Анна Дущак - в моє жи ття прийшла, як вранішня квітка що за ніч розцвіла, вона була тією що чекала гостей завжди, і коли я прилітав , приїздив, або просто приходив, ми забували про час. Анна вміла не тільки писати , розповідати, вона вміла слухати і мовчати, а модиво разом з птахами вона співала. Для неї найважливішим була любов до житти... вона перемогла смерть, зізнається не сама перемогла, а разом з любовю і нами. Багато людей знали Анну і згадують не чекаючи дат чи днів коли народилась Букавинська Мадона, Жінка в яка мала талант і силу залишитись живою у віршах і наших серцях, а для мене особисто і в тому незабутньому фільмі " ПРИЙШЛА ДО ВАС" і стала моїм співтворцем і натхненням ло нових робіт. А цей фільм про буковинську поетесу Ганну Дущак, був створенний мною Петром Оларом, ще у 2007 році на студії " Аратта "Анна Кирилівна Дущак (народилась 15 жовтня 1959, с. Тисовець, Сторожинецького району Чернівецької області — 17 лютого 2010 року відійшла за межу вічности. Залишила для нас вірші, новели та повісті....
Багато людей на різних континентах знають що у фільм "Пришла до Вас" - я, Петро Олар вклав всю любов свого серця, й душі, бо такі люди як Анна рідкість на Землі...

Мені так хочеться додати все що лишилось за кадром, спогади і розповіді лрузів, Розповідають, коли вчитель М.Мінтенко приніс їй до хати цю першу книжечку, Анна навіть зробила спробу підвестися – ніби піти назустріч.
Журналістка Валентина Мацерук розповідає, що сама Анна не знала, через які митарства «блукала» її збірка. Перший крок у благородній задумці зробила вчителька з Великокучурівської школи Гарафіна Маковій (вона, до речі, одна із перших протоптала стежку до оселі Дущаків – носила книжки, знайомила дівчину з поетичними новинками, пам’ятаючи, що колишня учениця починала свої поетичні спроби у 13 років). Гарафіна Маковій подарувала Анні «чарівну авторучку». Анна в однім із віршів згадує:
Сірі тижні, місяці й роки
Неохоче відпливли й поволі,
І з легкої Вашої руки
Все перемінилось в моїй долі.
Вчителька принесла віддруковані на машинці вірші відомій буковинській письменниці Галині Тарасюк. У багато дверей довелося стукати Галині Тимофіївні, долаючи людську байдужість, доки з Путильської райдрукарні привезли тисячу примірників поетичних книжок: «Прочитайте її, слово честі, вам стане світліше на душі», - пише Валентина Мацерук у своїй статті «Дивосвіт любові», надрукованій у газеті «Буковина» 23 квітня 1992 року під рубрикою «Про те, що болить».
Зворушливу передмову написала до збірки Г.Тарасюк, назвала її «Цвіти, гілочко тернова» і продовжила «…тернова гілочко, Ганно, наперекір снігам і бурям, цвіти до нас білим-білим пелюстковим словом, не перецвітай!».
Поряд, під цією ж назвою, перевидання 2007 року (за сприяння Ксенії та Ігоря Гапіїв) Дущак Анна. Дивоквіт любові: поезії, лірика. – Львів: Свічадо, 2007. – 116 с.
Ця книга має ошатну глянцеву обкладинку, ілюстрована Л.Баранецькою, американською художницею. Передмову до неї зробив Володимир Михайловський, редактор обласної газети «Буковина», член Національної спілки письменників України і назвав її: «Істина, якій у серці тісно…». В.Михайловський впевнений, що «істинна мудрість приходить до нас з боку серця. Врешті, чим воно зігріте, чим потривожене, яке відчуття у ньому не тільки власного, але й чужого болю?».
Промине час, мов у ріці вода,
Крізь все пройду: крізь можу і крізь мушу.
Вогню лиш того чистого шкода –
Що попелом посиплеться на душу.
«Кілька слів про Аню» написала дійсно близька до поетеси людина, українка з Америки, подруга на протязі вже другого десятиліття Ксенія Гапій.
Пані Ксенія Гапій – племінниця відомого поета, перекладача, художника Святослава Гординського. А чоловік Ксенії пан Ігор Гапій – прямий родич славнозвісної оперної співачки Соломії Крушельницької. Сьогодні вона трудиться в грецько-католицькій громаді, надаючи допомогу емігрантам, в тому числі з України. Вона старша Анни на 11 років, має 3-х дітей, 6 онуків. У 2008 році у травні приїхала до Ані у 17-й раз.
Якось, ще у 1992 році в купе поїзду (подружжя Гапіїв прямувало до Львова, на батьківщину Ігоря) незнайома чернівецька жінка Валентина подарувала Ксенії збірку «Дивоквіт любові». Сила любові, закладена у віршовані рядки, вразила американку, вона зрозуміла, що «своїм чудовим прикладом терпеливості» авторка зуміє допомагати іншим «подолати власні будні й невигоди». Ксенія спирається на власні слова Анни Дущак: «Як ти віддаєш любов для когось, ти набираєш силу… а цю силу пізніше віддаєш іншим в любові. Людська душа – це джерело. Чим більше черпаєш, тим більше прибуває. Так само є з любов’ю. Як не поділишся цією любов’ю, вона присохне».
А якщо згадати, що мова йде про маленьку слабку жінку, яка вже понад 30 років не може стати на ноги, не може навіть доторкнутися рукою свого лиця, а світ спостерігає через шибку вікна, і тільки її безмежна фантазія «котиться за гори, ходить лугом і хмеліє від весни»
Відкривається збірка «Дивоквіт любові» віршем, в якому і питання, і відповідь, і біль, і радість, і дійсність, і мрія:
А там, за шибкою вікна,
В блакитних росах буйні трави,
Дуби крислаті й кучеряві,
І неба голубінь ясна.
А там, за шибкою вікна,
Вітри в’ють гнізда в верховітті,
І наймиліша в цілім світі
Цвіріньків пісня голосна.
А там, за шибкою вікна,
Вузенькі стрічечки-стежини
В тонкому плетеві ожини
І біла липа запашна.
А там, за шибкою вікна,
Ячмінь налитий достигає,
І чую – соловей співає,
Так, ніби все іще весна…
Після виходу у світ першої збірки, ім’я Анни Дущак почало з’являтися у різноманітних газетних публікаціях: поетичних рубриках, публічних діалогах про духовність, рецензіях, відгуках тощо. Найчастіше вони з’являються у часописі «Відродження», газетах «Буковина», «Чернівці», «Рідний край», «Літературна Україна», «Промінь» (журнал Союзу українок Канади), «Наше життя» (часопис Союзу українок Америки). На її вірші пишуть пісні, особисто їй присвячують свої поезії митці з різних куточків України. Як, наприклад, киянин Віктор Соколов:
Буковинська Мадонна
Ні скарг, ні ремствувань на долю,
Ні в голосі журного тону…
В селі, при неозорім полі,
Живе не дівчина – Мадонна.
Живе, не встаючи із ліжка,
Живе, світ бачачи з вікна…
Та – Боже мій! – Яка усмішка
У неї світла й чарівна!
Відродження. – 2005. – лип. (ч. 7).- С. 13.

Петро Олар і спогади друзів надрукованих в газеті "Молодий буковинець"

Сповідь барда Володимира Смотрителя у виставі театру КУТ – «Не промовчи Шевченка у собі».

Депортації населення, часом цілих народів - один із інструментів злочинного комуністичного режиму, застосовуваний на всіх контрольованих комуністами теренах.
В 1944 виселяли кримських татар, народи Кавказу, згодом в кінці 1940-вих виселяли тисячі литовців, латишів, естонців з окупованих країн Балтії. Нині 74 роковини акції «Вісла» - злочину організованого польською комуністичною владою, яка вчилася в «старшого брата». Директор інституту Володимир В’ятрович зазначив: операцію «Вісла» можна кваліфікувати і як воєнний злочин, і як злочин проти окремого народу, у цьому випадку – народу українського. Акцію «Вісла» історик назвав одним зі злочинів комуністичного тоталітарного режиму, у цьому випадку – польського комуністичного режиму.
«Все дає підстави говорити, що операція «Вісла» була одним з масштабних злочинів тоталітарного комуністичного режиму. Депортація українців з мето їхньої цілковитої національної асиміляції абсолютно співмірна з аналогічними діями радянського керівництва стосовно народів Криму, Кавказу і Балтії. Такі самі депортації були вчинені радянським керівництвом під час Другої світової війни чи у перші повоєнні роки», – зазначив В’ятрович.
Він також сказав, що акція «Вісла» стала однією з численних акцій «приборкання» цілих народів, чий бунтарський дух «не вписувався» у тоталітарні канони. «Виселені в 1944-1946 роках на терени СРСР чи розсіяні під час акції «Вісла» землями північно-західної Польщі, українці зникли як впливова організована національна група. Представлення розправи над українцями як помсти за польські жертви польсько-українського протистояння часів війни, перетворювало польських комуністів із «чужих» на «своїх», – пише В’ятрович у рубриці «Точка зору» на сайті Радіо Свобода.
Як зазначає історик, дослідник українсько-польських взаємин Богдан Олексюк, при цьому прокомуністична влада Польщі спиралась не лише на вказівки Москви, а і на нею ж розпалювану ненависть до українців – «винуватців» у Волинській трагедії 1943 року. Із українців польські керманичі створювали образи «жорстоких націоналістів», яких «треба покарати за провину перед польським народом», зазначає експерт.
За сучасними поняттями, це (операцію «Вісла» – ред.) слід розуміти як етнічну чистку. Тоді це були примусові депортації, більш жорстокі або менш жорстокі (Богдан Олексюк)
«За сучасними поняттями, це (операцію «Вісла» – ред.) слід розуміти як етнічну чистку. Тоді це були примусові депортації, більш жорстокі або менш жорстокі, але це завжди було насильство, і завжди були жертви та втрати. Починаючи від кримських татар у СРСР, пізніше було переселення німців із західних територій Польщі та з чеських Судетів, а тоді вже й операція «Вісла». Ще один важливий момент: українцям не дозволялось селитися разом уже на новому місці, тобто – не більше трьох родин в одному населеному пункті», – каже Олексюк в інтерв’ю для Радіо Свобода.
«Українці були небажані на кордоні Польщі з Україною» – ( Ігор Лосєв)
Історик, викладач Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв у коментарі для Радіо Свобода сказав: відоме сталінське твердження «є людина – є проблема, нема людини – нема проблеми» стосується як окремих людей, так і цілих народів, які «не задовольняли» керівників СРСР та їхні маріонеткові уряди у Центрально-Східній Європі.
Є нація – є проблема, нема нації – нема проблеми», приблизно так мислив і він (Сталін – ред.), і його, сказати б, партнер по пакту Молотова-Ріббентропа Адольф Гітлер (Ігор Лосєв)
«Є нація – є проблема, нема нації – нема проблеми», приблизно так мислив і він (Сталін – ред.), і його, сказати б, партнер по пакту Молотова-Ріббентропа Адольф Гітлер. Звісно, ця схема застосовувалась у Польщі щодо українців – я кажу про операцію «Вісла». Українці були небажані на східному кордоні Польщі з Україною насамперед. Такі геополітичні міркування закінчились тим, що українців депортували звідти на нові землі Польщі на заході і півночі», – каже Лосєв.
За його словами, нинішній президент Росії Володимир Путін фактично продовжує національну політику Сталіна, але вже з урахуванням нинішнього історичного періоду.
Нинішня політика Кремля не змінилась, тамтешні керманичі не хотіли, щоб кримські татари залишалися в Криму – і за Сталіна не хотіли, і зараз не хочуть ( Ігор Лосєв)
«Нинішня політика Кремля не змінилась, тамтешні керманичі не хотіли, щоб кримські татари залишалися в Криму – і за Сталіна не хотіли, і зараз не хочуть. Вони не хочуть, щоб там були українці – їх навіть місцеві росіяни не влаштовують. Москва намагається завезти туди лояльніше населення з глибинної Росії. У Кремлі вважають, що «кримські росіяни» зазнали «шкідливого впливу» України – української демократії, європеїзму і так далі», – наголошує Ігор Лосєв в інтерв’ю для Радіо Свобода.
Операція «Вісла» стала частиною масових депортацій народів на теренах Радянського Союзу та новостворених комуністичних режимів на сході Європи, пише оглядач Радіо Свобода Віталій Портников.
За його словами, організатори та учасники злочину – радянські чекісти і польські комуністи – поставили за мету знищити «будь-які осередки опору в післявоєнні роки».
Операція «Вісла» виглядає абсолютно логічною і вписується в депортації народів на території самого Радянського Союзу
(Віталій Портников)

