І хочеться любити і кохати,
Впиватись щастям в усмішці й сльозах,
І всю любов ,як світло день віддати,
Та й хмаринкою розтануть в небесах.
То є рядки поезії Анни Дущак,
Після нічної розмови з Ксенією Гапій задумався, а як світить нам із-за межі вічності Душа Анни Дущак. І зразу наснилось то особливе дзеркальце з небес і хмаринок, яке віддзеркалює нам якраз стан нашої душі після читання безсмертної поезії нашої посестри що вже там на небі.. ці рядки стали її заповітом і звершеним бажанням.
12 років тому ще за життя Анни, вона сама набирала на комп’ютері вірші, це потребувало особливих зусиль можливо більших як навчених за роки писати ручкою букву до букви. Я й не міг тоді у 2006-2009 роках здогадатись що то є нова книга якій судилось бути макетованій в Канаді, чоловіком її найкращої подруги Ігорем Гапій, а редактором упорядником стала Ксенія Гапій. Ця здається 7 книга Анни має символічну назву образ з її вірша ЗАЛОТИЙ ВАЛЬС…., а ще в кінці книги чотири чистих аркуші, як недописане і не здійснені мрії Анни, то нам послання з небес, щоб пам’ятали і читали.
Міжнародний благодійний фонд «Українська друза» зібрав не байдужих людей з різних країн світу і вирішив на порталі створити віртуальний музей Анни Дущак де буде майже все про неї і зможе кожен долучитись вислати свій спогад від зустрічі з Анною чи її поезією. Цей музей стане доступним у всьому світі і навіть в Антарктиді де є у нас друзі що слухають радіо. Якраз там зазвучить Анна свої голосом та нашим прочитанням поезії. Цим самим вона стане доступна й незрячим, лікуватиме їх словом та красою.
Поки, що наш оргкомітет чи Громадська Рада по створенню музею не тільки віртуального а й реального, у хатині де народилась Анна, яку зараз треба рятувати, а багаторічні обіцянки влади поки не здійснились то створимо ми Народний музей Анни Дущак.
До Ради по створенню музею за їх згодою долучаються:
- Анатолій Гайдамака - Народний художник. Лацреат Державної премії імені Тараса Шевченка, Академік.
-Петро Олар – кінорежисер, журналіст і поет автор фільму «Прийшла до Вас» ( Литва)
- Ксенія Гапій – подруга Анни, якої і вдень і вночі чекали у Тисовець і то було свято поезії, любові та щирої дружби. (США)
- Коваль Василь – староста села Тисовець. Діючий та небайдужий який знає де знайти майстрів та з чого прокласти дорогу ( Україна)
- Лариса Левіна – журналіст , подруга Анни, писала статі та передмови до книг Анни Дущак. ( Сторожинець. Україна)
- Лариса Недін – заслужена актриса України, викладач театрального університету імені Карпенка- Карого (м. Київ Україна)
-Василь Тодоренчук – Голова Велико-Кучурівської громади, який знає та підтримає разом з громадою створення цього музею фінансово. ( Україна)
Петро Брижак – громадській та політичний діяч, який вже долучився до створення пам’ятника Анні Дущак, а зараз буде комікувати, між владою, міністрами від культури, робити їх не байдужими до цієї народної ініціативи. Музею Анни Дущак БУТИ !
До нашої ініціативної групи може долучитись кожен хто читає, слухає пісні та Вірші Анни, а ще хоче допомогти зробити добру справу для майбутніх поколінь.
Документи, речі та спогади можна надсилати на фізичну адресу
МУЗЕЙ АННИ ДУЩАК, вул. А. Дущак с. Тисовець , Чернівецька область Україна.
Родина - Назарій Яремчук, останній виступ, ЖИВИЙ звук
Слова: Вадим Крищенко, Музика: Олександр Злотник. Последняя видеозапись Назария Яремчука, Киев (1995р), ЖИВОЙ ЗВУК.
