Як створити живу силу, що з’єднає Європу й Україну
У Європі сьогодні живуть і працюють сотні тисяч українців, які пройшли через випробування війни, вимушеного переїзду, пошуку нового дому. Вони здобули унікальний досвід — від вивчення мов і нових професій до взаємодії з європейськими громадами, інституціями та університетами. Це не «втрачені люди», як інколи дехто називає діаспору. Це нова українська енергія. Це майбутні відбудовники.
Саме тому на порталі «Українська хвиля з Європи» потрібно створити Волонтерську мережу «Голос Європейських Українців» — структуру, яка з’єднає тисячі людей доброї волі у спільну силу, здатну допомагати тут і зараз, і будувати нову Україну завтра.
1. Навіщо потрібна мережа?
Тому що кожен хаб у Європі сьогодні працює у своїй «капсулі». Є волонтери, є активні українці, є ідеї — але немає одного простору, де всі бачать один одного, де кожен знає, хто що вміє, хто вільний долучитися, хто готовий допомогти. Волонтери — це серце громади. Мережа — це його ритм.
2. Як це працюватиме?
На порталі створюється єдина європейська база волонтерів, де кожен може:
➤ Зареєструватися і вказати:
• місто та країну проживання;
• навички: медичні, технічні, гуманітарні, творчі, організаційні, комунікаційні, освітні;
• мови, якими володіє;
• можливу зайнятість (раз на тиждень, раз на місяць, віддалено/офлайн);
• готовність до майбутньої роботи в Україні.
➤ Обрати сферу діяльності
• допомога хабам;
• культурні заходи;
• освіта дітей;
• психологічна підтримка;
• допомога ветеранам ЄС;
• робота в інформаційних та медійних проєктах;
• участь у міжнародних командах (ЄС, ООН, університети).
➤ Долучатися до проєктів
Центри єднання публікують потреби:
• «Потрібен перекладач на івент»,
• «Треба адміністратор на тиждень»,
• «Шукаємо водія для гуманітарки»,
• «Потрібні ментори для українських дітей у школах»,
• «Потрібен медіафахівець для проєкту спільно з місцевою радою».
Волонтер бачить — і натискає «Долучитися».
3. Міжнародні команди
Українці в Європі навчаються, отримують досвід і контакти, яких немає в Україні.
Завдяки мережі можна створити:
• команду айтішників з трьох країн для освітнього проєкту;
• групу психологів-практиків, які працюють із сім’ями військових;
• команду документалістів для зйомки історій українців у ЄС;
• групу культурних менеджерів для співпраці з муніципалітетами.
Це — модель нової української комунікації, де географія не є бар’єром.
4. Шлях додому
Мережа має мати важливу функцію — підготовку волонтерів до повернення та відбудови України.
Портал збирає:
• оголошення від українських громад;
• потреби регіонів;
• програми стажувань та повернення;
• інформацію про проєкти з відбудови інфраструктури, громад, культурних центрів.
Волонтер може позначити: «Готовий повернутися в Україну після війни або для коротких місій». Це створює нову транснаціональну українську силу — людей, які мають досвід Європи, віру в Україну і мотивацію діяти.
5. Що фіксує портал?: Кожен профіль — це маленька історія людини, яка хоче бути корисною.
Портал збирає:
• навички;
• досвід;
• країну;
• участь у проєктах;
• рекомендації;
• відгуки хабів;
• досягнення.
Це створює прозору систему, де чесна праця бачиться і цінується.
Так формується європейська культура волонтерства — відповідальна, впорядкована, ефективна.
6. Чому це важливо саме зараз?
Бо війна триває. Бо українці розпорошені по світу. Бо потрібно об’єднати їх у спільний голос — голос гідності, солідарності, співчуття та дії. Волонтерська мережа — це практичний і духовний інструмент. Вона дає людині відчуття місця та значення.
А Україні — дає плечі, на які вона може спертися.
«Голос Європейських Українців» — це не база. Це живий організм.
Організм, який дихає, діє, допомагає. Який говорить правду. Який вміє працювати і в Європі, і в Україні. Який не розсипається, а збирається. Не чекає, а діє. Це — мережа майбутніх творців відбудови. Мережа людей, які вже сьогодні вчаться, щоб завтра повернути знання своїй країні.
Підготували і готові впроваджувати : Петро Олар -директор БО МБФ «Українська друза» та радіо Українська хвиля з Європи ( інформаційна платформа) та ГАЛИНА ЛІСОВА ініціатор організації спільно з Федерацією українців Іспанії та на базі Центру КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР В УКРАЇНСЬКЕ «КОЛО»
БІЛЬШЕ, ДІЗНАТИСЬ ТУТ:

Не наукові 10 запитань які поставив собі журналіст та кінорежисер Петро Олар
- Який Європейський та глобальний стандарт сьогодні запровадив би Петро Могила у Державному податковому університеті м. Ірпінь, чи новітній Могилянці?
Він би впровадив систему освіти, сумісну з найкращими європейськими університетами, інтегруючи Україну у світовий освітній простір, розширив перелік потрібних Україні спеціалістів. А Києво-Могилянська академія сьогодні могла б стати центром AI, цифрових технологій, науки та гуманітарних студій, поєднуючи класичну освіту з сучасними трендами.
- Як би він впровадив в освіту забуте старе для розвитку особистості ?
Могила завжди дбав про підготовку всебічно розвинених людей, тож сучасна школа й університет під його керівництвом ставали б місцем мислення, культури та творчості, а не лише набором тестів. Філософія, етика, риторика та мистецтво поєднувалися б з STEM-науками.
- Чи зміг би Петро Могила впровадити науково-дослідницький підхід ?
Він би розвивав дослідницький дух вже зі шкільного віку, стимулюючи студентів працювати над реальними проектами. Українські університети стали б центрами міжнародних наукових колаборацій, як сьогодні MIT чи Оксфорд, але з українським обличчям.
- Чи стане освіта як об’єднання, що формує громадянську відповідальність і культурну свідомість. ?
Петро Могила цінував православну та національну традицію, але завжди відкритий до європейської науки та культури. Сучасна освіта під його керівництвом була б мостом між традицією і сучасністю, наукою і духовністю, що формує громадянську відповідальність і культурну свідомість.
- Як впровадив би Петро Могила Соціальна доступність до грантів, стипендій і рівного доступу до якісної освіти ?
Петро Могила завжди прагнув доступної освіти, тому сучасна система мала б елементи соціальної справедливості, грантів, стипендій і рівного доступу до якісної освіти. Якби Могила жив сьогодні, українська освіта була б однією з найпрогресивніших у Європі, поєднуючи глибоку гуманітарну традицію з сучасними науками, технологіями та міжнародними стандартами. Українці виходили б у світ із повністю сформованою інтелектуальною та духовною культурою, а не лише з дипломом.

- Чи був Петро Могила реформатором освіти в свою епоху ?
Він заснував у 1632 році Києво Могилянську академію, яка була побудована за зразком європейських університетів того часу (Левен, Рим, Ягеллонський університет у Кракові). В академії викладали філософію, риторику, логіку, математику, богослов’я, мови — вона стала центром європейського рівня освіти на українських землях. Завдяки цьому Могила створив інтелектуальну школу, яка готувала духовенство і державних діячів — українську еліту, вплив якої відчувався не лише в Україні, а й у Польщі, Молдові, Румунії та навіть у Римі.
- Як Петро Могила - Митрополит Київський, засновник Києво-Могилянської академії, дипломат і реформатор православної освіти, покровитель культури та науки. вів церковну реформу ?
Він систематизував православну богословську освіту і видав катехізис, який використовували не лише на території Київської митрополії, а й у ширшій Східній Європі. Його роботи вважалися духовним та освітнім орієнтиром для православних християн у контакті з католицьким і протестантським світом.
- Чому він є «український кардинал культури»?
Як кардинал у католицькій традиції мав би не лише духовну владу, а й культурний вплив, так і Могила: реформував освіту; встановив стандарти богослов’я;підняв Україну на рівень європейської освітньої та культурної інтеграції. Він поєднав духовне, освітнє і культурне лідерство, як це робив кардинал Рішельє у Франції, тому його іноді називають українським кардиналом культури.
- Що сьогодні знають про Петра Могилу у Європі
Ватикан, історики та богослови добре знають про Могилу як про реформатора православної освіти, бо його діяльність мала прямий вплив на розвиток церковних навчальних закладів. Є також університетські дослідники, що вивчають його академію як приклад ранньомодерної освіти у Східній Європі.
- А чому широкій публіці він менш відомий навітьв Україні ?
Його ім’я і внесок часто замовчували або привласнювали в російській імперській історіографії. Багато його текстів і праць ще не перекладені західними мовами.Через це Могила відомий переважно спеціалістам, а не широкій європейській аудиторії. Петро Могила – постать, яка об’єднує духовність, освіту і культуру, і саме через це його порівнюють із кардиналом культури. У Європі його знають, але знання здебільшого обмежене академічними та церковними колами, а широкій публіці його роль ще належить популяризувати.
Я як кінорежисер дарую майбутнім студентам нової журналістики це сценарій не знятого фільму про Петра Могилу… Хто з вас скаже МОТОР… ЗЙОМКА…

