Успішне економічне відновлення потребує 4,5 мільйона додаткових працівників. Чим ризикуємо, якщо це будуть іноземці-іммігранти? Вітчизняному бізнесу, за оцінками експертів, не вистачає більш як 3 млн працівників. Після війни, якщо повернення додому українських біженців затягнеться і якщо повертатися вирішать не всі, потреба в кадрах лише загострюватиметься. В Мінекономіки підрахували: для щорічного зростання ВВП на 7% до 2030 року країна додатково потребуватиме 4,5 мільйона працівників. Один із найпростіших, здавалося б, шляхів подолання кадрової проблеми – залучення трудових мігрантів із-за кордону. І з різних регіонів України уже надходить інформація про приїзд «екзотичних» працівників з Непалу, Індії, Бангладеш. Такі повідомлення провокують дискусії про потенційні ризики масового напливу зовнішніх трудових мігрантів. Особливо, зважаючи на оцінки експертів, згідно з якими щорічна потреба в залученні іммігрантів може сягати 300 тисяч осіб.
ІММІГРАЦІЯ – ТІЛЬКИ КЕРОВАНА, З ВІДБОРОМ, ПРАВИЛАМИ ТА ЗАПОБІЖНИКАМИ
За оцінками науковців, демографічні втрати України внаслідок війни перевищили 10 мільйонів людей. Це і про тих, хто виїхав за кордон, і хто залишився на окупованих територіях, і про загиблих військових та мирних жителів. Для ринку праці удар іще більш болючий, адже ринок утратив сотні тисяч громадян працездатного віку.
Тож і не дивно, що під час опитувань керівники 75% українських компаній заявляють про нестачу робочих рук. Надто – у будівництві, сільському господарстві, логістиці. Бракує кадрів і в комунальній та бюджетній сферах.
А кадровий дефіцит – це ж не лише про стагнацію конкретних бізнесів та гальмування всієї економіки. Це ще й про загрозу для нашої й без того «хворої» пенсійної системи. Офіційно працевлаштованих у нас уже менше, ніж пенсіонерів. Хоча солідарна система ефективна лише тоді, коли на одного отримувача пенсійної виплати «працюють» 3–4 людини. В Україні таке вже неможливо. Хіба що масово залучати до роботи (і до сплати ЄСВ та податків у нашій країні) іноземних громадян…
Про те, що нам рано чи пізно доведеться масово завозити додаткових працівників із-за кордону, говорять не перший рік. Тож тема не нова. Хіба що зараз дискусії в публічному просторі помітно активізувалися. Як через сигнали про можливе швидке закінчення війни, так і через згадані вже новини про приїзд цілих груп іноземців для роботи у різних наших містах та регіонах – до Івано-Франківська, на Черкащину, Хмельниччину, Київщину... Можливо, каталізатором цих дискусій стала підготовка Стратегії державної міграційної політики України до 2035 року, а може вплив інцидентів з мігрантами, що почастішали у Європі.
«Україна вже відчуває реальний дефіцит робочої сили. І в цій ситуації ми змушені порушувати питання: чи готові ми не лише повертати своїх громадян, а й системно залучати людей іззовні. Йдеться про керовану імміграцію – політику з чіткими правилами і зрозумілими критеріями, яка відповідає потребам економіки», – наголосив, відкриваючи дискусію за круглим столом в Укрінформі на тему «Імміграція для відновлення: як Україні закрити дефіцит кадрів і зберегти безпеку», президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.
Але це має бути не хаотичний, а чітко контрольований та керований процес у межах системної державної політики залучення іноземних працівників. Інакше ризикуємо повторити помилки, допущені деякими донедавна максимально відкритими для іммігрантів західними демократіями, в суспільно-політичному житті яких некорінне населення відіграє дедалі більшу (часто дестабілізуючу) роль, де поглиблюються міжетнічні протистояння, релігійні протиріччя, збільшуються рівень злочинності та ступінь терористичних загроз, а на околицях великих міст порозросталися справжні «гетто приїжджих».
В українських умовах, з огляду на нашу жахливу демографічну кризу, підсилену найбільшою у 21 столітті війною, масштабними руйнуваннями та іншими імовірними повоєнними турбулентностями, а також на відсутність досвіду масового залучення трудових мігрантів, це може набути ще більших і загрозливіших масштабів.
Отже, систему запобіжників треба розробити та починати впроваджувати ще до того, як українські кордони почнуть перетинати десятки чи сотні тисяч іноземних трудових мігрантів. Головним викликом при формуванні відповідної політики буде пошук балансу між потребами ринку праці, питаннями безпеки та готовністю суспільства до інтеграції нових жителів.
Реальні ж потреби у таких працівниках зможемо оцінити лише тоді, коли спробуємо бодай частково виправити ситуацію з кадрами за рахунок внутрішніх ресурсів, зокрема, залучення частини економічно пасивного населення.
Разработки спортивных протезов для участников АТО / Фото: Вячеслав Мадиевский, Укринформ
«Доки 75% українських компаній стикаються з дефіцитом кадрів, мільйони людей, які можуть і хочуть працювати – ВПО, люди з інвалідністю, ветерани, люди старшого віку, жінки та молодь, – не можуть знайти роботу або працюють у «тіні», – констатує міністр економіки Олексій Соболев.
Завдання, за його словами, – створити систему, у якій легальна робота буде доступною, зрозумілою та вигідною для всіх. І тут започаткована нещодавно національна програма «Досвід має значення» із працевлаштування українців віком 50+ справді може неабияк прислужитися. Якщо до її втілення підійти не формально. І якщо реально зацікавити у її успіху роботодавців, без чого зусилля держави можуть піти нанівець.
Резерв, звісно ж, і в максимальній автоматизації виробничих процесів, використанні ІТ-технологій, штучного інтелекту, роботизованих комплексів і так далі. Але для цього потрібні час та значні капіталовкладення. Та й мусимо визнати: лише за допомогою цього інструментарію вирішити питання повоєнної відбудови, яка потребуватиме реальних робочих рук, не вдасться. Інший напрям – підвищення продуктивності праці. Це теж добре, але довго і за збереження нинішніх підходів до оплати праці та плюс-мінус її нинішнього рівня – найближчим часом недосяжно.
Більш ефективним інструментом – у тому числі й з точки зору збереження української ідентичності, поліпшення демографічної ситуації – є максимальне повернення в Україну наших біженців та трудових мігрантів, котрі зараз працюють на чужі економіки.
А за межами країни, за різними оцінками, зараз перебувають щонайменше 5,6 мільйона українських мігрантів, 4,2 мільйона з них мають тимчасовий захист у Євросоюзі. Плюс 1,2 мільйона наших співвітчизників, за неофіційними даними, виїхали на територію держави-агресорки.
Чи вдасться після війни повернути їх усіх? Навряд чи, але потрібно намагатися залучити в національну економіку максимальну кількість українців.
Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-vidbudova/4123199-trudovi-immigranti-v-ukraini-miz-poratunkom-dla-ekonomiki-ta-rizikami-dla-suspilstva.html