VHS rip, запись с канала УТ1 ~1996-98г. клип №7 из программы "Пам`ятайте мене -Назарій Яремчук" (к сожалению она больше не повторялась, мои попытки найти видео в лучшем качестве успехом не увенчались, но была найдена кассета, с антресоли вытащен Panasonic NV-12 и собственноручно оцифрована)
До 60-річчя Назарія Яремчука я виклав, першу записану мною ще на VHS програму з циклу "Пам`ятайте мене..." (фрагменти з неї можна бачити на моєму каналі тут). Завантажити її повністю в форматі MPEG2 720*576 можна тут _http://www.ex.ua/view/10783613
Один з літніх днів який стосується кожного це ДЕНЬ РОДИНИ , бо без Родини ми б не були на Землі.так хочеться сказати багато гарних і теплих слів, але у кожного з нас це на вустах , це щоденне життя і незай кожен скаже своїй Родині все найкраще. А я ВАм хочу подарувати піснб у виконанні Назарія Яремчука "РО
Гайдамаки у наші часи дуже актуальні. Зараз застосовують масові вбивства цивільного населення навіть демократичні країни: це мало місце в час другої світової війни, наприклад, коли американцями було скинуто атомну бомбу і цим знищено все цивільне населення цілого міста в Японії. Бо ж війна сама по собі є жорстокістю, пересиченою кривавими насиллями, навіть при найповнішому зберіганню постанов Гаазької та Женевської конвенцій.
Навіть Тарас Шевченко, як Пророк національного відродження українського народу, що закликав земляків:
«…вставайте,
кайдани порвіте,
і вражою злою кров’ю
волю окропіте», –
в одній із своїх найкращих поем "Гайдамаки" дав власне опис Коліївщини. Призадумуючись над жорстокостями кривавої розправи, він у своїй післямові заявляє: «Серце болить, а розказувать треба». Будучи певним, що цю його поему читатимуть усі свідомі відповідальності за долю мільйонів і в його часи, і пізніше. З пізнання минулих помилок, відкритих історією, може вирости світліша майбутність, коли переможе ідея волі кожного народу на його землі і щезне бажання панувати над іншими народами.
ЕПІЛОГ
Давно те минуло, як мала дитина,
Сирота в ряднині, я колись блукав,
Без свити, без хліба, по тій Україні,
Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв.
Давно те минуло, як тими шляхами,
Де йшли гайдамаки, малими ногами
Ходив я, та плакав, та людей шукав
Щоб добру навчили: я тепер згадав,
Згадав та й жаль стало, що лихо минуло.
Молодеє лихо! якби ти вернулось,
Проміняв би долю, що маю тепер.
Згадаю те лихо, шляхи ті безкраї,
І батька і діда старого згадаю;
Один ще гуляє, а другий умер.
Бувало в неділю, закривши Мінею,
По чарці з сосідом випивши тієї...
Батько діда просить, щоб той розказав
Про Коліївщину, як колись бувало,
Як Залізняк, Гонта ляхів покарав...
Столітнії очі, як зорі, сіяли,
А слово за словом сміялось, лилось;
Як ляхи канали, як Сміла горіла...
Сусіди од страху, од жалю німіли:
І мені малому не раз довелось
За титаря плакать, і ніхто не бачив,
Що мала дитина за комином плаче!..
Спасибі, дідусю, що ти заховав
В голові столітній ту славу козачу,
Я її онукам тепер розказав.
Вибачайте, люди добрі,
Що козацьку славу
Так навмання розказую
Без книжної справи. /508/
Так дід колись розказовав,
Нехай здоров буде,
А я за ним; не знав старий,
Що письменні люди
Тії речі прочитають...
Вибачай, дідусю,
Нехай лають; а я поки
До своїх вернуся.
Та доведу вже до краю,
Доведу, — спочину,
Та хоч крізь сон подивлюся
На ту Україну,
Де ходили гайдамаки
З святими ножами,
На ті шляхи, що я міряв
Малими ногами.
Погуляли гайдамаки,
Добре погуляли,
Трохи не рік шляхетською
Кров’ю напували
Україну, та й замовкли, —
Ножі пощербили,
Нема Гонти, нема йому
Хреста, ні могили,
Буйні вітри розмахали
Попіл гайдамака
І нікому помолиться,
Нікому заплакать.
Один тілько брат названий
Оставсь на всім світі,
Та й той почув, що так страшно
Пекельнії діти
Його брата замучили,
Залізняк заплакав
Вперше зроду, сльози не втер,
Умер неборака.
Нудьга його задавила
На чужому полі.
В чужу землю положила,
Така його доля.
Сумно, сумно гайдамаки
Залізную силу
Поховали, насипали /509/
Високу могилу.
Заплакали, розійшлися
Відкіля взялися, —
Один тілько мій Ярема
На кий похилився,
Стояв довго: «Спочинь, батьку,
На чужому полі,
Бо на своїм нема місця,
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1
Спи, козаче, душа щира,
Хто-небудь згадає».
Пішов степом сіромаха,
Сльози утирає,
Довго, довго оглядався
Та й не видко стало...
Одна чорна серед степу
Могила осталась (22).