Сценарій фільму: “Освіта за Могилою — Подорож героя”
Жанр: Документально-художній, натхненний історією та сучасністю
Локація: Сучасний кампус університету, школа, лабораторії, спортивні майданчики, дах, бібліотека
Час дії: День → Вечір → Ніч
Кадр 1 — Вступ: Ранковий кампус
Зйомка: Широкий план кампусу, сонце сходить над старими дубами та сучасними скляними корпусами.
Камера: Довгі ковзні рухи, плавні переходи між деревами і корпусами.
Звук: Легкий вітер, пташиний спів, віддалений дзвінок на урок.
Голос за кадром:
“Освіта — це шлях, який ми обираємо самі. І цей шлях веде до свободи думки.”
Кадр 2 — Вхід у світ знань
Зйомка: Учень тримає за руку викладача. Вони проходять через великі двері школи.
Камера: Слідує за ними збоку, повільний рух, кадр через скляні двері, відображення на склі.
Звук: Шурхіт кроків, легкі шепоти учнів, дзвінок на урок.
Режисерські нотатки: Акцент на очах учня — цікавість і очікування.
Кадр 3 — Заняття як відкриття
Зйомка: Клас з сучасними та класичними підручниками, ноутбуками, планшетами.
Камера: Плавні переходи від руки, що пише код, до облич студентів.
Звук: М’які розмови, клацання клавіатур, тихе дзижчання 3D принтера.
Голос за кадром:
“Викладач не стоїть над учнями, він йде поруч, як наставник і друг. Тут мислять, досліджують, відчувають світ у всіх його вимірах.”
Кадр 4 — Лабораторія та майстерня
Зйомка: 3D принтери, дрони, хімічні експерименти.
Студенти працюють групами, створюють проєкти, моделюють міста, пишуть музику з даних.
Камера: Крупні плани рук і очей, широкі плани руху та колективної роботи.
Звук: Шипіння хімічних реакцій, клацання дронів, тихий сміх і розмови.
Кадр 5 — Театр і спорт
Зйомка: Театральна сцена — студенти грають історичні сцени, дебатують.
Спортивний майданчик — футбол, біг, командна робота.
Камера: Стрибки, панорамування, чергування крупного та широкого плану.
Звук: Крики радості, музика, ритм кроків.
Режисерські нотатки: Показати, що навчання — це не лише знання, а й життєвий досвід.
Кадр 6 — Бібліотека як храм мудрості
Зйомка: Камера ковзає між полицями, де старі книги сусідять із гаджетами.
Студенти читають, роблять нотатки, працюють з VR.
Світло: М’яке сонячне, падає крізь великі вікна.
Звук: Шурхіт сторінок, тихе клацання клавіатур.
Кадр 7 — Нічне небо і рефлексія
Зйомка: Студенти на даху кампусу, зоряне небо, легкий вітер грає прапорами.
Камера: Довгі панорами неба і студентів, крупні плани облич.
Голос за кадром:
“Кожен крок на цьому шляху — як кадр у фільмі життя. Освіта за Могилою — це свобода, думка і відповідальність, це міст у великий світ.”

Кадр 8 — Дух Могили (символічний)
Зйомка: Привид Могили проходить серед студентів, торкається книг, планшетів, прапорів.
Світло: М’яке світіння, що підкреслює невидимість і присутність.
Камера: Плавне ковзання між студентами та його образом.
Звук: Легкий шелест, ніби вітер, тихий музичний мотив старовинного гімну.
Фінал — Подорож героя
Зйомка: Студентка йде коридором, камера йде за нею, світло від ліхтарів і вікон.
Звук: Музика, що поєднує сучасні мотиви та елементи старовинних мелодій.
Голос за кадром:
“Крок за кроком, кадр за кадром, освіта стає дорогою до власної Голготи, до свободи мислення та дії. Сучасна Україна творить себе разом із Могилою.”

