Я кінорежисер, журналіст і поет Петро Олар з села Панка, яке покинув ще в 1971 році, і більше як півстоліття приїзд туди на трошки. кажу собі що додому , а виглядає як в гості. Мріяв, планував, будував і навіть два своїх весілля там відіграв.... сад садив, криницю копав, навіть хату збудував велику для вітрів та птахів, а рідну де побачив світ ремонтую вже років 12, Так і живу, вдома як гість, хоч давно кажу повертаюсь в цей раз, але знову якісь справи , зобовʼязання нові друзі, а старі в селі забуті, внуки для яких земля де я вчився ходити вже чужа, ба італійська тепліша й на тепер безпечніша та зручніша.
Сьогодні вирішив поговорити з душею та серцем і більше пізнати себе той край і середовище які зробили мене таким як є сьогодні і шліфували побаченим, почутим в кришталь таланту.
Сьогогдні я проснувся в Литві, а сон передранковий новий мене в ЧЕРНІВЦІ.Вчора пізно до півночі дивився цікавий проект Володимира Кохана, який ця творча команда робить кілька років і має таку назву як ХАЩІ. Той щоб і Ви дорогий читач і глядач були в курсі коротко розповім мені про хлопців авторів проекту, Покликанням проекту ХАЩІ є збереження духу епохи, його фіксація, проникнення в саме нутро нашої країни, намагання побачити та передати ту атмосферу, те життя, яким живе, жила, українська глибинка, тобто її душа, колиска.
Ми не обираємо протоптані та туристичні маршрути, ми не прописуємо сценарії. Cпонтанність, снага мандрів та атмосфера найглибшої провінції пишуть їх замість нас.
Найціннішим у наших мандрах є неочікуваність, адже ми самі практично ніколи не знаємо що та хто нам трапиться на шляху.
Ми показуємо в більшій мірі Україну яка вмирає, але самі ми того не боїмось, адже усвідомлюємо що СМЕРТЬ НЕ ВЛАСТИВА ВЕЛИКОМУ ДУХУ – ВІН ВІЧНИЙ, ЖИВЕ Й ТОДІ КОЛИ ТІЛО БЕ3 РУХУ.
Пропонуємо вашій увазі фільм до якого увійшла невідома Вінничина: мертве єврейське містечко, річка Мурафа та її каньйон, гігантські дощовики, глухі українські села, Ямпільська республіка та повстання через самогонний апарат, щирі та знедолені українські селяни, розкішне Поділля, Букатинка - місце щасливих людей, подружжя Альошкіних.
Учасник експедиції Василь Бурбас та його чудовий фотозвіт з цієї подорожі https://povstanets.blogspot.com/2020/...
Оповідач та монтажер Кохан Володимир
3йомка та монтаж Макс Воскрекасенко
Четвертий учасник нашої експедиції Бабчук Михайло, доречі він знімає відео про своє життя в селі та роботу на землі та викладає це на каналі «Кучерявий Фермер»/@kucheriavyifermer
Ну і редакторська правка відео Кохан Олександр.
Тож наснились мені такі як побачили українські Чернівці, але не мої рідні, а ті що на Вінничині, люди пісні звичаї та інші відкриття невідомої України захопили мене і будуть цікаві для Вас. Долучайтесь а з авторами цього проекту ми постараємось зробити діалог, можем замовити подорож до близьких вашому серцю місць, показати забуте, а комусь відкрити невідоме, чисте і природнє, щире і справжнє українське.
Дивіться тут багато цікавого:
00:00 чернівці
04:14 євреї та старовинні підземелля
10:40 забута синагога
12:39 ромова з місцевим жителем
15:52 ринкова площа, павук апокаліпсису
19:00 Абрамівська Долина, покинуті хати
23:35 Ромашка – мертве село
24:55 водосховище на річці Мурафа
27:20 Подільский Холодний Яр – Яміпльська респубілка та отаман Чорний Ворон
32:25 гігантські гриби дощовики
34:13 ранок в тумані та дикі кабани
35:50 Скорячий Яр
38:43 краса Мурафи, Грушанська світа
43:01 одинокий рибалка на Мурафі та його розповідь
45:12 Вила Ярузькі, старовинний віз, український Голівуд та незвичайний цвинтар
47:35 мотрошна хата-пустка
51:14 знедолений дід та вражаюча біднота
53:48 легендарна Букатинка
55:55 дивовижний феномен Альошкіних та їх мистецький світ
01:07:24 останній каменотес, трагедія 53 річної давності
01:08:36 повстання за самогонний апарат...
То ж пера ніж фізично я попаду в ПАНКУ на Буковині проведу Вас забутими і невідомими хащами і околицями справжньої не зіпсутої урбанізмом, десь і безлюдної України.
Коротко із записок подорожуючих можливо для когось вони стануть путіним дороговказом.
Чернівці-Букатинка похід каньйоном річки Мурафа подорож відбулась 5 грудня 2020 року.
Давно я нічого не писав про мандри. Крючова роль у висвітленні нашого дивакуватого хоббі зараз відводиться ютюб каналу "Хащі", і, як виявилось, воно знайшло своїх прихильників. Цього разу в нас Вінничина, точніше її глуха, забита і вкрай мальовнича частина, - все як ми любимо! Отже, Чернівецький район Вінницької області - каньйон р. Мурафи. Планували по-наполеонівськи, а вийшло, як завше...Наш маршрут за три дні мав охопити відтинок річки від смт. Чернівці до с. Буша, на практиці ж вийшло скромніше, якось так....
За кілометрами ми не женемось, а щільність цікавні на квадратний метр тут виявився такий, що в перший день вийти з райцентру Чернівці нам вдалось лише о 13. Якщо взяти до уваги, що прокинулись ми о 8, виникає логічне запитання, що так довго робили? Все стає зрозумілим, якщо зазначити той факт, що Чернівці - це класичне, багатонаціональне в минулому, подільське містечко, весь його центр колись заселяв народ Мойсея, останні представники якого виїхали звідси, буквально, недавно, в 2010-х. Зараз центр Чернівців - це, практично, музей єврейської архітектури під відкритим небом. Не все, звичайно, збереглось, але в порівнянні з нашими Віньківцями, які мали схожий етнічний склад - дуже багато. У Віньківцях зараз залишилась в центрі заледве одна старезна єврейська хатина, і та оббудована зі всіх сторін, тут - декілька напівпорожніх ценральних вулиць, з великою кількістю старої забудови. А в тім, - це краще побачити...!
Водяний млин XIX ст.
Більш детальний фотозвіт є тут:https://povstanets.blogspot.com/2020/...
Володя, той, що "Хащі" веде, з Мішою, тим, що "Кучерявий фермер" на ютюбі. Куди не глянь, скрізь одні блогери! Підписуйтесь, ставте вподобайку, натисніть дзвіночок, доведіть, що хлопці не дарма стараються!)
Міні-водосховище на р. Мурафа в межах смт. Чернівці, доречі, виконує роль резервуару води для невеличкої ГЕС, яка функціонує в містечку А попереду в нас будуть:
Колишні єврейські квартали з містка через Мурафу Довгобуд з 90-х, новий міст через Мурафу, який досі не добудований
Початок першої периферійної вулиці центру Чернівців зустрічає нас вельми типовим пейзажем української провінції. А це вже, власне, почався той самий музей під відкритим небом. Дуже цікава будівля, але, на жаль, ми не дізнались що це. Місцеві нам повідомили, що це руїни цирульні, тобто перукарні, єврейської звичайно ж. Важко повірити, але нам сказали, що в 90-х вона ще працювала.Підземелля цирюльні. Внутрішній двір цирюльні
Цей будинок колись належав єврею, директору місцевого ковбасного цеху. Після його смерті, дружина з донькою продали будинок на виїхали за кордон в 2010-х. Якщо не помиляюсь, - це були останні представники єврейської громади в містечку. Нам почастило зустріти теперішнього власника цього будиночку, який провів нам невелику екскурсію в будинку та показав підземелля, вхід у яке знаходиться прямо в коридорі.
Взагалі, весь центр містечка перекопаний підземеллями, буквально, з кожного єврейського будинку були виходи в підземні ходи, які створюють цілу підземну сітку. Якість будівництва цих підземель дуже висока, в порівнянні з самими будинками. Виглядають вони зсередини досить монументально. Складається враження, що спочатку була побудована мережа підземель, а потім вже вулична забудова, оскільки візуально вона вигладає древньою. Сьогодні, підземелля вже не складають єдиної мережі, оскільки їх часто перетинають фундаменти сучасніших будівель, деякі переходи просто замуровані, подекуди є провали з вулиці.
Досить типовий кадр єврейського кварталу Чернівців. Дивно, чому, фактично центр містечка зі статусом райцентру, настільки занедбаний, але факт залишається фактом... Місцевий мешканець, який провів нас цими нетрями і трохи розказав про історію Чернівців та поділився спогадами з дитинства, - озвучий дуже просту і банальну причину - людей немає! (Вікіпедія станом на 2020 рік показує населення близько 2600 чол.)
Єврейський цвинтар, так зване "Окописько"
Після єврейського кварталу ми вирішили глянути на ще одне цікаве місце Чернівців - Колгоспний ринок, як його називають місцеві, де розташований гіганський "павук"
Цікава павукоподібна споруда посеред ринкової плоші - це залізобетонний каркас недобудованого павільнону.
Навколо павука розташовані маленькі павільйони цікавої архітектури, в яких, за словами місцевих, кожен колгосп району в минулому продавав свою продукцію, очевидно, звідси і назва ринку.
По дорозі в долину Мурафи фотографую Костел святого Миколая 1640 р. - одну з найвизначніших архітектурних памяток містечка.
Нарешті, після блукання Чернівцями півдня, ми вирушили в дорогу вздовж р. Мурафи
Одразу ж після спуску в долину перейшли цікавий підвісний міст р. Мурафа в межах Чернівців. Типові хатки чернівецьких окраїн.
Шлях до наступного села Абрамівська Долина ми вирішили подолати дорогою, бо вздовж річки все позаростало і пройти неможливо, попередили місцеві.
Дорогою, за щасливим збігом, нас підібрав у свій автомобіль мій колега Олександр з Чернівецької пожежної частини. Пару хвилин і перед нами вже краєвиди Абрамівської Долин. Навколо золота осінь
Йдемо далі, в напрямку Скалополя, лівим берегом Мурафи. Снідали вже давно, тому по дорозі хапаємо терпкі та вкрай кислі ягоди терену. Далі річка розширюється і плавно переходить в невелике водосховище, яке забезпечує водою ГЕС поблизу СкалополДамба Скалопільського водосховища Машинний зал Скалопільської ГЕС побудованої в 1957 році потіжністю 460 кВт В пошуках місця для ночівлі, знайшли гіганського дощовика, зрозумівши, що він вже перестиг і не придатний до вживання, зробили памятні фото. Продираючись через хащі, врешті виходимо на поле, де вже в сутінках стаємо на ночівлю
Ранок зустрічає нас суцільним "молоком" навколо
Йдемо в напрямку до с. Скорячий Яр, в балці вкритій лісом натрапляємо на закинуту споруду невідомого призначення В с. Скорячий Яр шукаємо місцевих жителів, щоб розпитати щось про село.Познайомившись з місцевими, але толком так нічого і не дізнавшись, спускаємось до річки.Сказати, що Мурафа виправдала сподівання - це нічого не сказати! А врешті, слова тут зайві...На підході до с. Вила Ярузькі, на лівому березі Мурафи, нам трапились грандіозні гранітні скелі, ми подумали, що це і є відслонення Грушанської світи. Про неї ми читали раніше, перед походом, - це унікальна природна памятка, однак неподалік ми зустріли рибака з Вил, який заперечив це припущення. Грушанська світа, все-таки, знаходиться на правому березі нижче по течії. Ще літній чоловік сказав, що в полі над каньйоном є скіфське городище, розмірами, чи не друге в Україні, після Немирівського. Там збереглися вали, однак оцінивши наше місце знаходження,ми вирішили, що вертатися кілометрів 2 нам не хочеться.
Десь там, в яру, знаходяться Вила Ярузькі. Звернули увагу, що в місцевих хатах невеличкі вікна, і дуже часто на них встановлені грати, більше ніде не бачили грат в такій кількості. А це вікно-малюк абсолютний рекордсмен з мінірозмірів.Місцевий Голлівуд
Цікава табличка на будинку, не памятаю, щоб десь ще таку бачив.Це кладовище колишнього місцевого пана в центрі Вил Ярузьких, через дорогу від місця, де колись була церква. Однак, цікавий факт, що крім панської сімї, є могили звичайних селян. Як виявилось, тут поховали декілька людей в той час, як річка розливалась, і неможливо було перевезти покійника на лівий берег де знаходиться кладовище. Вже сутеніло, дійшовши до Букатинки, ми знайшли хороше місце біля джерела, безпосередньо в селі, де й заночували. А в цьому, без перебільшень, дуже бідному житлі живе досить дивний та цікавий дідусь.
Пусті хати в Букатинці практично всюди. І звичайно ж, як відвідавши Букатинку, не зайти до її найголовніших героїв? Людей, які прославили це село на всю Україну. Тому й ми пішли в гості до Олексія та Людмили Альошкіних. Розмова з цим дивним, але водночас дуже справжнім та щирим чоловіком примушує задуматись над своїм буттям, переглянути цінності, а Олексій Альошкін, схоже зварив свій рецепт істинного щастя.
Олексій провів нас ще кілька кілометрів за село і ми розійшлись кожен до своєї реальності...
Альошкіни Букатинка Вила Ярузькі Вінничина євреї каньйон Мурафа Поділля похід хащі Чернівці
Місцеположення: Т0218, Чернівці, Вінницька область, Україна, 24100
А до моїх Чернівців та чарівної Буковини далеко і близько, та ми з вами у снах і на яву побачимо невідому, чарівну, і ранену Україну. Пишіть, що вам в Парижі чи Римі наснилось, і куди з нашими партнерами чи небайдужими українцями ми поїдемо.
Петро Олар - кінорежисер, пишіть і телефонуйте +37063233112 infoarattafilm@gmailcom
