У Чернівцях на вулицях Михайла Ткача та Степана Сабадаша, встановили інформаційні вказівники
Майже із впевненістю можна сказати, що нині мало хто з молодшого покоління відразу, без вагань, назве імена автора слів та музики безсмертної «Марічки». Саме це яскравий приклад того, як пісня, написана реальними авторами, стала народною. Завдяки поетові Михайлу Ткачу й композитору Степану Сабадашу цей твір упродовж кількох десятиліть залишається музичним символом України.
Вперше пісня «Марічка» прозвучала аж через п’ять років після її написання у виконання студентського квартету Чернівецького державного університету на місцевій сцені. А першим професійним відомим виконавцем у жовтні 1960 року став не українець, а чехословацький головний духовий оркестр Міністерства внутрішніх справ та його соліст Ян Соумар, який заспівав пісню зі столичної сцени. Згодом вона звучала також у Канаді, Югославії, Чехії, навіть в Африці… А відтак до репертуару її включив відомий у всьому світі буковинець Дмитро Гнатюк, який вже на початку 60-х років минулого століття мав неабияку популярність. До речі, виконання пісні визнаним метром вважається канонічним і сьогодні. Її виконавцем був Буковинський ансамбль пісні і танцю, співаки Василь Зінкевич, Михайло Хома, Арсен Мірзоян, Олександр Таранець та інші.
Кожне десятиліття, кожний виконавець надавав цій пісні власне звучання. Однак при цьому «Марічка» завжди залишалася української народною піснею.
Звичайно, наша країна не обійшла увагою творчі особистості. Михайло Ткач одержав у 1973 році Державну премію України імені Тараса Шевченка, став заслуженим діячом мистецтв України; Степан Сабадаш – удостоєний звання народний артист України, заслужений діяч мистецтв України. А що на малій батьківщині митців?.. Уже понад десятиліття щодня о 12:00 з Ратуші Чернівецької міської ради на всі боки світу лунає мелодія «Марічки». У 2016 році, згідно Закону про декомунізацію, вулицю маршала Радянського Союзу Георгія Жукова на прохання ГО «Земляцтво буковинців у Києві «Буковина» було перейменовано на ім’я Михайла Ткача. У 2020 році вулицю Марини Раскової перейменували на Степана Сабадаша.
З ініціативи представника столичного «Земляцтва «Буковина» у м.Чернівці Тараса Бабуха, на фасадах перших будинках вулиць Михайла Ткача й Степана Сабадаша днями встановили інформаційні вказівники – своєрідні меморіальні дошки відомим землякам. Виготовили їх брати Юрій та Святослав Вірсти. Профінансували виготовлення інформаційних вказівників відомі в краї меценати Франц Федорович та Сергій Николайчук.
На відкриття аншлагів приїхав зі столиці нинішній керівник Громадської організації «Земляцтво буковинців у м. Київ «Буковина», український дипломат, заслужений працівник культури України Валерій Цибух. Він свого часу, до слова, підхопив естафету у Михайла Миколайовича й уже понад півтора десятиліття активно гуртує вихідців з Буковини у своїх рядах.
– Мені приємно вшановувати пам’ять свого визначного попередника, – заявив Валерій Іванович. – Познайомилися ми з Михайлом Ткачем у далеких 90-х. Він якраз організував свято пісні «Марічка» у Палаці культура «Україна». Той захід видався грандіозним. На жаль, це було перше і останнє свято пісні. Але ж не однією «Марічкою» він відомий. Згадаймо «Два кольори», «Ясени», «Пісня про рушник», «Білий сніг на зеленому листі»… Цим довів, що наш буковинський край надзвичайно талановитий. І тепер кожен, хто пройде цією вулицею, буде гордим від того, що живе у талановитому краї. Не виключаю, що приклад встановлення інформаційних вказівників перенесем і до Києва.
На відкриття інформаційних вказівників запросили щирих шанувальників творчості видатних земляків, мистецтвознавців, журналістів, які писали та знімали репортажі про творчість Михайла Ткача і Степана Сабадаша. Про митців зі щирою пошаною говорили голова обласної організації «Просвіта» Іван Дерда, просвітянка Тамара Мінченко, заслужена журналістка України Антоніна Фантух, мистецтвознавець Ірина Яворська, у виступі якої червоною ниткою звучали слова буковинки Ольги Кобилянської: «Золотої нитки не згубіть…», як заклик до майбутніх поколінь пам’ятати талановитих земляків – цих і багатьох інших.
Анатолій ІСАК
