Сонячна корінна традиція являється відображення діяльності внутрішнього сяйва нашої суті, яка являється в активному стані причиною просвітлення, горіння, процвітання, самореалізації, знання, зверх спосібності та результативності. Внутрішнє сяйво виражає ту містичну силу, яка пов'язана з сонячною гелійською традицією та божественними провідниками.
Геліос являючись сонячним божеством генерує ментальну Гелійську тобто сонячну традицію, яка являється горінням внутрішнього сяйва, своєрідного священного граалю горіння душі та є противагою моралі, як явищу морення власної суті. Геліос, як божество внутрішнього і зовнішнього сонця, являється єдиним провідником внутрішнього сяйва.
Так наприклад в традиції індійських аріїв також згадана Світа-двіпа, де знаходиться обитель Нараяни, того "Хто являється Світлом" і того "Хто стоїть над Водами". Звідти прийшов шанований древніми еллінами сонячний герой Аполлон, переможець Піфона. Звідти Геракл - союзник олімпійських богів в їх боротьбі з титанами, винищувач амазонок і потвор стихій, "Прекрасний Переможець", аватаром якого вважали себе пізніше багато еллінів і римських імператорів, який приніс оливкове древо, і його листям з тих пір вінчають всіх переможців (Піндар).
Внутрішнє Сяйво вказує внутрішнє Місце Сили, на Країну Живих, на Сонячний Острів, з одного боку, являючи собою таємницю походження, а з іншого - таємницю шляху до нового народження, до безсмертя, до надлюдської могутності: шляхи, які можуть привести до вищої королівської сонячної духовності, яка постійно перебуває у вічному володарюванні над нижчими силами. Саме таким ми бачимо язичницький Рим - Останнім велике творче діяння гелійського духу, останню універсальну, і найбільш вдалу протягом усього циклу, спробу відновити сили світу в формі героїчної, сонячної, мужньої культури: культури, вільної від декадентського містицизму, що грунтується на типі панів Копій і Жертв, таємниче утверджується в гелійський символах Вовка, Орла і Сокири, що живе в олімпійських войовничих культах Зевса і Геракла, Аполлона і Марса, в почутті обов'язку своєю величчю і своїм безсмертям (aeternitas) Божественному, в здійсненні дії як ритуалу і взвершенні ритуалу як дії, в ясному і могутнього переживанні надприродного в самій Імперії духу, що досягає своєї кульмінації в символі Цезаря як божества (numen). Падіння язичницького Риму було падінням найбільшого традиційного сонячного оплоту, і в силах, що призвели до цієї катастрофи, неважко дізнатися все те, що відкрило шлях подальшим помилкам і подальшого виродження, аж до ситуації, що склалася в сучасній Європі. похмура, варварська хвиля, ворожа як собі самій, так і всьому світу, з її непримиренної ненавистю до будь-якої ієрархії, з прославлянням усього слабкого, недорогоцінного, позбавленого традиції, з її злістю до всього того, що є силою, достатністю, мудрістю і аристократією, була справжньою отрутою для Великого Риму, а також гальванізованою субстанцією для всіх південно-азійських елементів розкладання, які вже раніше проникли в структуру романського світу; і ця хвиля стала головною причиною занепаду Заходу. Деструктуризація греко-романського, а згодом і всього нордичного та словянського світу, відбулася здебільшого за рахунок поширення християнства, в Насправді була повстанням нижчих шарів тієї раси, завдяки підкорення якої гелійські народи створили свою блискучу культуру. Дух християнства, зумовлює колективне почуття "провини" і прагнення до "спокутування", явно проявився під час занепаду аристократичної традиції древніх патріархів, викликав до життя самі нижчі сили. Він вивів на арену боротьби касту шудра, так звану "темну" касту (Крішна) і демонічну касту асурами, над якими в Індії, як форма над хаосом підноситься ієрархія трьох вищих каст двічінароджених - двіджа - аж до типу брахманів і королів, уважених там "великими богами в людській подобі". Цей самий дух об'єднав сили, представлені в міфах в образі північних рінтурсі або орд Гогів і Магогів, яким