S.E.R. Діонісій Павло Ляхович , ЧСВВ, Апостольський Екзарх: Все, що добре є Благословенне

19 Лютого, 2023  

Слово пастиря
Проповідь Владики Діонісія на М'ясопусну неділю
СЛОВО ПАСТИРЯ ПЕРЕГЛЯДИ:
Дорогі в Христі брати і сестри!

Поступово наближаємося до Великого Посту, і євангельські читання з останніх неділь приготовляють нас до істинного духовного подвигу, який завершується Христовим Воскресінням. Перші три неділі показують нам, хто є Господь. І ми роздумували про те, що він є Той, Хто хоче зустрітися з нами, зайти до дому нашого серця, як зайшов до дому Закхея. Він вислуховує молитву тих, що каються і просять його милосердя, як це робив митар, на противагу фарисея, який прийшов до храму, щоб вихваляти свою праведність. Господь чекає, мов той батько, свого блудного сина, а коли той вирішує повернутися додому, батько його обіймає, цілує і справляє свято, дорікаючи іншому синові за те, що не був здатним радіти з повернення свого брата. Справді, «на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, яким не треба покаяння» (Лк. 15, 7).

Сьогоднішньої неділі, яку Церква називає М’ясопусною, ми слухали Євангеліє про Останній суд, де почули слова Ісуса Христа: «Те, що ви зробили одному з моїх найменших, ви мені зробили» і, навпаки, «те, що ви не зробили одному з моїх найменших, ви мені не зробили». Розділяються два стада: по правиці – вівці, а по лівиці – козли. Перші почули слова: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство», а другі: «Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний». Ці слова нас закликають до того, щоб у цьому Великому Пості добре себе проіспитувати, чи ми справді повірили в Ісуса Христа і покаялися та змінили свій спосіб самолюбного думання і діяння на нову людину, яка бореться із спокусами диявола: щоб мала хліба подостатку, щоб панувала над іншими, щоб шукала своєї слави і вигоди. Адже Ісус запрошує нас ділити свій хліб, служити один одному, слухати і відчувати потребу свого ближнього. Господь з любові до людини прийшов у цей світ, а людина запрошена, щоб повірити в Нього і прийняти Його благовість та іти назустріч потребуючим.

«Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним світ спасти. Хто вірує в нього, не буде засуджений, хто не вірує в нього, той уже засуджений» (Йо. 3, 16-18). Хто вірить в Ісуса Христа, той любить Бога, позаяк Бог нас першим полюбив, і цією самою Божою любов’ю ми покликані любити себе, і як себе – свого ближнього. Любити – це чинити добрі діла для потребуючого ближнього, оскільки кожен ближній віддзеркалює обличчя самого Ісуса Христа. Тому перед обличчям людини не можемо бути байдужими. Воно закликає нас до відповіді: «Все те, що ви не зробили одному з моїх найменших, ви мені не зробили».

Любити – означає бути у сопричасті любові зі всіма, а Царство Небесне – це сопричастя вічної любові, без найменшого закриття один на одного, без найменшого домішку ненависті, заздрості, недовір’я… Це любов, яку ми покликані здійснювати конкретними ділами любові щодо тіла і душі ближнього, до якої ми запрошені упродовж цілого життя, серед переплітань днів радості і страждань, падінь і вставань, гріхів і покаяння, аж поки Господь нас остаточно не покличе до себе. А суд буде: «Прийди, сину, у Царство, приготоване для тебе…». А ми зі свого боку скажемо: «Амінь, прийди, Господи Ісусе!» (Одкр. 22, 20). Заради цього прийшов Ісус у цей світ. Не щоб судити, а щоб спасти. Отож, ми будемо суджені Любов’ю! Якщо ми повірили в Любов, будемо учасниками сопричастя любові на віки! Якщо не повірили в Любов, що прийшла у цей світ, і не змінили свого самолюбного способу життя, в якому зачала нас мати наша (пор. Пс. 51, 7), і не чинили діл любові, а може, навпаки, убивали інших словом і ділом – зло чинили своєму ближньому, то як зможемо брати участь у вічній любові? Тож залишиться страшне слово не «прийдіть», а «ідіть від мене геть, прокляті…». На Останньому суді виявиться те, чим ми жили. Святі Отці кажуть, що куди ми з вами йшли цілу свою земну дорогу, туди ми прийдемо і на Страшному Суді.

Отож, Великодній піст – це час глибокого іспиту нашої віри в Ісуса Христа, віри в Його Любов, яку Він приніс з небес, це час здійснювати її конкретними добрими ділами щодо наших потребуючих братів, щоб, таким чином, нас піднести до небесних хоромів. M’ясопусну неділю наша Церква проголосила Днем соціального служіння. Це є день, коли заохочується усіх наших вірних подбати про найбільш потребуючих ближніх. Бо коли ми служимо нашим потребуючим ближнім, то служимо самому Богові. Ми тоді почитаємо Бога, Який є присутній в образі потребуючого брата. Завершуємо словами св. Івана Золотоустого: «Навчаймося роздумувати над цим великим таїнством суду, щоб служити Христу, як Він хоче, щоб ми Йому служили!» Амінь!

+ Діонісій Ляхович,
Апостольський Екзарх

м. Рим, 03. 02. 2019

Україна - це українці
Ми у європейських країнах - це великий резерв для піднесення України в світі і дієва дапомога діаспорі дистанційно бути в українському середовищі.
Підтримати
© Радіо Українська хвиля з Європи - All Rights Reserved
menuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram