Російська імперська військова машина, яка накотилася на Україну жорстоким смерчем, несучи смерті й розруху, наразилася на жорсткий опір героїчного українського народу й захлинулася своєю кров‘ю. Україна, яку підтримує увесь світ у цій справедливій війні, перемагає. До остаточної перемоги ще далеко. Щоб ця перемога стала реальною, саме зараз важливо зробити кроки, від яких залежатиме і перемога України, і мир у Європі та в усьому світі.

У залученому Зверненні до Президента, Верховної Ради й Уряду України, до президентів, законодавчих орґанів та урядів країн, а також до ООН, ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО, ВОЗ, ВТО та інших міжнародних організацій висунуто вимоги, виконання яких забезпечить перемогу України і встановлення миру, безпеки і співробітництва в Європі і в усьому світі.

ЧАСТИНА ДРУГА ЗВЕРНЕННЯ

Ми, представники світового українства й народів, які підтримують Україну й українців у справедливій війні проти російського аґресора, ВИМАГАЄМО:

Від президентів, законодавчих орґанів та урядів країн, які усвідомлюють терористичну суть кремлівського режиму й підтримують Україну та українців у їхньому спротиві російській аґресії:

— офіційно визнати РФ державою-терористом і вжити всіх можливих заходів для повної ізоляції Росії від світу;

— ініціювати виключення РФ з ООН як державу-терориста, що не додержує Статуту ООН;

— негайно надати пряму й ефективну допомогу Україні й українцям відповідно до прохань президента та уряду озброєннями й коштами без будь-яких зволікань: Україна й українці своїм спротивом російській аґресії відстоюють і вашу свободу;

— вважати політиків і урядовців своїх країн, які обмежуються висловлюванням занепокоєння, зволікають або й саботують надання Україні й українцям допомоги, яку вони просять, такими, що свідомо чи несвідомо стають на бік держави-терориста, і вживати щодо них відповідних заходів впливу;

— не переоцінювати потугу російських збройних сил, які терплять поразку від менших і слабших мілітарно, але сильніших духом і мотивацією Збройних Сил України;

— перестати боятися погроз і шантажу з боку Кремля, який поважає лише силу й принциповість;

— підтримувати й стимулювати національно-визвольні рухи народів, які поневолила Російська імперія.

Повний текст, тут можеш додати свій голос підтримки: http://ukrainianuniversity.club/2022/03/12/849/

Українці в Чехії. Хто ми і що тут робимо

Процес становлення української діаспори в Чеській Республіці умовно можна поділити на чотири періоди.

1. До подій 1917 року більшість емігрантів становили представники інтелігенції та студентство, які залишали Батьківщину з політичних мотивів та з метою підвищення освітнього рівня. Українські студенти вступали до Гірничого інституту в Пршібрамі та до Карлового університету Праги. У 1902-1903 роках український професор Іван Горбачевський став навіть ректором Карлового університету.

2. Нова, велика «хвиля» української еміграції (інтелігенція, військові біженці) припадає на початок 20-х років минулого століття. Вона пов’язана з поразкою у боротьбі за незалежну Україну. У міжвоєнний період завдяки, в першу чергу, Президенту Т.Масарику Чехословаччина стала найбільшим у Європі політичним, науковим, культурним та духовним центром закордонного українства. З Відня до Праги був переведений Український вільний університет. В Чехословаччині виходили українські газети, часописи, діяли видавництва, середні та вищі навчальні заклади, музеї, товариства. В Празі жили і творили поети О.Олесь, Є.Маланюк, О.Ольжич, художник В.Касіян, багато інших визначних представників української культури.

Однак, після Другої світової війни, значна частина української інтелігенції під загрозою репресій з боку місцевої комуністичної влади та СРСР була змушена від’їхати далі на Захід. Чимало представників української еміграції 20-30 рр. залишили Чехословаччину також після введення військ країн Варшавського договору в серпні 1968 року.

3. Після завершення Другої світової війни до Чехії прибували військовослужбовці сформованого в СРСР 1-го Чехословацького армійського корпусу, в якому переважали жителі міжвоєнної Підкарпатської Русі (Закарпатської України), а також волинські чехи.

4. До четвертої, сучасної «хвилі» українських мігрантів в ЧР належать наші співвітчизники, які почали прибувати в пошуках роботи до цієї країни з початку 90-х років минулого століття. Станом на кінець 2016 року на території Чехії зареєстровано близько 150 тисяч українських трудових мігрантів, частина з яких одержала дозвіл на проживання в ЧР на 10 і більше років.

