(Нічні роздуми при свічах)
Ця думка переслідує мене з дитинства. З того часу, як я вперше побачив зблизька померлу людину. Це було ще в молодших класах школи. У двох наших сестричок-близнючок несподівано помер тато. І щоб якось висловити підтримку однокласницям, наша вчителька запропонувала всім бажаючим з нашого класу піти на прощання з ним.
Тоді була ще така традиція - виставляти труну з померлим біля дому, аби кожен міг попрощатися з небіжчиком. У нашому випадку це був під'їзд хрущовки. Довкола труни стояло чимало людей, родичі плакали.
Я став біля ніг померлого - і з подивом побачив... що він дивиться на мене! Так, його очі були напіввідкриті а скляний погляд дивився майже паралельно землі і якраз в ту точку, де стояв я. Цей погляд був такий незворушний і відсторонений, що я вперше подумав про те, що, ось, поруч лежить людина, а насправді її уже немає. Тобто, тіло присутне, а те, що ми називаємо життям, назавжди залишило це тіло...
Минуло півстоліття, а я пам'ятаю той момент в деталях, і згадую в особливих обставинах життя, коли залишаюсь наодинці із собою - без телебачення, радіо чи інтернету, навіть без світла. Навіть без ліхтаря, тому я віддаю перевагу свічі, вона, як жива душа, реагує на кожен мій подих і, здається, на кожний рух моїх думок.
Отже, саме в дитинстві вперше прийшла в мою голову ця сформульоване запитання - в чому сенс життя?І пам'ятаю добре, що у різному віці я відповідав на нього по різному. А заодно, цікавився, чи задають собі це питання мої і друзі і знайомі? Завжди дивувала реакція людей - вони ніби губилися або намагалися віджартуватися. І я зробив висновок, що це, напевно, найскладніше питання, яке людина може задати сама собі.
А ще я зробив висновок, що люди діляться на дві категорії - тих, хто жене якнайдалі від себе подібні питання, і тих, хто час від часу відповідає собі на нього.
І от що цікаво, ті хто належить до перших, мають стійкий і характерний тип поведінки: вони тікають від таких запитань. Тікають на Багами чи Емірати, в розкішне життя, в бізнес, в дорогі автомобілі, на оглушливо-гамірливі вечірки і запаморочливо веселі гумористичні шоу. Вони, як правило, люди успішні, але нестримні і ненаситні, якщо не сказати - ненажерливі!
Спиняє їх лише несподівана смерть, про яку вони не думають. Добре, коли спиняє раптово, бо якщо цьому передує важка і тривала хвороба, то це неймовірно тяжке випробування. Часто вони шукають спосіб уникнути цього випробовування і знаходять його...
Друга категорія людей, це ті, яких колись, як і мене вразила таємнича суть цього переходу з живого у неживе. І хоча такі речі залишаються поза межами людського розуму, але розум уперто шукає відповіді і знаходить її в іраціональний, але дуже індивідуальний для кожної людини спосіб.
З цієї категорії у світі з'являються мудрі філософи і поети, надзвичайно тонкі художники і вражаюче потужні композитори, а ще по справжньому духовні люди, які повністю занурюються в глибини релігій і ритуалів, ігноруючи тимчасові принади цього життя.
Я пам'ятаю, як у кабінеті одного мого університетського професора, я побачив малюсіньку труну. Коли я запитав його, що це, він відповів, що це постійне нагадування про обмеженість нашого існування на землі, а отже треба не гаяти жодної хвилини...
Люди, які встигли самореалізуватися в тій чи іншій міірі, це люди, що пам'ятали про обмеженість життя. Бо творчість геніальних митців минулого - це не що інще, як спроба обманути час - і подовжити своє життя, якщо не фізично, то хоча б за допомогою своєї творчості. А в іудаїзмі існує думка, що людина не є до кінця померлою, якщо вона живе в свідомості інших людей, про неї думають, згадують, нею цікавляться, а отже, вона присутня в цьому світі.
Але все ж, що є наше життя, як не той відпущений кожному час, який кожен може використати так, як він вважає за потрібне?!
Напевно, найбільшої поваги заслуговують ті, хто не планує розтягувати це задоволення надовго. Здатність віддати своє життя за якусь високу мету чи чітко поставлену ціль - це справжнє геройство. Саме цій філософії Вищої Жертви - навчали ще з давніх часів обраних воїнів. Саме вони були найвищою цінністю будь-якої держави чи нації, оскільки віддавали своє найдорожче заради інших.
Війна, ще з часів давніх сакральних книг була священнодійством, адже пролита кров героїв забезпечувала країні майбутнє процвітання, а герої в потойбічному світі отримували прихильність богів і просто таки райські умови перебування у вічності.
Однак, більшість людей тепер прагматики і матеріалісти, в більшості своїй цінують свій час, хоча, за великим рахунком для Вічності байдуже прожили ми в цьому світі сто років а чи двадцять. Бо життя, це та категорія, яка існує лише для живих, а смерть - це щось невідоме і непізнаване нами до кінця.
Врешті решт, Мішель Монтень був правий, коли говорив, що допоки ми живі, смерті для нас немає, а коли вона приходить - немає вже нас.
Але в чому все ж сенс життя!
Якщо вже почав, то спробую пояснити, перш за все собі нинішньому, як я це розумію тепер.
У життя є два сенси - біологічний і ментальний.
На біологічному будь-яка жива матерія прагне себе відтворювати якомога довше. У цьому її призначення. Одні клітини відмирають, на зміну їм приходять інші, інформація і досвід на клітинному рівні передається майбутнім частинкам цілого організму. Щоб то не було - красива і духмяна квітка чи людина. А може навіть і уся людська цивіілізація!
На ментальному рівні сенс життя значно складніше описати, але він, напевно, полягає в тому, аби не переставати його шукати, бо, як стверджують більшість духовних практик: мета є ніщо, а головне - шлях! Проживання кожної миті усвідомлено і вдячно, з розумінням, яке це диво, Життя,- можливо, іншого сенсу не варто шукати?
Уявіть собі лишень, що десь існує Величний Творець. Він настільки величний і неосяжний, що ми - лише думки в його свідомості - одні непомітні і мимовільні, а інші вражаючі і глибокі. Творець просто мислить нами. Кожна думка - це ми, наш індивідуальний досвід від прожитого часу, відображений у долях. Які ми самі творемо і які подаруємо колись Творцю.
Досвід і мудрість Творця - це досвід мільйонів нас, хоробрих чи розумних, добрих чи злих, щедрих чи жадібних, благородних чи ницих. Заради цього ми й приходимо у світ- творити наші долі. Іншого пояснення я поки що не знаходжу.
Але якщо обійтися одніє фразою, то Сенс Життя полягає в тому, щоб час від часу просто задавати собі це питання...
#АнатолійМатвійчук