«Після перемоги над нацизмом у населення звільнених від Гітлера країн була ілюзія свободи. І саме з цією ілюзією хотіли якнайшвидше покінчити справжні спадкоємці гітлерівського рейху – Сталін та його маріонетки в «країнах народної демократії». З цієї точки зору операція «Вісла» виглядає абсолютно логічною і вписується в депортації народів на території самого Радянського Союзу. А доля українців Польщі не відрізняється від долі російських німців, кримських татар або народів Кавказу», – наголошує ( Віталій Портников)

Богдана Костюк
KostiukB@rferl.org
Джерело:https://www.radiosvoboda.org/a/28453089.html

Сьогодніродині дітям з українських та змішаних родин в Іспанії, які є учнями Української суботньої школи в Мадриді "Нове Покоління" . Ми запрошуємо їх і батьків та друзів на незвичну подорож -"Мандрівка у космос" України.
Космічна тематика завжди цікавить дітей. Зорі, планети, інопланетяни, ракети, галактика — слова, які заворожують дитину й нашорошують її вушка, а уява творить картини які ми вирішили показати Заслуженому художнику України Олегу Шупляку, якого журналісти нарекли Український Сальвадор Далі. Та Олег Шупляк піднявся више, в земний космос буття українського народу і своїми творами возвеличив Україну до небес.

Ось який космос вирує в душах та серцях українців, які живуть і творять в Європі та Олега Шупляка Маестро Двозорів і картин ілюзій, який живе в Бережанах, а його твори мріє побачити Європа.

#НіколиЗнову #neverаgain
«Вшановуючи мільйони жертв Другої світової війни та пам’ять тих, хто боровся за вільний світ, СКУ закликає міжнародну спільноту визнати уроки історії. Недавня ескалація російської агресії знов довела, яким крихким може бути мир, – зазначив Павло Ґрод, Президент СКУ. – Ми не повинні намагатися задобрити сучасного тирана, який пробує відбудувати Російську імперію та радянську «тюрму поневолених народів».
8 травня, у 76 річницю завершення Другої світової війни в Європі, Світовий Конґрес Українців (СКУ) разом з міжнародною спільнотою вшановує пам’ять мільйонів жертв та вклоняється у вічній подяці тим, хто віддав життя за вільний світ.
Друга світова війна, яка розпочалася у 1939 році з нацистсько-радянського вторгнення та розчленування Польщі, стала найжорстокішою війною в історії людства. Її ціна не піддається підрахунку: тільки в Україні було втрачено понад 8 мільйонів життів, понад 2 мільйони осіб було примусово вивезено. Сьогодні ми віддаємо шану мільйонам українців та українок, які відважно воювали у Другій світовій війні, в тому числі, понад 250 тисячам українців, які служили у збройних силах Польщі, Франції, Британії, США, Канади. Ми у вічному боргу перед ними.

Опинившись між тоталітарними та смертоносними імперіями Гітлера та Сталіна, український народ мужньо боровся з обома окупаційними режимами. Завершення Другої світової війни не принесло миру та свободи Україні. Натомість, сталінський Радянський Союз приніс пригноблення та тиранію Україні та багатьом іншим поневоленим народам Східної Європи.

Сьогодні народ України знов змушений боротися за свою землю та свободу, коли Росія намагається підкорити Україну імперській владі. Росія, сьогоднішній агресор, використовує символи Другої світової війни для виправдання та уславлення окупації Криму та вторгнення на український Донбас. Через фінансовані державою кампанії на кшталт «Безсмертного полку» Росія відбілює жахливі злочини радянського комунізму та утверджує культ сталінської перемоги у Другій світовій війні, використовуючи цю пропаганду для розпалення війни на Донбасі.

«Вшановуючи мільйони жертв Другої світової війни та пам’ять тих, хто боровся за вільний світ, СКУ закликає міжнародну спільноту визнати уроки історії. Недавня ескалація російської агресії знов довела, яким крихким може бути мир, – зазначив Павло Ґрод, Президент СКУ. – Ми не повинні намагатися задобрити сучасного тирана, який пробує відбудувати Російську імперію та радянську «тюрму поневолених народів».
Читати заяву СКУ 🔗https://cutt.ly/dbY6wxR

30 років тому, 17–24 вересня 1989 року, в Чернівцях відбувся перший фестиваль української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута». Cвято української музики тривало під пильним контролем КДБ, міліції та Компартії. Втім, навіть пильна увага не завадила тому, що на пісенному святі прозвучав Гімн України і люди розгорнули синьо-жовтні прапори. Фестиваль «Червона рута» став не просто культурною подією, це був вагомий поступ українців у здобутті незалежності Української держави.​
16-17 вересня у Чернівці їхали музиканти, актори, художники, громадські діячі з різних міст і не лише України. Оселялись по готелях, у помешканнях знайомих і рідних, у наметах. Учасники фестивалю пригадують, що знайти нічліг було проблемою, бо спершу чернівчани погоджувалися здавати квартири, а в останній момент відмовили, можливо, через тиск влади.
30 років тому на фестиваль «Червона рута» приїхали близько 50 вокально- інструментальних ансамблів, близько 40 поп-музикантів, 30 рок-гуртів, близько 50 бардів. Загалом було понад 500 виконавців із України, Канади, Аргентини, США, Польщі, тодішніх Югославії і Чехословаччини.

Це був свіжий ковток повітря в українській культурі – українська пісня зазвучала з новою силою. Гурти «ВВ», «Кому вниз»,«Брати Гадюкіни», «Тризубий Стас», «Гуцули», виконавці Віка Врадій, Марічка Бурмака, Андрій Миколайчук, Едуард Драч, Віктор Морозов, Василь Жданкін, Андрій Панчишин і багато-багато інших збирали шквал оплесків.
Тоді Василь Жданкін отримав «Гран-прі» фестивалю, серед лауреатів були Віка Врадій (сценічне ім’я «Сестричка Віка»), «Кому вниз», «Брати Гадюкіни», Едуард Драч, Віктор Морозов,Тарас Курчик, Андрій Миколайчук і ще низка інших митців.

Один із організаторів «Червоної рути» композитор Кирило Стеценко якось зауважив, що тоді фестиваль провіщав незалежність. Це був вибух істини, емоції, щирості. «Червона рута» спалахнула у Чернівцях зіркою, але далі так яскраво вже не світила, хоча вряди-годи фестиваль проводили, але культурною подією стала «Червона рута» саме у 1989 році.
«Це була перша і єдина «Червона рута», де зійшлися емоції, всі бажання, мрії про свою країну. Наступні фестивалі були, але просто інші. Це було піднесення і розуміння того, що народжується нова українська музика, яка була дуже оригінальна і цікава, що народжується своя вільна країна. Про це всі думали і очікували. Від першого фестивалю почався музичний простір, який потім перетворився у шоу-бізнес», – зауважує Тарас Курчик.

У 1989 році у Чернівцях не лише зазвучала україномовна пісня, заявили про себе українські музиканти, там сформувалося середовище людей, які згодом стали активними учасниками Революції на граніті, загалом протестного руху в Україні, люди, які формували громадську думку і творили українську культуру на початку 90-х років.

«Червона рута» була потужною культурною революцією, яка в очах і вухах тих, хто там був, знищила комплекс національної неповноцінності» – так оцінює цей фестиваль Кирило Стеценко, скрипаль і співорганізатор першого фестивалю «Червона рута». «Фестиваль запалив іскру незалежності» – а це вже слова поета і видавця Івана Малковича.

Згадаймо ту атмосферу та пісні:

Підготував Петро Олар за матеріалами ЗМІ та лоступних архівів інтернету
Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/30167325.html