Наталія Дзюбенко-Мейс: давайте говорити про літературу. Вона того варта.

20 Грудня, 2021  

***
Межу не перейду. Скоропис снігопаду
пригладжує кути, але десь там позаду
химери без обличчя та імен…
Бог платить за гріхи… І думкою багаті,
на шиї ланцюги із золотим розп’яттям,
а демони всмокталися до вен.
Та прірва під цупким біленьким покривалом
чекає… хоч знання одного все ж замало,
бо ж мало проглядається здаля.
Один кривенький рух… коли ніхто не бачить…
А раптом пощастить і випаде удача,
і втрапиш в пишну свиту «короля».
Танцюй чи галасуй, чи душу рви на клоччя…
На скрипці чи дуді – зіграй, що тільки схочеш,
хоч струнами розхитуй небокрай,
вони, а хто вони? все зважать і замірять,
в барвистому вбранні така блискуча сірість,
що творить свій земний гадючий рай.
Все припорошить сніг, та це лише омана,
в полях самотини тебе таки дістане
той буревій сліпого куражу.
І важко розвести оту липку полуду,
але отак як є ніколи вже не буде,
я не піду покірно за межу.
Наталя Дзюбенко-Мейс
"ОДЛЕТІЛА КОНВАЛІЙНА ЛЕДА..."
Пам"яті Олекси Влизька (1908 – 1934)
Він прострілу не чув. І конвалійну Леду
змітало за бездольний виднокруг…
Поет упав, піднялася легенда,
у соннім полі стрепенувся плуг…
А сонця не було… І вили буревії,
підвальних стратенців тягнувся ряд,
не бачив і не чув нічого Київ,
пірнувши в невидющий снігопад.
Вантажівки гарчали на Майдані,
щось лопотів під кригою Дніпро,
розтерзаних, вели їх на заклання,
а потім вимивали буру кров,
що проступала на шинелі, шкірі,
і, звісно, поспішали на обід.
Стрибали, гарцювали конвоїри,
збивали кригу з кирзових чобіт,
і люто пили, так, аби забути,
щоб не тремтіли завтра кулаки…
Вже ворони дрімали по закуттях,
і просинались чорні воронки.
Ніхто не знав у тій кривавій стужі,
вивозячи у безвість їх тіла –
розтерзана, скатована, недужа,
із криги вже легенда проросла.
Бо там,у тьмянім мороці підвальнім
крізь скорбні тіні, крики та страхи
кати почули срібний спів конвалії,
де впав поет, безмовний і глухий...
Наталія Дзюбенко-Мейс

** ** **
Впаде в долоню зірка голуба…
Я поступлюся місцем голубам,
Снігам обліжним. Молодій калині.
Трембіті, що цвіте на полонині.
Вступлюся з шляху, з стежечки зійду,
Щоб пропустити білочку руду,
А ще комашку, горобину зграю.
Зима лютує. Я перечекаю
Допоки світ на цілий рік зросте,
Хурделиця дороги замете,
Тоді й піду глибокими снігами
За піснею, за Словом, за волхвами.
Заплющу очі. Дзвонять дзиґарі.
Співають дзвони, вітер, звіздарі,
На аркуші, іще недоторканнім,
Хурделиця летить на білих санях…
Наталя Дзюбенко-Мейс

***
Нічого не мина.
Сніги в льодовій шкірці.
В замети заповзла доріжка гальмівна.
Закреслений рядок на вирваній сторінці
Мов зірваний замок.
Нічого не мина.
Пропалина сльози…
Струмок пливе наосліп,
Торує собі шлях блакитний жолобок,
І знову як колись
Заламується простір –
На аркуші снігів заледенів струмок.
І ковзаєш назад…
Нічого не забуто.
Мовчиш, переболиш…
І так, що на розрив.
Нічого не мина, лиш переходить в сутінь,
І кров’ю проступа з тужавої кори…
Зупинишся за крок.
Кількоро років?
Вічність?
Сніжинок первоцвіт…
Обманюєш, душе!
Ніщо не зацвіте посередині січня,
Де продають серця пластмасові.
Туше!
Там жадібна петля
В кінці стрімкого лету,
Сезонних розпродаж нудотна карусель,
Де нарізно ідуть
Вже шафи та скелети,
В одну ціну до рук –
Синиця й журавель…
Такі вони пусті –
Калейдоскопи масок,
Картонні небеса,
Неонові дими…
А хрестиком простим
Якась немудра пташка
Доріжку вишива на аркуші зими…

Наталія Дзюбенко-Мейс

Поскриптум до розмови про Шевченківську премію:

"Напевно не треба було їх ображати, вони не винні, що вони такі", - сказав Макаров у черговому інтерв'ю. Які саме такі, він неодноразово розповідав раніше. Неандеграундні. Старі. Повітові. Негідні навіть брати участь у конкурсі. На вибачення не схоже, вкотре риторика Макарова зверхня, категорична та образлива.
Вже третій тиждень в письменницьких колах тривають "Шевченківські бої", невільним учасником яких я стала. В мене немає і не може бути особистого інтересу в цій дискусії. Було б наївно чекати, що ситуація розвернеться в інший бік, що чиновники покаються і скажуть, що були неправі.
Та насправді я рада, що у культурно-мистецькому просторі почалась ця дискусія. Все більше людей цікавляться культурою, починають читати, вболівати, складати свою думку. Але ще точно потрібно попрацювати навичками дискутування, над рівнем дискусії, над вмінням витримувати тональність. Адже саме в ній надто добре сьогодні видно хто є хто.
Про що пропоную сьогодні говорити?
- Про стан літератури, механізми її підтримки, чому вона знаходиться там де вона є.
- Чи можна виділяти андеграунд, як пріоритетний вид мистецтва.
- Про стан журналістики, яка висвітлює теми культури, механізми розвитку інституту критики. Не дитяче подобається - не подобається, а ґрунтовний аналіз.
- Про українську літературу в контексті світової.
- Про професійний рівень складу членів Шевченківської премії, методів їхньої оцінки, способів громадського контролю за об'єктивністю.
Що не може бути аргументами у цій дискусії, попри всі намагання пана Макарова.
- Вік письменників, як аргумент. Все ж на мою думку це лютий ейджизм.
- Образи, у тому числі особисті.
- Ахінея про боротьбу на байковому.
І ми таки винні. Винні в тому, що рівень культури в чиновницьких колах такий, що такі елементарні речі потрібно пояснювати. А щодо особистих образ, то модель "перегавкування", яка наполегливо просувається в інформпростір надто очевидна. Бавтеся в цю гру самі, якщо вона вас цікавить.
Звертаюсь до пана Макарова і ко. Шановне панство. Розумію, що ви у цьому не надто сильні, але давайте говорити про літературу. Вона того варта.

Наталія Дзюбенко-Мейс

Україна - це українці
Ми у європейських країнах - це великий резерв для піднесення України в світі і дієва дапомога діаспорі дистанційно бути в українському середовищі.
Підтримати
© Радіо Українська хвиля з Європи - All Rights Reserved
menuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram