ВИДАТНИЙ СПІВАК ГОТУЄ НОВУ ПРОГРАМУ «УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ ЄДНАЄ СВІТ»
А ви помітили, коли саме з екранів олігархічних телеканалів і радіо почали поступово зникати українські співаки, пісні, концерти? Інформаційне витіснення питомо українського розпочалося ще з кінця 90-х років. Під цю спершу ніби й непомітну, поступову хвилю замовчування потрапили також і наші пісенні генії: Володимир Івасюк, Назарій Яремчук та Василь Зінкевич. Вже не кажу про Анатолія Солов’яненка, Дмитра Гнатюка, Оксану Петрусенко чи Діану й Тараса Петриненків. Маємо тисячі талантів. А на інформаційному гребені – майже пустка. Та священне місце пустим не буває. Замість українських пісень мізки молодих поколінь українців за допомогою телевізії, «ефемок» і соцмереж задурюються дешевим, примітивним російськомовним репом та співаками третьосортного штибу, але знову ж таки російськомовними чи англомовними. Але не українськими. І це велика проблема, про яку мовчати не можна.
ЛИЦАР УКРАЇНСЬКОГО МЕЛОСУ
Тим більшою подією став нещодавній концерт «Скрипка грає» на головній сцені країни – у «Палаці Україна» за участю Народного артиста України, Героя України Василя Івановича Зінкевича. Сивочолий лицар українського мелосу, він сьогодні – єдиний серед живих з тієї легендарної трійці, яка на весь світ заспівала «Червону руту». Більше того, 76-річний Василь Зінкевич у чудовій формі: рухливий, енергійний, голосистий. І принциповий у своїх переконаннях. Тому ніколи не погоджувався виступати в агітаційних мистецьких бригадах різних політиків, хоча пропозицій не бракувало.
Концертів Зінкевича насправді навіть у «Палаці Україна» давно не було. Про причини залишається лише здогадуватися. А цей, що відбувся, переносився двічі через пандемію. Коли ж нарешті мав статися, то реклама про подію з’явилася ледве не за тиждень до початку. Проте віддані шанувальники таки зафіксували новину і почали купувати квитки. Виявилося, щоб потрапити на концерт, треба ще здати «ПЛР» або експрес-тест на ковід. Найнаполегливіших поціновувачів таланту Василя Зінкевича навіть це не зупинило, одначе концертна зала по факту виявилася заповненою глядачами лише на дві третини і вільних місць не бракувало.
Упродовж перших двох годин (!) концерту виступали інші виконавці, серед яких і всесвітньовідомий скрипаль-віртуоз неперевершений Василь Попадюк. Проте люди з нетерпінням чекали появи саме Зінкевича.
Василь Іванович тріумфально вийшов на сцену з піснею-пророцтвом, піснею-заклинанням «Новий день над Україною». Йому аплодували стоячи. Артист влаштував глядачам двогодинну пісенно-поетичну сповідь: промовляв і співав. Зрештою зізнався, що виговорився за два роки поспіль. Глядачі вдячно влаштовували овації. Прозвучали такі пісенні шедеври як балада «Літо пізніх жоржин», «Скрипка грає», «Море вечорове», «Марічка», «Така прозора музика звучить». «А любов як весна цвіте», «Музико моя», «Два кольори»…
Оскільки журналістам давно відомо, що Василь Зінкевич не дає інтерв’ю, то монологи Народного артиста України під час концерту можна вважати відповідями на всі можливі запитання. Головна новина: Василь Зінкевич вже 10 років готує нову програму «Українська пісня єднає світ». Дуже просить слідкувати за анонсами та прийти на дійство. Навіть хотів би влаштувати безплатний концерт для всіх охочих. Але коли це станеться через пандемію – сказати важко.
«ХОЧУ, ЩОБ ВИ ПОЧУЛИ ТЕ, ЩО Я ЗРОБИВ ЗА 10 РОКІВ»
Я записала все, що промовляв Василь Зінкевич зі сцени. Хочу, щоб ви дослухалися до його не просто слів, а послань:
«Вийти на цю сцену – це не просто сповідь чи звіт, – з високої духовної ноти розпочав розмову артист. – Це ще зустріч з витоками, де розпочинав свій шлях. Я й гадки не мав про те, що пісня стане моєю долею. І навіть коли зазвучав той щемливий, манливий мотив-вступ «Червоної рути», я не думав, що це визначить мою долю.
Дякую вам за те, що ви чекали на мій виступ два роки. Саме ті вірні, а не то що терплячі – знову прийшли сюди, на мій концерт…
Знаєте, не випадкові ми, братове українці, на цій планеті Земля. Тому що наша пісня то не є просто забава, а наша суть. І ми не можемо без цього. До речі, ви знаєте, що на планеті Земля ми, українці, най-най-найбільше створили народних пісень. Українських. Ми виспівували свою історію через пісню. В самому українському слові вже закарбована музика. Мені доводиться бувати далеко за межами України.
І коли співаю, а публіка стоячи аплодує, я кажу: «Панове, ви ж не розумієте ні єдиного слова». Мені відповідають: «Пане Василю, не потрібно перекладу». Бо у нашому слові звучить конкретна музика. Код. Поетичне слово в обіймах музики стає поетичною музикою. То є незрівнянне, що хвилює століттями. І коли наш славетний хор імені Григорія Верьовки співає своїх пісень там, за межами України. Як би людина швидко не йшла, вона зупиняється, бо звучить її величність Українська пісня. Магічна сила! Напевне, ось цей український космос, який закладений в пісню, того вимагає. Взагалі українські пісні – глибинні.
То чому стверджували, що українського народу не існує, пісні не існує, мови не існує? А Володя Івасюк взяв та й написав «Червону руту», яку заспівали від Сахаліна до Прибалтики. А ви ж казали, що такого народу не існує? Він є!
Є пісні, які стали нашою дорогоцінністю. Як ми чекали в свій час – інтуїтивно, підсвідомо – «Червону руту»! І коли вона з’явилася, ми разом її заспівали, не думаючи про те, що вона стане нашим символом. І ця пісня на сьогоднішній день – як пшеничне перевесло – справді єднає Україну від донецьких степів до зелених Карпат. Ця пісня стала нашою необхідністю.
Ми ще не сказали, братове, своє слово. Ми скажемо ! Коли у нашому єстві ствердиться бодай половина національної свідомості, ми зазвучимо в повний голос. Терпіння! Століттями українське знищувалось…
Сто років тому Симон Петлюра звернувся до нашої еліти, до наших вітців Кирила Стеценка й Олександра Кошиця. Мовляв, збирайте, хлопці, людей із сіл і міст та їдьте у світ і показуйте, що ми багаті не тільки чорноземом, хлібом, а маємо пісні та голоси. І поїхав хор Кошиця до Європи, Канади й Америки минулого століття у 20-ті роки. І сказали всі, навіть на рівні президентів, прем’єр-міністрів, в один голос: ЩО ЦЕ ЗА НАРОДИЩЕ, ЯКИЙ МОЖЕ ЛІКУВАТИ СВОЇМИ ПІСНЯМИ? Це було неймовірно! Королева Нідерландів прорекла (це все зафіксовано документально): «Якщо цей народ має такі пісні і голоси – рівних в Європі йому немає». Розумієте? Тобто українська пісня – це відповідальна місія.
І коли я порівняв найвищі зразки світового пісенного мистецтва з українськими піснями. То ще раз утвердилося: ми таки вартуємо не просто поваги, це – дорогоцінне.
Я взяв на себе величезну відповідальність, назвавши програму «Українська пісня єднає світ». Вона буде. Обов’язково. Влаштуємо цей концерт, щоб люди прийшли просто за запрошеннями. Тому що тут – Позиція. І я просто хочу віддати. Хочу, щоб ви почули те, що я зробив за 10 років. Не буду казати, що то каторжна праця, я не скаржуся. Коли Бог мені посилає думку й ідею, я допізна працюю як монах. Але щасливий, що чую те, що мені посилає Бог.
12 вересня вважається днем народження «Червоної рути». Ми були в Чернівцях і знову я згадав Володю Івасюка. У цій програмі я зібрав найкраще, що є в його творах. Зокрема, це й арія з його ненаписаної опери «Літо пізніх жоржин» на слова Олександра Сошальського. Кажу молодим виконавцям: інтелектом співайте! А тим більше Івасюка. І будете зрозумілими у світі без перекладу. Тому я вас прошу: як ця тільки програма анонсується – ПРИЙДІТЬ! Буде цікаво.
Володимир Івасюк, коли я його розшифрував, розкодував, бо не всі до кінця розуміють, у його мелос потрібно вникнути, побачив, що у нього багато глибини. Називаю Володимира Івасюка «композитор-бельканто», котрий визвучує у людині голос, про який навіть вона сама не відає. Він володів талантом композитора – бельканто. Як Доніцентті, Россіні, Белліні, мелодії яких не випадково співали Марія Каллас, Тіто Руффо і наша Соломія Крушельницька. Це був філософський спів. І я думаю, що Софія Ротару – моя любов – зазвучала в ті часи, завдячуючи пісням Володі Івасюка. Тобто він заспівав її голосом. І це просто фантастично…
ЯК ЧЕРЕМОШ ЗАКОХАВСЯ У ВИЖНИЦЮ
– У моєму репертуарі чимало пісень про любов, – констатував співак. – Бо любов – то свято, яке ніколи не закінчується. Ми щасливі, коли перебуваємо в полоні любові. Жінка в обіймах любові стає неповторною. Розквітає. Ви знаєте, в моїй уяві жінка самим Богом одягнута в Сонце. Вона промінить життя на землі. Ім’я жінки – Мати – це ім’я планетарне…
Коли я приїхав до Вижниці, щоби навчатися малювати. Вступив до того учбового закладу, який свого часу допомагав заснувати цісар Австрії Франц Йосип – (нині – Вижницького коледжу декоративно-прикладного мистецтва), то якось ішов пішки мостом через Черемош від Кут до Вижниці. І коли я, юнак 17 літній, стрункий як смерека, стояв посеред мосту. Саме там, де Черемош виривається з гір на простір. То звернув увагу: Черемош якось по-особливому обіймав своїм руслом Вижницю – маленьке містечко.
Я подумав: напевне, він закохався. Оце навчуся малювати і обов’язково намалюю, як Черемош закохався у Вижницю. Така мрія. Подумалося: от би людина так вільно на своїх крилах летіла у просторі життя, як Черемош. Саме Черемош тоді дав мені урок свободи. Я не вступав ні в яку політичну партію по сьогоднішній день. Тому що Черемош мене навчив, як потрібно жити! Єднаючись з природою. Розумієте, я володію трошки словом. І політики не один раз на мене кидали оком для того, щоб я став «губошльопом» і «блудословом». Не вийшло. Я сказав:
– Панове гаманці! Кошельки! Для мене – без перебільшення – Україна понад усе. Тут зі мною діла не вийде. Гроші мене не люблять. А я їх ненавиджу за те, що вони ставлять людину на коліна. А я це ненавиджу. Гроші фінансують війну. І ця війна утворює ріки крові між державами. Це біда…
…Минуло багато літ. Я перейшов з Вижниці у Чернівецьку філармонію співати, а потім на Волинь переїхав. І так сталося, що я не бачив Черемоша 25 років. Приїздив до Вижниці з концертами, але до нього не приходив. Але одного разу з друзями знову рушив по тому самому мосту. І на тому самому місці, що в 17 років, у просторі чую якесь прохання. Мене про щось просять! А я не можу збагнути. Потім подумав: Господи, та я ж пообіцяв сказати людям, що Черемош протягом століть закоханий у Вижницю! Можливо, він до когось звертався з поетів чи художників, але цього не почули. Я повинен це явити. Приїхав на Волинь і за добу написав вірш. Послухайте, що вийшло:
На березі Черемоша – красуня стояла.
То красуня Вижниця легіня чекала.
Йой, не знала та красуня, що її кохає
Світловодий Черемош, спокою не має!
Наш Черемош розіллється понад берегами,
А кохана йде водою білими ногами.
Милується срібний легінь вродою такою,
Омиває тії ніжки чистою водою.
Закохався Черемош у Вижницю-чічку,
І співає свою пісню від рання до нічки.
Виспівує Черемош - аж в горах відлуння:
На березі стоїть його Вижниця-красуня!
Тому я вас запрошую в романтичну подорож до Вижниці над Черемошем.
Є в нашій пісні щось магічне. І нам важливо її зберегти. Не забути. Не бути байдужими. Бо часто ми буваємо, ви знаєте, байдужими. Випало так, що нашу долю вишиває історія скупими кольорами, як на тому рушникові. І ці скупі кольори ми передаємо з покоління в покоління.
Братове, настав вже час на повен зріст заспівати, що українське поле щедре і багате. Політики протягом століть знищували оцю клітину національної свідомості в нашому фізичному й духовному єстві. Вона лиш тепер відроджується! І нам потрібно звучати в повну силу.
Бог дав нам крила для вільного потужного й далекого лету! Не забуваймо про те. Написалося саме по собі:
То був нелегкий час: ти була забута,
Нашою байдужістю в кайдани закута.
То був жорстокий час :тебе забороняли,
Та протягом століть із хати виганяли.
Протягом століть тобі ламали крила,
Щоб свій народ назавжди залишила.
О, як же ми без тебе, рідна наша мово!
Ти ж одна у нас, зоре вечорова!
Ти - небесне сяйво, ти - ковток повітря,
Мудрості основа, сльози заповіту.
Я без тебе, мово, одразу осліпну,
Піду сиротою по білому світу.
Ти моє зерно, рідна наша мова,
А без тебе , чуєш, я – лише полова…
Не дозволяймо політикам, щоб вони нашою долею керували. Ми повинні себе стверджувати саме так, як нам дає Бог. Закон Божий то є головне, ось там наша сутність. Тому я невипадково кажу: Українонько моя, ти ж невипадково засіяна золотими маківками церков. Твоя дорога – в духовну висоту. І ти, мій народе, мій рідний народе, стерпи. Тому що політики брудними чобітьми йдуть по хребту твоєї національної свідомості, тебе болить, але ти витерпи. Прийде твій час. Тому що твоя дорога – в духовну висоту. Така місія України. І тому існує Український Космос.
Пісня є гордістю нашою нації і культури. Тому що там звучить Людина. І моя ціль – своєю піснею визвучити в людині гідність, щоб її не принижували, щоб її не обзивали ніколи бидлом. Вона людина. Її Бог обдарував іменем. Зокрема, ім’ям Українець.
Мені сказали, що сьогодні на нашому концерті є наші славні вояки – герої українського часу. Саме вони захищають нашу пісню. Хлопці, хочу вам сказати: я також проходив військову службу. Служив у Львові, потрапив окупантом у Чехословаччину 1968 року. Психологічно знаю, що це таке. Суть не в тому. Вам низький уклін за те, що є справжніми. Ви захищаєте не тільки Україну, а все людство. Тому самі просяться слова:
Боже, допоможи!
Над прірвою лишились ми.
Ми пропадемо, підемо в забуття,
Нема назад нам вороття.
Століттями до волі йшли
Крізь політичні злі вітри,
Найкращі гинули сини,
Щоби ми вільними були.
Буду молитись за єдину,
За рідну матір Україну!
За всіх дітей - вони ж малі.
За весь народ.
За себе - ні.
Не відлітайте з України,
Без вас нелегко їй одній.
Вертайтесь, чуєте, негайно!
Державу разом захищаймо.
Свій інтелект, протест і гнів
Спрямуйте тим, хто запанів.
Адже в Європі ти не пан,
В Європі ти заробітчан
Хіба в Європі вже забули,
Що волю козаки вернули?
Молися, брате, за єдину,
За рідну матір Україну.
За всіх дітей – вони ж малі.
За весь народ.
За себе – ні!
Оце я навколо поета Юрка Рибчинського крутився і вірші писати навчився. Це, напевно, крик душі, братове мої українці.
Та розмова, що зараз відбувається, її чують Небеса. Це не пройде так! Ми ствердимо себе! Ми будемо в повен зріст! І тому я завжди хочу сказати: народе мій, ти ж не просто великий, ти океан безмежний. І я щасливий, що з твого колоска рожденний! Народе мій!
І тому завжди буду стверджувати, що на честь її величності Держави України звучить завжди висока Музика.
Мені так добре з вами… Ви мені такої додали сили і натхнення! Безперечно, ще з того народяться нові пісні. Дякую, народе мій, що ти в мене такий справжній! Єдине: не давай себе в образу! Ми варті вищого!».
Фото: Ольга Дубовик/Український інтерес https://uain.press/interview/vasil-zinkevich-shho-tse-za-narodishhe-yakij-mozhe-likuvati-svoyimi-pisnyam-1478662:
