Ніна з Ладижина стала в італії Президентом. (presidente у Associazione Culturale Ucraina "Malva")
Кожна людина на Землі хоче бути щасливою. Але давайте замислимося: що таке щастя? Хтось хоче бути багатим і знаменитим, хтось — сильним і красивим, хтось — мудрим… Поняття щастя нескінченно різноманітне, але що ж потрібно людині для щастя? З незапам’ятних часів людство шукає відповідь на це питання.
Аристотель казав: щастя — це кінцеве благо і вищий мотив діяльності людини. Інший мудрець сказав: щастя — це не «мати», а «бути»! Коли ми спостерігаємо як заходить сонце, ми приймаємо це так, як воно є. Ми не думаємо про те, що якщо повернути сонце ще на 15 градусів, — тоді все буде чудово! Ми приймаємо це в природному вигляді.
Якщо поставити людині питання: навіщо тобі будинок, автомобіль, дорогі речі, кар’єра, визнання. Таких «навіщо» може бути дуже багато. Відповідь буде одна й та же — це для щастя! Просто, щоб бути щасливим! Всі хочуть бути щасливими. Але хіба можна назвати це щастям, коли воно тільки в тому, щоб «мати»?
Виявляється, стан нещастя до багатьох людей приходить тоді, коли вони не можуть собі дозволити щось купити. Не можуть відповідати певному вищому матеріальному рівню, який у сусіда. В принципі всього вистачає, з голоду ніхто не пухне. Але от часто хочеться чогось такого, на що не вистачає грошей чи чогось такого, чого в принципі не може отримати середньостатистичний українець.
Якщо глибше розглянути цю проблему, то виявляється, багато наших співвітчизників вважають себе через це глибоко нещасними і жалюгідними людьми. Їхнє джерело досягнення стану щастя — це прагнення «мати». Якщо щось є — то це добре, а якщо чогось немає — то це дуже погано.
Джерелом щастя для них є внутрішня чаша егоїзму. Щоб виправдати себе, захистити, підтримати своє самолюбство тощо, для всього цього потрібно шукати джерело енергії, немов втамувати голод, щоб позбутися від стану «нещастя». Купив новий крутий мобільний телефон — і відчуваєш, як пройшла напруга, як стало легше, з’явився гарний настрій. Але це нічого не вирішує, а просто відкладає проблему на майбутнє. З’явився ілюзорний оманливий стан, який лише закликає до накопичення речей, до гонитвиза цими речами, ну просто, щоб бути щасливим. Щоб більше не випробовувати такого тиску та напруги.
Ще в 16 столітті У Ченьень в знаменитому китайському романі «Подорож на Захід» написав вірш, який уточності описує стан такої незадоволеної людини, яка прагне до щастя:
За вигодою й визнанням,
Коли ж припиниться гонитва?
Від ранку до самого сну
Людина товчеться…
Має осла або мула,
І все їй замало,
І все вона прагне
Завести собі іноходця,
Сановником будучи першим,
Про трон вона мріє;
Всі думи людей про одне, —
Як поїсти сьогодні,
Немає і жодної думки
Про час неминучий,
Коли їх покличе Янь-ван —
Володар над пеклом.
І всі собі мислять про те,
Щоб залишити спадок,
Ніхто і подумать не хоче
Про праведну справу,
Про те, як прожити життя,
Прагнучи́ ідеалу,
У своїй залишаючись
Небесами відведеній долі.
(«Подорож на Захід»)
Як же можна отримати щастя через «бути»? Дуже просто. У стародавній Греції слово «справжнє щастя» складалося з двох слів — добро і божество, тобто дослівно означало, що доля людини перебуває під заступництвом богів.
У Римі слово «щастя» означало ім’я богині — Фортуна. Фортуна уособлювала божественну милість, яка може бути дана тільки гідному.
Отже, щоб бути гідним щастя богів, можливо, треба глибоко заглянути в себе, замислитися над своїми вчинками, над своїми думками? Можливо, треба щось покращити в собі, щось виправити, або щось удосконалити?