Посіяли гайдамаки
В Україні жито,
Та не вони його жали, —
Що мусим робити?
Нема правди, не виросла,
Кривда повиває...
Розійшлися гайдамаки
Куди який знає,
Хто додому, хто в діброву,
З ножем у халяві,
Жидів кончать; така й досі
Осталася слава (23).
А тим часом стародавню
Січ розруйновали:
Хто на Кубань, хто за Дунай,
Тілько і остались —
Що пороги серед степу,
Ревуть, завивають:
Поховали дітей наших
І нас розривають.
Ревуть собі, ревітимуть,
Їх люди минули,
А Україна навіки,
Навіки заснула.
З того часу в Україні
1 Вилучено рядок: Нема місця волі. /510/
Жито зеленіє,
Не чуть плачу, ні гармати,
Тілько вітер віє,
Нагинає верби в гаї,
А тирсу на полі,
Все замовкло, нехай мовчить,
На те Божа воля.
Тілько часом увечері
Понад Дніпром гаєм
Ідуть старі гайдамаки,
Ідучи співають:
А в нашого Галайди хата на помості.
Грай, море,
Добре, море,
Добре буде,
Галайда!
Я колись на Колимі створював фільм"Доля України вишита хрестами" читав їх послання на батьківщину у маленьких вишиванках. То унікальні послання, які розповідали про нелегку долю українцтв у боротьбі за незалежність та Свободу України. Взагалі де б я не побував то там де у світах зустрічав українців майже не бачив таких у кого б не було оберегу вишиваного. І вже не легена, що вишиванка, та ще й створена маминими руками найсильніший оберіг у світі. Якщо задуматись то мабуть вишиванок на землі є більше як українців, якраз в наші часи свято вишиванки спонукало литовців відроджувати і свою давню традицію вишиваного одягу.
Наші бійці,на передовій російська-української війни, не тільки в день вишиванки вдівають ці рукотворні обереги, що з невідомою силою їх захищають навіть боронять від куль заставляють летіти над головами. Вишиванка то нерозгадана піктограма, чи космічна азбука що дивує нас вічно, а зараз квітами й іншими творчими знахідками майстринь.
Одну з них, мою колегу з Буковини, Олену Чайку представлю зараз, вона не тільки вміє гарно писати, а вишиває творчі роботи які є прикрасою музеїв Буковини.
Кожна вишиванка – особлива розповідь про життя, почуття, бажання, обереги, історію.
Як багато давніх сорочкових узорів просяться на полотно! У нашу колективну розповідь про дорогу кожного з нас на українському шляху.
Він народився в Чернівцях 15 років тому. Вже має цікаву й багату біографію. Як і ця барвиста сторінка - проєкт «Буковинська сорочка» виставки «Вишиваний дивотвір» , представлений в чернівецькому Художньому музеї.
Вітаємо українську діаспору з Всесвітнім ДНЕМ ВИШИВАНКИ!
Петро та Ганна Олар
Сповідь барда Володимира Смотрителя у виставі театру КУТ – «Не промовчи Шевченка у собі».
Депортації населення, часом цілих народів - один із інструментів злочинного комуністичного режиму, застосовуваний на всіх контрольованих комуністами теренах.
В 1944 виселяли кримських татар, народи Кавказу, згодом в кінці 1940-вих виселяли тисячі литовців, латишів, естонців з окупованих країн Балтії. Нині 74 роковини акції «Вісла» - злочину організованого польською комуністичною владою, яка вчилася в «старшого брата». Директор інституту Володимир В’ятрович зазначив: операцію «Вісла» можна кваліфікувати і як воєнний злочин, і як злочин проти окремого народу, у цьому випадку – народу українського. Акцію «Вісла» історик назвав одним зі злочинів комуністичного тоталітарного режиму, у цьому випадку – польського комуністичного режиму.
«Все дає підстави говорити, що операція «Вісла» була одним з масштабних злочинів тоталітарного комуністичного режиму. Депортація українців з мето їхньої цілковитої національної асиміляції абсолютно співмірна з аналогічними діями радянського керівництва стосовно народів Криму, Кавказу і Балтії. Такі самі депортації були вчинені радянським керівництвом під час Другої світової війни чи у перші повоєнні роки», – зазначив В’ятрович.
Він також сказав, що акція «Вісла» стала однією з численних акцій «приборкання» цілих народів, чий бунтарський дух «не вписувався» у тоталітарні канони. «Виселені в 1944-1946 роках на терени СРСР чи розсіяні під час акції «Вісла» землями північно-західної Польщі, українці зникли як впливова організована національна група. Представлення розправи над українцями як помсти за польські жертви польсько-українського протистояння часів війни, перетворювало польських комуністів із «чужих» на «своїх», – пише В’ятрович у рубриці «Точка зору» на сайті Радіо Свобода.
