НАШ ВНЕСОК ДО 300 - ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ, читаємо, вивчаємо, гордимось філософом світової слави.
Виповнилось, 299 років, як народився Григорій Савич Сковорода - український філософ, богослов, поет, педагог, композитор. За рік відзначатимо три століття його доріг земних і орбіт небесних.
ЗАПОВІДАННЯ. БУКВАР МИРУ»
І так завжди все йде у безкінечність.
Все наповнююче начало
і світ цей, будучи тінню його,
границь не має.
Він завжди й всюди при своєму началі,
як тінь при яблуні.
У тім лиш різниця,
що дерево життя стоїть і існує,
а тінь зменшується
то переходить,
то народжується,
то зникає і є ніщо.
(Григорій Сковорода)
Недобра ця легенда… Непроста,
Неубієнна у віках гризота,
Про камінь, що у менті оберта,
Усе навкруг на ярмаркове з о л о т о.
Хоча давно доведено – нема!
Та нескінченний пошук панацеї
Ловців, яких торкнулася пітьма
Своїм отруйним крижаним єлеєм.
Дурниці – каже досвід – все мина,
Усе стирають і змивають хвилі.
Лиш колобіг колосся і зерна…
Супроти цього і віки безсилі.
Та тінь похмура знову ожива –
Грядуть на нас новітні катастрофи,
І заглядає заздра голова
За пазуху старої філософії.
Ніхто не вічний – жоден ще тиран
Не обійняв навік земні престоли.
Чвала часу сліпий левіафан,
Грозить з вогню кулак Савонароли.
А в замкнених просторах кубатур
Маленьких хиж, квартир, осель, палаців
Іскрить давно вже перетертий шнур
Обіцяного щастя трансмутації.
Та душі, що застрягли у льоди,
На знавіснілих світових толоках
Шукають знов сліди Сковороди,
Вслухаються у передвісні кроки.
Нікому щастя той не обіцяв
Воно дається душам не убогим.
Він замисел безсмертного Творця
Вимірював трудами і дорогами
Людини, що шукає у пітьмі
Знаки добра і промисел любові,
Того, хто смерть назавжди переміг
Своїм високим животворними Словом.
…Отруйні філософії світи
Немов відлуння втраченого раю,
А ти руйнуєш часові мости,
Осягнене – одразу ж відкидаєш.
Як золотавий сонях край межі,
Як вітер, що розбудить і відлине,
Безсмертне не торкається душі
Якщо камінням висне у людині.
Бо сліпить очі, та не заторка
Байдужий трем небесного порталу,
В який людська впирається ріка,
В котрім вона бере своє начало.
Безсмертя нависає, наче креш,
Де жодних меж — бо що там, за межею?
І ти кудись у безмір промайнеш,
Засяєш в нашій пам’яті зорею.
Та є труди, є поле, є зерно,
Є жменька слів, є книги, є нестями,
Є вихоплене в неба знамено,
Що зацвіло сьогодні над світами.
Є дивен-сад, який ти посадив.
Які могутні і квітучі крона!
Є сонях, що приймає городи
Під величаву сонячну корону.
І мить творіння - цей Господен дар -
Не золото, а життєдайне жито,
І є у нас божественний Буквар,
Який судилось нам іще відкрити.
Наталя Дзюбенко-Мейс
Уривок з поеми "Сковорода"
Полотно Валерій Франчук із циклу "Сад божественних пісень"