Українські дипломатичні установи щорічно реєструють в Чеській Республіці близько 1000 новонароджених громадян України. Із зрозумілих демографічних причин нинішня українська діаспора в ЧР, що складається, головним чином, з громадян Чеської Республіки - нащадків згаданих українських емігрантів, постійно скорочується. Значну роль тут також відіграють процеси поступової асиміляції українців до чеського суспільства. Згідно з останнім переписом населення у 2011 році до української національності зголосилося понад 54 тисячі чеських громадян, або 0,5 відсотка від населення країни (під час попереднього перепису населення у 2001 році таких було близько 22 тисяч). Переважна частина «чеських» українців - це представники інтелігенції: науковці, викладачі, підприємці тощо. Проживають вони, головним чином, у містах: Прага, Карлові Вари, Дєчін, Брно, Пршеров, Острава і Хомутов.

З метою реалізації своїх прав, які сформульовано у схваленому в 2001 році Законі «Про права національних меншин», українською діаспорою створено низку громадських організацій. В Празі, зокрема, діють:

«Українська ініціатива в Чеській Республіці» (керівник – Василь Райчинець);
«Об’єднання українців та прихильників України в Чеській Республіці» (керівник – Ольга Мандова);
"Міжнародна громадська організація "Українська Європейська Перспектива" (керівник - Галина Андрейців) ;
«Об’єднання українок в Чеській Республіці» (керівник – Марія Прокоп’юк);
«Форум культур» (керівник – Ростислав Прокоп’юк);
«Асоціація українців в Чеській Республіці» (керівник – Павло Бубряк);
«Українські профспілки в Чеській Республіці» (керівник – Тарас Костюк);
«Міжнародна асоціація українців «Євромайдан» (керівник – Михайло Топоров);
«Український народний дім в ЧР» (керівник – В.Губчук);
«Празький Майдан»;
«Рута» (керівник – Богдан Копчак);
«Український національно-культурний центр» (керівник – Г.Базаєв);
«Український бізнес-клуб в ЧР»;
«Міжнародне об’єднання «Українська свобода» (керівник – Богдан Костів);
Крім того, діють самостійні громадські організації, які по своїй суті є творчими колективами:
«Товариство трудової міграції українців в ЧР «Берегиня» (керівник – Марія Скиба);
Танцювальний колектив «Джерело» (керівник – Дарія Любачівська);
Творчий колектив «Родина» (керівник – Йосип Климкович).
Українські організації діють також у м. Градець Кралове – «Регіональне українське товариство Східної Чехії» (керівник – Н.Доценко), у м. Брно – «Українська ініціатива Південної Моравії» (керівник – Ільнара Дудаш), у м. Хомутов – «Дзвони надії» (керівник – В.Кулацький), у м. Карлови Вари – «Союз українців Богемії» (керівник – В.Роговий), у м. Ліберець – «Ліберецька греко-католицька харіта» (керівник – отець Іван Семотюк), м. Тепліце – «Українська світлиця» (керівник – Калісія Федорук), у м. Пардубіце – керівник Г.Величко.

Українські діти, батьки яких тимчасово перебувають у ЧР, мають можливість відвідувати українську суботню школу «Ерудит». Цей навчальний заклад працює за угодою з Міжнародною українською школою.

У 2017 році розпочав роботу "Культурно-освітній центр «Крок»", метою діяльності якого є навчання дітей, які проживають разом з батьками у Чехії українській мові, літературі, культурі, географії України.

Також у лютому 2017 року, відкрився інформаційний портал українців Чехії UAPORTAL.CZ - вся корисна інформація для українців, які живуть, навчаються, працюють та відпочивають в Чехії. Сайт буде цікавий і тим, хто тільки збирається відвідати цю країну.

У містах Прага, Ліберець та Брно діють греко-католицькі церкви, в яких служба ведеться в т.ч. українською мовою.

При чеському Уряді діє постійна Комісія з питань національних меншин, в якій українську громаду у Чехії представляє сьогодні Голова організації «Українська ініціатива в Чеській Республіці» Б.Райчинець.

Уряд ЧР фінансово підтримує діяльність українських громадських об’єднань, а також видання україномовного журналу «Пороги» (заснований у 1993 році), та «Українського журналу» (заснований у 2005 році).