Необхідно бути доброю людиною. Більше віддавати іншим, не за принципом «я тобі, а ти мені», а за принципом «я тобі, а ти іншому». Джерело щастя — це думати про інших. І чим ширша така думка, тим ширше стає серце людини та її внутрішня енергія.
Виявляється, наше щастя завжди поруч із нами і тільки змінивши себе, позбувшись від егоїстичного прагнення «мати», змінюється й усе навколо нас. І тільки в такому випадку можна досягти стану «бути» щасливим — стану вищого щастя. Ось що таке щастя!
Статтю підготували: Віктор Поздняков, Леся Петюк, Юрій Петюк, Євген Довбуш
“В памʼяті” - це пісня, яка промовляє до слухача від імені людини, що пішла з життя. Саме її гурт подавав на нацвідбір на Євробачення в цьому році.
“Життя на землі має свій початок і кінець. І як важко іноді нам відпускати своїх рідних людей, які вже не з нами. Ця пісня - нагадування про те, що ті, за ким ми так сумуємо завжди поруч з нами. І вони живі, допоки жива пам'ять про них в наших серцях” - коментує Олександр, фронтмен гурту.
Тільки за офіційними даними ООН за перші півроку повномасштабної війни в України загинуло більше 7 тисяч цивільних. Реальні цифри навіть страшно уявити.
“Наша творчість від початку війни і до сьогодні переживає постійну сенсову трансформацію від веселих і сатиричних пісень до сумних і глибоких. Я вважаю, що головна мета музики - це торкатися душі людини та допомагати проживати емоції і мені здається, що ця пісня потрібна і актуальна сьогодні для багатьох українців”. - Ілля, учасник гурту.
Спочатку пісня була написана англійською мовою для участі в Національному відборі на Євробачення, але вона не пройшла у відбір, тому музиканти прийняли рішення перекласти українською.
Пісні “В памʼяті” та “Memory “ вже можна прослухати на всіх цифрових майданчиках.
Посилання на “В памʼяті”: https://bfan.link/v-pam-yati
Посилання на “Memory”: https://bfan.link/memory-mbreeze
Андрюс Тапінас – литовський телевізійний ведучий у травні 2022 року першим оголосив збір на "Байрактар" для ЗСУ серед литовців. За ним такий самий збір реалізував Фонд Сергія Притули. А днями закінчили збори польські активісти, й одразу оголосив про збір на "Байрактар" канадський фонд.
По суті, литовець запустив інформаційну хвилю, яка змусила говорити про зброю для України пересічних європейців.
Хто ж такий Андрюс Тапінас та чому йому це вдалося?
На литовському телебаченні він веде одразу дві програми – литовський варіант "Хто хоче стати мільйонером?" та "Derzhites tam" (сатиричне шоу).
Тапінас – один із знакових лідерів думок у Литві. З 2019 року, коли колишній комедійний актор Володимир Зеленський виграв вибори в Україні, над Андрюсом теж жартували, мовляв, чи не збирається той у політику. Але Тапінас каже, що набагато комфортніше почувається в ролі громадського активіста.
У 2020 році він підтримував білорусів, які вийшли на протест, організував живий ланцюг завдовжки 30 кілометрів від центру Вільнюса до кордону з Білоруссю. Під час пандемії його фонд зібрав 2,5 млн євро на допомогу лікарям та литовській системі охорони здоров'я.
У березні 2022 року до Литви приїхала велика кількість біженців із України. На той момент у місцевих обмінних пунктах курс на купівлю гривні був надто низьким: за 1 євро пропонували 90 гривень.
Андрюс Тапінас домовився з одним із операторів ринку зафіксувати курс на рівні 40 гривень та оголосив народний збір коштів на справедливий обмін, щоб збити спекулятивний курс. Литовці пожертвували 110 тисяч євро, які придбали українці. А зібрану гривневу грошову масу фонд Тапінаса відправив на ЗСУ.
Литовець знаходить нестандартні рішення для дуже, здавалося б, складних проблем. Так сталося і з постачанням зброї до України.
Як і багато литовців, Тапінас уважно стежить за ситуацією в Україні. І, як багато хто, обурювався, що зброя на фронт надходить із затримкою. Тоді й народився жарт про те, щоб скинутися на танк, винищувач або врешті-решт на "Байрактар".
Зрештою, жарт перетворився на проєкт після спілкування з Литовським міністерством оборони та турецькою компанією Baykar.
– П'ять мільйонів євро – велика сума для такої невеликої країни як Литва. Проте ви зібрали ці гроші не за 3 тижні як планували, а за 3 дні. Як так сталося?
– З початку війни ми мали багато проєктів допомоги Україні. На прохання українських дипломатів зібрали на два дрони-розвідники. Вартість проєкту була 330 тисяч євро, ми зібрали ці гроші за 16 годин. Саме після цього я повернувся до жарту про купівлю "Байрактара".
Мені здалося, що ми як суспільство здатні зібрати таку суму. Хоча, звісно, я розумів ризики. Все ж таки йшов четвертий місяць війни. Перша хвиля підтримки була величезна. Але на четвертий місяць війни 5 мільйонів євро видавалися вже великою сумою. Тож побоювання були. Ну, я думав, що за 3 тижні ми точно зберемо.
– Чому ви обрали саме "Байрактар"?
– По-перше, ця зброя стала легендарною для українців. Для хорошого збору пожертвувань на добрі наміри потрібна хороша історія. "Байрактар" – саме така історія.
По-друге, їх виробляє приватна компанія, що начебто має полегшити процес закупівлі. Ми звернулися до нашого Міністерства оборони. Міністерство зв'язалося з турецькою компанією. Це зайняло два тижні.
Я думаю, Baykar дали добро, не сподіваючись, що ми зберемо ці гроші. Тому що те, як все вийшло, для турецької кампанії стало шоком, вони не розраховували, що прості литовці зберуть потрібну суму не за три тижні, як планувалося, а за три з половиною дні.
– Литовці – не найбагатші європейці. Ви були певні, що зберете потрібну суму?
– Уся Литва за кількістю населення менша, ніж столиця України. І на четвертий місяць війни, звісно, 5,9 мільйона євро – це значна сума. Але я маю велику аудиторію, понад 200 тисяч підписників. Вони активні, люблять щось робити разом зі мною. Я думав, що перша хвиля вийде. А потім, якщо не доберемо, то почнемо працювати з іншими медіа та каналами комунікації. Але нас одразу підтримали відомі люди, серед яких був навіть наш прем'єр-міністр, колишній президент Литви Даля Грибаускайте.
І після першого дня стало зрозуміло, що збір перетворюється на хвилю національного єднання. Литовці не просто самі жертвували, а залучали своїх друзів, родичів, клієнтів. Митці продавали картини та перераховували гонорар на наш рахунок, була пара барменів, які робили шоти клієнтам за донати на "Байрактар".
Після другого дня ми зібрали 3,5 мільйона євро. А потім, як у фільмі, вийшла вдала розв'язка, коли турки вирішили подарувати нам "Байрактар" і відмовилися брати гроші від литовського народу.
Але вони подарували сам дрон, а військову начинку (близько 20 ракетних установок) закупило наше Міністерство оборони. На цю закупівлю ми із зібраних грошей перерахували 1,5 мільйона. Ще залишилося 4,4 мільйона євро на гуманітарні питання.
– Як ви розпорядилися грошима, що залишилися?
– Сьогодні лише отримав відео з Черкас, куди вже прибула наша гуманітарна допомога. Ми витратили зібрані гроші на гуманітарні та захисні цілі. Тож із цих 4 мільйонів 400 тисяч євро: 1,5 мільйона ми витратили на антидронні гармати, 1,1 мільйона – на радари для гармат, ще закупили 5 додаткових дронів-розвідників.
