
Р.С. А це вітання ВАМ від радіо Українська хвиля з Європи.
есе Петра Олара
Великдень — це не лише день у календарі. Це пам’ять людства про світло, яке народжується навіть тоді, коли здається, що темрява вже перемогла. Це історія, яка почалась більш як сім тисяч років тому — ще тоді, коли людина вперше підняла очі до неба і відчула: життя не закінчується зимою, ніччю чи смертю. 🌅
Ще задовго до християнської традиції наші пращури зустрічали весну як воскресіння землі. Вони розмальовували яйце — символ Всесвіту, символ початку і продовження життя. Вони пекли хліб — круглий, мов сонце. Вони запалювали вогонь — як знак перемоги тепла над холодом. І в цих простих обрядах уже жила та сама велика правда, яку пізніше світ назве Великдень.
Бо Великдень — це не тільки подія Євангелія. Це досвід людства. Це шлях від страху до надії. Це дорога від темряви до світла. Я думаю про Великдень як про історію людини, яка вчиться бути вільною. Бо воскресіння — це завжди про свободу. Свободу від страху. Свободу від ненависті. Свободу від забуття.
Український Великдень особливий. Він пахне свяченою паскою і димом із печі. Він звучить дзвонами над селом і тихою молитвою матері. Він світиться писанкою, яку дитина тримає в руках так обережно, ніби тримає маленьке сонце. 🕯️🥚
У ці дні я думаю і про тих, хто зустрічає Великдень не вдома. Про тих, хто стоїть на передовій. Про тих, хто молиться у чужих країнах за свою землю. І мені здається: саме вони сьогодні найближче розуміють справжній зміст воскресіння. Бо воскресіння — це не тільки диво. Це вибір. Вибір жити. Вибір любити. Вибір не втрачати надії навіть тоді, коли навколо війна.
Можливо, тому Великдень триває тисячоліттями. Бо кожне покоління проживає його заново. Кожна людина відкриває його по-своєму. І кожного разу ця історія починається знову — у серці.
І поки людина здатна запалити свічку в темряві, розписати писанку для дитини, поділитися хлібом із ближнім — Великдень буде жити. Бо Великдень — це історія не минулого. Це історія нашого майбутнього.
Петро Олар - кінорежисер один з авторів фільму ЗАБУТІ БОГИ, що був заборонений впродовж 30 років в Росії, а зараз виставлено як з архіву Держфільмофонду СРСР.