Студія АРАТТАФІЛЬМ представляє фільм Юрія Григоровича - Колір війни
Що є у мене? Неба синя вись,
Думки і мрії. Вірші і мелодії...
Епоха геніїв - чи ж ти прийдеш колись,
Змінивши на землі Епоху злодіїв.
(з книжки вибраного "Скарби")
Друзі, вітаю! Ми живемо у світі, який уперто намагається відформатувати нас і покласти на якусь поличку, де кожному відведене скромне і маленьке місце.
Кажуть, епоха геніїв давно скінчилася і освіта пішла по шляху вузької спеціалізації. Дітей з найменшого віку спонукають визначатися з майбутньою справою свого життя - вибрати род занять і йти цим шляхом.
Ставши дорослим і вибравши професію, ви раптом розумієте, що вона зарегламентована величезною кількістю правил, норм і протоколів, які значно обмежують вашу ініціативу. Ви мусите робити тільки так, як від вас вимагають, і не інакше.
Складається враження, що більшість суспільств намагається зосередити людей на процесі роботи, а не на досягненні результату. Причому, роботи одноманітної, нетворчої, яка пригнічує особистість, позбавляє людину свободи мислення і прояву своєї універсальності.
В основі багатьох суджень сьогодні лежить принцип оцінки людини. Хто ти по професії? Чим займаєшся? Як заробляєш собі на життя? Ці питання стали визначальними! І навіть заповнюючи сторінку у Фейсбуці ти змушений вказувати рід своєї діяльності.)
А сумним наслідком такого підходу є репліки деяких дописувачів у Фейсбуці, на кшалт такої: "Анатолію, ви ж співак? то співайте далі, нашо вам лізти у складне?" Ця фраза є типовою і відображає тип мислення тих, хто сьогодні складає більшість. Жахливу і непродуктивну більшість, не здатну думати і творити. Ту, що живе чужими наративами, пропагандистськими штампами і стереотипами. Це та частина людства, яка поправляє і осмикує тебе при найменшій нагоді, і намагається загнати в стойло чи покласти тебе на поличку з табличкою, що відповідає твоєму імені.
А якщо все інакше? Якщо тобі тісно в цих сміхотворних рамках? Якщо всі твої іпостасі, навіть перераховані на папері в рядок, все одно не відображають межі твоє сутності, тоді що? Як бути?
Якось непомітно з нашого словникового запасу і з нашого вжитку зникають деякі означення. Приміром, генії. Люди, які неймовірним чином поєднували в собі непоєднувані для багатьох речі, які при всій своїй неймовірності залишалися незрозумілими для більшості своїх сучасників. Люди, яких при житті називали, диваками, занудами, штукарями, клоунами чи блаженними!
А ці люди могли робити все. Буквально все, на щоб не звернулася їхня увага. Вони бачили природу речей, їх суть і зв"язок з іншими речами у цьому світі. А ще - вони розуміли недосконалу природу більшості людей, які й не прагнули бути досконаліше. А якщо і прагнули, то розвивали якусь одну сторону: силу м"язів, спритність, сміливість чи майстерність. Тоді, як мали би розвивати усе і одразу.
Отож, що ми знаємо про таких геніїв? Що ми знаємо про Леонардо да Вінчі - живописця і скульптора, інженера і винахідника, А ще філософа, натураліста, музиканта і поета? Хто він був для людей свого часу? Для тих багатіїв, які щедро фінансували деякі його проекти заради своїх забаганок чи відвертого особистого марнославства?
Так, для багатьох, напевно, він був диваком і записував свої "Кодекси" справа наліво, таким чином, що прочитати їх можна було лише з допомогою дзеркала. Навіщо він так "шифрував" свої послання. Чи не тому, що не хотів відкривати свої знання тупим і недалеким людям, які навіть розжоване і пояснене, зустрічають в штики або піднімають на сміх?
Звичайно, Да Вінчі, найяскравіший в історії приклад обдарованості, а скільки таких особистостей приховує дійсність. Людей з неймовірним творчим потенціалом, допитливих, глибоких, непосидючих, наділених гострим розумом і багатьма талантами. Адже недарма кажуть, що талановита людина завжди різнобічна.
Безумовно, в основі кожного таланту лежить розум і працездатність. Я вже писав, що грубий алмаз тільки тоді стає коштовним діамантом, коли він огранений - і цих граней є якомога більше.
Але чомусь наше суспільство так уперто віддає перевагу не діамантам, а скляним дешевим бусам, масовий розпродаж яких сьогодні ледь не на кожному кутку, тоді як справжні таланти, затюкані й засмикані, або скніють у невідомості, або масово тікають з цієї країни, бо тут уміють закопати будь-який талант.
Погугліть, пошукайте - і ви знайдете цілу когорту неймовірних українців - учених, винахідників, інженерів, митців, які інтегрувалися в інші суспільства і реалізували успішно себе там, тоді як в Україні вони знаходили лише проблеми й біди. Перші-ліпші імена, які приходять на думку, позначені цією жахливою кармою - Григорій Сковорода і Агатангел Кримський, Іван Франко і Леся Українка. А найбільше наш Пророк - Тарас Шевченко.
Хто він був, з точки зору українського обивателя? Поет? Так! Але й Мислитель! Філософ! Публіцист і прозаїк! А ви не забули, що за освітою він був живописцем, закінчив художню академію? Ну то й писав би собі портрети російських вельмож, заробляючи на безбідне життя і був би щасливим, і дожив би до глибокої старості...
Але, ні! Є якась велика і нездоланна сила, яка розриває тенета і ставить людину вище рамок і форматів. І примушує весь час розширювати рамки розуміння цього світу. Але це розуміння не робить геніїв щасливими. Бо в кращому випадку їх використовують у своїх меркантильних цілях підприємливі посередності або амбіційні політики. В гіршому ж варіанті, вони так і лишаються диваками для свого покоління. Пощастить небагатьом - бути відкопаним з глибини століть і старанно відтертим від вікового пилу.
Але мені точно відомо, що ті, кого віднайдуть, будуть цікаві далеким нащадкам саме тому, що вони не прагнули працювати лише для сучасників, а розуміли і бачили щось інше, що недоступне очам тих, хто щоденно бореться за свої статки чи навпаки, своє фізичне виживання в цьому жорстокому світі.
Тому, прошу вас, будьте поблажливими і терплячими до диваків. Я можу сказати, що особисто знайомий із кількома такими - і радію, що живу з ними в одному часі. Дасть Бог - і вони колись займуть достойне місце в Ієрархії Особистостей України.
Ми не можемо знати, кого з нас наші нащадки охрестять геніями і оцінять за вищими марками з висоти свого часу. А когось назвуть і ганьбою своєї нації. На це може вплинути і впливає багато факторів - політична ситуація в країні, рівень освіченості й духовності громадян, бажання окремих дослідників відділити зерно від полови.
Та, попри все, будь-яку країну можна оцінити по тому, яких геніїв вона не лише народила, а й розкрила, і врешті-решт подарувала всьому людству.
Як би хотілося, щоб ми стали колись Країною Геніїв!
