Діалоги з письменницею Євдокією Макаренко ЛИСТ ДО ВОРОГА , ведуть :Петро Олар-журналіст - Прага та Євдокія Макаренко - писмениця-Коростишів
ЛИСТ ДО ВОРОГА !
Московіти! Московська орда! Інакше не можу назвати, бо через вас моя країна стогне під ударами градів та авіаційних бомб. Через вас наші діти втратили дитинство, бо замість того, щоб бешкетувати та навчатись, вони роблять коктейлі Молотова, щоб палити танки орків, вони на окраїнах сіл утворюють спостережні пункти, щоб не пропустити непоміченою жодну одиницю вашої техніки, жодного ворога. Через вас ці діти стали дорослими надто рано, наповнивши душі ненавистю до московітив. Через вас наші батьки забули про спокійну старість. Їхні сиві голови наповнені ненавистю. Це ж потрібно довести старих до такого, що замість вудки й бажання піти на риболовлю наші діди беруть до рук зброю й ідуть в тероборону.
Кацапе, сьогодні ти як ординець підло вночі напав на мою землю, на Вкраїну, чия слава відома з правіків. Ти намагаєшся стерти нас із лиця землі, щоб присвоїти собі нашу історію. Ти як саранча, яка нищить все на своєму шляху. Ти не прагнеш розвитку чи вдосконалення, ти просто раб своєї заздрості й ненависті до успішнішого сусіда. Ти звик жити лише за рахунок іншого.
Але ти помилився! В чому? Та в усьому. Ми українці - особливий народ. Ми прагнемо миру, а тому ніколи не нападемо першими. Ми трударі, які заради процвітання й благополуччя гнутимемо спину від світанку до темна. Ми виховуємо своїх дітей у любові. Ми завжди допоможемо ближньому, знявши останню сорочину. Але попри свою добру лагідну натуру ми вміємо захищати рідний край, свої сім'ї. Наші захисники кажуть своїм дружинам, ідучи проти супостата:
- Я люблю тебе, але Вкраїну люблю більше.
А ми благословляємо своїх коханих і молимося, щоб Бог прикрив наших чоловіків від ворога, зберігши їхнє життя. Ми молимося за наших синів і доньок, щоб їхні молоді життя не обірвалися, бо їм продовжувати козачий рід. А що ви?
Московські жінки, ви вимагаєте, щоб ваші чоловіки гинули, бо путя пообіцяв грошову винагороду. Ваші "жінки", бо дружинами вас назвати язик не повертається, навіть чути не хочете про те, що ваших чоловіків спалюють у пересувних краматоріях, бо ніхто платити не збирається. Аж мороз по шкірі тільки від усвідомлення цього. Та жодна українська дружина навіть на мить, навіть думки подібної не припустить. Як можна бажати смерті батьку власних дітей? Як можна стверджувати: другого батька дітям знайду, а за що купуватиму куртку?.. Господи! Та це в голові не вкладається!
А матері... Чи є у вас серце? Та українська мати власним життям пиикриватиме свою дитину, власним тілом закриватиме доньку чи сина. І не має значення скільки тим дітям років - 5, 25 чи 60. А ви... Ви віддаєте своїх синів сатані. Ви плодите гарматне м'ясо. Сьогодні ваші діти мертві лежать по всій українській землі. Вороннє викльовує їм очі, здичавілі собаки розтягують їхні тіла, а жодна з вас навіть не поцікавилася долею своєї дитини. Та будьте ви прокляті! Ви не матері. Ви кричите " рускій мєдвєдь!". Та ведмедиця за своїх ведмежат рватиме всіх і все. А ви бездушні безсердечно істоти. Ваші сини залишаться в українській землі. В них не буде могил. Вони жили й смерділи як екскременти, й тепер гноєм підуть в нашу родючу землю, яка стане ще багатшою й ще прекраснішою.
Поки, ви намагаєтеся знищити нас, але вам ми не по зубах. Відстоювання волі й своєї землі протягом віків загартувало наші душі й тіла. Вам не вдасться скорити український волелюбний народ. Ми відновимося навіть із попелу. Ми не тільки не скоримі, ми вічні. Наші діти, онуки, правнуки процвітатимуть, а ви гнитимете в болоті власної ненависті. І не тільки...
Своїм вторгненням у наше мирне життя ви розбудили досі сплячий вулкан ненависті до ворога, ви розворушили мирний вулик, мешканці якого прагнули просто працювати, розвиватися, процвітати. А ви... Ви й самі не уявляєте, яку надприродну силу розбудили. А на що ви розраховували? Московіте, з чого ти взяв, що тут тебе зустрічатимуть із квітами? Тільки тому, що колись насадили силоміць свій "язик"? З чого ти вирішив, що зможеш подолати нас за короткий час? Тільки з того, що ми чубимося одне з одним? І помилився!
Ти наш ворог. Ти навіть уявлення не мав, що таке справжній українець. І при цьому прийшов завойовувати цю землю? Та навіть той українець, кого змусили говорити російською, залишиться патріотом своєї землі, бо в нас кажуть: навіть корова має язика, а ось мови не знає. Тебе в нашій землі зустрічають джавелінами та байрактарами, бо навіть весна затримується, щоб ти не побачив живої квітки. Наші люди чубляться поміж себе, бо без цього аж ніяк, але в нашій землі є святий і непорушний закон: поміж себе чубтеся, а ворога бийте разом. Не знав такого, кацапе? А варто було краще вивчити наш народ.
Московія галасує, що українців як нації не існує? Тоді хто відправляє на добриво твоїх вояків? Українець! Хто посилає далеко й безповоротно твої кораблі? Українець! Хто став у Київському небі привидом, при згадці про якого твої льотчики кладуть у штани? Українець!
І так буде завжди! Україна процвітатиме. Ми відбудуємо наші міста й вони стануть ще кращими. Наші землі родючі радуватимуть врожаєм садів та полів. Наші люди здобудуть не тільки мир, а й славу, яка лише міцнітиме з покоління в покоління. Віднині ніхто більше не сплутає українця з московітом, бо УКРАЇНЕЦЬ - звучить гордо, бо наші ЗСУ - найкращі, бо ми завжди подамо руку допомоги нужденному, але при цьому відрубаємо ту, яка погрожуватиме мечем.
Ми переможемо! І це факт, бо немає в світі іншого народу, який був би настільки терплячим та витривалим, який би так любив землю, як Українець.
Слава Україні!
Героям слава!
Слава нації!
Смерть ворогам!
