Роковини загибелі Василя Стуса: якими були останні дні незламного дисидента
Український поет та дисидент Василь Стус поклав своє життя на боротьбу за незалежність України. 37 років тому, в ніч з 3 на 4 вересня, він помер у російському таборі для політв'язнів.
Стусу було лише 47 років. Детальніше про його життя та боротьбу з радянською системою читайте в матеріалі 24 каналу.
За акцію протесту Стуса відрахували з аспірантури
Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка, що на Вінниччині. У 2-річному віці хлопчик разом із батьками переїхав у Сталіно (нині – Донецьк), куди їх запросили на нову роботу. Там Стус і провів свої дитячі роки.
У 1954 році він вступив до Сталінського педагогічного інституту за спеціальністю "Українська мова та література", а після закінчення вишу працював учителем у Таужненській середній школі.
У 1959 – 1961 роках поет служив у радянській армії. Після цього він працював вчителем у Горлівці, підземним плитовим на шахті "Октябрьська" в Донецьку, літературним редактором газети "Социалистический Донбасс", а вже у 1963 році став аспірантом Інституту літератури АН УРСР імені Тараса Шевченка зі спеціальності "Теорія літератури".
Через 2 роки під час прем'єри фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна" Стус взяв участь в акції протесту. Він разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом та Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників засудити арешти української інтелігенції.
Після цього поета відрахували з аспірантури. Працював Стус, де міг: у Центральному державному історичному архіві, на шахті, залізниці, будівництві, в котельні, метро тощо.
Роковини загибелі Василя Стуса: якими були останні дні незламного дисидента
Стус відстоював незалежність України / Фото з відкритих джерел
Особисте життя Василя Стуса
У 1965 році поет одружився з Валентиною Попелюх. Того ж року видавництво відхилило пропозицію Стуса опублікувати його першу збірку віршів "Круговерть". Попри позитивні відгуки рецензентів, відхилили й другу його збірку "Зимові дерева".
У 1965 році у Василя та Валентини народився син Дмитро, який пізніше став письменником, літературознавцем та директором Національного музею Тараса Шевченка у Києві.
Валентина Попелюх померла на 84 році життя після початку повномасштабного російського вторгнення. Про смерть вдови поета розповіла її невістка Тетяна Стус.
Валя померла після тяжкої хвороби, на безмежно люблячих, дбайливих руках свого сина Дмитра, під вибухи у селі під Києвом, де тривають бої,
– зазначила жінка.
ЦІКАВО Дивимось на вас з небес, – великі українці ожили на екрані й звернулись до нащадків
Переслідування Стуса радянською владою
У відкритих листах до Спілки письменників Стус протестував проти арештів своїх колег, а вже на початку 1970-х років приєднався до групи захисту прав людини.
Його літературна діяльність спричинила арешт у січні 1972 року. Стус 9 місяців перебував у слідчому ізоляторі. На початку вересня київський обласний суд звинуватив його в "антирадянській агітації й пропаганді" та засудив до 5 років позбавлення волі та 3 років заслання.
Фактично мене засудили за прагнення до національної справедливості,
– написав Стус після цього вироку.
Весь термін ув'язнення він перебував у таборах Мордовії. Поет писав там вірші, проте їх знищували, тож донині вдалося зберегти лише деякі.
У 1977 році Стуса звільнили, але вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 року на золотих копальнях. Наступного року він повернувся до Києва, відмовився від радянського громадянства та приєднався до гельсінської групи захисту прав людини.
Здоров'я поета вже було підірване. Він заробляв на життя, працюючи робітником на заводах. У травні 1980 року Стуса знову заарештували як "особливо небезпечного рецидивіста" і засудили на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
Роль Медведчука в судовому процесі проти Стуса
Коли поета засудили вдруге, він відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука – нині кума президента росії владіміра путіна, екснардепа забороненої проросійської партії ОПЗЖ та підозрюваного у держзраді, якого затримала СБУ при спробі втечі з країни. Стус хотів, щоб йому надали міжнародного адвоката. За це поета вивели із зали суду і зачитали вирок без нього.
За словами близького друга Стуса Євгена Сверстюка, після зустрічі з адвокатом поет розповідав, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, який не розуміє та не захищає його. Сам екснардеп наполягав, що роль адвоката в таких процесах була мінімальною, і він не міг врятувати Стуса. Мовляв, рішення за такими справами ухвалювалося не в суді, а в партійних інстанціях і КДБ.
Однак під час судового процесу Медведчук навіть не ознайомлювався з кримінальною справою та не подавав такого клопотання. Це робила адвокатка Людмила Коритченко, проте вона з невідомих причин відмовилася надалі брати участь у процесі.
Також Медведчук покладався "на розгляд суду", тож не підтримав ні заявлений відвід, ні клопотання підзахисного. У своїй промові адвокат сказав, що всі злочини Стуса заслуговують на покарання. Проте він також попросив звернути увагу на те, що Стус, працюючи у 1979 – 1980 роках на підприємствах Києва, виконував норму, а також переніс тяжку операцію шлунка.
В чому саме обвинувачують, мені зрозуміло. Але винним я себе не визнаю,
– сказав Стус під час суду.
