Василь Стус: бунтівник із 60-х, довкола якого досі ламаються списи і він живе у слові та листах

6 Січня, 2022  

Василь Стус: бунтівник із 60-х, довкола якого досі ламаються списи і він живе у слові та листах до сина ссьогодні в день його народження згадаймо в документальному фільмі, спогадах і листах до сина...
Київський апеляційний суд дозволив поширювати книгу журналіста Вахтанга Кіпіані "Справа Василя Стуса", яку перед тим заборонив інший суд на вимогу Віктора Медведчука. Він згадується у книзі, оскільки свого часу був адвокатом Стуса.


Ця судова битва знову привернула увагу до поета, що належав до бунтівних українських шістдесятників.

То яким же був Стус? Як і за що його арештовувала радянська влада?

Медведчук програв. Cуд дозволив поширювати книгу про Стуса Через згадки про Медведчука: суд заборонив поширювати книгу про Стуса Скандальний фільм про Стуса дозняли. Чи залишили сцену з Медведчуком?

Стусове дитинство пройшло на Донбасі. Він випускник Донецького університету.

Почав літературну кар'єру, подав до видавництва свою першу збірку. Захоплювався Максимом Рильським і Миколою Бажаном, перекладав Рільке. Здавалося б, життєва дорога вже визначилася.

Але хрущовська відлига закінчувалася, заморозки поновної сталінізації дошкуляли все більше. І незгодні заявили про свою позицію.

Василь Стус був членом київського Клубу Творчої Молоді, який устиг зробити дуже багато для реабілітації здобутків двадцятих років. Вечори пам'яті Миколи Куліша, Леся Курбаса оберталися фактично політичними маніфестаціями.

Людмила Старицька: від антирадянського салону до заслання в Донецьк
4 вересня 1965 року на прем'єрі фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна" Іван Дзюба повідомив зі сцени про арешти української інтелігенції.

Василь Стус та В'ячеслав Чорновіл закликали всіх, хто протестує проти репресій, встати. Відтоді усі вони опиняються під невсипущим поліційним наглядом.

Поступово поширюється самвидав. 1970 року В'ячеслав Чорновіл започатковує у Львові нелегальний часопис "Український вісник", у якому публікуються й вірші Василя Стуса.

Протестні листи, звернення передають за кордон, вони з'являються у демократичній західній пресі.
Влада, яка видавала себе за оплот свободи, мусила якось виправдовуватися. І - посилювати репресивний тиск. Уперше Василя Стуса арештували 12 січня 1972 - тоді пройшла ціла хвиля "різдвяних" ув'язнень.

До Києва поет повернувся восени 1979 року, а вже у травні наступного року знову опинився за ґратами. Й отримав 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Вийти на свободу йому вже не судилося.

Василь Стус не захотів поступитися гідністю. Ані особистою, ані своєї нації.

Його вірші погано надаються для пропагандистських гасел, адже це поет глибокого розмислу, автор, який не спокушався готовими чужими істинами й уперто шукав свою, виношену і виважену.

Вибудував ієрархію цінностей, яким не зраджував. Стус написав заяву про відмову від радянського громадянства, пояснюючи, що обстоювання демократичних цінностей несумісне з радянською системою.

Волів сам потрапити в ув'язнення, аніж дозволити ув'язнити своє слово, тобто писати на догоду цензорам і можновладцям. Відповідальність за реалізацію свого Божого дару ставив вище за всі блага й спокуси.

Аніж жити на (згадаємо назву його збірки) "веселому цвинтарі", вважав за краще у тюремній камері, у зоні малій, мордовській, а не великій, всесоюзній. Його поезія поставала не з примусу, а з автентичного переживання. Випало жити в такі часи, коли довелося заплатити дуже високу ціну.

З табору до Лондона
Утім, навіть табірний простір українські політв'язні зуміли контролювати, попри жорстокий режим і свавілля тюремників. Налагодили канал передачі, і вірші Василя Стуса долали і колючий дріт, і кордони та митниці. Збірка "Зимові дерева" вийшла у Лондоні.

Дуже рано зрозумів приреченість своєї долі. У листах до рідних стверджував, що не нарікає, бо свідомий свого вибору. Хтось має захищати свою землю, "комусь же треба підставляти свої плечі. Ось я й підставив свої І мушу триматися". А відтак знав, що матиме право "в смерті з рідним краєм поріднитись":

Бо жив, любив і не набрався скверни,

Ненависті, прокльону, каяття.

Своїм взірцем іноді називав Сковороду. Однак сковородинські шукання і заглиблене самопізнання погано співвідносилися з духом ницого часу. Коли загинула художниця Алла Горська, Стус присвятив її пам'яті вірш. Це Горська не побоялася приїхати у мордовську зону і довго стояла коло табору, аби її побачили ув'язнені друзі.

І Василь Стус писав про святість їхньої дружби, про Україну, "де жменька нас. Малесенька шопта / Лише для молитов і сподівання. / Усім нам смерть судилася зарання".

За його ж визначенням, волю вони могли для себе здобути лише в неволі.

Життєпис Василя Стуса дає змогу глибше пояснити і спонуки невпинного спротиву, і механізми поневолення.
Без уваги до найдрібніших деталей, свідчень, спогадів не зрозуміти сутність бунтівного шістдесятництва.

