(Роздуми з Литви про день завтрашній, є що робити і чим пишатися)
Сьогодні понеділок, початок нового дня, тижня і якщо оглянутись то мабуть вже шоста сотня днів, як діти і їх мами не бачили дому свого народження живуть в невідомості про день завтра. Для багатьох вже давно подолано мовний барєр і вони вільно спілкуються з своїми литовськими ровесниками. Саме так бо 20 тисяч дітей яким дала притулок Литва не всі змогли піти вчитись в українські школи організовані МУШ.
Так відділення Міжнародної Української Школи з п'ятиденним графіком навчання вже відкрито у Вільнюсі та Клайпеді, де загалом навчаються понад 1350 дітей. Цього року відкрилась така школа у Каунасі на черзі Шауляй. Це дуже добре але в Литві ще залишились школи з російською мовою навчання куди також пішли українські діти. Ще одна проблема дорослих вони мабуть очікуючи скоре повернення додому не стараються вчити литовську мову, особливо старше покоління українців, біженців від війни в Литві, додали відсоток тих що в побуті та на вулицях розмовляють російською. Так само й діти у спілкуванні з бабусями та батьками перейшли на російську, хтось скаче а яка тут трагедія, головне що розуміють один одного.
Та ні тут є глибше і більше вони таким чином віддаляються від України, все менше говорять про можливе повернення, для них в інтернеті стає доступнішою російська пропаганда.
Але вчора під час діалогу для радіо з організаторами та журі Міжнародного мистецько різдвяно-новорічного фестиваль-конкурсу «FORMIDABLE » зрозумів, не все втрачено, якраз представники діаспори та культурні діячі України зуміли організувати цей фестиваль без обмежень вікових та географічних, щоб показати світу яка ми талановита нація, як оберігаємо та примножуємо традиції і популяризуємо її в світі.
Мабуть у час війни ця радісна вістка як з окопу так і з далекої Канади об’єднають наш дух та силу для Перемоги добра.Нехай вже сьогодні починає звучати і в окопах і у ваших серцях безсмертний шедевр українського духу ЩЕДРИК.
Ця музика і поророчі слова звучали та продовжує звучати і в українських домах, і на кращих концертних майданчиках світу. Щедрівка, на основі якої композитор Микола Леонтович створив легендарну пісню, підкорила світ. Але мало хто знає, що вона ще й стала символом багаторічної боротьби українців за незалежність від Росії. У 2022 році виповнюється 100 років від дня американської прем’єри «Щедрика» та 145 років із дня народження геніального композитора Миколи Леонтовича.
Розповідаємо досі невідому історію однієї з найвідоміших у світі пісень. Ця розвідка стала можливою завдяки опрацюванню архівних матеріалів, доступ до яких був заборонений більш як на пів століття. За справу взялася Тіна Пересунько — наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, засновниця Інституту Леонтовича та авторка книги «Культурна дипломатія Симона Петлюри: “Щедрик” проти “русского мира”. Місія капели Олександра Кошиця (1919–1924)». Вона вперше дослідила історію інтернаціоналізації «Щедрика» й показала, як події столітньої давності відгукуються досі.
Разом із авторкою досліждення та Українським Інститутом (@UkrainianInstitute) розповідаємо історію української обрядової пісні, що в обробці Миколи Леонтовича стала легендарною.
Більше читайте у лонгріді на сайті: https://ukrainer.net/shchedryk/
Цей фестиваль, який в основному проходитиме онлайн– зможе організувати співпрацю між представниками нової української трудової еміграції з громадськими організаціями, державними органами України, а також з уже існуючими об’єднаннями закордонних українців. Розглядаючи діаспорну проблему з погляду національної стратегії, слід усвідомити, що розвиток громадянського суспільства в Україні не має альтернативи. А для самої діаспори такий стан речей – єдиноможливий і природний: адже тільки добровільні і самоврядні організації можуть підтримувати національну ідентичність на чужині, що вони з успіхом роблять уже протягом століття. Тому об’єднавчим центром для українців зарубіжжя та історичної батьківщини може бути тільки громадська структура. А ще підтримка ініціатив творчих людей які креативно в цих умовах показують і прославляють Україну в багатій палітрі її талантів.
Підсумовуючи, варто зазначити, українські діаспорні організації – це сотні додаткових громадських посольств, які представляють та відстоюють інтереси України за кордоном. Виконання Закону України “Про правовий статус закордонного українця”, постійна співпраця в галузі освіти, культури, сталого інформаційного зв’язку зможуть пригальмувати зростаючу асиміляцію діаспори, а головне прискорити нашу Перемогу і повернути мільйони українців додому де вібрації коляди і незабуті традиції кличуть і чекають,
Підготувала до публікації Вікторія бітова