Під час оголошення вироку Медведчук заявив, що кваліфікацію дій суду "вважає вірною". Стусу навіть не дали виголосити останнє слово.
Цікаво! Правничий аналіз справи, проведений адвокатами Романом Титикалом та Іллею Костіним у 2016 році, зазначає, що навіть за радянським законодавством Медведчук міг захистити Стуса, але не зробив цього, тим самим порушив адвокатську етику, визнавши провину свого підзахисного за нього самого.
Роковини загибелі Василя Стуса: якими були останні дні незламного дисидента
Адвокатом Стуса був Медведчук / Фото з відкритих джерел
Загибель поета
Після року "камери-одиночки" у Василя Стуса забрали на "перевірку" зошит з віршами "Птаха душі" і не повернули. Потім його зіткнули в камері з російським патріотом Леонідом Бородіним. Розрахунок був на те, що вони стануть ворогами, але Стус та Бородін заприятелювали, адже обоє скучили за інтелектуальним спілкуванням.
Потім Стусу не дали ні листа, ні телеграми від сина про те, що народився внук. Тоді поет зірвався і потрапив до карцеру. Потім було ще 2 карцери, оголошені йому під різними приводами.
У перший день осені Стус знову потрапив у карцер за брехливим рапортом наглядача Новицького. Мовляв, поет порушував "форму заправкі пастєлі", тобто спирався на ліжко до "відбою", коли в'язень не має права лежати, а мусить або ходити камерою, або сидіти на пригвинченому до підлоги табуреті.
Бородін розповідав, що порушення режиму з боку Стуса не було. Він поклав на ліжко книжку і стоячи читав. Саме тому обурення поета виявилося надто різким, коли йому зачитали брехливу постанову про новий карцер на 15 діб. Фізичне і психологічне виснаження сягало межі, і коли його виводили з камери, Стус сказав співкамернику, що оголошує голодування "до кінця".
Як розвивалися події в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року, достеменно не знає ніхто, але найбільш вірогідною здається наступна версія смерті Стуса. Виснажений серцевим нападом і "сухим" голодуванням поет не зміг втримати майже 50-кілограмові оббиті бляхою нари, коли наглядач вийняв шворень, яким вони на день кріпилися до стіни. Наглядач кудись поспішав, а тому не звернув уваги на глухий удар.
Таку версію підтверджують свідчення в'язня тієї ж зони Ромашова, який сидів у "камері-одиночці", що розміщена недалеко від карцеру. Він нібито чув, як увечері 3 вересня у 3-й камері опускали нари. Коли наглядач висмикнув шворень, "Стус не втримав їх, вони його вдарили". В'язень навіть чув стогін поета про те, що його вбили.
За офіційними даними, Стус помер від зупинки серця, за неофіційними джерелами – від переохолодження. Загалом його загибель розглядають як вбивство, скоєне радянською тоталітарною системою.
Смерть поета приховувалась радянською владою від його друзів-дисидентів до середини жовтня. Поховання відбулось без присутності рідних. Особисті речі Стуса його родині здебільшого не повернули. Перепоховали українського поета у 1989 році в Києві на Байковому кладовищі.
Зауважте! У 1990 році Постановою Пленуму Верховного Суду УРСР і Ухвалою судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду УРСР, Василь Стус був посмертно реабілітований після опротестування його вироку. Український поет, дисидент та жертва політичного режиму СРСР отримав звання Герой України з удостоєнням ордена Держави у 2005 році.
В останіх листтах до сина Василь Стус писав про вічне:
"А смисл «Лісової пісні» – такий, як Ти і пишеш. Є така приказка: краще синиця в жмені, аніж журавель у небі. На жаль, є. Мені такі приказки вкрай не подобаються: журавель у небі – прегарний.
Є ще така приказка: дурний думкою багатіє. Вкрай гидка приказка. Такі дурні, що багатіють думкою, – літають перші в космос, пускаються з Магелланом довкола світу, йдуть на багаття з Джордано Бруно.
Отож: Мавка – для дурних, Килина – для «розумних». Бо Мавка – це мрія, це коротке сонце в сірому житті, Мавка – це свято, великдень душі. А Килина – це сірі будні, це сало з часником, це повна макітра вареників і жодної зірки над головою. «Життя» любить килин, а мавок убиває. Бо Мавка за день проживе більше, як Килина за 100 років. Бо Мавка – це обрій, світанок, а Килина – як пшоно, висипане курам під ноги.
Життя більшості людей – це одна опасиста Килина (пудів на 7 вагою), а Мавка їм ненависна, бо все зове до чогось непевного, нездійсненного, завжди ошукає, залишить у дурнях. А дурнями не бояться бути лише мудрі. Дурні ж хочуть бути мудрими – тому тримаються за Килину, як чорт за грішного душу. Одне слово, драма-феєрія Лесі – це драма людського життя: трагедія журавля в небі і гопак свиней на оборі."
Ольга Котів Джерело: https://24tv.ua/vasil-stus-yakimi-buli-zhittya-ostanni-dni-nezlamnogo-disidenta_n2150494
