Uncategorized - Радіо Українська хвиля з Європи

1970
Білий птах з чорною ознакою
Режисер: Юрій Іллєнко
Сценаристи: Юрій Іллєнко, Іван Миколайчук
Оператор: Вілен Калюта
Художник: Анатолій Мамонтов
Звукорежисер: Леонід Вачі
Актори: Лариса Кадочникова, Іван Миколайчук, Богдан Ступка, Юрій Миколайчук, Василь Симчич, Наталія Наум, Джемма Фірсова, Олександр Плотніков, Олег Полствін, Михайло Іллєнко, Леонід Бакштаєв, Володимир Шакало, Микола Олійник, Костянтин Степанков
Кіностудія: Кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка
Рік: 1970
Час: 99 хв.
Нагороди: 1971 – Золота медаль – МКФ у Москві; 1972 – Відбіркова премія “Срібні сирени” – МКФ у Сорренто (Італія).
Формат: кольоровий
Розповідь про історію буковинського селянства на прикладі долі однієї родини – Звонарів.
Висвітлення багатьох проблем, порушених у фільмі, подається через призму народних леґенд і традиційних мотивів українського фольклору.

На ювілей Івана Миколайчука в кінотеатрі “ХАТА ІВАНА” покажемо відреставровану версію фільму “Білий птах з чорною ознакою”, в якому Миколайчук — і сценарист, і один із головних акторів. Реставрація дозволяє по-новому поглянути на видатний фільм — ніби крізь призму часу. Знімали цей фільм у 1970-му. Не високосний рік, який був “ознаменований” заснуванням міста Прип’ять, замахом на президента Кіпру, відкритим листом академіка Сахарова, перемогою збірної Бразилії на чемпіонаті світу з футболу. А також цілим каскадом трагічних авіаційних катастроф у різних куточках світу. І ось саме того року на землю українську, як комета, з самого неба стрімголов падав “Білий птах”. Фільм, за яким ступав успіх відразу ж по виході на екрани в 1971-му. І який наздоганяла легенда в наступні десятиліття. Як зізналася актриса Лариса Кадочникова (виконавиця ролі Дани), ідея цієї стрічки народилася в Івана Миколайчука як розповідь про свій рід, про свій край. Згодом співавтором сценарію став режисер Юрій Іллєнко. Нібито 6 травня 1969 р. вони зустрілись — і загорілись ідеєю спільного польоту в минуле Буковини та в її майбутнє. Приблизно за місяць — з травня по червень 1969 р. — вони спільно написали поетичний сценарій, що й сьогодні сприймається як взірець видатної прози. І направили його до художньої ради кіностудії імені Олександра Довженка. Перебіг подій довкола сценарію та подолання всіляких чиновницьких і партійних бар’єрів чудово описані в тексті кінокритика Лариси Брюховецької “Фільм як результат чаклунства”. А сам сценарій “Білого птаха” можна знайти в однойменній книжці видавництва “Мистецтво” (1991 р.), яка вмістила не тільки цей текст, а й спогади про Миколайчука. І ось буквально перші рядки сценарію: “Білосніжний довгоногий птах ходить-походжає по масляній чорній зоряній землі. Білоголовий хлопчик обережно походжає біля птаха, ніби випасає його. По горбатій ниві, зігнувшись удвоє над бороною, топче борозну Лесь Дзвонар”. Історія сім’ї Дзвонарів — історія Буковини на трагічному екваторі ХХ ст.: з 1937-го по 1947-мий. Три сини Леся Дзвонаря (актор Олександр Плотников), як три білі птахи, летять кожен у свій “вирій”. Петро (Іван Миколайчук) іде до Червоної армії, Орест (Богдан Ступка) — обирає визвольну боротьбу й долучається до УПА. Георгій (Михайло Іллєнко) хоче лишитись поза історичною грою. Але в нашій історії вже так усе намішане й перекручене — українці, румуни, “совіти” — що чорт собі ногу зламає, перш ніж його шлях трафить. Цей відверто чоловічий фільм також дарує незабутні жіночі образи — попівська донька Дана (Лариса Кадочникова), місцева чаклунка Вівдя (Джемма Фірсова)… Взагалі, Миколайчук та Іллєнко зібрали весь тогочасний хіт-парад українського кіно, долучивши до “Птаха” Костя Степанкова, Леоніда Бакштаєва, Василя Симчича, Наталю Наум. В епізодах, до речі, значаться — Марія Миколайчук (дружина Івана) та Костянтин Степанков-молодший (син Костя Петровича й Ади Роговцевої). Як згадував нещодавно Михайло Іллєнко, якийсь містичний коловорот об’єднав знаних і юних персонажів у тому далекому фільмі, адже знімальна група мешкала в обійсті батьків Марії Матіос, а майбутня письменниця (тоді ще дитина) щоранку приносила свіжі квіти у кімнату київських кінозірок. Довкола “Білого птаха” майже за 40 літ сформована справжня кіноміфологія. Фільм розтягли на кіноцитати, його вправно підлаштовували під ті чи інші ідеологічні буревії. Хоча феномен фільму Іллєнка-Миколайчука якраз в тому, що, торкаючись болісних політичних та ідеологічних кривавих ран на тілі України, сама картина, розпростерши крила, злітала понад політикою й ідеологією, за якою дуже пильно пантрували у брежнєвські часи. Фільм переплавив у своєму поетичному натхненні — і політичне, і ідеологічне, і ментальне, і сакральне. Усі його скарби та надбання, власне, перенесені у символічний і філософський вимір. Очевидно, парадокс і геній українського поетичного кіно ще й в тому, що поезія тоді могла казати набагато більше (й чесніше), ніж дозволена проза життя. Отже, промайнуло 36 літ відтоді, як “Білого птаха” цькували за антирадянщину івано-франківські партійні функціонери. Як довкола поетичного фільму збирали цілі хурали з критиків та комітетчиків. Випорснувши, ніби птах із сільця, цей фільм дивом опинився в липні 1971-го на Московському міжнародному кінофестивалі. Здобув там головний приз. Згодом фільм облетів Токіо, Белград, Мельбурн, Сан-Франциско. Де він тільки не літав. І ось крізь туман часу, що поволі розсіюється, на екрані в кінотеатрі “Україна” — ніби той самий фільм, знайомий з дитинства, і ніби трохи інакший, у якому непередбачувано зчитуєш нові смисли (для себе). Це й не дивно. Така доля кожного шедевра: усміхатися новою усмішкою до кожного нового глядача. Робота кінореставрувальників, на щастя, не спотворила фільм ядучими фарбами, як це в нас уміють робити деякі ділки, знищуючи органіку старих класичних стрічок. На щастя, у теперішній версії все-таки є відчуття саме того теплого туману й холодного мороку, які розсіялись у часі та в просторі і крізь які треба пройти, аби розгледіти живописну картину (фреску), що нею і є “Білий птах”. Так само, як і видатний твір живопису, “Птах” передбачає перспективу, багатоплановість, багатовимірність. Про це написано гору публікацій. На останньому ж відреставрованому сеансі мені насамперед впала в око не тільки чудодійна сила кінокамери Вілена Калюти, її здатність перетворюватись у пензель живописця… Впала в око позачасова і глибинно національна акторська стилістика, коли бачиш на екрані героїв Миколайчука, Ступки, Іллєнка. У кожного з них не так багато гарних слів, не кожен удається до карколомних трюків. Але є в них дещо більше й глибше. Це те саме, що суха солома, яка миттєво спалахує від кинутого сірника. Це те саме, що крига, яка ще не скресла на річці, але ось-ось — льодохід. І ось “ці” втаємничені маленькі стихійні драми кожного з героїв-братів — щось надзвичайне у пастельній палітрі “Білого птаха”. Іллєнко, Миколайчук, Калюта і їхні актори підводять і колишнього, і теперішнього глядача до самої прірви символічної та буттєвої буковинської драми. Об’ємність і масштаб якої можна оцінити лише тоді, коли на неї дивишся з різних ракурсів. “Свічка горить з двох кінців”. Саме тому чесність та надідеологічність “Білого птаха” і сприймається сучасником — без іронічної посмішки, без поблажливого хизування (мовляв, то все кіноретро). Символічність та органічність образів і типажів перетворюють драму однієї землі, однієї родини у щось надзвичайно глибоке, красиве, темне й світле, яке бринить і виблискує, ніби вода на дні сільської криниці. Манера гри Богдана Ступки (повстанець Орест) абсолютно європейська. Якимось дивом акторові на екрані дозволили “олюднити” і максимально розкрити внутрішню драму нібито “відступника”, антирадянського “покидька”. Саме тут, в образі Ступки, трагедія особистості пробиває надтверду фактуру історичного, ментального й ідеологічного фундаменту. Його містичний танок з героїчною Кадочниковою і сьогодні гіпнотизує. В Івана Миколайчука (Петро) — колоритний концентрат саме національної подачі характеру: через його фольклорне наповнення, через титульність, через саму його чоловічу стать. Третій брат, Георгій (Михайло Іллєнко), як я це відчув, ніби “очі” всієї багатофігурної історії. Погляд третього дивакуватого брата — то мереживо фільму з такими ж його дивними пейзажами, персонажами, мізансценами. Дивний світ очима дивної людини — то також один із ракурсів “Білого птаха”. І якщо пригадаєте фінал, меланхолійний погляд брата Георгія у своє минуле, де він бачить серед оркестрантів загиблих рідних братів, — то, правда ж, є в цій історії ще багато чого нерозкритого й нерозшифрованого… Так само знову дивовижною видалась мені попівська донька Дана (Лариса Кадочникова). Її краса — іконописна, її погляди — потойбічні. Її жіноча таїна — щось сакральне й недоступне. Власне, Дана, зіграна Кадочниковою, то Україна, яку доля випробовує постійним підступним вибором: між своїми та чужими, між москалями та повстанцями, між рідними братами та різними родичами. Але оскільки вона — донька священика, то є в ній самій справжня, а не підробна святість, є в неї своє сакральне, незалежне й непідкупне єство. Правда, інколи дивуєшся, як химерно котиться десятиліттями колесо “діалектики”. Російська актриса, яка в 60-ті ХХ ст. полишила прославлений “Современник”, велінням долі зіграла у трьох культових українських фільмах. Втілила у “Птахові” духовний образ України. А доти якимось дивовижним чином уникала спокус колишніх радянських форматів, ніколи-ніколи не зігравши ні на сцені, ні на екрані — ані партійних секретарів, ані підпільних обкомівок, ані полум’яних партфункціонерок. Так само, як і брати Дзвонарі, вона сама по собі — білий птах з ознакою любові. Після цього ліричного монологу, навіяного відреставрованим “Птахом”, вочевидь варто сказати про того, хто доклав не тільки власних зусиль, а й власних коштів — до порятунку кіношедевра. Це Олег Павлюченков, продюсер, меценат, кінодіяч, людина, котра давно й щиро захоплюється українським поетичним кіно. Перше, про що я в нього запитав після перегляду, — про особливості технічного оновлення такого відповідального матеріалу, як “Білий птах”. Олег детально розповів про сканування плівки, динамічний діапазон, про наявність дефектів, проявку носія, про видимі відхилення в нелінійних експозиційних рамках кадру, про корекцію артефактів і подальшу стабілізацію зображення, про корекцію кольору, і про інше, в чому я абсолютно нічого не тямлю. Казав також, що коли старої плівки торкнувся грибок, то ручна робота у цьому плані може тривати до трьох місяців. “Але всі ці нюанси — дитячі іграшки, порівняно з культурною цінністю фільму на плівці”. — Олеже, які, на твій погляд, інші класичні українські фільми ще чекають оновлення, реставрації? — Можна довго говорити про цінність шедеврів українського кіно, адже це тема для інтелектуалів. Важливо наголосити, що принципова відмінність національних фільмів від комерційного кінематографу в тому, що вони заслуговують уваги до себе на основі тих надзвичайно високих культурних підвалин, які закладені ще на етапі їх виробництва. Сучасний кінематограф вдало не “стартоне”, якщо не повернути кінематографічну культуру в різне поле. Адже імітувати інші культури не потрібно, не варто. Один Артур Войтецький вартує багатьох “принесених вітром” — у своїх авторських фільмах, наприклад, із Богданом Ступкою. Поглянь на його великий план у фіналі одного з фільмів Войтецького. Це ж нескінченність. І операторська культура — нескінченно — чарує око дивовижними художніми акварелями… Так само, як і в “Білому птаху”.

Олег ВЕРГЕЛІС

Жанна Чернега волонтер, психолог, активіст української громади в Мілані ( Італія) погодилась вести діалоги для нашого радіо на теми які хвилюють багатьох кмігрантів з України і не тільки, Про сьогодення та мрії в діалозі з журналістом радіо Українська хвіля з Європи Петром Олар.

ДІАЛОГИ- Ярина Груша Посамай ( Італія)
та Петро Олар журналіст (Литва)

Про себе, про італійських друзів, про можливості українців в Європі, про розбудову культурних мостів Італія -Україна. Українська діаспора в Італії за словами Ярини говорить про інтерес італійців та українців до книги, до лекцій україністів з Італії. про події які дають нову позитивну інформацію про Україну, нформаційному просторі Про сучасні технології в інформаційному просторі . Про мрію і плани створити для Украхни в Італії правильний імідж, представити нашу культуру в бтль глибинному в дотику до Європейськоє екльтури. Я розповідаю італійцям про красиву Україну її людей, про історію через призму українського народу.

$34 млн будуть спрямовані на охорону здоров'я, $14 млн – на протидію корупції, $63 млн – на протидію російській агресії; $44 млн – на зміцнення демократії та врядування.

Сполучені Штати Америки (США) через Агентство з міжнародного розвитку (USAID) оголосили про надання Україні додаткового фінансування на розвиток у розмірі $155 млн доларів, повідомляє Кабінету міністрів України.

Уряд США та Уряд України залишаються рішуче налаштованими до реалізації євроатлантичних прагнень України та подальших спільних дій на підтримку її народу, йдеться у повідомленні.

Нагадаємо, останні 4 роки США надавали потужну підтримку Україні – як фінансову, так і військово-політичну. Тимчасовий повірений США в Україні Крістіна Квін підтвердила незмінність підтримки України з боку США.

У 2020 році США дали Україні понад $1 млрд. та передали ще три катери типу Island.

Увага, починаємо експеримент з практичної метафізики. Заходимо в будь-яку пошукову систему Інтернету і набираємо ключові слова «злочин, брехня, убивці». Ого! В якому жахливому світі ми живемо! - навколо суцільні страждання, а більшість населення – маніяки. А тепер спробуємо пошукати щось інше, наприклад «щастя, любов, вдячність». Неймовірно! Навколо суцільне свято, а люди – просто ангели і святі! З реальними адресами і телефонами!

Справді, сучасні інформаційні технології дозволяють краще зрозуміти, в якому світі ми живемо. Якщо використовувати новітні метафори, то Всесвіт – це грандіозна пошукова система, в якій кожен може знайти те, чого прагне його душа. А в ролі пошукових слів виступають наші емоції, думки і слова.

Отже, про що думаємо і про що говоримо, те й притягуємо до себе. Якщо людина думає про неприємності – вчорашні чи майбутні – то вона притягує їх до себе і формує навколо відповідний простір. Якщо ж людина думає про речі чисті та святі – вона притягує до себе світлих людей і гармонійні події.

Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчинять (Добра новина Ісуса Хреста, сина Божого).

Здавалось би, все просто: думай про хороше – і воно саме притягнеться до тебе. Проте є одна «дрібничка»: людині дуже не просто керувати своїми думками. Скоріше, думки керують людиною. Вони самі – чи під впливом внутрішніх асоціацій, чи найменших зовнішніх подразників – виринають з підсвідомості і починають жити в голові людини самостійним життям.

То що тоді можна зробити, щоб негативні думки не виринали у свідомість і не забруднювали її? Відповідь на диво проста: треба видалити ці брудні думки з підсвідомості, тоді й не буде чому виринати.

Як цього досягнути?

По-перше, потрібно зменшити поточне інформаційне забруднення шляхом максимального прикривання каналів брудної вхідної інформації. Простіше кажучи, перестань дивитися телевізор, читати негативні тексти, перейматися важкими темами, спілкуватися з негармонійними людьми – настільки, наскільки це можливо. Шукай світлих людей і життєстверджуючі новини.

По-друге, контролюй свої думки та емоції. Пам’ятай, що радість – це природний стан людини, натомість тривога, страх, депресія – це неминучі прояви інформаційного забруднення. Тож як тільки людина відновлює чистоту свідомості, то відразу починає радіти, в яких би важких обставинах не була, навіть якщо вона в бою і йде на вірну смерть. Вчись у маленьких дітей: вони майже завжди радіють життю.

По-третє, здійсни цілеспрямоване очищення своєї інформаційної системи. Почни з базового 40-денного курсу Живого Слова – вже за тиждень тобі стане легше на душі, навколишній світ ставатиме світлішим, яскравішим, колоритнішим. Ще місяць роботи з текстами Живого Слова другого рівня – і ти помітиш, що навколо тебе вже змінився світ. Остаточне очищення досягаємо на третьому рівні за допомогою читання «кармічних форм» і перегляду «кармічних снів», сповнених любові й радості.
Після такого «капітального прибирання» підсвідомості твоя пошукова система буде генерувати тільки світлі запити і, відповідно, буде притягувати світлих людей і позитивні події. Тож не витрачаймо час: Всесвіт за нас!

Джерело:https://www.ar25.org/article/poshukova-systema-vsesvit.html

Про це пише Четверта студія з посиланням на прес-службу ЛОР.
Мета ініціативи Ради Європи показати об’єднання культури та спадщини в єдине ціле та спільно просувати та популяризувати європейську культуру та спадщину. Угода спрямована на формування спільного культурного простору шляхом популяризації європейської ідентичності та приналежності через обізнаність про культурну спадщину. Це все відбувається завдяки транснаціональним маршрутам, які тематично пов’язані.
Зауважимо, що Асоціація «Єврорегіон Карпати-Україна» спільно з партнерами працює над ідеями трьох культурних маршрутів: дерев’яною архітектурною спадщиною, транскордонного паломницького маршруту та маршруту, що базується на традиціях вівчарства в горах.
Довідково:
16 лютого 2021 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про приєднання України до Розширеної часткової угоди про культурні маршрути».
Приєднання до Розширеної часткової Угоди про культурні маршрути є практичною реалізацією положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Сторонами Розширеної часткової угоди про культурні маршрути є 34 країни, партнерами – Європейський Союз та Всесвітня туристична організація (UNWTO). Сертифікат «Культурні маршрути Ради Європи» як відзнаку якості отримали 40 європейських культурних маршрутів, які проходять понад 50 країнами світу. Територією України проходять лише 3 європейських культурних маршрути.