23 травня 2017 року - Олександр Столяров чфіав свою новелу на презентації альманаху "Соти",
а 26 липня 2016 року акторський цех України приголомшила новина про смерть режисера, письменника, сценариста Олександра Столярова. 18 січня 2018 року у залі Київського будинку кіно зібрались ті, кому важлива пам’ять про митця.
Олександр Столяров пішов з життя на 58 році життя. Творча спадщина режисера налічує понад 100 документальних та художніх фільмів. “У той час, коли більшість режисерів відмовилися знімати непримітну, як їм здалося, стрічку про повоєнний період, Олександр Столяров загорівся створенням нового шедевра,” – згадують друзі режисера.
Щороку з легкої руки режисера з’являлося по декілька шедеврів кіномистецтва: “Девочки-девочки”, “Понять человека”, “Старец Паисий и я, стоящий вверх ногами”, “Герман и Кармалита”. Останній - “Герман і Кармаліта” - який вражає своїми крупними планами, у 2010 році номіновано відразу на дві премії “Ніка” і “Теффі”.
Стрічки Олександра Столярова були відзначені нагородами міжнародних фестивалів. Зокрема, документальні фільми “Хорал” (1988) та “Союз одноногих” (1992) отримали нагороди за найкращу режисуру МКФ у Дьєрі (Угорщина) та Нойбранденбурзі (Німеччина). А документальна стрічка “Порт” (1991) була відзначена Спеціальним призом журі Київського МКФ “Молодість”.
Останнім документальним фільмом, над яким працював режисер, стала стрічка “Десята муза в Україні. Фільм четвертий”. Його виробляла кіностудія НСКУ “Кінематографіст”. 30 червня 2017 року фільм став одним із переможців Десятого конкурсного відбору кінопроектів Держкіно.
“Суть професії режисера – викликати у глядача добре відчуття, світло в душі”, – говорив Столяров.
І він залишав світло своєї душі у своїх фільмах, в яких проживав цілу епоху. Йому вдавалося не тільки створити геніальну картину, а й розкрити людину в ролі, чим виокремлював свої роботи серед інших.
Та не лише фільмами міг пишатися Олександр Столяров. Він – засновник дитячого “Театру Андерсена”. В 2015 році друком вийшла збірка його оповідань “Неправильная сказка”, яка містить 49 філософських казок-притч для дітей і дорослих.
В одному інтерв’ю режисер сказав: “Світ так змінився, що коли я намагаюся писати правильні казки, світ все одно мене виправляє й виходить неправильно, з цього й така назва”.
Вшанувати пам'ять Олександра Столярова до будинку кіно Національної спілки кінематографістів України прийшли колеги, друзі та прихильники його творчості. Невелика зала була вщент заповнена людьми різного віку - усі, в чиїх серцях залишився відбиток шедеврів кіномистецтва, прийшли розворушити старі, сховані в душі, спогади.
На столі перед екраном – вінок і свічка. Маленький вогник, символ світлої пам'яті і незнищенної любові до творчості генія Столярова.
У програмі вечора-реквієму було два фільми Столярова: про режисера та продюсера Романа Балаяна, а також про Богдана Ступку.
“Я довго відмовлявся від пропозиції Саші зняти його у своєму кіно, - згадує Роман Балаян, - він виокремлювався переді мною, адже дуже добре до мене ставився”.
І справді, фільм Столярова “Політ у нельотну погоду” розкриває постать режисера Балаяна у творчому процесі. Він суворий, вимогливий, рідко посміхається. Проте, знятися у Балаяна для актора все одно, що обезсмертити себе.
Головний редактор газети “Ірпінській вісник” Юлія Бережко-Камінська розповідає: “Олександр казав, що творчість треба нести, треба показувати. Ми познайомилися на показі його фільму “Дєвочка” в Уваровському домі у Ворзелі. Одного дня він прийшов до мене з пропозицією відкрити дитячий театр. І ми відразу пішли дивитися місце для репетицій. Тоді у новоствореному театрі “Андерсена” в Будинку Культури відродилося життя. Дорослі й діти жили театром, готувалися до вистав. А перша вистава “Дівчинка з сірниками” була справді професіональною”.
Олександр Столяров по праву може називатися світовим надбанням. Адже його фільми представлені на фестивалях по всьому світу, його книги видаються посмертно. Він всього себе віддавав творчості, і він буде жити далі у своїх фільмах, героях, на сторінках своїх книг, і, звичайно, в серцях вдячних прихильників.