Ще ми закупили два спеціальні дрони – це близько 800 тисяч євро, плюс 400 тисяч євро – на центр обробки даних. Таке обладнання дозволяє вашим розвідникам бути дуже ефективними, малопомітними та, впевнений, збереже життя багатьом українцям.
І ще на 350 тисяч євро ми придбали медичної допомоги. Отже, зібравши на "Байрактар" 5,9 мільйона євро, завдяки щедрості турецької компанії, ми приблизно на таку ж суму допомогли Україні, купивши інші необхідні речі.
– Що для вас особисто було новим та важливим у цьому проєкті?
– Для мене було важливим, що ми як нація пережили момент єднання. І друге, що ми показали всій Європі, на що готова маленька Литва. Наші дипломати згодом використали наш кейс на переговорах з іншими європейськими політиками.
Важливо й те, що ініціативу підхопили й українці та зібрали аж на чотири "Байрактари"! Днями про закінчення збору оголосили поляки. Вони зібрали 23 мільйони злотих. Ми теж з ними працювали трошки, допомагали порадами. Я знаю, що зараз з'явилися ініціативи щодо збору в Норвегії та в Канаді.
– Важко згадати випадки, коли у Європі громадські ініціативи збирали гроші на летальну зброю. Зазвичай люди скидаються на благодійні гуманітарні проєкти. Ви зіткнулися з критикою та нерозумінням?
– Мені таке запитання ставили журналісти ВВС, мовляв, як журналіст може збирати гроші на зброю? І я їм відповів, що у цьому випадку я виступаю не як журналіст, а як громадський активіст та європеєць. Підніміть голову вгору, подивіться чи не летять бомби. Ні – і це завдяки ЗСУ. Ми хочемо, щоб війна закінчилася, і щоб вона закінчилася перемогою України.
На жаль, медикаменти не допомагають закінчити війну. Ситуація з HIMARS показує, як один технічний засіб дозволяє збільшити ефективність роботи українських військових.
Тому "Байрактар" – це наш спосіб показати світові, що ми, прості громадяни та миролюбні люди, розуміємо значення закупівель летальної зброї для України та готові жертвувати своїми грошима. Ми розуміємо, що лише зброя зупинить агресора. Інших виходів немає.
Коли громадяни гуртуються і чітко формулюють свій запит, європейським політикам складніше чи практично неможливо заплющувати на це очі.
Якби весь Євросоюз допомагав Україні так, як допомагають балтійські країни та Польща, ця війна була б уже закінчена. Якби Німеччина та Франція надсилали стільки зброї, скільки надсилає Литва – війна б уже давно була закінчена.
– Чи стикаєтеся ви у Литві з російською пропагандою і як це виглядає?
– У нас є певна частина населення, не дуже велика, яка ментально живе в російському інформаційному полі. Тобто вони дивляться "Первый канал", "Россию", вірять, що в Україні йде спецоперація і там засіли нацики, яких треба денацифікувати. Вони вірять, що Європа згнила, але в Росію при цьому повертатися не збираються.
Є, звісно, і "п'ята колона". Маргінальні журналісти, члени парламенту, які відпрацьовують російський наратив, звинувачують литовські волонтерські фонди, які працюють на допомогу Україні, в корупції.
Такі меседжі спочатку закидаються у соцмережі, а потім їх починають озвучувати деякі парламентарі. Ми розуміємо, що росіянам дуже боляче від того, яку потужну підтримку отримує Україна від простих європейців. Їм її треба знецінити.
Кілька днів тому на телеканалі РЕН ТВ вийшов сюжет, у якому серйозно стверджується, що за два місяці Литва зібрала лише 25 доларів допомоги для України. І при цьому показується відео "Байрактара". І коментується, що через Литву відмиваються європейські гроші.
– Як говорити з європейською аудиторією про війну в Україні?
– У Євросоюзі є розкол серед еліт та населення щодо того, як розуміти війну в Україні. Ми, литовці, розуміємо, що Росія є загрозою. Нас 50 років окупували, ґвалтували, вбивали, посилали. Ми це розуміємо не з 2014 року, а набагато раніше.
Чи може таку загрозу від РФ відчути середньостатистичний італієць, португалець, іспанець, француз? Росія їх ніколи не окуповувала. Росія для них – це великий ринок. Вони не можуть зрозуміти ні геноциду, ні історичних передумов. У їхній свідомості Росія не становить такої загрози.
А ми, литовці, поляки, чехи, українці – ми остання стіна європейської цивілізації. Французи ніколи не бачили і не знали такого геноциду, вони зараз бачать, що піднімаються ціни на пальне, електроенергію, продукти. І, звісно, їм легко підселити такий меседж: "Давайте закінчимо цю війну швидше, нехай вони домовляться, щоби й Росії було добре".
І, знаєте, я не звинувачую цього середньостатистичного європейця. Вони не розуміють цього, і вони не можуть цього розуміти. Отже, наша турбота – не дати виборцям у цих країнах натиснути на політиків так, щоб вони перестали думати про перемогу України. Ось – завдання наших політиків та дипломатів.
При всій повазі до Балтійських країн та Польщі – ми все ж таки маленькі. Тим не менше, тема купівлі литовцями "Байрактара" пройшла через усі ключові ЗМІ великих європейських гравців – Франції, Німеччини, Британії.
Ми збирали 5,9 мільйона на летальну зброю, а отримали, за моїми підрахунками, ефірного часу приблизно на 100 мільйонів євро на найбільших європейських телеканалах. Я сам давав десятки інтерв'ю та пояснював мотивацію литовців, що ми збираємо гроші на зброю, бо розуміємо, що зараз саме українські військові забезпечують мир у нашій країні. Тому купівля "Байрактара" у значній частині – комунікаційний проєкт.
Саме тому ми зараз працюємо з міністерствами кількох європейських країн, щоби організувати таку акцію на європейському рівні.
– Чи є ймовірність, що ви оголосите великий європейський збір?
– У найближчі 3-4 місяці ми побачимо, як змінюється думка політиків, на яких тиснутиме виборець щодо цін. І, на жаль, якщо не буде усвідомленого опору, позиції Росії зміцнюватимуться. Позиції України потроху виштовхуватимуть із центру уваги.
А Росії саме це й потрібно. Змусити європейців думати про мир за будь-яких умов. Ми не можемо звинувачувати середнього грека в тому, що він не думає про Україну щодня. А він думає про те, що зараз він платитиме за електроенергію у півтора рази більше.
Ми також незадоволені, що електрика дорожчає, але зараз кожен розуміє, що це ціна, яку платимо за те, що не на нас нападають. У нас це зрозуміло. А грекам та італійцям – ні. А ми дуже голосно говоримо, коли ми жертвуємо Україні – це нам дешево обходиться. Якщо ми зараз не допоможемо українцям купувати зброю, то завтра російські ракети летітимуть на наші міста.
– Яку б ви дали пораду волонтерським групам, які у різних країнах зараз намагаються збирати гроші на летальну зброю для України? Як повторити ваш успіх?
– По-перше, спочатку треба чітко розуміти, що ви закуповуватимете. Починати збирання грошей тільки після з'ясування, як відбувається процес закупівлі. Як ви розумієте, приватні фонди не можуть закуповувати летальну зброю. Такі закупівлі відбуваються лише на рівні урядів. Тобто не кричати, що ви будете закуповувати винищувачі або HIMARS до того, коли ви зрозумієте, наскільки це реально.
Друга порада: волонтерам треба активно шукати союзників, залучати лідерів думок, політиків, зірок, які мають багато передплатників, телевізійників, активістів, їх треба згуртувати. Так зробив і український фонд, і польські волонтери. Потрібно відразу робити збір масовим та дуже гучним. Треба ще враховувати, що розуміння війни в Україні у багатьох європейських країнах є різним як на рівні пересічних громадян, так і на рівні урядів.