Оновлено 22.05.2017 р

За матеріалами МЗС України

Звернення полковника у відставці до своїх командирів у Білорусі та РФ Кулі Володимира Михайловича

***

А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду — сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

Людмила Максимлюк (21.02 2014)

***

Зачинившись на сто замків
Від народу — чи від тюрми? —
Через спини силовиків
Розкажи, за який ти мир.

Вже вмирають — і ще помруть
В найкрасивішому із міст?
Вимиваючи кров із рук,
Розкажи нам про компроміс.

Ти собі себе залишив.
Зупиняєш війну? Якби ж.
А під запах горілих шин
Ти, напевне, спокійно спиш?

Не пече тобі та межа,
Що розділює нас — і «їх»?
Ми не чуєм, як тобі жаль,
Бо відспівуємо своїх.

Ріки крові уже течуть.
На країні — вогненний шов.
Дзвони дзвонять — щоб ти почув.
Дзвони дзвонять — щоб ти пішов.

Тетяна Власова (19.02.2014)

***

Казав чоловік: мені не бачити сонця,
І дітей зустріну лиш біля могили.
У тілі моєму — свинець і стронцій¸
Але смерть мене не зупинила.

Його питали: якого чорта?!
Чому тобі не сиділось вдома?
Ти ж ніби людина другого сорту,
Тебе ж роками борола втома?

А він на це: страх пече і душить,
І від безсилля мене все боліло.
Крім зброї, у нас є мрії і душі.
Людина складається не тільки з тіла.

Режим стріляє в потилиці й спини,
Убивають людей мисливські гвинтівки.
А все, що ми можем — палити шини.
Україна бере початок з бруківки.

Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,
Тріпочуть на вітрі криваві знамена,
Вогонь облизує трупи і рани.
Україна бере початок із мене.

І знов питали: як снайпер поцілив,
Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?
Він відповідав: Я приїхав із Сміли.
В мене серце світиться від любові.

Я не був героєм і хотів лише жити,
Але пульс зупинився від пострілу ката.
Навіть мертвим я не покину битву,
Я й з неба вам буду допомагати.

Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,
Не може тривати вічно облога!
Нас не зупинить жодна міліція,
Єдиний наш вихід — це перемога!

Андрій Любка (20.02.14)

***

Пливуть гроби по морю, як човни –
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
а потім б’є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів — плече в плече
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану — в небо. В лицарі — зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героєм слава — вписано у серці.

Мар’яна Савка (22.02.2014)

***

Майдан… з Героями іде прощання…
Тисячі людей зібралися в цю мить.
Для когось на землі вона передостання,
А хтось в землі сирій вже мирно спить…

Вже не побачить батько, не зустріне мати…
Живого сина в світі більше вже нема…
Прийшли у путь останню проводжати
Своїх Героїв… вічная їм честь й хвала…

Ридають всі… не стримати гірку сльозу…
Покотились сльозі по щоках і обороні…
Сотники, що полягни,- не встануть з сну,
Не посивіють у майбутньому вже скроні…

Не побачить дівчина ще юна і кохана
Героя свого на яву, а тільки в сні…
А когось вже не побачать діти й мама…
Когось дружина не побачить… ні…

Не збудуться мрії заповітні та бажання…
Хтось одружитися хотів, а хтось дітей,
Розбили вщент усі надії й сподівання,
Кулі, що були вийняті з голів й грудей
Назар Гузій (21.02.2014)

***

А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду — сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

Людмила Максимлюк (21.02 2014)

***

Зачинившись на сто замків
Від народу — чи від тюрми? —
Через спини силовиків
Розкажи, за який ти мир.

Вже вмирають — і ще помруть
В найкрасивішому із міст?
Вимиваючи кров із рук,
Розкажи нам про компроміс.

Ти собі себе залишив.
Зупиняєш війну? Якби ж.
А під запах горілих шин
Ти, напевне, спокійно спиш?

Не пече тобі та межа,
Що розділює нас — і «їх»?
Ми не чуєм, як тобі жаль,
Бо відспівуємо своїх.

Ріки крові уже течуть.
На країні — вогненний шов.
Дзвони дзвонять — щоб ти почув.
Дзвони дзвонять — щоб ти пішов.

Тетяна Власова (19.02.2014)

***

Казав чоловік: мені не бачити сонця,
І дітей зустріну лиш біля могили.
У тілі моєму — свинець і стронцій¸
Але смерть мене не зупинила.

Його питали: якого чорта?!
Чому тобі не сиділось вдома?
Ти ж ніби людина другого сорту,
Тебе ж роками борола втома?

А він на це: страх пече і душить,
І від безсилля мене все боліло.
Крім зброї, у нас є мрії і душі.
Людина складається не тільки з тіла.

Режим стріляє в потилиці й спини,
Убивають людей мисливські гвинтівки.
А все, що ми можем — палити шини.
Україна бере початок з бруківки.

Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,
Тріпочуть на вітрі криваві знамена,
Вогонь облизує трупи і рани.
Україна бере початок із мене.

І знов питали: як снайпер поцілив,
Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?
Він відповідав: Я приїхав із Сміли.
В мене серце світиться від любові.

Я не був героєм і хотів лише жити,
Але пульс зупинився від пострілу ката.
Навіть мертвим я не покину битву,
Я й з неба вам буду допомагати.

Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,
Не може тривати вічно облога!
Нас не зупинить жодна міліція,
Єдиний наш вихід — це перемога!

Андрій Любка (20.02.14)

Плач
Автор — Юрко Журавель

***

Пливуть гроби по морю, як човни –
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
а потім б’є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів — плече в плече
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану — в небо. В лицарі — зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героєм слава — вписано у серці.

Мар’яна Савка (22.02.2014)

***

Майдан… з Героями іде прощання…
Тисячі людей зібралися в цю мить.
Для когось на землі вона передостання,
А хтось в землі сирій вже мирно спить…

Вже не побачить батько, не зустріне мати…
Живого сина в світі більше вже нема…
Прийшли у путь останню проводжати
Своїх Героїв… вічная їм честь й хвала…

Ридають всі… не стримати гірку сльозу…
Покотились сльозі по щоках і обороні…
Сотники, що полягни,- не встануть з сну,
Не посивіють у майбутньому вже скроні…

Не побачить дівчина ще юна і кохана
Героя свого на яву, а тільки в сні…
А когось вже не побачать діти й мама…
Когось дружина не побачить… ні…

Не збудуться мрії заповітні та бажання…
Хтось одружитися хотів, а хтось дітей,
Розбили вщент усі надії й сподівання,
Кулі, що були вийняті з голів й грудей
Назар Гузій (21.02.2014)

***

Мальчиков кладут рядком. Прям на мостовой
Мальчиков укрывают флагами.
С головой.
Не вой, дура, говорю, твой — живой. Живой.
Он такой же, как они — тоже рвется в бой.
Долго трубку не берет. Но не вой.
Не вой.
Мальчиков кладут рядком. Прям на мостовой.
Лиц не видно. Не смотри. И не вой. Не вой.
Твой такой же — как они — на передовой.
Разбирает мостовую по кускам.
Живой.
Мальчиков выносят строем. Траурный конвой.
Не считай. Зажмурься. Помни, Бог с тобой.
Он придет. Под утро. Мятый и седой.
Ты отпустишь снова. Просто жди.
Не вой.

Ольга Кашпор, журналістка телеканалу «1 + 1» (20.02.2014)

***

Ми варта нічна, ми не віримо вже у дива.
І чай обпікає вуста, але гояться рани.
Казали, чекати морозів опісля Різдва,
Та нас і до того добряче трусило під ранок.

Намети, хоч де ти, ця справа давно не нова:
І можна прикинутись хворим, сліпим і безногим
І можна відсидітись вдома, де рідний диван,
Та ти ризикуєш потому сидіти без нього.

І поки ти дивишся шоу: оффлайн чи онлайн
І поки сидиш у зручній комунальній коробці
Це все не про тебе, але про всяк випадок знай:
Що поки ти тиснеш на мишку, тут тиснуть на хлопців

Димлять барикади. І йдуть тисячі громадян
На диво-ялинку, в свята по-спартанськи убрану.
Майдан вимерзає, але не вмирає Майдан.
Скажи, чи чекати тебе на граніті Майдану?

Палають серця і стоїть над Грушевського чад
І стяг український під небом тремтить переможно.
А тих, хто із чорних портретів суворо мовчать,
Навіки герої, яких забувати не можна.

Як речі звичайні по-іншому бачаться тут.
І слово просте набуває подвійного змісту.
Вогненні півонії в бочках ночами цвітуть
І чуєш, як грають Шопена твої екстремісти.