Автори: Джуліо де Ніколаїс д'Аффлітто, та
Петро. ОЛАР – кінорежисер, лауреат премій імені К. Чюрльоніса ( Литва 2012) та премії Excelsior 97 (Італія 1997)

Шановний пане Голобородько,
Сподіваюся, це повідомлення знайде тебе добре.
Мене звуть Eunhee Hwang, і я видавець Suo Books у Сеулі, Корея. Пишу Вам, щоб попросити дозволу на публікацію корейського перекладу Вашого вірша "Збирання Своїх Слідів. "
Вірш має бути включений до антології світової поезії під назвою "Вірші життя 101", у корейському перекладі нашого видатного поета Шиви Рю. В антології будуть представлені такі поети, як Т.С. Еліот, Віслава Шимборська, Венделл Беррі, Наомі Шихаб Най, В.С. Мервін, Румі, Хафіз та інші. Через цю збірку ми сподіваємося запропонувати читачам комфорт, роздуми та надію.
Якщо ви надасте нам дозвіл, ми заплатимо 175 доларів США (включно з 25 доларів на покриття вашої банківської комісії) за перекладенний
Дуже дякуємо за розгляд нашого прохання. З нетерпінням чекаю на зв'язок від вас, і залишаюся з найкращими побажаннями,
Юнхі Хван
Це повідомлення хтось міг би вважати фейком, але мені про це сказав сам Василь Іванович, то розповімо сьогодні про того Хто знає найбільше українських казок за нас всіх, та це в інших публікаціях иа книгах Василя Голобородька.

«Поки існує Поезія — існує надія»
Щодня, доти, доки не замовкне зброя,
публікуватиметься український текст.
Слово, не вимовлене перед вимовленим словом
Слово, не вимовлене між двома вимовленими словами
Слово, не вимовлене після вимовленого слова
Слово, не вимовлене в серці тиші.
Василь Голобородько
«Втілення тиші»
Збірка «Яблуко Доброї Новини»;
Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», Київ, 2019
Переклад: Марк Жорж
Василь Голобородько (1945–) — український поет.
Народився в селі Адріанопіль Луганської області (схід України).
Член Національної спілки письменників України.
Навчався у вищих навчальних закладах за спеціальностями філологія та педагогіка. У 1967 році його навчання було раптово перервано: радянська влада відрахувала його з університету за дії, визнані підривними, а того ж року йому було відмовлено у вступі до Літературного інституту в Москві.
У 1968–1970 роках проходив військову службу в інженерних військах на Далекому Сході. Після цього працював у шахті, згодом — у радгоспі рідного села. Попри всі випробування, він не полишав навчання і у 2001 році, у віці 56 років, здобув диплом Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.
У 2014 році через бойові дії на сході України був змушений переїхати до Київської області.
Перші його вірші з’явилися у пресі 1963 року. Однак перша поетична збірка «Летючі вікна» була заборонена КДБ.
Упродовж 1969–1986 років він зазнавав жорсткої цензури в Україні. Поки на батьківщині його змушували мовчати, у 1970 році видавництво Smoloskyp у США опублікувало «Летючі вікна» — його першу поетичну книжку, що радянська влада розцінила як ворожий акт. Лише у 1988 році він зміг уперше видати поетичну збірку в Україні.
Сьогодні творчість Василя Голобородька має міжнародне визнання: її перекладено багатьма мовами — польською, французькою, німецькою, англійською, румунською, хорватською, сербською, португальською, іспанською, естонською, латиською, литовською, шведською, російською та івритом — і вона представлена в закордонних антологіях та літературних журналах.

Підготував Петро Олар - кінорежисер (Литва)

Українська Маланка - це унікальне обрядове дійство, яке поєднує в собі дохристиянські міфи, християнські традиції та сучасний карнавальний хаос. Це свято, де магія предків переплітається з гострою сатирою, а вулиці селищ стають сценою для масштабних перформансів.
У яких селах України можна побачити Маланку, яку ви точно ніколи не забудете, розповідає РБК-Україна з посиланням на Dovkola.media.

