Софія МАЙДАНСЬКА. ГІМН ПІЗНАННЮ
Мене ти вiдкрив, як вогонь,
i скрикнув, опікшись,
та не затоптав, не засипав піском,
і я розгорялась в тобі,
і тебе пізнавала,
і пломенем ніжно торкалась
до чистого серця.
За руки побравшись,
ми вперше дорогу вiдкрили -
вона ще не знала,
куди привести нас повинна.
Її навпростець,
через поле квітучої гречки,
повз море печалі
до Пізнавання
вели наші стопи.
Повітря обох нас накрило одним
укривалом
Як буйні потоки, злились ми в єдину ріку.
I радісно землю кохання пізнали,
яка віками
iз прядива подиху нашого
ткала життя.
1986
(Із поеми "Чюрльоніс")
ДУХОВНЕ ЖИТТЯ – НАЙВИШИЙ ЗАКОН НАЦІЇ
Миколі Філаретовичу Колесса – у цьому імені, наче в лазерному промені сконцентрувалася ціла епоха в якій вигранювався інтелект нації, що за словами М.Драгоманова "був головою в Європі, а ногами й серцем на рідному ґрунті", інтелект, що й сьогодні спрямований своїм потужним енергетичним потоком на вражені згубною байдужістю, клітини нашої свідомості.
Родовід Миколи Філаретовича Колесси – це галерея славетних сподвижників становлення національної ідеї, які залишили глибокий слід у різних сферах наукової і творчої діяльності. Одним із перших у цьому ряду був прапрадід, Іван Лаврівський (1822-73) – священник і композитор, який поруч із М.Вербицьким посідав чільне місце у процесі відродження української професійної музики в Галичині; рідні дядьки, Іван Колесса (1864-98рр) – етнограф, автор двотомного видання "Галицько-руських пісень з мелодіями" та Олександр Колесса (1867-1945) – відомий український мовознавець і літературознавець, дійсний член НТШ, до 1918 професор української мови й літератури на Львівському університеті, посол австрійського парламенту, Голова Української культурної Ради у Відні (1914), по війні ректор Українського та професор чеського університетів у Празі, автор рядків "Шалійте, шалійте, скажені кати"(музика Н.Вахнянина); його дочка, Любка Колесса, здобула світову славу, концертуючи, як піаністка; Модест Менцинський, двоюрідний брат Філарета Колесси – героїчний тенор – всесвітньо відомий оперний співак, працював на оперних сценах Стокгольма і Кельна, виконавець провідних партій в операх Ваґнера, завжди виступав, як популяризатор української пісні. І нарешті батько – Філарет Колесса (1871-1947), відомий етнограф, фольклорист, музиколог, композитор, член НТШ, член ВУІН, з 1029 року академік АН УРСР. Про авторитет цього видатного вченого свідчать слова відомого угорського композитора та етнографа, Бели Бартока, звернені до учасників міжнародного конгресу в Антверпені : "Шановні делегати, встаньмо і віддаймо шану одному з найбільших слов'янських етнографів, Філаретові Колессі".
Серед численних праць Філарета Колесси є капітальне дослідження, яке він присвятив українській народній думі, ця робота була інспірована і частково фінансована Лесею Українкою. Відомі слова поетеси, з почуттям шани і вдячності звернені до вченого: "Тепер уже справді наша пісня, наша дума не вмре не загине! Честь Вам і дяка за Ваші труди!"
Значення народної пісні, як основи для формування національної свідомості, вчений висловив у своїй доповіді на Першому українському просвітницько-економічному конґресі у Львові 1909 року. Серед найважливіших пунктів доповідач виокремив такі: "1).Українські народні пісні подають недосяжні взірці чистої народної мови і високого поетичного вислову, розбуджують любов і повагу до рідного слова. 2).Українська народна поезія визначена особливим багатством історичних пісень є для народу поетичним літописом, підтримує історичну традицію, а через те розбуджує в широких верствах національну свідомість".
Хрещеним батьком свого композиторського покликання Великий Маестро вважає М.Лисенка, чий приїзд до Львова збігся із днем його народження і коли щасливий батько, Філарет Колесса зайшов до ложі, де сиділи Іван Франко з Миколою Лисенком і радісно сповістив про народження сина, Батько української музики сказав: "Хай буде Миколою".
З глибоким пієтетом Микола Філаретович згадує імена викладачів, які навчали його в українській академічній ґімназії, у Львові. Серд них історик Іван Креп'якевич; доктор теології Сперидон Кархут – український славіст, навчав латину і грецьку; академік Ст.Людкевич викладав українську літературу. Маестро зберіг зошит контрольних робіт з помітками і поправками корифея, зроблені синім олівцем.Теми цих робіт показові: "Чого вчимося з лектури обрядових народних пісень", "Людей питай – свій розум май" – це девіз, якого сам Ст.Людкевич дотримувався все своє життя.
