На жаль, на превеликий жаль, для суспільства, для популяції взагалі людей всього світу, земної кулі, і для України це, мабуть, так само в першу чергу, відсутня така функція (або вона дуже приглушена), як критичне мислення. Тобто здатність рефлексувати, здатність аналізувати інформацію, отримувати інформацію з декількох джерел, думати про себе і про своє місце в цій інформації, у цьому світі, каже психолог Ігор Корнієнко. Він є головою Асоціації практикуючих психологів Львівщини.
Він вважає, що на сьогодні є гострою проблема узалежнення від соціальних мереж і від інтернету. Шведські психологи ще років сім тому ввели такий термін, як «соціальні маніяки» – тобто маніяки соціальних мереж. Якщо людина, яка заходить більш ніж 15 разів у соціальні мережі на добу, відноситься до соціальних маніяків. Тобто людина заходить у соціальні мережі не на пошуки інформації абощо, а подивитися, скільки людей лайкнули її фотографії, коментар, тощо. Тобто це вже стає залежністю.
Психолог вважає найбільш негативним моментом те, що люди розучуються спілкуватися вживу, комунікувати між собою. В психології є така система в людини, в її структурі особистості, яка називається ДСС, динамічна смислова система. Вона – поруч із ціннісною системою людини. Ми ж всі маємо якісь свої цінності, погляди. Так от, власне, динамічна смислова система обумовлює способи поведінки для досягнення своїх цілей, своїх цінностей.
Приклад: є потреба в їжі – для людини це базова потреба. Як я можу для себе їжу дістати? Я можу піти на роботу, заробити гроші й купити – це тоді, коли в мене позитивна динамічна смислова система. Але я можу ті гроші, вибачте, вкрасти у вас з кишені. Тобто через живе спілкування людина отримує ціннісне значення чогось, ціннісно-смислове значення.
Я – за комп’ютеризацію, я за соціальні мережі, але – до певної міри, якщо це мотивоване, я – за дистанційне навчання. Але до певної міри. Особливо, це підлітків стосується – в них ще не сформовані до кінця моделі поведінки, і підлітки сприймають оці моделі поведінки, які є в інтернеті. Люди хочуть себе виразити якимось чином, і не завжди оцей вираз людей є, як на мене, соціально позитивний. А інші люди трансформують ці моделі поведінки на себе – особливо, підлітки приймають це як правдиву модель, розумієте? Її копіюють, її впроваджують.
Ігор Корнієнко вважає, що надмірне захоплення соціальними мережами, інтернетом шкодить психічному здоров’ю людини. Навіть в США є така класифікація психічних захворювань – DSM-5 називається, і там є таке захворювання психічне під назвою «кібернетичні розлади».
Наприклад, якщо звернутися до класичної теорії психоаналізу. Є я як реальна людина, як я себе оцінюю. Є моє «ідеальне я», до чого я можу прагнути. А на сьогодні вже введений термін «я віртуальне» – тобто життя в такому віртуальному світі людина сприймає як реальне життя і, відповідно, там жити набагато краще, набагато легше жити в такому віртуальному світі.
У віртуальному світі я можу бути інакшим, я можу собі інший образ створити, який далекий від мого «я» реального. Я можу бути кращим, ніж я є насправді. Є описаний клінічний випадок, що одна дівчина в США зробила собі п’ять різних Instagram, і в кожному Instagram був інший її образ. Це все, звичайно, індивідуально, але це на неї так вплинуло, що в неї почалося розщеплення психіки, тобто розщеплення особистості на п’ять (не на дві) різних особистостей.
Але це відомі медичні випадки – і до соцмереж траплялися розщеплення особистості.
Так, але ці речі це набагато підсилюють і провокують такі речі, розумієте? Втеча від реальності. Чому люди стають фанатами соціальних мереж? Те, що я кажу, – це є втеча від реальності, від реального життя. Людині некомфортно в цьому світі, є надлишок інформації негативної. Будь-які канали (я маю на увазі телевізійні канали) – вони всі кимось куплені. Але новини по будь-якому каналу починаються з чого? З негативної інформації.
Йде такий пресинг негативної інформації, причому зі всіх сторін – я зараз не про політику, а про психологію. І людина нестійка, яка має слабку нервову систему, яка вразлива, хоче від того захиститися.
Найпростіший спосіб – це кудись втекти, щоби не зруйнувати себе. Куди я втікаю? В соціальні мережі, і це дуже легко. Я там роблю інші образи для себе, я там себе почуваю добре. Плюс люди тривожні. Зараз тривожність у людей дуже висока (у зв’язку з соціальними ситуаціями всіма, економічними проблемами тощо).
Чомусь в особистому спілкуванні люди рідко переходять на агресивну форму спілкування, а в інтернеті – це дуже часто трапляється. Це відчуття безпеки? Я за екраном, я захований?
Тут не так все просто. Наприклад, є рольові ігри в інтернеті. Що таке рольова гра? Коли я приймаю на себе роль когось у тій грі за тим певним сценарієм. І власне 99% тих ігор є агресивні: вбив, зарізав, когось доганяю. Ці ігри – це викид природної агресивності.
Свого часу, кажуть, футбол придумали для того, щоб люди менше билися між собою і менше воювали країни. І це такий замінник?
Людина, коли дивиться футбол, вона, як правило, кричить: «Давай!» Що таке крик?
Колись в амфітеатрах так кричали: «Вбий його!»
Світова психотерапія говорить, що один із методів зменшення внутрішнього конфлікту, напруги, стресу – це крик. І вона говорить так: вийдіть кудись у ліс, в поле, де менше людей, – і там кричіть, поки вам не набридне кричати. А от футбол: ти купуєш квиток або дивишся в якомусь фан-клубі за гальбою пива – і ти маєш можливість 90 хвилин часу кричати, і тобі за те нічого не буде.
Тобто з психологічної точки зору – це плюс?
Це є плюс.
А стрілялки в інтернеті?
Це індивідуально, знову ж таки. Для одних людей це – так само викид емоцій, якийсь танатос, наше прагнення до смерті, реалізації й так далі. І це – добре. А от для другої частини людей – особливо, до речі, для молоді – це навпаки може диктувати адиктивну поведінку, відхилюючу поведінку, і це може провокувати агресію.
Ну, і тут, до речі, як психолог я стикався з такими речами: молодь, підлітки, старші підлітки – вони оці моделі віртуальної поведінки (вбив, зарізав, бійка) переносили у реальне життя. Колись давно, років, може, 15 тому, у Львові був випадок, коли семикласники побилися. А тут якось так вони побилися… Ми билися як? До першої крові: ти розбив ніс – і все, ти сильніший. А тут хлопець упав, і він ще трубою його бив по голові, і дитинка мала черепно-мозкову травму серйозну. Це було раніше, коли ще було телебачення в тренді. Я був як психолог на допит запрошений і питаюся дитину: «Ну, ти ж бачив, що він лежав, і він вже не міг дати тобі якогось супротиву? Для чого ще трубою?» А він на мене дивиться такими очима наївними й каже: «Так в кіно показували».
Ви розумієте? Тобто говорю ще раз, що для молоді, для підлітків оці моделі поведінки, які є в кіно, які є в тих іграх віртуальних, вони їх переносять у реальне життя – і це є проблема. І це так само може підвищувати рівень їх агресивності, рівень адикції, відхилюючої якоїсь поведінки від нормальної поведінки. Це проблема, до речі, наша.
Я думаю, все треба починати з дитинства – і робота має бути, в першу чергу, з дорослими, з батьками. На жаль, сьогодні батьки самі залежні від цього. Знову ж таки, в Канаді є термін кібер-вдова: коли чоловік приходить ввечері з роботи й сідає за комп'ютер – все, його вдома немає.
Від інтернету, від соцмереж нікуди не дінешся, але дітей треба вчити змалечку правилам поводження. Батьки повинні відстежувати перші симптоми, коли виникає залежність – залежність від соцмереж, від інтернету. Перший симптом – це коли дитина в ейфорії сидить за комп’ютером чи за телефоном: вона в ейфорії, вона просто отримує від того шалене задоволення. І коли її переключаєш на іншу діяльність, йде агресія. Це є депресія у таких дітей, це є заперечлива поведінка, відхилююча поведінка.
І як відлучати від інтернету?
Моя думка – будь-яка сім’я повинна мати правила, звід законів, кодекс і так далі. Але ці правила повинні бути розроблені спільно з усіма членами сім’ї, спільно з дитиною. Тобто якщо я це правило розробив – значить, я за нього несу відповідальність і сам дотримуюся.
Повне інтерв'ю опубліковане на ZAXID.NET.