Що варто знати перед поїздкою на Маланку
Сьогодні Маланка - це обрядовий карнавал, під час якого щедрівники у костюмах ходять селом, вітаючи господарів із новим роком і бажаючи достатку. Коріння цього свята сягає дохристиянських часів, коли для хліборобів і скотарів було критично важливо “задобрити” майбутній урожай і плодючість худоби.
Дослідники пов’язують образи Маланки й Василя з давніми язичницькими божествами: Мокошшю - покровителькою родючості, та Велесом - захисником худоби.
З приходом християнства магічні сенси поступово трансформувалися, а шлюбні мотиви вийшли на перший план. За новоюліанським календарем Маланку святкують 31 грудня, Василя - 1 січня. Водночас у багатьох селах і досі тримаються "старого стилю" - 13 та 14 січня.
У традиційному дійстві беруть участь Маланка, Василь, дід, баба, чорт, ведмідь, Місяць. У різних регіонах з’являються й додаткові персонажі - від лікарів і поліцейських до смерті чи кози. Класично в Маланці беруть участь лише чоловіки та хлопці.

Красноїльськ
Одна з найвідоміших і наймасштабніших Маланок проходить у Красноїльську - селищі за кілька кілометрів від румунського кордону. Саме тут можна побачити культових солом’яних ведмедів, які виглядають радше як фантастичні істоти, ніж традиційні маски.
Маланкують у Красноїльську переважно румунською мовою, що додає дійству особливого колориту. Святкування стартує ввечері 13 січня, а вже наступного дня вулиці заповнюють ватаги маланкарів. Вони влаштовують "боранки" - театралізовані, а часом і цілком реальні сутички, співають і розважають глядачів.
Тут легко натрапити й на сучасні образи: імпровізованих поліцейських, фантомасів або персонажів попкультури. Місцями туристів можуть навіть "викрасти" - звісно, з жартами й символічним викупом. Часто до святкування долучаються й гості з румунських прикордонних сіл. Якщо хочеться масштабів і хаосу - це точно сюди.

Автентичні Маланки у селах вражають своїми масштабами (фото: Getty Images)
Вашківці
Вашківці - ще один маланковий центр Буковини, але з зовсім іншим настроєм. Тут ставка зроблена на сучасність, шоу й технології. Учасники об'єднуються в команди та готують не просто костюми, а цілі пересувні платформи з перформансами.

Увечері 13 січня містом рухається карнавальна колона: кораблі з Маланками-юнгами, хатини на колесах із відьмами, лазні, снігурки - фантазія місцевих не має меж. Щороку з’являються нові теми, у які вкладають чималі ресурси.

Попри це, серед рейвової атмосфери можна побачити й класичних ведмедів та циган у старовинних строях. Після карнавалу всі сходяться в центрі міста - тут тривають співи, боранка й нічне щедрування. А вранці - традиційна купанка в озері.

Осички
Одеська область здатна здивувати - і Маланка в Осичках цьому доказ. Це невелике село зберегло унікальний формат святкування. Тут Маланку грає маленький хлопчик, а головними персонажами стають "дідки" - образи духів предків.

Вони бігають селом, чіпляються до глядачів, ловлять чоловіків і змушують ходити разом із Маланкою, жартують і влаштовують дрібні бешкети. Межу між світом людей і духів символізує колода, яку дідки носять селом. Тих, хто наважується її переступити, можуть "покарати" нагайкою.

Зрештою всі ватаги сходяться в центрі Осичок, де відбувається спільне частування святковою юшкою. Це Маланка з сильним магічним підтекстом і дуже архаїчним настроєм.

Автентична Маланка 2026: 5 унікальних сіл України, куди варто поїхати на свято
Автентичні Маланки у селах вражають своїми масштабами (фото: Getty Images)

Белелуя
Белелуя запам’ятовується з першого погляду. Місцеві костюми більше схожі на маски реслерів або персонажів коміксів - чортів, смертей і “жидів” із яскравими саморобними масками.

Ключова подія тут - боранка. Представники чотирьох кутів села змагаються між собою за звання найсильніших. Усе село збирається подивитися на поєдинки, а вболівальники підтримують своїх так, ніби це фінал чемпіонату світу. Є судді, тренери й чіткі правила.

