛЬНИЙ ПЛАН, ЗВОРОТНЯ ТОЧКА, ПАНОРАМА, ВІД’ЇЗД, НАЇЗД тощо. Якщо ви не знаєте, що означають ці слова, не хвилюйтеся, вони вам не знадобляться.
Вам як сценаристові потрібно тільки розповісти історію, позначаючи дію, опис і діалог. То не ваша робота – розповідати режисерові й оператору, де поставити камеру.
Це не означає, що розташування й рух кінокамери не сприяють емоційному сприйняттю фільму. Просто читання цих спеціальних термінів послаблює емоції читача й працює проти вашого сценарію.
Звісно, трапляються винятки – якщо суть екранних подій пов’язана з рухом камери. Наприклад, якщо ви хочете приховати від глядача й читача особу вбивці, ви можете написати: «БЛИЗЬКИЙ ПЛАН – рука в пальчатці піднімає ніж для розрізання паперу і встромляє його у спину народного депутата».
Подібні вказівки для камери повинні вживатися дуже рідко. Є й інші способи справити таке ж враження на читача. Так само, як пояснення для акторів, вказівки напрямку знімання повинні стрічатися у сценарії не більше шести раз.
Дія
Головна ваша мета в описанні дії – ясність. Ви повинні повідомити читача про те, що відбувається на екрані, так, аби в нього не виникало жодної неясності, жодних непорозумінь, щоб не доводилося перечитувати ваш текст. Пам’ятайте, все, що гальмує процес “перегляду» читачем фільму в його уяві – усе це працює проти вас.
Ясність – це річ важкодосяжна. У сценарній творчості, як і в кожному літературному жанрі, ніколи не можна з певністю сказати, що ваші ідеї зрозумілі читачеві. Та існують деякі речі, які можуть посприяти такому розумінню:
1. Пишіть простою розмовною мовою
Сценарій має бути зрозумілий на читацькому рівні школяра старших класів. Якщо пам’ятатимете це правило, ваш сценарій буде позбавлений ускладнених фраз, важкодоступних технічних термінів і виразних, але не всім відомих слів.
2. Віддавайте перевагу описам і дії
Більшість поганих сценаріїв надто довгі. Й довгі вони, всі без винятку, за рахунок задовгих діалогів чи сцен, котрі не мають стосунку до зовнішнього мотивування дій героїв. Майже не буває «затягнутих» сценаріїв через надто довгі описи чи дію. Зазвичай завше виникає відчуття нестачі дії та надміру виголошуваних персонажами слів.
Пам’ятайте, що сторінка відповідає хвилині. Це не абсолютна істина, але неможливо, щоби п’ятихвилинна дія описувалася на половині сторінки. Чим більше ви деталізуєте дію й описання, тим краще.
3. Шукайте синоніми позначення дії
Відчуття статики виникає і через одноманітність мови. Існує сила-силенна слів для окреслення дії. Персонаж може не просто йти, але й крокувати, ступати, простувати, прямувати, тупати, чимчикувати, спрямовувати свої стопи, бродити, брести, блукати, плентатися, волоктися, чвалати, чалапати, клигати, чапати, дибати, чухрати, тарабанитися, віятися, повзти, бігти, летіти, мчатися, просуватися, ковзати, рухатися… Вживаючи потрібне слово, можна створити яскраву картину дії, характерної для певного персонажа.

Українське поетичне кіно – мистецька течія середини 1960-х, що виникла з виходом «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова. На противагу офіційному радянському соцреалізму, воно ставило на передній план візуальну виразність і часто зверталося до прийомів сюрреалізму.

Зрештою українське поетичне кіно залишило по собі багато новаторських фільмів, спровокувавши ідеологічну цензуру. Багато фільмів були заборонені в СРСР і побачили світ лише наприкінці 1980-х. ШоТам разом із українським онлайн-кінотеатром Такфлікс зібрали сім знакових фільмів-шедеврів «поетичного кіно», які варті вашої уваги.

Тіні забутих предків

Драма
Режисер: Сергій Параджанов

Про що фільм? Малий гуцул Іванко Палійчук стає свідком загибелі батька у перепалці з чоловіком із ворожого роду Гутенюків. Під час цих подій Іванко знайомиться з Марічкою, донькою вбивці його батька, дає їй ляпаса і викидає хустку в річку. Проте замість ворожнечі між ними виникає приязнь.

Іван та Марічка ростуть і проводять багато часу разом і закохуються одне в одного. Іван вирушає на заробітки на полонини, плануючи повернутися до зими й одружитися з Марічкою. Проте Марічка несподівано гине. Іван одружується з іншою жінкою — але й далі тужить за Марічкою.

Анничка

Драма
Режисер: Борис Івченко

Про що фільм? 1943 рік. Випадково опинившись на місці недавніх боїв, молода гуцулка Анничка знайшла у лісі пораненого радянського солдата. Дівчина вирішує сховати юнака і допомогти йому стати на ноги — і палко в нього закохується.

Тимчасом наречений Аннички працює в селі поліцаєм на стороні фашистів. Дівчина вирішує втекти з новим коханим до партизанів, та на її шляху стає рідний батько. Анничці доведеться заплатити велику ціну за власну свободу.

Білий птах з чорною ознакою
Драма
Режисер: Юрій Іллєнко

Про що фільм? У прикордонному українському селі неподалік румунського кордону живе багатодітна сімя Леся Звонаря. Четверо його синів грають у сільському ансамблі, проте доля розводить їхні шляхи:

Петро примкнув до червоногвардійців, Орест подався до УПА, молодший Богдан залишився вдома. Але їхні шляхи переплітаються то в коханні, то в горах зі зброєю в руках.

Вавилон XX

Драма
Режисер: Іван Миколайчук

Про що фільм? Нова реальність змінює звичний устрій в селі Вавилон. Його мешканцям належить вибрати: стати на сторону новоствореної комуни в колишній панській садибі чи підтримати куркулів, узявши зброю до рук.

Трунар-філософ Фабіан повертається до Вавилона і намагається запобігти кровополиттю і розборонити селян, проте його чекає трагічна доля.

Камінний хрест

Драма
Режисер: Леонід Осика

Про що фільм? Серед ночі до хати старого збіднілого селянина Івана залазить злодій. Господар ловить його і вагається: відпустити чи покарати. До Івана приходять гості, і всі разом за чаркою міркують про те, як вчинити з бідняком, що краде.

Сам Іван готується покинути батьківщину разом з синами та дружиною у пошуках кращої долі, але боїться, що буде забутий, зникне з пам’яті людей, як той злодій. Тому на пам’ять про себе витесує камінного хреста.

Пропала грамота

Комедія
Режисер: Борис Івченко

Про що фільм? Після бою з бусурманами козак Василь повертається додому в Диканьку. Та відпочинок переривають двоє посланців, що приносять новину від писаря, але замість розповісти її намагаються згадати яке в писаря прізвище.

Врешті вони повідомляють про грамоту від гетьмана. Її слід якнайшвидше доставити російській цариці, інакше на Василя нібито чекає страта, а за документом полює сам диявол.

Захар Беркут

Драма
Режисер: Леонід Осика

Про що фільм? Корисливий і злий боярин Тугар Вовк отримує в своє володіння землі одного з карпатських селищ. Він вважає, що і тутешні люди, які звикли бути вільними, тепер його власність. Програвши протистояння, він утікає до татаро-монголів, обіцяючи їм вигоду.

Тепер із татарами належить битися хліборобам і мисливцям, очолюваним хоробрим і відважним Захаром Беркутом. А тим часом між сином старійшини Максимом та дочкою боярина Мирославою спалахує кохання.