Анастасія Рінгіс
Це звернення особисто надіслав нам в редакцію Валерій Галан і ми зрозуміли, наскільки зараз це важливо, наскільки ці слова і дії прискорять нашу Перемогу і Україна стане такою, як мріяло десятки поколінь, яку ми мусимо заоишити у спадок нашим внукам. Це важоиво для прочитання, а також почути і побачити наш діалог з Валерієм Галаном... Стосовно системи протидії геноциду української нації.
Звертаюся до Вас, як до патріотів, особистостей, які своїми намірами та діями, професійною діяльністю та суспільною позицією виборюють незалежність України й українців та сприяють відродженню нашої держави й нації.
Відкрита агресія Росії – це гаряча фаза 400-річної війни проти України та нашого народу. Нас системно знищують через знищення фундаменту нашої нації, тобто історії, культури, традицій, мови. Змінюються покоління але цілі наших ворогів залишаються без змін. Лише технології тепер використовуються нові.
Щоб протистояти, а краще отримати перемогу в цій багатовіковій війні, потрібно створити систему протидій. Без системного підходу виграти у структурованої системи неможливо. Частиною такої системи має стати проєкт «Становлення української нації» який являє собою 8 історичних музеїв у 8-ми містах України.
Мета проекту:
• ознайомити якомога більше людей з правдивою історією України та історією її територій і народів, які їх населяли.
• об’єднати наш народ навколо своєї історії
• підняти імідж Україні та українців
• правдиво висвітлити історичний контент через призму інтересів
українців
Наша команда, розбудовуючи інноваційні сучасні патріотичні музейні проєкти, понад 12 років працює над реалізацією ідеї відродження історичної правди й національних цінностей як основи державотворення. Нами вже створено «Музей становлення української нації» (www.museumsun.org) та музей «Львів стародавній» (www.lvivancient.org). В листопаді цього року планується розпочати європейський тур пересувної музейної виставки «Становлення державності України-Русі», а надалі розбудувати ще 6 музеїв, серед яких музей національно-визвольної війни України.
Отже, наша праця триває, але війна внесла в плани як корективи, так і нові усвідомлення, які ми виклали в «Системі заходів по протидії геноциду нації», з якою просимо вас ознайомитися (опис додається).
На прикладі роботи музеїв ми бачимо, як діє правдива історична інформація на людей. Зокрема, усвідомлення нашої етнічної первинності та значимості змінює свідомість українців, руйнує фейки та пропагандистські наративи, які століттями системно нав’язували нашій нації.
Тому ми повинні протидіяти так само системно, спільно, переконливо.
Патріотичний поступ, системне відновлення фундаменту нації, як основи національної ідеї – ось запорука відродження України.
Запрошуємо Вас долучитися до нашої команди, бути амбасадором проєкту, донести його ідею, цілі до громадян, патріотів, прихильників України за кордоном, діаспори, державних та громадських організацій, згуртувати навколо місії проєкту своїх прихильників та долучитися своїм досвідом, пропозиціями, зусиллями.
Вже зараз в колі наших однодумців та партнерів є державні та громадські організації, депутати, військові, волонтери, ЗМІ, а також велика аудиторія відвідувачів наших діючих музеїв.
Інформуємо Вас про те, що в листопаді ми проведемо установчу зустріч для всіх тих, хто має бажання долучитися до проєкту. Участь можлива в он-лайн та офф-лайн формах. Дата, час і місце будуть повідомлені додатково.
Просимо Вас відреагувати на нашу ідею зворотнім листом зі згодою чи коментарями і пропозиціями щодо співпраці.
Лише спільними зусиллями кожного на своєму місці і на всіх напрямках ми відродимо Україну!