Адже це вони, молоді дисиденти, поети, художники, журналісти, науковці, лікарі, незгодна й незгідлива інтелігенція, почали боротьбу проти авторитаризму й реставрації сталінізму.
Засвідчили можливість протистояння навіть за безвихідних, здавалося б, обставин.

6 цікавих фактів про Василя Стуса, які вражають та доводять, що він надзвичайно сучасний
24 жовтня 2020, 16:20
Читать новость на русском
6 цікавих фактів про Василя Стуса, які доводять, що він дуже сучаснийВасиль Стус / Українська правда
За останні дні книжка журналіста Вахтанга Кіпіані "Справа Василя Стуса" стала найзатребуванішою в книгарнях та онлайн-магазинах. А все через те, що 19 жовтня суд зобов’язав автора видалити з книжки згадки про Віктора Медведчука.

Василь Стус для українців є символом непохитності переконань, бо саме за захист української мови і культури та боротьбу за права людини його двічі засуджувала радянська влада. Тому видання "Освіторія" зібрала 6 фактів про поета-борця, які досі вражають.

“Справа Василя Стуса”: що варто знати про книгу, яку суд заборонив через Медведчука

Робив промо української мови, коли це ще не було мейнстрімом
Василь Стус був учителем. Після закінчення педагогічного інституту в місті Сталіно (тепер Донецьк) та армії він викладав українську мову та літературу у школі Горлівки. Але тоді радянська влада вважала українську мову "неперспективною" і всіляко витісняла її зі шкільної програми.

Тож, батьки учнів часто писали заяви на звільнення своїх дітей від вивчення української. Проте Василь Стус завжди намагався зробити свої уроки цікавими, використовуючи те, що у сучасному світі називають сторітелінгом: він розповідав дітям історії з українського минулого та читав власні поезії. Так учні принаймні постійно чули від нього українську мову і не втрачали до неї інтересу.

Захищав політв’язнів
Всі хоча б раз в житті чули його фразу: "Хто проти тиранії — встаньте". Її Стус вигукнув на повний голос під час прем’єри стрічки Параджанова "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна". Це сталося 4 вересня 1965 року, а рівно через 20 років у цей день Стус загадково загинув в в’язниці.

Учасники прем’єри фільму розповідають, що не домовлялися про акцію протесту. Але коли Іван Дзюба розповів про масові арешти української інтелігенції, Стус не міг змовчати. У залі одразу з’явилися працівники служби безпеки і арештували багатьох глядачів, а самого Стуса тоді відрахували з аспірантури.
Протестував проти знищення української культури
Василь Стус за кілька днів до першого арешту, який стався 12 січня 1972 року, разом із друзями-письменниками ходили різдвяним вертепом у Львові. Так вони протестували проти політики заборони українських національних традицій.

Натомість зібрані гроші (250 рублів) вони планували передати для допомоги політв’язням та їхнім рідним. Проте, як тільки Василь Стус повернувся до Києва, його та ще 18 учасників коляди заарештували.

Саме тоді під час обшуку в Стуса вилучили понад 500 оригінальних віршів, десятки статей, переклади поезії — загалом, усі праці, що він писав упродовж 15 років.

Стус у вертепіВертеп у домі Садовських у Львові. Зліва направо: Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Марія й Ганна Садовські, Михайло Горинь; сидять — Стефанія Шабатура (“циган”), Мар’ян Гатало, Олександр Кузьменко / Фото Історична правда
Навчився жити і працювати у повній ізоляції
Із 47 років життя щонайменше 13 років Василь Стус провів у слідчих ізоляторах, камерах-одиночках, карцерах та на каторжній роботі. А коли Стуса заарештували вдруге у 1980 році, його засудили до 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Він кілька років взагалі не бачився з рідним. Але попри це поет не припиняв писати, навіть у багаторічній ізоляції.

Писав таборові "блоги"
Останні тексти Василя Стуса – це таборові "блоги" (так їх називає автор книжки "Справа Василя Стуса" Вахтанг Кіпіані). У них поет висловив власні роздуми про життя та написав історії людей, які разом із ним відбували покарання.
А для того, щоб ці тексти не помітили наглядачі табору, Стус писав їх дрібним почерком на тонких смужках технічного паперу. І врятувати ці 16 нотаток змогла дружина литовського політв’язня Баліса Гаяускаса Ірена – вона на собі вивезла тексти Стуса на свободу. Згодом їх видали під назвою «З таборового зошита».
Навчав і виховував сина дистанційно
Через арешти Стус був із сином лише в його ранньому дитинстві та 9 місяців між першим і другим ув’язненням. Поета вдруге засудили 15 травня 1980 року, коли Дмитрові було лише 14 років.
Тоді, згадує Дмитро Стус, він поздавав борги з російської літератури у школі і збирався йти на футбол, але вдома вже був обшук. Того дня вони з батьком бачилися востаннє.

Підготував Петро Олар

Україна - це українці
Ми у європейських країнах - це великий резерв для піднесення України в світі і дієва дапомога діаспорі дистанційно бути в українському середовищі.
Підтримати
© Радіо Українська хвиля з Європи - All Rights Reserved
menuchevron-down linkedin facebook pinterest youtube rss twitter instagram facebook-blank rss-blank linkedin-blank pinterest youtube twitter instagram