Сьогодні ми вшановуємо пам’ять і спадок одного з найвидатніших українських поетів та борців за свободу – Василя Стуса. Його життя стало символом незламності духу, а творчість – джерелом натхнення для багатьох поколінь. У цей день, коли ми згадуємо його народження, важливо також пам’ятати про роки його ув’язнення у таборах, де, незважаючи на жорстокі умови, він не припиняв боротися за правду й творити слово, яке надихає і досі.
Ця історія про Василя Стуса та Нійоле Садунайте, вона є прикладом непохитної сили духу, що долає будь-які тортури, страх та біль. Кожна їхня дія, кожне слово стало викликом імперській системі, яка прагнула зламати незламних. Їхня боротьба – це свідчення того, що навіть у найтемніші часи знаходяться ті, хто не боїться встояти за правду. Захопившись цими величними постатями, я почав шукати інформацію про Нійоле та Василя Стуса тут, у Литві, і натрапив на неймовірні факти їхнього спільного перебування на засланні.
Вони зустрілися під час ув'язнення в радянських таборах. Їхня спільна боротьба проти тоталітарного режиму стала символом єдності українського та литовського народів в прагненні до свободи. У 1979 році Нійоле Садунайте, відома своєю активною участю в підпільній католицькій діяльності, була заарештована та засуджена до 6 років таборів суворого режиму та 3 років заслання. Вона відбувала покарання в таборі ЖХ-385/3-4 в селищі Барашево Мордовської АРСР, де також перебував Василь Стус. Під час спільного ув'язнення Стус і Садунайте підтримували один одного морально та духовно. Вони обмінювалися думками про свободу, права людини та національну ідентичність, що допомагало їм зберігати стійкість перед репресіями. Хоч вони і походили з різних народів, їх об’єднала спільна мета – боротьба проти тоталітарної імперії, яка душила свободу.
Одного разу Стуса жорстоко побили до напівсмерті. Зраненого, ледь живого, його кинули помирати, не надавши жодної медичної допомоги. Відкриті рани почали гнити, а радянська система, як завжди, вдавала, що нічого не сталося. Але тоді інші українці, які також перебували в таборі, вирішили діяти. Вони оголосили голодування, вимагаючи надати Стусу медичну допомогу. Це був небезпечний, ризикований крок, адже будь-який протест у таборах суворо карався. Нійоле Садунайте, литовська правозахисниця, стала однією з перших іноземців, яка підтримала це голодування, ставши поруч із українцями у цій боротьбі за життя Василя Стуса. Вона ризикувала всім – здоров’ям, життям, подальшою долею. Але для неї, як і для Стуса, цінність людської гідності та свободи була вищою за страх перед репресіями. Саме завдяки цьому героїчному вчинку в'язнів вдалося добитися, щоб Стуса почали лікувати.
Потім його перевели до табору ВС-389/36-1 у селищі Кучино Пермської області, їхні шляхи розійшлися. Проте спогади про спільну боротьбу залишилися в їхніх серцях і надихали на подальшу діяльність. Після звільнення Нійоле Садунайте продовжила правозахисну діяльність у Литві, а Василь Стус, на жаль, загинув у таборі в 1985 році. Їхня спільна історія є свідченням того, як боротьба за свободу об'єднує людей різних національностей і культур.
Ця історія – не просто епізод із життя двох видатних особистостей. Вона стала однією з тих ниток, що поєднали Україну і Литву в спільній боротьбі за свободу. З того часу минуло багато років, проте ворог лишився незмінним – та ж сама імперська рука, що прагне підкорити вільні народи, сьогодні знову намагається зламати Україну. Але, як і тоді, Литва стоїть поруч із нами, простягаючи руку підтримки у найважчі часи. Це не просто дружба держав – це дружба народів, яка загартувалася ще там, у холодних бараках радянських таборів, де Василь Стус та Нійоле Садунайте разом кидали виклик диктатурі. І сьогодні ця підтримка відчутна – Литва, пам’ятаючи свою історію, усвідомлює, що свобода однієї нації нерозривно пов’язана зі свободою іншої. Ворог хоче розділити нас, але він не врахував одного: таких, як Стус і Нійоле, не зламати. Вони – приклад для всіх нас. З тих часів змінилися епохи, змінилися кордони, але незмінними залишилися принципи: боротьба за правду, людську гідність і свободу завжди вартує найвищої ціни. Нам є з кого брати приклад.
***
Ми пам’ятаємо тих, хто не здався, і завдяки цьому теж ніколи не здамося. Литва та Україна – два народи, загартовані вогнем спільної боротьби, і разом ми переможемо!