Олександр Великий перегородив шлях символічною Залізної Стіною. Ці сили, духовно втілилися в ранньому християнстві, знищили Дух. Якщо з одного боку, у своїй пом'якшеній формі, вони відтворили в особі католицької церкви місячну духовність, тобто духовність, архетипом і центром якої був не "Герой", не сакральний король і не сонячна ініціація, а святий, смиренно схилений перед Богом, і ідеалом якої була не войовничо-сакральна ієрархія і "Слава", а братерський гуртожиток і любов до ближнього (caritas), з іншого боку, в Реформації і в гуманізмі ми бачимо вже відверто анархічну, руйнівну, анти-традиційну і анти-духовну природу цих сил. І в політичних революціях, і в "лібералізмі", і в колективізації діють ті ж сили, що ведуть людство від катастрофи до катастрофи. У всіх формах сучасного суспільства - в науці, в праві, в мареві технічного прогресу і у всемогутності машин - як це не парадоксально - відкрито проявляється саме цей дух, торжествує саме цим нівелюються воля, воля до кількості і ненависть до ієрархії, до якості, до різниці. І все міцніше стають колективні, безособові кайдани, породжені повною відсутністю самодостатності у бунтівного роду рабів. Коли християнський містицизм зіткнувся з діонисійским пафосом і з народним містицизмом Ізіди, які прийшли до Греції після падіння сонячної єгипетської традиції, то в цьому змішанні месіанізму і хіліазму з віруваннями імперського плебсу і утворився елемент "пасіонарності" і оргазму - замість піднесеного спокою Цезаря, замість рівної величі героїв Гомера, замість очищеної духовності і ідеалу язичницького "філософа" отримали елемент, який є коренем будь-якого сучасного збочення, в романтичному і ірраціональному сенсі. Після секуляризації цей же самий містицизм породив міфи "активізму" і "Фаустизму", сучасну забобонну віру в прогрес, християнську містику інстинктів. І від тоді Сила Традиції з видимої перетворилася в невидиму, стала таємним спадщиною, переданою таємницею ланцюга від небагатьох до небагатьох. І сьогодні про неї здогадуються тільки одиниці, крізь неясні передчуття, ще занадто людські і занадто матеріальні. Це - ті, які, враховуючи свої внутрішні інстинкту, як знакам Великого Протидії приносять присягу символам Сварги, Орла і Сокири. Це люди, - часом абсолютно невідомі, а часом блискучі, як трагічний метеор Фрідріх Ніцше, - які не витримують тяжкості істини, яка занадто важка і величезна для них. Вона чекає інших - тих, хто зуміє її зрозуміти і настільки перейнятися нею, щоб заново, жорстоко і холодно, постати перед своїми ворогами в великому узвишші - у великій битві: це від них скоро знову буде залежати - чи загине Захід остаточно або йому пощастить пережити новий Світанок.
Резюме. Вибудовуймо зв’язки, взаємодію починаючи з споріднених людей, родів, народів та рас. Мова та семантика письма перша ознака на спорідненість та взаємозв’язок. Ті хто користувались писемною системою знаків і символів - різами, а це арії, слов’яни, германці, римляни, еліни, кельти ... виходці з єдиного кореня. Спочатку ми повинні вибудувати результативну взаємодію не забуваючи, що наша територія спільна праматір і тут знаходиться вся її сила , як територіально так і генетично . Далі відновлюємо споріднений зв'язок по порядку, спочатку ближчі родичі, потім дальні і так по розрахунку. Геополітичні відносини спочатку налагоджуються та укріплюються з похідними з нами етносами і народностями, з їх організаційним та культурним спадком. Наприклад: Литовці, Хорвати, Словаки, Білоруси, Австрійці, Швейцарці, Німці... і так далі із спорідненими культурами, генами та світоглядом. Так приблизно виникне геополітичне ядро з центром в Україні, беручи до уваги звичайно Кубань – Малиновий Клин та всі наші землі по ту сторону тимчасово окупаційного режиму. Азіати, Семіти, Африканці, Китайці... і всі інші поважні народності стоять по приорітету взаємодії в кінці списку, як належно згідно генетичному та територіальному імперативу.
Далі буде:
Попередні публікації:Олег Онаць .Блог