Після боїв молодші й старші маланкарі разом ідуть щедрувати до хат незаміжніх дівчат, а завершують вечір гучною забавою на зібрані гроші.

Бабин
Про Маланку в Бабині довгий час майже ніхто не знав. Село заховане в глибині Карпат, дорога сюди - ґрунтова, і в негоду дістатися непросто. Саме ця ізольованість і допомогла зберегти автентику.

Маланкують тут, за словами місцевих, з покоління в покоління. Останніми роками до дійства долучилися резиденти культурного простору "Хата-Майстерня", які виготовляють власні костюми.

Свято починається в центрі села - з танцями й сценками. Потім усіх пригощають баношем, звареним просто неба, і маланкарі розходяться щедрувати по численних хатах, розкиданих по горах. У Бабині Маланка - це ще й серйозне фізичне випробування.

Автентична Маланка 2026: 5 унікальних сіл України, куди варто поїхати на свято
Гучні святкування Маланки у селі варті того, щоб їх побачити хоча б раз (фото: Getty Images)

Інші напрямки
Маланку за старим календарем святкують у десятках сіл Західної та Центральної України, особливо на Буковині. Самобутні дійства можна побачити в Пістині, Косові, Космачі, Горошовій, Великому Кучурові, Горбовій та інших населених пунктах.

Джерело: https://travel.rbc.ua/rus/news/avtentichna-malanka-2026-5-unikalnih-sil-1767459505.html#goog_rewarded

Між Олегом та моєю дочкою Поліною цей звʼязок розпочався задовго до повномасштабної війни.
Поліні було лише вісім місяців. Ми збиралися йти в гості до друзів, але дитину потрібно було вкласти спати. Олег узяв її на руки й почав колихати, тихо наспівуючи просте «а-а-а-а». Це могло тривати до години — він не втомлювався, був у моменті, цінував той короткий, але безцінний час з внучкою на руках.
Коли він припинив співати, вирішивши, що Поліна вже заснула, вона — із заплющеними очима — тихо відповіла йому тим самим «а-а-а-а». Олег глянув на неї. Вона відкрила очі й водночас подивилася на нього. Обоє щиро усміхнулися — до блиску в очах.
Відтоді між ними народилася глибока форма любові. Та, що з’являється не з крові, а з щоденної присутності й турботи.
Початок війни у 2022 році був морально найважчим. Сімʼї відверталися від воїнів, волонтери не завжди могли доставити воду й харчі, сон зник, здоровʼя тануло на очах.
Поліні було чотири роки. В інтернеті завірусилося відео з піснею «Ой, у лузі червона калина». Вона співала на повний голос — на всю свою маленьку й водночас велику душу. Ми записали це на відео й надіслали Олегові. У той час для нього й побратимів це стало потужною мотивацією не здаватися.
Згодом Поліна навчилася записувати голосові повідомлення. У них часто звучали прості й найважливіші слова: «Я тебе люблю», «Я тебе чекаю», «Повертайся».
Їхній звʼязок — це міст між поколіннями. Він сформований із дрібниць: спільних прогулянок, розмов перед сном, поглядів, у яких більше, ніж слова. Саме тому цей звʼязок такий міцний — бо тримається не на ролях, а на серці.
Сестра Каріна називає Олега татом. Він не є її біологічним батьком, але саме він навчив її, що тато — це не про кров. Це про присутність.
Про того, хто залишається, коли важко. Про того, хто вміє тримати секрети. Про того, хто завжди знаходить вихід із будь-якої ситуації. Про того, хто вміє слухати. Про того, хто не зникає.
Слово «тато» в її вустах — це подяка й визнання. Це довіра, вистраждана часом. Я не раз помічала, як у них схожі звички: манера жестів, мовлення, хода, думки… і навіть колір голубих очей, якого в родині ні в кого більше немає.
«Тато» стало не формальністю, а внутрішнім дозволом довіряти, бути слабкою й знати, що тебе приймуть.
Коли Олег повернувся з війни ветераном, це слово прозвучало інакше — важче й глибше. У ньому було все пережите: нічні страхи, надія, сльози, які ховали від інших. Це було слово людини, яка чекала — і дочекалася.
Кожного разу, коли Олег везе «двохсотого», уся школа виходить і стає на коліна, проводжаючи загиблого воїна в останню путь. Поліна розповідала всім, що саме Олег везе воїна, як вона ним пишається, що він — приклад сили й відповідальності.
Одного разу я приїхала забирати Поліну після уроків. Я ще здалеку відчула смуток у її ході. Коли вона сіла в машину — мовчки розплакалася. Плакала довго, без слів, аж поки ми не приїхали додому.
На подвірʼї стояли дружина Марія із сусідкою. Вони запитали, чому Поліна так плаче. Вона відповіла: «Я воїна не знала, але мені дуже сумно». І заплакала ще сильніше. В унісон заплакали й Марія з сусідкою.
Для Олега внучка — не просто дитина з родини. Вона — продовження дому. Він дивиться на неї з мʼякою уважністю, ніби на щось крихке й водночас сильне. У його жестах — захист, у словах — спокій.
Він не завжди багато говорить, але завжди поруч: підстрахує, підніме, навчить тримати рівновагу — і фізичну, і життєву.
Зараз немає такого дня, щоб Поліна перед сном не підійшла обійняти його й побажати мирної та доброї ночі. А якщо Олег виконує свою важливу місію й повертається о першій чи другій ночі — дитина не спить. Вона чекає. Чекає, щоб зберегти їхню традицію.
Справжня родина народжується не з біології, а з вибору — любити й триматися одне за одного. Навіть тоді, коли війна стоїть між «до» і «після».
Донька своїми поглядами розповіла про людину в нашому домі. Розповіла те, чого не знала я. Не знала дружина Марія.

