Україна – експортер смерті, відплати і безпеки: повертаємось до Запорозької Січі та Гетьманату

Ви помітили, як швидко ми переросли власну історію про садок вишневий коло хати? Поки світ за звичкою намагається нагодувати нас співчуттям, ми раптово почали годувати світ безпекою. Хоча дехто скаже навіть жорсткіше – смертю. В першу чергу для тиранів. Українці так прекрасно убивають, що це можна перетворити на товар. І як у русскіх є оця максима «люди – нова нафта», то в Україні «смерть – нова пшениця»

Ми постачаємо інструмент відплати
Ми настільки змінилися за 12 років війни і чотири роки її повномасштабної фази, що готові працювати з тими, хто платить великі гроші за право отримати послуги від найбільш сучасної і крутої армії світу – ЗСУ. Володимир Зеленський повертається з Близького Сходу не з проханнями, а з контрактами. І як би ми не ставилися до нього і до його бажання повністю перетворити виробництво зброї на свій монопольний бізнес, але це історичний момент, коли багаті монархи Близького Сходу вперше починають купувати у нас не радянські залишки, а вже новітню українську зброю та послуги наших воїнів – розповідає політичний психолог Олена Вострова.

Наші дрони-перехоплювачі – тепер найбажаніший девайс у світі. Не тому, що вони найкращі чи найновіші, а тому, що прості і, що найважливіше, випробувані й ефективні на полі бою. А такого досвіду, окрім нас і русні, не має в світі ніхто.

Що це означає для нас? Ми більше не «аграрная страна», не бідна житниця Європи, яка торгує зерном і просить допомоги. Ми поступово стаємо мілітарним тигром Європи і не тільки східної – всієї.

Бренд «український солдат» став дорожчим за нафту. Ми ніби повернулися в часи Гетьманату та Січі. Історія зробила свій поворот по спіралі і повертає нас туди, в XVII століття, до моменту, коли ми зробили поворот не в той бік і стали частиною Російської імперії.

Україна стає гравцем на ринку озброєнь, і це може звучати жорстко, стає постачальником смерті. Але давайте подивимось у дзеркало: ми постачаємо не смерть, ми постачаємо інструмент відплати. І це дуже крута позиція, яка приваблює. Так, у американців теж є свої дрони, які вони так само відпрацювали на нашій війні, але вони дорожчі, а головне – в пакеті з американською зброєю йде Дональд Трамп з його політичними вимогами.

А Україна просто продає свою просту зброю і послуги спеціалістів, яким нема рівних у світі, і не вимагає нічого, окрім чесної оплати. Все як у старі добрі часи: найняв ландскнехтів – плати їм вчасно, і вони, як справжні професіонали, будуть чесно і віддано робити свою роботу.

Так, війна – це теж робота, і хтось її має робити. От українці раптом і згадали, що ми цю роботу завжди вміли виконувати як ніхто. Спокійно, без зазіхань на чуже: як поле зорати, так і ворога вбити. Без емоцій, просто так треба. Ми так виживали тисячі років на своїй землі й іноді трохи заробляли на своїх вміннях. Здається, час повернув назад, і ми знову зможемо побачити, як українські дронщики, так само як їхні пращури – артилеристи-козаки – за грубі гроші вчать європейців мистецтву війни.

Раніше ми були аграрною країною – це був такий собі психологічний затишок, який ще старанно плекала російська пропаганда: «ми мирні, ми гречкосії, війна то не для нас». Але справжня війна, яка вже друге десятиліття йде на наших землях, зняла цю маску.

Виявилося, що під шаром чорнозему в нас завжди була зарита шабля. Ми знову стали фронтиром Європи, тією самою межею, за якою починається хаос. І тепер світ платить нам за те, щоб цей хаос не прийшов до них.

Ми просто повернулися на 300 років назад. Пам’ятаєте Запорозьку Січ? Це ж не був ансамбль пісні і танцю. Це був лицарський орден, найкраща піхота Європи, яку наймали за шалені гроші, бо вони вміли те, чого не вмів ніхто.

Сьогодні український оператор дрона – це сучасний універсальний солдат, як це було з козацькими воїнами. Це генетична пам’ять, яка прокинулась від вибухів. Ми знову стали нацією воїнів, і це ламає нашу ментальність жертви.

Тепер ми не кажемо: «Допоможіть нам, бо ми слабкі». Ми кажемо: «Ми навчимо вас бути сильними, але це коштує дорого». Ми змінили плуг на пульт від дрона. І знаєте, що нам пасує? Наш знак якості викарбуваний кров’ю. Це ціна, яку ми платимо за те, щоб з нами рахувалися.

Ми більше ніколи не будемо тихим сусідом. Україна сьогодні – це про домінування через експертність. Ми повертаємо собі роль лицарського фронтиру, і світ знову дивиться на нас з повагою, змішаною з легким страхом, бо ми згадали, хто ми є.

Головне питання: чи готові всі українці прийняти цей новий образ України? Не лагідної мами з паляницями, а суворого воїна з технологіями майбутнього.

Але правда в тому, що вибору у нас то нема. Так, ми досі вміємо випікати найсмачніший хліб, але не цим українці заробляли раніше. І не це тепер буде головним нашим експортним товаром. Тепер ми постачаємо смерть. І хай тремтять ті, хто дізнається на собі як це.

Наші інтереси:
Творимо нову українську ідентичність, новий етнос і нову націю.

Автор Ігор КАГАНЕЦЬ