З повагою,
Автор проєкту «Становлення української нації», засновник благодійного фонду, музею «Історія становлення української нації» та музею «Львів стародавній»
моб. тел.: +380673731558 e-mail: valereey@gmail.com
Валерій Галан
ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ
Система протидій системному геноциду
української нації.
1.ЧОМУ ПОТРІБНА СИСТЕМА ПРОТИДІЙ?
Протягом століть українську націю та державність України руйнують і намагаються знищити. В українців крадуть історію, території, національні надбання. На підтвердження цього є достатньо історичних фактів. Вороги ведуть боротьбу системно, на усіх рівнях. Головна їхня мета – знищення фундаменту нашої нації, тобто історії, культури, традицій, мови.
Ця війна ведеться ще з часів Золотої Орди, Московського царства, Російської імперії, радянської епохи. Вона передається з покоління в покоління, і сьогодні рашистська росія продовжує її, використовуючи вже сучасні технології та методи, але при цьому не змінюючи риторики та цілей.
Протягом 400 років нашу історію фальсифікували і присвоювали, нищили українські книжки, історичні артефакти, пам’ятки культури і мистецтва. Навіть вивозили з України кістки князів, гетьманів, відомих лідерів і не дозволяли хоронити на наших територіях (наприклад, Нестор Махно, Симон Петлюра, Степан Бандера).
Московити 134 рази забороняли українську мову та знищували і продовжують знищувати все українське, бажаючи, щоб України не було взагалі. Вони переселяли народи з території України і заселяли країну іншими народами, наповнювали шкільні програми російською пропагандою, штучно створювали економічну залежність України, не дозволяючи робити повний цикл виробництва на одній території.
Україна пережила 3 етапи системного знищення: 1. Деукраїнізацію. 2.Русифікацію. 3.Комунізацію.
Ворог свідомо намагався підрубати коріння нації, щоб українці не знали своєї історії, не користувалися своєю мовою.
Якщо у дерева підрубати коріння, воно не буде рости, не буде ні гілок, ні листя, ні плодів. Так і нація, найглибше коріння якої – історія, культура, мова.
Наші пращури вигравали багато битв на полі бою, але зрештою не могли виграти головної – битви за незалежність. Тому що в найбільш вирішальні моменти знаходилися зрадники і запроданці, підкуплені або залякані, виховані на проросійській пропаганді, які, на жаль, унеможливлювали перемогу меншості свідомих патріотичних українців, не давали їм переламати нав’язану ззовні систему цінностей.
Коли людина не усвідомлює свого коріння, не знає своїх героїв, вона не буде розуміти чому і як захищати свою Батьківщину.
Якщо проаналізувати, з якими намірами та гаслами путінські рашисти розпочали війну в 2022 році, все стає зрозуміло:
✓ “Росія закінчується там, де закінчується російська мова”. Їхня мета – чергове знищення української мови і
повна русифікація українців.
✓ “...Ленін придумав Україну, княгиня Ольга створила Росію,
Катерина 2 заснувала Одесу, Другу світову війну можна було виграти і без України тощо...”.
Їхня мета – нав’язати нам викривлену сфальсифіковану історію і
“зачистити” Україну від національно свідомих людей.
І так було завжди... Все, що несе росія – це руйнування, геноцид, голодомор, пропаганда... От і зараз ми маємо гарячу фазу цієї 400-річної війни.
Тепер у нас є великий шанс переломити ситуацію. Ми просто не маємо права залишати цю війну у спадок своїм внукам і правнукам. Проти цієї системної війни на знищення України необхідно ввести продуману сильну систему протидій.
2.ЯК СТВОРИТИ СИСТЕМУ ПРОТИДІЙ ?
Якщо ми знаємо за якою системою нас знищують, то можемо створити систему протидій. А саме:
• відроджувати та зміцнювати фундамент нації
• ознайомлювати українців з правдивою історією, культурою, традиціями і
об’єднувати їх навколо цього
• переходити на українську мову
• піднімати імідж українців та України
• обирати до влади свідомих українців, які будуть розбудовувати українську
державність, відновлюючи її фундамент.
