Писати вступне слово до другого видання моєї книги складно і звично. Той наклад, що вийшов у 2008 році, розійшовся між ліка- рями, друзями, кажуть, що є примірники в біб- ліотеках, деякі з цих поезій розмістив на Письменницькому порталі, а зараз виникла по- треба і хочу зробити паперові примірники для музею... Мого єдиного, що в рідному селі, в хаті, де я народився і, мабуть, доживатиму свій вік. Так чує моє чутливе й зранене серце, ма- буть, так і буде. Там я напишу кіноповісті та новели, що стануть класикою в кіно, маю на це право, бо за своє життя працював з багатьма класиками та геніями світового кіно.
Говорити про те, що прочитаєте далі, не буду, бо воно вже написане, краще скажете добре слово про посмертно відомого, поета, пройди світом(так називала мене Одосія з Кри- ворівні) ви мені про мене і воно стане новою книгою у співавторстві з вами. Хоч, так знаю, вже зараз, хтось за добро згадає.
Сценарії та кіноновели, що наснились, а, можливо, й не народились, але зафіксовані як синопсис чи заявка, до якої шукав співавтора, але так і залишаюсь режисером незнятих фільмів й актором незіграних ролей.
Тоді я не знав, що це буде потім, років через 12, і тоді була весна 2008-го, Великдень, що принесли в мою палату далекі дзвони Софії Київської. Тоді я був справді одиноким, далеко від дому, дітей та рідних. Але скажу щиро: мені тоді не хотілось писати про самотність, як не хочеться робити це зараз...
Можливо сьогодні моє серце буде, як камертон Вашому, то ж даймо йому снагу і шанс робити це у просторі часу, на ниві життя, а ще і у вимірі вічності...
З присвятою,
УКРАЇНСЬКИМ ПРОРОКАМ,
МАЙБУТНІМ, ЖИВИМ І МЕРТВИМ
ПРОСТІТЬ НАМ, ГЕНІЇ, ГРІХИ РОЗП‘ЯТТЯ,
ПРОСТІТЬ НАМ, ГЕНІЇ, ВАШ ХРЕСТ
* * *
БОГОТВОРИТЬ, ЩОБ ЖИТЬ!
БОГОТВОРИТЬ, ЩОБ ЖИТИ і ЛЮБИТИ!
O. M.
Мабуть, Генієм важко бути при житті,
Бо треба хліб ростить і Землю розорати,
І ближніх полюбить, добро роздати,
Любові чашу, переповнену по вінця,
Віддати спраглим друзям та ворогам.
А ще пізнати суть життя, себе пізнати...
І зрозуміти, чом прийшов...
прийшов на Землю цю?..
Чого призначення своє не сповнив до кінця?
Чого спішиш за лінію життя, у небуття?
Шукаєш щастя у гріхах, примножуєш багатство
у зрадах, вбивствах, ошуканні та брехні...
А жити вдруге не дано тобі...
І діти-внуки понесуть твій гріх спокути...
Тебе уже сюди не повернути,
бо слід застиг...
І лишень мить...
Лише по смерті Генія спізнають...
Лиш за межею...
А Він же із душею...
А Він живий і хоче жити.
І жити, і любити, і творити!
І лишень мить...
І лишень мить... Бог...
- отворить!
Боготворить, щоб жить...
А люди... люди... люди...
І не знають, що розпинав ти
Їхній хрест дрімливий,
Що ти прожив для них...
Для них ти засівав просвітні ниви...
І ніс свій дар... І ніс свій хрест,
бо у тобі Христос воскрес!
І в твоїм серці кровоточили стигмати...
І першою була Вкраїна!
Мати!
І ти зробив усе, щоби здолати небуття,
Щоб возвеличити трудівника... життя…
Щоби прославить Матір...
Та лишень мить... Лиш мить...
І знову – стигми...
І знову «я» без «ми»…
І знов еволюційні парадигми.
І знову бунт…
І знову голий наш Пророк.
І знову стук…
І знову опускаються в могили віщі…
І знову – коливо солодке…
І лишень вірші…
Хай вірші… Хай…
Летять пророки в рай…
І ми літаємо на їхніх крилах сивих…
Які ж вони краСИВІ!
І грудочки землі я поливаю радо…
У мене на вікні цвітуть конвалії.
І грудочки землі привіз з Тоскани
У мене на вікні ростуть тюльпани…
І грудками землі клянусь на старті,
Що серце віддаю Вітчизні. Матері. Аратті…
Ніхто не в силі зупинити час...
Так повелось з віків, віків,
що Генії вертаються до нас,
Вертаються у спів...
Вертаються синами... снами...
і синьо-жовтими роками...
Вертаються до всіх пророками... і нами...
Ти- ми, хто творить!
Творить, щоби любить.
Творить, щоб жити та боготворити!
Та лишень мить...
Дана нам лишень мить, щоби зоріти!
Благословила Матір тих, хто мусів догоріти...
Благословляє тих, які схиляються пред нею на коліна!
О, ненько Україно!
Прости своїх дітей!
Прости! Рости!
І бла-го-сло-ви!
Благослови дітей на щастя... на добро!
Щоб нам везло!
Щоб наші терни нам були квітками...
Квітками із садів Твоїх, благословенна мамо!
Хай визнають по смерті нас! І хай!
Ти – рай! Ти – Божий рай! Ти – водограй!
І хай нема пророків при житті...
Та ти була і є в моєму сні творіння!
І це моє спасіння!
Нема пророків при житті?!
Вони були і є, і будуть!
Бо вічні люди! Вічний рід людський! І вічна Україна!
І вічний рай, в який вертаються, щоб стати на коліна!
Благослови! Благослови! Благослови усіх!
Благослови за слово.
Благослови за слово це!
І дай здоров‘я!
І дай нам Неба синьо-синього.
І дай нам Моря чорно-чорного.
І дай нам височезної Говерли!
І дай студеної криниці!
І хати білої!
І ми прославимо тебе, Царице.
І ми прославимо, бо віримо!
Увіруєм у тебе: ти – пророчиця. І ти – месія!
Веди нас до зірок! Ми їх зерном засієм!
Ми вишиєм хвости кометам!
Ми вишиєм Усесвіт гладдю часу!
О, рідна Матір наша!
Благослови! Благослови усіх!
Благослови за Слово.
Благослови за слово це!
І будь, як Сіль солено-біла!
І будь Біблійна!
І дай нам Неба синьо-синього.
І дай нам Моря голубого.
І дай нам змоги...
Лиш миті... Миті Боготворчої!
Лиш істини Любови!
Явися нам у творчості!
Во ім‘я тебе, Матері!
Во ім‘я Сина, і Отця, і Духа!
Лиш миті... Миті... чистої студеної криниці!
Живи у нас! Живи для нас! Живи, наша зірнице!
Мати, Матінко, зірочко ясненька,
Зійди над горою...
Поговоримо... помріємо... в садочку з тобою...
Мати, Матінко, зірнице пекуча,
Зійди над горою...
Посвари і приласкай... Світлою сльозою...
Матусю, матусечко мила!
Ми – за тебе... Ми – тобі...
Ми ж бо твоя сила!
Ми – твоя краса!
Ми – твоя коса!
Ми – твої перлини...
Я – твоя дитина...
Я...
Я... як і усі...ці-лу-ю ру-ку Ма-те-рі в ро-сі...
Усі ми діти... Матері...
Ми слава Їй! Ми Їй Осанна!
Живи в серцях, Вкраїно рання!
Живи, о, Яво! Живи! Благовісти, щоб жити!
Щоб жити і любити!
Щоби Тебе творити!
Боготворить, щоб жить!
Боготворить, щоб жити і любити!
Ваш Петро Олар - поет, кінорежисер, журналіст радіо і ТБ...