Після закінчення ґімназії та Музичного інституту ім.Лисенека, М. Колесса вступає на медичний факультет Краківського університету, але "поклик Предків" – непереборне бажання продовжити музичну освіту, переважують, про що свідчать і перші композиції цього періоду, "Мазурка" та "Думка", для фортепіанного тріо, і 1923 року він вступає до Празького Карлового університету, на філософський факультет, де слухає курс лекцій відомого музиколого, Зденека Неєдли. Одночсно він навчається у Празькій консерваторії – його прийняли одразу на другий курс факультетів композиції та диригування. Тут майбутньому композиторові і диригентові випадає щаслива нагода навчатися у Школі вищої майстерності, в класі відомого чеського композитора, Вітезвала Новака. Він всіляко підтримує в талановитому учневі намагання використати у своїй творчості багатий тематичний матеріал, зібраний в літніх етнографічних експедиціях селами Карпат, Лемківщини, Волині.
В повоєнний час, коли Чехія плекала, вивільнені з-під 300-літньої австрійської залежності, молоді державотворчі сили, красні мистецтва, література, музика переживали сплеск найвищої активності. Крім відомих чеських імен: Б.Сметани, А.Дворжака, В.Новака, Л.Яначека, в концертних залах Праги звучить музика Б.Бартока, О.Рахманінова, Б.Респіґі, Р.Штрауса, тут виступають диригенти А.Тосканіні, В.Фуртвангер, О.Клемперер, Б.Вальтер. Прага слухає оркестри Віденської, Дрезденської, Берлінської опер, вітає Ф.Шаляпіна, П.Казальса, Я.Кубеліка.
Формуючись під безпосереднім впливом нових течій і тенденцій, які окреслювали естетику модерну, до яких зокрема належали Берґівський музичний експресіонізм, програмний метод Штраусівського (Ріхард) симфонізму, атоналізм Шенберґа, творча індивідуальність молодого композитора, заякорена в глибинах національних музичних інтонацій, особливо в стихію народного ансамблевого музикування Гуцульшини та Лемківщини, знаходить нові, приховані можливості і "незадіяні ресурси" у сфері інструментальної та симфонічної музики, які в процесі невпинної роботи, удосконалюються до стану ідеальної, лаконічної форми відшліфованого кристалу.
Вже в дипломній роботі – першому великому симфонічному творі "Українській сюїті для оркестру", виконаному 1928 року симфонічним оркестром Празької філармонії, під орудою диригента Фр.Ступки, в оригінальності ладово-гармонічних, інтонаційних структур, в особливій ритмічній пружності музичного ткання, в якому дослідники творчості композитора пізніше вбачатимуть "загальноєвропейську тенденцію до емансипації ритму", в пошуках нових фактурних моделей оркестровки, використаних для відтворення "локальних фольклорних діалектів" народного музикування, виразно прочитувалися свіжі національні джерела. І ця тенденція не залишилася поза увагою музичної критики, що висвітлювала ту знаменну подію: "Особливу радість приніс Микола Колесса своєю "Українською сюїтою". Між іншими творами, серед яких її поставили, своєю свіжістю інвенції вона справляла враження оазису в пустелі. Рідній землі молодий автор дає промовити в тих чотирьох частинах сюїти, так гармонійно відмінних виразом почуття і настрою, так оригінальних і різноманітних ритмічно, а до того ж інструментованих вправною рукою. Оплески, які інтенсивністю і тривалістю перевищили визнання, віддане попереднім композиціям, були доказом, що твір молодого українця справді зацікавив численно зібрану аудиторію. Нехай же він сам в подальшому мистецькому розвитку буде окрасою та гордістю свого народу." ("Народні лісти", Прага, 1928, 1 червня.)
Російський композитор Олександр Ґлазунов, який був того вечора в залі, під враженням від почутого, зустрівся з автором і висловивши захоплення успішним дебютом, під автографом теми свого Шостого квартету, написав: "Талантливому, многообещающему композитору Николаю Колессе от преданного ему Александра Глазунова. 29 июня 1928г.Прага."
Успішно закінчивши консерваторію по класу композиції та диригування, а також філософський факультет Празького університету, Микола Колесса повертається до Львова і включається в активне творче та громадське життя, що нуртувало в тогочасному П'ємонті української культури, де значне місце відводилося музиці. В епіцентрі того культурницького руху стояв Ст.Людкевич, який повсякчасно залучав до співпраці своїх молодших колег: В.Барвінського, Р.Сімовича, З.Лиська, Н.Нижанківського, С.Туркевич-Лісовську. Низка філій Львівського музичного інституту ім.М.Лисенка, заснованих у повітових містах і містечках Галичини, стали своєрідним пленером композиторської, наукової, педагогічної діяльності цієї яскравої плеяди молодих творчих сил. Деякий час, викладаючи диригування у Стрию та у відомому старовиному центрі української культури – Перемишлі, працював і Микола Колесса. Під еґідою Музичного товариства ім.М.Лисенка та Львівського товариства "Боян" ще в 1903 році було створено "Союз співочих та музичних товариств". Запрошений Ст.Людкевичем молодий композитор і диригент з великим ентузіазмом працює з хорами і зокрема з хором "Львівський Боян", який зосередив у своєму репертуарі творчість усіх провідних українських композиторів, одночасно "Львівський Боян" стає популяризатором хорових шедеврів світової класики.
