Олександр Биструшкін: Ми жили в епоху шістдесятників

13 Червня, 2024  

Биструшкін Олександр Павлович народився 1 січня 1949 року в м. Галич на Івано-Франківщині. Дитячі і юнацькі роки на Прикарпатті сформували його як людину і громадянина. Закінчив факультет драми Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого (1970).
Удостоєний найвищого почесного звання - Народний артист України (2001).

Працював актором Київського академічного драматичного театру імені І. Франка (1970-1993), начальником Головного управління культури м. Києва (1993-2005), начальником управління гуманітарної політики Адміністрації Президента України (2005-2009).
Знімається в кіно-телефільмах. Заслужений артист УРСР (1982).
Видав компакт-диск "Присмак розставання. Пісні до радіовистав "(2012). В ньому - 31 пісня у виконанні О. Биструшкіна чернігівських авторів (слова - Ілля Хоменко, музика - Володимир Фоменко, аранжування-Юрій Яценко).
Творчий внесок Биструшкіна О. П. в українську культуру багатогранний. Роботи в театрі і кіно. Значними є його роботи останніх років на українському радіо. Видав три CD-альбоми як автор ідеї, режисер і читець поезій: "Твої сини, Україно!" - поезії Т. Шевченка, І. Франка, В. Стуса, "І Україна їх почула" - поетів-шістдесятників І. Драча, В. Симоненка, М. Вінграновського, Б. Олійника, Л. Кисельова та "Жовті пси Карпат"-поезії Ігоря Римарука та Василя Герасим'юка.

Борис Олійник - поет Божою милістю! Хто ще так сказав:

Маємо все!
Ні купити його, ні продати.
З віку передане, -
передамо у віки.
Як вважав Олесь Гончар, мотив синівської вірності, кревного обов'язку перед отчою землею, перед близькими людьми, зрештою, перед самим народом - один із найсильніших у творчості Бориса Олійника. Тут поет дивовижно розмаїтий, багатовимірний, щедрий у своєму невичерпному почутті.
Народився Борис Ілліч Олійник 22 жовтня 1935 року в селі Зачепилівка Новосанжарського району на Полтавщині в сім'ї службовця. 1958 року закінчив факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Працював у редакціях газети «Молодь України», журналів «Ранок», «Дніпро», «Вітчизна», в редакції серії «Романи і повісті» видавництва «Дніпро»; обирався заступником голови правління Київської організації Спілки письменників, секретарем правління Спілки письменників України. Депутат Верховної Ради України.
Перші вірші поета з'явилися в періодичній пресі, коли він навчався в п'ятому класі. А 1962 року вийшла друком перша збірка - «Б'ють у крицю ковалі». За нею - збірки «Двадцятий вал» (1964), «Вибір!» (1965), «Поезії» (1966), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «На літній тиші» (1972), «Рух», «Стою на землі» (1973). «Ми знаєм, для чого жить!» (1974), «Гора» (1975), «Істина» (1976), «Заклинання вогню» (1978), «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981) та Ще півдесятка поетичних книг, в яких Борис Олійник, весь у пристрасному пошуку істин життя, звертається до досвіду історії й сучасності, прагне осягнути народну долю у всій її величі і трагічності. А ще в книгах - тема рідного краю і рідної матері.
Мати в поета - уособлення всього доброго й чесного в житті. Він порівнює її з «сонечком» - символом життя і чистоти.
Борис Олійник - поборник громадянської лірики. В авторському жанровому арсеналі - балади і поеми, ліричні мініатюри і пісні, народні притчі й мандрівні сюжети.
Поезії Бориса Олійника перекладалися багатьма мовами світу. Поет - дійсний член НАН України, лауреат Національної премії України імені Т.Г. Шевченка та премії імені Миколи Островського.

НЕ ДЛЯ ДІТЕЙ

- Краще померти стоячи,
Ніж на колінах жити! -
Сказав учитель історії
Дітям.

Слухайте, діти, вчителя,
Слухайте маму й тата,
І дай вам Бог тільки з читанок
Про це читати.
Так... «Краще померти стоячи...»
Сказано мужньо і строго.
...А в них були перебиті
Ноги.

Вони піднялись на колінах -
І впало вороння крепом.
...Ой зросла у полі
червона калина,
А над нею - синє небо...

Це я не вам, діти.
Я просто думаю, діти,
Що можна і на колінах
Померти краще,
ніж стоячи
жити.

...Діти,
Читайте історію.

На початок

ПОХОРОН УЧИТЕЛЯ

Пам'яті Олексія Антоновича Вовнянка

Як несли його тихо в нове житло
По бруку, по бруку, по бруку, -
Був місяць май. Сонце пекло.
...Мерзли руки.

Сизий пил опадав на хрести перехресть.
Зітхали старі: відмучивсь.
Шепотіли тополі. Фальшивив оркестр:
Грали учні.

А коли проминали школу і сад,
Молода... молоденька антонівка
Підійшла до труни, сахнулась назад:
- Олексію Антоновичу?!

Та чи він не почув, чи удав, що спить,
Бо несли його високо-високо,
Тільки пальці, здалось, ворухнулись на мить,
Наче листя, на жовтні висохле.

Обіч шляху тулилися скромно авто.
Шоферюги, на слово колючі,
Сигарети ховали в рукав. Бо то
Були його учні.

Затихали у хатах дрімучі сварки,
Видихалися чвари ядучі.
І^стояли сумирно дебелі дядьки -
Його перші учні.

А один, що сивухою очі залив
І таке - не при дітях - варнякав,
Як побачив його, ураз прохмелів
І по-людськи заплакав.

А один генерал, увесь в орденах,
Що звитягою смерть перевершив,
Прочитав телеграму. Збілів, як стіна.
Вперше...

Я додому прийшов. Похиливсь, як верба.
Триста лих мені дивиться в вічі.
То за віщо ж до всього ще й ця журба?
Ах, за віщо, за віщо, за віщо?!

Як могли ви, учителю, вмерти, коли
Мені й так до нестями прикро?
Я ж вам вірив, як Богу. Мені ви були
За отця, і Духа, і... приклад.

Та коли б хоч вітрища ламали кущі
Чи осіння осмута висла,
Та коли б хоч лили трафаретні дощі, -
А то ж май зацвіта, як пісня!

Він сказав:
- Не вдавайся до самобиття.
Не спіши головою з кручі.
Я тому саме в травні лишаю життя,
Щоб його цінували учні.

На початок

В ОБОРОНУ ХЛІБА

Юначе мій, чиєїсь мами сину,
Зодягнений на джинсовий мотив, -
Я аж завмер, коли ти... півхлібини
«В дев'ятку» натреновано вгатив!

Солоним потом заливає спину...
Футбол, як бачиш, - не солодка гра!
Перепочинь. Та поговорим, сину.
Бо є про що. І - вже давно пора.

Я просто, не домішуючи меду,
Скажу:
коли ти замахнувсь ривком
Ударить хліб,
твоя весела кеда
Мені під серце влучила носком.

Ти вдарив так,
що потемніло в оці,
І по державні крайні рубежі
У всіх, що пухли в сорок шостім році,
Від жаху похолонуло в душі.

І у батьків, які на полі ратнім
Ділили хліб, мов долю у бою,
Відкрилися старі солдатські рани
І заболіли в смерті на краю.

І в матерів, коли ти через луки
Котив хлібину, як футбольний м'яч,
Так застогнали, затужили руки,
Немов по них ти потоптавсь навскач.

Ми всі із хліба виростали, сину,
Із праці себто - чуда із чудес, -
Яка нас охрестила на Людину,
Піднявши з чотирьох до піднебесь.

Нас кликав хліб на добре, чесне діло
До братнього, трудящого коша.МАТИ СІЯЛА СОН

Мати сіяла сон
під моїм під вікном,
А вродив соняшник.
І тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман,
А мені — сонячно.

Мати сіяла льон
під моїм під вікном,
А зійшло полотно.
І тепер: хоч яри, хоч вітри крізь бори,
А я йду все одно.

Мати сіяла сніг,
щоб він м’яко — до ніг,
А вродило зілля.
І хоч січень січе, а мені за плечем
Журавлі журавлять.

Мати сіяла хміль,
щоб дівчат звідусіль
Станом я знаджував,
А вони, як на сміх, проминали всі.
Все ж одна — зважилась.

Мати вибрала льон.
І вино вже давно
Хмільно так хмелиться.
І з-під крил журавлиних
мені під вікно
Листопад стелиться.

Тільки квітом своїм
при моєму вікні
Не опав соняшник.
Я несу його в світ,
щоб не тільки мені,
Щоб і вам — сонячно.

Ми в нім шануємо не тільки тіло,
У нім народна світиться душа.

1 я тобі сказати чесно мушу:
Ти можеш лущить м'яч, немов горох,
Але коли вже замахнувсь на душу, -
Дивись, щоб не спіткнувсь... на чотирьох!

magnifiermenuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram