У чому магія народної пісні? Українці доростають до своєї спадщини
23 Травня, 2021
Вперше повністю україномовна пісня лунатиме у фіналі «Євробачення». Маючи у скарбниці вже дві перемоги у цьому пісенному конкурсі, Україна впевнено поставила на традицію – пісня «Shum» українського гурту «Go_A» є у жанрі електро-фольк, який поєднує етнічний спів із електронними ритмами.
Оглядачі кажуть, що ще півтора десятиліття тому українцям би не вистачило віри у свої сили, щоб наважитися змагатися із представниками 25 країн піснею без жодного слова англійською. Але нині ця пісня пройшла не лише національний відбір, але і перший півфінал, після якого кліп із виступом українського гурту зібрав близько 6,5 мільйонів переглядів на офіційному YouTube-каналі «Євробачення».
Так гурт «Go_A» став одним із фаворитів фінального змагання, що відбудеться у суботу 22 травня в нідерландському Роттердамі.
У чому магія української народної пісні, яка заворожила українців та меломанів в усьому світі? Про це ми говорили з двома фольколористками, Наталею Хомчак з Києва та Ларисою Лукашенко зі Львова, які одночасно є і теоретиками – обидві кандидатки наук зі списком публікацій, і практиками, бо самі співають у фольклорних гуртах.
За словами Наталі Хоменко, у Києві та інших містах України з'явилися цілі молодіжні рухи, які проводять майстер-класи, фестивалі, літні школи.
Наталя Хоменко
«У Києві є потужна громадська організація «Рись», яка проводить літню школу традиційної музики. Є когорта молодих людей, які самі їздять в експедиції, записують пісні, вивчають танці. І для них важливо, щоб це була передача живої традиції від тих, хто її ще зберіг», – розповідає Наталя Хоменко.
У молодіжному студентському середовищі, з яким багато спілкується Наталя Хоменко, за її словами, народна пісня, віднайдена та відроджена у новому міському середовищі, перейшла на рівень побутової культури.
«Народна пісня вийшла за межі наукових досліджень і стала частиною життя», – каже Наталя Хоменко.
Етномузиколог зі Львова Лариса Лукашенко також вважає, що українці починають доростати до своєї спадщини.
Інтерес до фольклору почав посилено зростати ще півтора десятиліття тому, а у справжній бум він переріс після 2014 року, коли на тлі російської агресії українці почали шукати захисту в своїй культурі – об’єднувалися у фольклористичні гурти, вивчали народні танці, традиції. Цілі центри створилися у Києві, Львові, Рівному, в інших великих і менших містах.
«Це був час, коли по селах уже вмирали ті бабусі, які були хранительками нашого автентичного фольклору, але і час, коли в містах з’явилася велика кількість молодих людей, які були готові його перейняти – вивчати, співати, повертати до життя, нехай уже і у вторинному виконанні зі сцени», – пояснює Лариса Лукашенко.
Вона додає, що і в сусідніх з Україною країнах – Польщі, Словаччині, Чехії, Балтійських країнах, люди цікавляться своїм фольклором, продовжують його вивчати і співати, але на відміну від України, жива традиція там занепала ще пів століття назад.
На її думку, той факт, що на «Євробачення» українці змогли відправити фактично народну пісню, надавши їй лише трохи сучасного звучання, що за таку пісню активно проголосували, свідчить про зростання культурного та освітнього рівня країни, її дорослішання.
Лариса Лукашенко зауважує, що поки українці йшли назустріч своїй традиції, естрадна музика також проходила свою еволюцію. На її думку, сучасна естрадна музика спростилася за останні десятиліття і за структурою починає наближатися до архаїчних народних форм.
«Сучасні естрадні пісні – сама мелодія, без обробки, без додавання інших голосів, будується за тим самим принципом – вузький діапазон, що складається лише з кількох нот, і багато повторів. І те саме ми бачимо в старих ритуальних, обрядових піснях», – пояснює Лариса Лукашенко і наводить приклад «Щедрика», добре відомого у цілому світі, який також базується на повторі лише чотирьох нот.
Також, як каже Наталя Хоменко, людина, яка відчула смак народної музики, уже не може її покинути.
«Мені здається, що сам цей спів гармонізує людину і дає їй життєву енергію. Тому так важливо співати пісні своєї землі, бо це відновлює твій зв’язок з нею. Тоді, коли ти чуєш чужу етнічну музику, то вона починає промовляти до тебе не на рівні слів, а на рівні ритмо-мелодики, на рівні більш глибинних смислів», – вважає фольклористка.