Драматичні події 39-го, а пізніше, вже повоєнна ідеологічна експансія соцреалізму на творчу, назашорену свободу, що нерідко закінчувалася "ГУЛАГом", як у випадку з трагічною долею відомого композитора Василя Барвінського, змушували сконцентрувати волю на ділянках діяльності, яка могла б хоч якось обійти "компартійні ідеологічні чистки".
Невпинно поповнюючи активи свого композиторського доробку в жанрах симфонічної, камерної, фортепіанної, хорової музики, ( на цей час вже побачили світ "Варіації для симфонічного оркестру" – перше виконання в Празі, 1931р.; ряд фортепіанних творів, серед яких: Фортепіанний квартет, «Картинки з Гуцульщини» – фортепіанна сюїта, 4 частини, Соната для фортепіано, 3 частини; Три коломийки для фортепіано; хорові твори – серед них ориґінальне "Лемківське весілля" – низка весільних пісень для мішаного чоловічого, жіночого хорів у супроводі смичкового квартету, з кількома інструментальними номерами "гудаків" (сільських музик-скрипалів). М.Колесса вже має чималий досвід хорового диригента і в концертному сезоні 1939-1940рр., працюючи зі симфонічним оркестром Львівської філармонії, здобуває опінію одного з кращих інтерпретаторів творчості віденських класиків: Й.Гайдна, В-А.Моцарта, Л. ван Бетовена. Та слави неперевершеного майстра постановки масштабних, симфонічно-хорових композицій він досягає, виконавши з оркестром та хором "Трембіта", геніальний твір Ст.Людкевича, кантату-симфонію "Кавказ". Під орудою диригена, Миколи Колесси, в його талановитій інтерпретації здійснювалося перше виконання цілого ряду нових творів: С.Людкевича, Р.Сімовича, А.Ком-Анатольського, а також самого М.Колесси-композитора, його Пешої та Друної симфоній, де він залишається вірний первісним, інтонаційно-ладовим джерелам, в яких пульсує пристрасна природа "Тіней забутих предків". Про ритмічний маґнетизм цих інтонацій, що природньо перетікають із скелястих уступів на міцне ткання музичного полотна, М.Гордійчук писав: "Він,(М.Колесса) відчуває органічний потяг до них і проявляє хист щодо їх перетворення".
І навіть у цих, неймовірно складних суспільно-політичних обставинах, Маестро беззастережно виконує головну настанову свого навчителя, Ст.Людкевича: "Духовне життя та розвій усіх сил народу, хоч би й у найтяжчих умовах, є і залишається найвищим законом нації".
З 1953 року, ставши ректором Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка, Маестро створює унікальну лабораторію, де отримували вишкіл фахівці найвищого класу хорового та симфонічного диригування. З шляхетною коректністю, без зайвих жестів і слів, ставлячи перед студентами найскладніші завдання, цим лише запалював їхні амбіції священного прагнення до ідеалу. Здається він надихався студентською молодістю, яка бурхливим потоком вливалася до репетиційної зали і враз, тільки-но Маестро ставав за диригентський пульт, оберталася в податливий, пластичний матеріал, із юної швидкоплинності якого він творив неперевершені чудеса істинного мистецтва Високої Музики. (І ваша скромна дописувачка також була серед тих студентів і сиділа на другому пульті перших скрипок).
Серед відомих творів, що Маестро виконав із студентськими симфонічним оркестром та хором – шедеври світової музичної класики: "Маґніфікам" і "Високу месу" Й.С.Баха, "Стабат Матер" А.Дворжака, "Реквієм" В.А.Моцарта, ораторію "Самсон" Г.Генделя, кантату "Весна" М.Скорика.
Серед представників знаної далеко за межами України, Львівськї диригентської школи, школи Вищої Майстерності Миколи Філаретовича Колесси, є і незабутній Степан Турчак, його учнями були відомі тепер диригенти, які працювали з колективами оперних театрів, філармонійними симфонічними оркестрами та хоровими капелами Києва, Донецька, Харкова, Одеси, Львова: І.Гамкало, Т.Микитка, Я.Скибінський, І.Юзюк, Р.Дорожівський, Р.Філіпчку, Б.Антків, Є.Вахняк, В.Пащенко, головний диригент Гаванського симфонічного оркестру, Едуардо Ромес, їх не перелічити.
Відповідальність Великого Майстра, композитора, який впродовж довгого, складного та все ж прекрасного життя, творив ідеальну світобудову чистої, неповторної музичної мови, від якої так, як і від чистого повітря залежить здорове життя суспільства, передалася дітям і внукам. Ніхто з них не був обійдений талантом. Три дочки Ксеня, Харитина, Соломія, улюблена внучка Галя (альтистка, живе в США), і внук Ярема, працюючи у Львівській державій музичній академії іменні Лисенка, та в Спеціальній музичній школі ім.Соломії Крушельницької, як музиканти продовжують традиції славетного роду.
