Ігор Данилейко: Болять мене рани Дому, де поетів дух живе...

Цей вірш — мій біль про трагічний момент, коли ворожі удари торкнулись серця нашої культури, коли Шахеди зруйнували будинок спілки письменників України, але не здолали дух мистецтва та творчості.

***
У ніч тривог і сивих дум,
Де тиша рвалась на уламки,
Шахедів гул — смертельний шум —
Приніс з Москви свої останки.

У залах, де колись творив,
Де слово, мов мечі, дзвеніло,
В дощі з заліза, вбивчих злив
Мистецтво полум’ям горіло...

В руїнах цей страшний мотив,
Та він веде нас до свободи.
В священній боротьбі порив —
Тут гідність наші нагороди.

Поети втримали фронтир,
В куплетах — істина і сила.
Шахедів безпощадний вир
Духовна стійкість їх зустріла.

Бо слово не здолати їм —
Воно крізь попіл проростає.
У серці кожної із рим
Воно надією витає...

Воно живе в моїй душі,
Не на папері часi плину.
Хоч знищили ви - аркуші,
Та словом вічності я лину.

Ми відбудуємось з руїн,
Ми не впадемо на коліна.
Мистецький спротиву загін —
Це наша з вами Україна!

Автор: Ігор Данилейко
02.01.2025р.