За правду, свободу, за чесні і рівні права
Виходь у життя і нехай Україна повстане.
Це більше не гра у ретвіти, репости й слова.
Виходь на майдан, за майдан і заради майдану!

І буде штормити, та нас ці вітри не знесуть.
І сніг у мішках, хай би що, до весни не розтане.
Є правда єдина, неписана істинна суть:
Ти крапля, що може зробити нас всіх океаном.

Усе неможливе сьогодні перейде межу.
І доля ще буде до мене і зла, і ласкава.
Але я виходжу на площу, але я кажу:
Слава Україні — Героям слава!

Оксана Боровець (19.02.2014)

***

Палає Київ у вогні,
горять сталеві БТРи
там на межі-передовій,
народ боронять волонтери.
Палають шини і серця,
ніхто не хоче помирати,
Перед екраном матері
і там, і там їхні солдати..
Там у шоломі зі щитом,
стоїть з Франківщини хлопчина,
з червоним на грудях хрестом,
поранених несе дівчина.
Стоїть із Харкова Андрій,
Сашко тримає оборону,
він тут вже 48 днів,
як сам приїхав з Краснодону.
Ось знову хвиля йде атак,
усе змітають водомети,
морозно трошки: «-2»,
горять позаду вже намети…
Всіх щільно взяли у кільце, здається ОСЬ (!)
наш дух зламають
Та хтось із права затягнув,
народний гімн усі співають.
Тримати крепко треба щит,
бо там позаду наші діти,
батьки стоять і матері,
нема куди нам відступити.
Лунає вибух поруч десь,
то світло-шумова граната
це «Беркут» мило передав,
нам подарунок від Ґаранта.
І ще учора ти і я ,
були звичайні активісти.
А вже сьогодні, всі ми тут:
БАНДФОРМУВАННЯ-ТЕРОРИСТИ.
Дивись
Франківщина і Львів
вже захопили самі владу
і Тернопілля — молодці,
дали відпір бандитським гадам!
По ліву сторону, під щит,
знову граната залітає,
і мій колега «екстреміст»,
на неї стрімко так, лягає!
Та, що ж ти робиш брате мій?!
Знімаю з нього «балаклаву»,
лице криваве, очі, біль…
Дівочі коси розгортаю…
Та, що ж це люди за війна?
Де бій приймають ненависний,
ті хто міцний бронежилет,
вибрав сьогодні, ніж намисто.
Хто замість плаття та цяцьок,
вже надіває «балаклави»
і так хоробро за щитом,
стоїть під натиском навали?
Ви й досі кажете, що ми,
стоїм тут всі за якісь гроші?
А може й в морзі хлопчаки,
лежать за мзду, мої хороші?
А може й це мале дівча,
якому вже добу не спиться,
стоїть бо радісно їй жить,
під панським катом і молиться? ©.

Із спільноти «Українська мова» (19.02.2014)

***

Все летить шкереберть,
вкотре «воля чи смерть» —
терезів безупинне гойдання.
Захлинається кат
в океані проклять,
що на нього летять
із Майдану.

Воля кров’ю стіка,
впізнається рука
двоголової птахо-
потвори.
Скільки крові іще
(вже наповнена вщерть),
щоби луснула плоть її хвора?

Сто життів — нанівець,
швидше б кату — кінець
і початок новий Україні.
Без вагань і прикрас
хтось вмирає за нас,
а точніше — за наше прозріння.

Там, де мир і тепло,
їм би краще було,
але доля героїв така є:
вмить усе — шкереберть,
перемога чи смерть.
Бо ж —
до раю рабів не пускають.

Анна Багряна (21.02.2014)

МАЙДАН

Я знаю гаразд, якою буває вкраїнська зима,

коли виривається крик з крижаного потоку —

із куль і вогню — й незглибима стає глибина

очей, яких вбили, коли брость набиралася соку;

забути навідліг про ніжність і горло зірвати на хрип,

герої у трунах лежать — з сивиною в волоссі,

безстрашні сини України йшли смерті наздиб,

зерно суходолів ржавіло в тяжкім суголоссі;

о Боже, просякнуте запахом диму небо вмерза

у те, що ховаєш в душі, що колись відігріє сльоза.

