Аналіз ходу війни Росії проти України підтверджує фактичну неспроможність Москви досягти її цілей. Провал «бліцкригу» Кремля, а також посилення негативних наслідків західних санкцій для російської економіки змушують режим В. Путіна шукати вихід із ситуації. Свідченням зазначеного є певні зміни у позиціях Росії на переговорах з Україною щодо умов відновлення миру. Зокрема, це стосується поступового переходу Москви від висування безальтернативних ультиматумів Києву до спроб знайти компроміси з окремих питань.
Разом з тим Росія жодним чином не відмовляється від своїх стратегічних цілей у відношенні України, а лише змінює тактику їх досягнення. Наразі така тактика включає спроби захоплення східних та південних регіонів нашої держави, знищення її інфраструктури та економічного потенціалу, а також терор проти мирного населення. Таким чином Москва намагається знищити Україну та повністю ліквідувати її незалежність та суверенітет. Як і раніше, це є «сакральною» метою Росії ще від Московського царства та до нинішніх часів. Тому вона була, є і буде смертельним ворогом для України, аж поки остаточно не зійде з історичної арени.
…Чим схожі та відрізняються війни Росії проти України у 1917–1918 та 2022 роках?…
Подивимось на це питання більш детально з точки зору перспектив того, чого нам чекати далі.Не будемо вдаватися в історичну давнину. Проявом звірячого характеру рашизму є нинішня війна Росії проти України. Втім, як відомо з історії, це не є першою спробою російської орди знищення нашої держави за допомогою повномасштабного військового вторгнення. В цьому зв’язку найбільш показовий характер мав напад Радянської Росії на Українську Народну Республіку в 1917–1918 роках. По суті, ситуація того часу була багато в чому подібна до сьогоднішніх подій в Україні. Разом з тим тодішні та нинішні обставини мають суттєві відмінності, що надають нашій державі значно більших можливостей у протистоянні з Росією.
Як перша, так і друга війни Росії, мали та переслідують аналогічні цілі, а саме – ліквідацію незалежності та суверенітету України як цілісної держави та відновлення російського контролю над нею.
Водночас, якщо російські більшовики відкрито визнавали згадані плани, то нинішній путінський режим маскує їх під вимоги «забезпечення безпеки Російської Федерації». Як тоді, так і зараз дії Росії виправдовуються «боротьбою з українськими націоналістами» (в першому випадку «буржуазного», а в другому – «нацистського» толку.
…На відміну від часів УНР напад Росії на сучасну Україну лише об’єднав українське суспільство…
Разом з тим, на відміну від УНР, яка фактично розпалася від внутрішніх чвар, напад Росії на сучасну Україну лише об’єднав українське суспільство. При цьому навіть російськомовне та раніше проросійське населення України одностайно виступило проти російсько-фашистських окупантів. Яскравим проявом такої ситуації стала героїчна оборона Харкова жителями міста у 2022 році, в той час, як у 1917–1918 роках він був головною опорою російських більшовиків в Україні.В рамках реалізації своїх планів Росія використовувала і продовжує використовувати внутрішні проблеми УНР та нинішньої України. Як і сто років тому вони включають: суперечності між різними політичними силами з принципових питань розвитку країни; особисті амбіції окремих політиків, які ставлять власні інтереси понад державними; поширення проросійських (а раніше – лівих та прорадянських) настроїв серед населення східних і південних регіонів України.
Таким же взірцем опору агресії Москви залишається Маріуполь. Те ж саме можна сказати про Херсон, Мелітополь та Бердянськ, які були тимчасово окуповані, але не зломлені Росією. Все це повністю відрізняється навіть від 2014 року, коли місцеві органи влади Криму, Донецька та Луганська перейшли на сторону російських загарбників.
…Наступ російських військ на УНР в 1917–1918 роках здійснювався за тими ж самими напрямками, що і на сьогоднішню Україну…
Після цього удари наносились: із Харкова в сторону Полтави; із Гомеля та Брянська – на Чернігів, Глухів та Конотоп; із Воронежа – на Донбас. Одночасно були підняті більшовицькі повстання у низці лівобережних міст України, а також в Одесі та Миколаєві. В результаті вже в січні 1918 року практично вся лівобережна частина України, включаючи західний Донбас, була захоплена Росією. А на початку лютого того ж року Червона гвардія увійшла до Києва. А потім російські війська захопили південь України та Одесу.В основному, наступ російських військ на УНР здійснювався за тими ж самими напрямками, що і на сьогоднішню Україну. Так, в грудні 1917 року поблизу північного та східного кордонів УНР був сформований «Південний революційний фронт по боротьбі з контрреволюцією» з вихідними районами російських військ (Червоної гвардії) у Гомелі, Брянську, Воронежі та на підступах до Донбасу. Ще одним з таких районів став Харків, який був захоплений більшовиками.
…Своїми героїчними діями Україна повністю зламала міф про «непереможність» Росії…
На сьогодні, окрім наведених напрямків, російські війська вдерлися до України ще і з Криму та завдали удару в сторону Києва з території Білорусі (до речі, з тієї ж Гомельської області через український Чорнобиль). Однак, на відміну від 1917–1918 років Збройним силам України вдається стримувати противника та наносити йому неприйнятних для нього втрат. Причини провалів військових планів Москви вже не раз висвітлювалися у ЗМІ, тому не будемо зупинятися на даному питанні. Зазначимо лише те, що своїми героїчними діями Україна повністю зламала міф про «непереможність» Росії.
У 2022 році Росія та її війська продовжують застосовування методів залякування і геноциду українського населення та всіх інших їх противників в Україні, а також грабують місцевих жителів, промислові підприємства, магазини та склади. Все це мало місце ще в 1917–1918 роках та добре відомо з історії. Зокрема, прикладами згаданих дій Росії став масовий терор у Києві та Одесі, який був вчинений Червоною гвардією та більшовицькими каральними органами. При цьому історичний центр Одеси (до речі, другого після Харкова російськомовного міста в Україні) був цілеспрямовано знищений артилерійськими ударами загарбників. І це вже не кажучи про рейди так званих продовольчих загонів із Петрограда (Санкт-Петербурга) та Москви для захоплення продовольства в Україні, яке насильницькі відбиралось у селян.
…Рух опору Росії набув значно більших масштабів, ніж в 1917–1918 роках…
Те ж саме відбувається і зараз на окупованих Росією територіях України. Це щоденно показують наші ЗМІ та ні для кого не є таємницею. Хоча, розграбування захоплених районів Донбасу було розпочато Москвою ще у 2014 році, що не тільки не приховувалося нею, але і відкрито демонструвалося як «успіхи» її дій. Аналогічним чином на окупованих територіях жорстко переслідуються представники місцевих органів влади, українські активісти, учасники АТО/ООС, колишні співробітники українських силових структур та журналісти. Однак, це лише посилює рух опору Росії, який набув значно більших масштабів, ніж в 1917–1918 роках.
В обох випадках повномасштабних війн з Росією важливе значення для України мала її підтримка з боку західних країн. Така підтримка мала різні форми та досить суперечливий характер, але так, чи інакше зіграла потужну роль у збереженні української державності.
В березні 1918 року наступ Росії на Україну зупинив Брест-Литовський договір, який був нав’язаний Берліном Петрограду під загрозою його захоплення та знищення більшовицької влади. Згідно з договором Німеччина та Радянська Росія визнали незалежність УНР, російсько-більшовицькі війська були виведені з України, а Берлін гарантував її безпеку та суверенітет шляхом розгортання своєї військової присутності на українській території. На жаль, внаслідок програшу Німеччини у Першій світовій війні та революції в країні дія договору була припинена вже восени 1918 року, що дозволило Росії відновити війну проти України.
…Зараз на стороні України знаходиться практично весь Західний світ, який створив єдину коаліцію проти Росії…
Хоча, і без цього санкції США та ЄС вже завдали руйнівного удару по російській економіці, а сучасна західна зброя стала одним із визначальних чинників, який дозволив зірвати «бліцкриг» Росії та зупинити наступ російських військ майже на всіх напрямках. А наші нинішні партнери жодним чином не збираються ні залишати Україну, ні припиняти тиск на Росію, і лише посилюють його.Зараз на стороні України знаходиться практично весь Західний світ, який, по суті, створив єдину коаліцію проти Росії. І це вже стосується не тільки політико-економічних санкцій у відношенні Російської Федерації, постачання зброї Україні та надання їй фінансової допомоги, але і розгляду можливості введення миротворчих сил НАТО на українську територію.
В цілому наведені обставини свідчать про значно набагато сильніші позиції сьогоднішньої України, ніж вони були у 1917–1918 роках. Своєю чергою, це дає Україні реальний шанс уникнути долі УНР та здобути перемогу над Росією. Треба лише скористатися ним.