Піктогами душі PITTOGRAMMI DELL’ANIMA
Післямова
Ці піктограми не народилися як стиль. І не були задумані як жанр. Вони з’явилися як потреба — зафіксувати людину не через портрет, а через слід.
Pittogrammi dell’anima — це спосіб дивитися на людину крізь знак. Через лінію, що не пояснює, а присутня. Через тишу, в якій більше правди, ніж у словах. Тут немає бажання сподобатися або вразити. Є лише спроба бути чесною з тим, що відкривається між поглядом і рукою.
Кожен знак у цих роботах — це не символ у звичному розумінні. Це дотик. Це фрагмент внутрішнього руху, зупиненого в моменті. Вони не кричать і не вимагають тлумачення. Вони залишаються — як слід кроків на піску після того, як людина вже пішла.
У світі, де зображення перенасичують, а слова знецінюються швидкістю, піктограми душі повертають нас до повільності. До вміння дивитися не очима, а внутрішнім слухом. До паузи, в якій народжується співпричетність.
Ці роботи не про форму — вони про присутність. Про людину, яку неможливо звести до ролі, функції чи біографії. Про те, що в кожному з нас є щось неозначене, але відчутне. Те, що не потребує перекладу.
Можливо, саме тому піктограми душі не дають готових відповідей. Вони не нав’язують сенс, а створюють простір, у якому він може з’явитися. І кожен глядач входить у цей простір зі своїм досвідом, своєю тишею, своїм болем або світлом.
Це мистецтво не для галасу. Це мистецтво для залишення.
І якщо після зустрічі з цими знаками у вас виникає відчуття, ніби хтось тихо подивився вам у душу — значить, цей діалог відбувся.
Бо піктограми душі — це не про те, щоб бути побаченими. Це про те, щоб бути впізнаними.
Петро Олар - кінорежисер

БОГДАНА ПІВНЕНКО: Мрію, щоб світ ще більше переконався в тому, які ми реально круті

