Один з відомих мені способів навчитися робити фільми — це дивитися фільми. Що більше ви подивитеся, то більше у вас шансів зняти свій фільм. Є такий сленговий термін в кіно — надивленість. Думаю, це ключова якість. Бажано, звичайно, дивитися хороші, якісні, цікаві фільми, але це необов’язково. Якщо ви раптом подивитеся багато поганих фільмів, це теж піде на користь — буде зрозуміліше, як робити не варто.
Погані й хороші фільми — суб’єктивне поняття, але у мене є дві ознаки, за якими можна відрізнити один від іншого. В поганому документальному кіно є закадровий голос диктора і пафосна музика. Це не означає, що всі фільми з закадровим голосом і пафосною музикою погані. Проте я б порадив робити це тільки в крайньому разі.
Перегляд фільму — це набування певного досвіду: чи людей, які його зробили, чи людей, які в ньому показані. Досвід інших людей може стати нашим досвідом завдяки монтажу. Це хіба не перше, на що я звертаю увагу — як поєднані шматки цього досвіду. Не лише кадри, але й епізоди, персонажі, дії. Якщо він неякісно чи нецікаво змонтований, значить, на процес передачі досвіду глядачеві витратили недостатньо енергії.
Що дивитися людям, які хочуть займатися документальним кіно?.
Пильно вдивлятися в життя. Витягнути навушники. Читати більше: художньої літератури, публіцистики — всього, де є нерв життя. Оточувати себе спільнотою тих, хто цікавиться тим самим. А вже потім — дивитися багато документального кіно.
Єдиний відомий мені спосіб навчитися робити фільми — це дивитися фільми. Що більше ви подивитеся, то більше у вас шансів зняти свій фільм. Є такий сленговий термін в кіно — надивленість. Думаю, це ключова якість. Бажано, звичайно, дивитися хороші, якісні, цікаві фільми, але це необов’язково. Якщо ви раптом подивитеся багато поганих фільмів, це теж піде на користь — буде зрозуміліше, як робити не варто.
Погані й хороші фільми — суб’єктивне поняття, але у мене є дві ознаки, за якими можна відрізнити один від іншого. В поганому документальному кіно є закадровий голос диктора і пафосна музика. Це не означає, що всі фільми з закадровим голосом і пафосною музикою погані. Проте я б порадив робити це тільки в крайньому разі.
Перегляд фільму — це набування певного досвіду: чи людей, які його зробили, чи людей, які в ньому показані. Досвід інших людей може стати нашим досвідом завдяки монтажу. Це хіба не перше, на що я звертаю увагу — як поєднані шматки цього досвіду. Не лише кадри, але й епізоди, персонажі, дії. Якщо він неякісно чи нецікаво змонтований, значить, на процес передачі досвіду глядачеві витратили недостатньо енергії.
Мені здається, таким і має бути документальне кіно. Потрібно розуміти, яке документальне кіно ви хочете зробити — наскільки гостросоціальне, наскільки ви готові до тяжких психологічних речей.
Важливо дивитися якнайбільше фільмів щодня — як документальних, так і ігрових. Документальний фільм діє за тими ж канонами, що й ігровий. Просто в ігровому кіно ти можеш у сценарії прописати, як герой змінюється. А в документальному тобі доводиться знімати роками, щоби побачити зміни героя. Це не відбувається за короткий проміжок часу. Якщо це поганий фільм, це теж корисно: тоді можна думати, як би ти його перебудував, щоб вийшов хороший фільм. Це потім допомагає на практиці.
Якщо у людини є потреба знімати кіно, то має виникати й поштовх до пошуку. Я б на початку сам у себе спитав: що мене в цьому приваблює? І, виходячи з цих критеріїв, почав би шукати. Раджу робити щоденник переглядів і аналізувати, що вас приваблює: особливі теми, або особливий метод, або особливий стиль тощо. Тоді ви можете рухатися далі.
Треба не тільки дивитися, але й читати: інтерв’ю з режисером, рецензії критиків — і намагатися сформулювати свою думку. Бо інколи рефлексія на фільм дає більше, ніж сам фільм.
Якщо ви шукаєте тему фільму, значить, ви щось робите не так. Тобто якась тема спочатку має вас доймати — тоді можна вже робити фільм. Я погано уявляю собі процес пошуку теми. Думаю, значно менше шансів зробити щось цікаве, якщо рухатися так. Життя нас бомбардує різними темами й ситуаціями, які, можливо, варті того, щоби стати сюжетом фільму. Тому головне не шукати, а знаходити.
В юному віці не завжди режисерам вдається з глибиною та знаннями говорити про серйозні речі. Однак їх вирізняє сміливість пошуку. Якщо їм не вказувати, з’являються неймовірні речі. Людям необхідно вірити у себе. Дивитися на світ через очі молодої людини так само цікаво, як і через досвідченого автора. Ніколи не рано й не пізно знімати документальне кіно. Найважливіше — зуміти відобразити щось унікальне. Кіно мають знімати усі, хто цього прагне. Фільтр професійності працює по-іншому. Якщо не можеш створити цікавого, унікального світу, нікому не буде цікаве твоє творіння. Щоб стати ширшим, треба дати світові більше.
Є індустріальний процес, банальна фіксація. Так знімають серіали. У кожної серії може бути новий режисер — і нічого не буде. Однак цікаві ті твори, які неможливі без автора. Такі фільми я впізнаю з другої чи третьої секунди фільму.
Важливо постійно переглядати кращі творчі роботи документалістів.
Рекомендую подивитись кіно і послухати лекцію:
Як бонус для Вас лекція Документальне кіно. Історія розвитку. Розмаїття жанрів.
Ольга Бірзул, кураторка, керівниця сектору кіно в Українському Інституті.