Закривавлений прапор — це і вирок і поводир,

де Київ шалений обростає вздовж ран сивиною,

вода безшелесна з гідрантів жбурляла у вир

розп’ятої вулиці, й серця вирували війною;

і шпальти газет пахли цинком друкованих слів,

на площі кінь зорив на все схарапудженим оком, —

так вмирають поети зі швами зашитих ротів,

так кінь кам’яний гарцює пожвавленим скоком,

і шикуються в шерег солдати, і лунає останній звук

урочого вірша, що звільняє душу од мук.

Народжені вмерти — залишаться жити в віках,

надвечір — поволі крижаніє оскліле галуззя,

довічним назавше стає місто в померлих очах:

серця вчились вірити в сон і химерне безглуздя;

та скупі мої вірші, як гортань, що дарує слова,

як життя, що підкорене силі тяжіння, як мідне

биття крові у сплутаних жилах, яке зберігає нова

мелодія пісні звитяжної чи гасло, гучне і побідне;

неважливо про що говорити, мовчання — це дар,

нечутно крізь пробиті покрівлі стікає сумирна вода.

Здобутись на відповідь, відновити порядок подій,

усе подолати, як латина колись — руйнацію Риму,

цибух у зубах — як прогірклий полинний удій,

на морді коня — протигаз і гнуздечки зжована линва;

і знову щоранку ратай долатиме свій суходіл,

складний і виснажливий, коли розривається думка

од болі та смутку, тому очей уночі не стулив,

під ралом гучав переліг по-зимовому — борзо і лунко,

щоб зі стебел трави, що проб’ється із жил навесні,

Свята Вероніка пошила знамена міцні!

В’ячеслав Гук

Герої не вмирають! ВІЧГА СЛАВА ГЕРОЯМ...

Це повна версія фільму але Ютуб юдокує його по віку, хоч ми не ставили його для дітей... Тому виходьте на канал https://www.youtube.com/channel/UCrRSZ719qQQvFdoSmtcyZdQ там він є у повній версії. Пам'ятаймо Героїв ! Кінорежисер Петро Олар

Та гуцули знають й іншу кулшу, це Ба́нуш або ба́нош — в'язка кукурудзяна каша, зварена на вершках або сметані, заправлена шкварками, грибами та бринзою тощо. Страва української національної кухні, поширена в карпатському регіоні, зокрема, належить до гуцульської кухні.
Слово бануш, банош, балмуш походить від рум. balmoș, balmuș, що в свою чергу, запозичене через болг. балмуш з тур. bulamaç («борошняна каша для дітей»), утвореного від bulmak («перемішувати»).
Національний рекорд України з приготування баноша встановлено 11 січня 2020 року в Івано-Франківську: у спеціально виготовленому казані за орудою п'ятьох шеф-кухарів зварили 1420 літрів страви. ( Далі буде)

І Міжнародний (VІІ Всеукраїнський, ХVІІ Всекримський) фестиваль-конкурс учнівської та студентської творчості «Змагаймось за нове життя!», присвячений Лесі Українці.

Номінація #Декламація

Пророчук Євгенія
Леся Українка "Мамо, іде вже зима..."
Вікова категорія - 1-4 клас

Керівник - Браціло Світлана Петрівна

І Міжнародний (VІІ Всеукраїнський, ХVІІ Всекримський) фестиваль-конкурс учнівської та студентської творчості «Змагаймось за нове життя!», присвячений Лесі Українці.

Номінація #Вокал

Слободзян Максим "Contra spem spero"
Вікова категорія - 8-9 клас

Учитель - Пипич Наталія Андріївна

ІІ Міжнародний (VІІІ Всеукраїнський, ХVІІІ Всекримський) фестиваль-конкурс учнівської та студентської творчості «Змагаймось за нове життя!», присвячений Лесі Українці.

Номінація #Декламація

Чакір Валентина
"Поворіт"
Вікова категорія: 8-9 класи

Підготувала - Гутник Наталя Федорівна, Ярославський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Плахтіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, учитель української мови та літератури вищої категорії, "старший учитель"

Заклад - Ярославський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Плахтіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області

Номінація #Аудіовізуальний твір

Склянчук Анна
"Леся Українка і мій рідний край"
Вікова категорія: студенти

Заклад - факультет філології та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки, спеціальність журналістика та міжкультурна комунікація

Більше учасників: https://www.youtube.com/channel/UCP3UoWa4EihG2paPWKw_t6Q