Чим більше я представляю Україну на світових сценах, тим чіткіше бачу: ми досі недооцінюємо силу культури як інструменту нашої державності. І поки ми цього не усвідомимо, за нас це робитимуть інші — зі своїми інтересами, своїм порядком денним і своїми наративами.
Нам потрібні не жалість і не співчуття, а повага! Як музиканту, мені важливо, щоб у світі грали українську музику. Щоб імена наших композиторів звучали так само природно, як імена світового канону. Щоб наші історії не асоціювалися лише з трагедіями, а й із силою, стійкістю та талантом.
Мрію, щоб світ ще більше переконався в тому, які ми реально круті!
Я часто приходжу зі справді потужними ідеями до державних структур. Але відповідь майже завжди одна: «Бюджет обмежений». Так влаштована наша культурна дипломатія: гучні проєкти тримаються переважно на приватних ініціативах та ентузіазмі людей, яким просто не байдуже. Фактично, усі найважливіші події у моїй кар’єрі відбулися завдяки таким приватним ініціативам.
Не секрет, що такі гіганти, як Зальцбурзький фестиваль чи «Ла Скала», та ще багато великих європейських музичних майданчиків роками фінансуються російським «Газпромом». А якщо вони фінансують фестивалі — то хто там буде грати? Відповідь очевидна. Скільки б українці не виходили на протести з транспарантами, у світі досі працює проста формула: хто платить, той і замовляє музику. І в нашій сфері це звучить абсолютно буквально.
Культура — це формування національного образу. Це те, що робить націю впізнаваною й впливовою. І в просуванні української академічної музики у світі велику роль відіграє співпраця з відомими у світі музикантами. Я зі своїм колективом, з Національним ансамблем солістів «Київська камерата» дуже цінуємо, наприклад, колаборацію з Кері-Лінн Вілсон, яка з минулого року стала нашою головною диригенткою. Пишаємося її Ukrainian Freedom Orchestra, який четвертий рік поспіль представляє на найпрестижніших сценах світу «тури стійкості». Кері-Лінн кожним концертом нагадує світові про те, що війна в Україні триває. Бо людська пам’ять коротка. А мистецтво — це те, що може голосно звучати не тільки сьогодні, а й навіть через століття!
Одне з головних запитань, які я сьогодні ставлю собі та тій частині суспільства, яке дотичне: як мотивувати український бізнес підтримувати великі культурні події за кордоном? Тому що без цього ми не зможемо посилювати свій голос у світі. І саме наявність фінансування має стати одним із ключових критеріїв для майбутньої дорадчої ради при МЗС, яка визначатиме пріоритетні культурні проєкти.
Приклади такого співробітництва культурних діячів, інституцій та великого українського бізнесу є. Фонд «МХП - громаді» протягом 2025 року підтримав концерт «Київської камерати» у Берлінській філармонії, виступ у штаб-квартирі Ради Європи з нагоди 30-річчя члества України в Раді Європи, видання книги «Музична Україна» англійською мовою.
Щоби не здавалося, що я говорю абстракціями, поділюся тим, яким був цей 2025 рік особисто для мене.
Січень — концерт «Присвята Богдані Півненко», представила колекцію творів, які композитори присвятили мені як скрипальці;
Лютий — виступ перед парламентом Данії і королівською родиною цієї європейської країни;.
Березень — отримала Шевченківську премію;
Квітень — концерт «Київської камерати» з Кері-Лінн Вілсон у Берлінській філармонії, програма якого пповністю складалася з української музики, як і рік до того в нью-йоркському Carnegie Hall;
Травень — участь у Kharkiv Music Fest
Вересень — великий тур Бельгією та Голландією: 21 концерт;
Жовтень — стажування в Метрополітен-опера у Нью-Йорку;
Листопад — виступ у Раді Європи на Форумі, присвяченому демократії та 30-річчю вступу України до Ради Європи; виступ у Страсбурзі на відкритті виставки «Спроможні» асоціації «Дивись Українське», продюсер Андрій Різоль;
Грудень — відкриття Українського сезону у Франції.
І все це не просто виступи, не просто гастролі. Це — потужна культурна дипломатія.
Українська культура сьогодні — це наше серце, його здоровий ритм формує образ України — успішної, сучасної, дійсно цікавої світові.

Який в мене був рік? Та класний!! Десь такий, як на фото Сергій Михальчук для проекту "Спроможні" асоціації Дивись українське , продюсер Андрій Різоль, пишаюсь бути в такій компаніїї)))
Дякую Keri-Lynn Wilson та Пітер Гелб за неймовірний досвід в моєму житті!! Дякую любимим Національний ансамбль солістів «Київська камерата» Анна Хмара Kateryna Suprun Viktoriya Zubenko
Myroslava Makarevych Dom Майстер Клас за всі наші творчі проекти!! Дякую Фонд МХП- громаді за підтримку!
Дякую всім, хто був зі мною, хто кидав мені виклики та завдяки кому я росла!! Далі буде!!

А це вже було :

Гарного Нового року!!

ПІДГОТУВАВ ІЗНАЙОМИТЬ ВАСЗ БОГДАНОЮ ПІВНЕНКО. . кіноежисер Петро Олар