Для цього потрібно створити національні проекти, які будуть системно виконувати подібні завдання. Дехто скаже, що зараз війна і не на часі. А саме це і потрібно нашим ворогам. Вони завжди роблять так, щоб нам було не на часі робити найважливіше для нас, українців. Насправді, зараз – саме час!
Один з таких проектів вже створено.
Це – “Музей становлення української нації”, який має на меті відродження української нації через історію, культуру, традиції.
3.ПРО ПРОЕКТ.
Загалом проект МСУН — це 8 інноваційних, мультимедійних
музеїв, які використовують сучасні технології та мають державотворчу ідеологію. Вони несуть просвітницьку місію і виховують свідомих українців, патріотів, які потім можуть не тільки боронити Україну, а й відроджувати, розвивати та піднімати її імідж як незалежної європейської держави.
Планується розбудувати музеї в Києві, Львові, Харкові, Чернігові, Одесі, Закарпатті, Запоріжжі, Чернігові, Донецьку.
Кожен музей має на меті висвітлити історію і традиції народів, які проживали на тих територіях, показати особистостей, які доклали зусилля до становлення української нації та державності, розповісти, як історія тих регіонів пов’язана з Києвом.
Якщо такий проект втілити в життя за 5 років, то через 15-25 років ми будемо мати в Україні свідомих українців, патріотів, і “русскому міру” буде важко, або навіть зовсім неможливо, просувати і нав’язувати свою ідеологію.
Проект може бути комерційним. Бюджет розбудови восьми музеїв -
це 15-20 млн $ протягом 5 років. За 4-6 років вкладені кошти зможуть повернутися або використовуватися в інших благодійних просвітницьких проектах.
Команда МСУН має всі можливості розбудувати такі музеї у терміни 2 музеї за 1,5 року за умови поетапного фінансування. У нас є досвід, фахівці, виробнича база та можливість власного фінансування до 30% вартості проекту.
Наша команда запрошує всіх свідомих українців, прихильників України та патріотів долучитись до втілення проектів, які в цей час можуть стати доленосними для нашого народу і для України.
Ми реалізували за власні кошти:
1) Музей становлення української нації.
Відкрився 3-го серпня 2019 року у Києві. www.museumsun.org 2) Музей “Львів стародавній”.
Відкрився в червні 2020 року у Львові. www.lvivancient.org
За ці роки ми побачили, що такі музеї вкрай актуальні і викликають велику зацікавленість. Тому, якщо ми втілюватимемо в життя сучасні технологічні проекти, спрямовані на відродження нації, дуже скоро у нашого народу не буде потреби рятуватися в інших країнах та збирати на допомогу армії та переселенцям.
“Завдяки історичній пам'яті людина стає особистістю, народ – нацією, країна — державою”.Михайло Грушевський.
Автор проєкту «Становлення української нації» Валерій Галан
ЛАГОЙДЮ́К Григорій Григорович (24. 08. 1946, м. Віллах, земля Каринтія, Австрія) – хореограф, громадський діяч. З походження українець. Засл. діяч мист-в України (1992). Орден св. рівноапостол. князя Володимира (2015). У 1948 разом із батьками переїхав до м. Шалєтт-сюр-Луан (департамент Луаре, Франція), де закін. місц. школу та ліцей Дюрсі (м. Монтаржі). З 6-ти р. танцював в укр. ансамблі Шалєтт-сюр-Луан. У ході гастролей Укр. нар. хору ім. Г. Верьовки у Франції (1969) захопився укр.
Літ.: Карп'як Д. Козаків зібрав загін у місті Шалетті... // Час. 2007, 25 січ.; Грушевська М. Невгамовний козак із Шалетт // Коломий. вісн. 2008, 21 листоп.; Савчук М. У зеленій Франції, в білому Парижі. Українські промінці французького сонця // Коломий. вісти. 2010, 25 трав.