Як зазначає історик, дослідник українсько-польських взаємин Богдан Олексюк, при цьому прокомуністична влада Польщі спиралась не лише на вказівки Москви, а і на нею ж розпалювану ненависть до українців – «винуватців» у Волинській трагедії 1943 року. Із українців польські керманичі створювали образи «жорстоких націоналістів», яких «треба покарати за провину перед польським народом», зазначає експерт.
За сучасними поняттями, це (операцію «Вісла» – ред.) слід розуміти як етнічну чистку. Тоді це були примусові депортації, більш жорстокі або менш жорстокі (Богдан Олексюк)
«За сучасними поняттями, це (операцію «Вісла» – ред.) слід розуміти як етнічну чистку. Тоді це були примусові депортації, більш жорстокі або менш жорстокі, але це завжди було насильство, і завжди були жертви та втрати. Починаючи від кримських татар у СРСР, пізніше було переселення німців із західних територій Польщі та з чеських Судетів, а тоді вже й операція «Вісла». Ще один важливий момент: українцям не дозволялось селитися разом уже на новому місці, тобто – не більше трьох родин в одному населеному пункті», – каже Олексюк в інтерв’ю для Радіо Свобода.
«Українці були небажані на кордоні Польщі з Україною» – ( Ігор Лосєв)
Історик, викладач Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв у коментарі для Радіо Свобода сказав: відоме сталінське твердження «є людина – є проблема, нема людини – нема проблеми» стосується як окремих людей, так і цілих народів, які «не задовольняли» керівників СРСР та їхні маріонеткові уряди у Центрально-Східній Європі.
Є нація – є проблема, нема нації – нема проблеми», приблизно так мислив і він (Сталін – ред.), і його, сказати б, партнер по пакту Молотова-Ріббентропа Адольф Гітлер (Ігор Лосєв)
«Є нація – є проблема, нема нації – нема проблеми», приблизно так мислив і він (Сталін – ред.), і його, сказати б, партнер по пакту Молотова-Ріббентропа Адольф Гітлер. Звісно, ця схема застосовувалась у Польщі щодо українців – я кажу про операцію «Вісла». Українці були небажані на східному кордоні Польщі з Україною насамперед. Такі геополітичні міркування закінчились тим, що українців депортували звідти на нові землі Польщі на заході і півночі», – каже Лосєв.
За його словами, нинішній президент Росії Володимир Путін фактично продовжує національну політику Сталіна, але вже з урахуванням нинішнього історичного періоду.
Нинішня політика Кремля не змінилась, тамтешні керманичі не хотіли, щоб кримські татари залишалися в Криму – і за Сталіна не хотіли, і зараз не хочуть ( Ігор Лосєв)
«Нинішня політика Кремля не змінилась, тамтешні керманичі не хотіли, щоб кримські татари залишалися в Криму – і за Сталіна не хотіли, і зараз не хочуть. Вони не хочуть, щоб там були українці – їх навіть місцеві росіяни не влаштовують. Москва намагається завезти туди лояльніше населення з глибинної Росії. У Кремлі вважають, що «кримські росіяни» зазнали «шкідливого впливу» України – української демократії, європеїзму і так далі», – наголошує Ігор Лосєв в інтерв’ю для Радіо Свобода.
Операція «Вісла» стала частиною масових депортацій народів на теренах Радянського Союзу та новостворених комуністичних режимів на сході Європи, пише оглядач Радіо Свобода Віталій Портников.
За його словами, організатори та учасники злочину – радянські чекісти і польські комуністи – поставили за мету знищити «будь-які осередки опору в післявоєнні роки».
Операція «Вісла» виглядає абсолютно логічною і вписується в депортації народів на території самого Радянського Союзу
(Віталій Портников)
«Після перемоги над нацизмом у населення звільнених від Гітлера країн була ілюзія свободи. І саме з цією ілюзією хотіли якнайшвидше покінчити справжні спадкоємці гітлерівського рейху – Сталін та його маріонетки в «країнах народної демократії». З цієї точки зору операція «Вісла» виглядає абсолютно логічною і вписується в депортації народів на території самого Радянського Союзу. А доля українців Польщі не відрізняється від долі російських німців, кримських татар або народів Кавказу», – наголошує ( Віталій Портников)
Богдана Костюк
Ko******@***rl.org
Джерело:https://www.radiosvoboda.org/a/28453089.html